|
Актуальність теми. Однією з найголовніших ознак демократичного розвитку суспільства та держави в цілому є функціонування демократичного парламенту – установи, яка має повну довіру народу, виступає від його імені й підтримує соціальні зв язки з ним. Від того, наскільки ефективною є діяльність парламенту безпосередньо залежить рівень народного представництва та захисту інтересів громадян країни. У даному випадку Україна не є винятком. Адже, місце та роль парламенту України – Верховної Ради – в механізмі держави та суспільстві обумовлено її представницьким характером, тим, що тільки Верховна Ради України має право виступати від імені народу України, приймати закони та інші акти. Ці положення були закладені ще в Декларації про державний суверенітет України і закріплені в Конституції України 1996 року.
Теоретичне дослідження представницької функції Верховної Ради України є актуальним, тому що в сучасній Україні відбуваються досить складні та неоднозначні процеси політико-правової трансформації. З одного боку, в умовах проведення конституційної і політичної реформ можна спостерігати тенденції підвищення соціальної ролі парламенту України, наділення його більшим колом повноважень в установчій та контрольній сферах. З іншого боку, можна спостерігати ознаки парламентської кризи, яка має свій прояв в існуванні політичних конфліктів у Верховній Раді України. Проблеми реалізації представницької функції Верховної Ради України мають виключно важливе значення як для науки конституційного права України, так і для політичної та державно-правової діяльності. Насамперед, це пов язано з тим, що Верховна Рада України є певним каналом зв язку між суспільством та державою, органами виконавчої державної влади. Головне призначення Верховної Ради України – виражати волю народу з питань суспільного та державного значення. Тому, дуже важливим є усвідомлення існуючих проблем при здійсненні представництва народу парламентом України; узагальнення наукових та правових положень щодо досліджуваного питання; виявлення позитивних і негативних обставин, які мають місце в процесі представництва інтересів Українського народу і впливають на ефективність представницької функції Верховної Ради України.
Отже, актуальність проблеми представницької функції Верховної Ради України пов язана, по-перше, з необхідністю її наукового обґрунтування та визначення місця в системі функцій Верховної Ради України; по-друге, з проголошенням, на конституційному рівні, Верховної Ради України не тільки єдиним законодавчим органом державної влади, а й єдиним представницьким органом; по-третє, з дослідженням механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України. Дослідження питання представницької функції Верховної Ради України є актуальним і тому, що за часи існування незалежної України даній проблемі не приділялося належної уваги в контексті самостійного дослідження, а лише характеризувався ряд окремих її аспектів у межах дослідження українського парламентаризму.
Цим обумовлений вибір даної теми дисертації, її структура та зміст.
Обрана тема дослідження потребує звернення до теоретичних проблем функцій держави та функцій державних органів; проблем народного представництва, становлення і розвитку українського парламентаризму, які завжди привертали увагу вчених. І тому, при роботі над дисертацією, автор спирався на ті ідеї, положення та висновки, які містяться в працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-конституціоналістів, дослідників загальної теорії держави і права, дослідників історії політико-правових вчень тощо.
Різні аспекти теорії функцій держави та державних органів, порушували у наукових працях вчені-конституціоналісти та дослідники загальної теорії держави і права: С.С. Алексєєв, М.В. Баглай, М.І. Байтін, І.Л. Бачило, А.Б. Венгеров, А.І. Денисов, Л.І. Каск, В.В. Копейчіков, А.І. Лук янов, М.Н. Марченко, А.А. Мішин, В.Ф. Погорілко, І.С. Самощенко, А.К. Стальгевич, Б.О. Страшун, Ю.О. Тихомиров, Б.Н. Топорнін, Н.В. Черноголовкін, В.Є. Чиркін та інші.
Особлива увага приділялася науковим працям вчених, які досліджували питання народного представництва та теорії парламентаризму, як вітчизняного, так і зарубіжного. Це такі вчені, як: С.А. Авак ян, А.С. Автономов, М. Амеллер, О.М. Бандурка, Г.В. Барабашев, Ч. Вайз, С.Б. Гавриш, А.З. Георгіца, В.Д. Горобець, В.Н. Денисов, Ю.Д. Древаль, В.С. Журавський, А.І. Златопольський, А.Д. Керимов, П. Кислий, О.Л. Копиленко, І.В. Котелевська, Л.Т. Кривенко, С.В. Масленнікова, В.А. Максимов, А.Х. Махненко, В.В. Медведчук, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин, Г.В. Нечепуренко, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, М. Прело, М.І. Ставнійчук, В.Я. Тацій, М.О. Теплюк, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, К. Хессе, В.М. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Н.Г. Шукліна та ін.
Автор спирався також на праці дореволюційних вітчизняних та зарубіжних правознавців: Б. Велихова, Н.П. Дружиніна, Г. Єллінека, К. Каутського, С.А. Котляревського, М.О. Рожкова, В.М. Хвостова, Б.М.Чичеріна та ін. Необхідно вказати і праці загальнофілософського характеру, насамперед, Г.В.Ф. Гегеля, Дж.С. Мілля, Ж.-Ж. Руссо та ін.
У дисертації використовувалися наукові праці радянського періоду. Їх теоретична та практична роль є досить значною, однак звернення до даних робіт можливо лише з урахуванням тих сучасних змін, які відбулися на рівні концептуальних та правових основ здійснення народного представництва.
Поряд з науковими джерелами в основу дисертації був покладений нормативний матеріал. Останній містить сукупність нормативно-правових актів України та нормативно-правові акти зарубіжних країн.
В основу методології дослідження покладені загальнотеоретичні принципи та підходи щодо наукового обґрунтування представницької функції, визначення її місця в системі функцій Верховної Ради України. Методами дослідження є сукупність загальнонаукових та інших методів наукового пізнання. Завдяки використанню формально-логічних прийомів: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, абстракції встановлені ознаки та визначені поняття “функції Верховної Ради України”, “представницька функція Верховної Ради України”, “народне представництво”, “механізм реалізації представницької функції Верховної Ради України”. Із застосуванням системно-структурного та структурно-функціонального методів виділена представницька функція в системі функцій Верховної Ради України; розкрито механізм реалізації представницької функції Верховної Ради України та його елементи. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило дослідити кількісний та якісний склад Верховної Ради України з точки зору пропорційності представництва інтересів громадян України. Шляхом ототожнення зроблена класифікація на види функцій Верховної Ради України, форм реалізації представницької функції Верховної Ради народними депутатами України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у відповідності з темою науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Система органів державної влади України” (реєстраційний номер 0101U001009) та є частиною загальної проблеми, над якою працює юридичний факультет Запорізького державного університету: “Основні напрями реформування законодавства України в контексті європейської інтеграції” (державний реєстраційний номер 0104U004048). Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні місця представницької функції Верховної Ради України в системі функцій парламенту України, у всебічному розгляді конституційно-правового змісту представницької функції, а також, в аналізі механізму її реалізації Верховною Радою.
Досягнення зазначеної мети реалізується через вирішення таких завдань:
- здійснити авторське визначення поняття й ознак функцій Верховної Ради України;
- провести класифікацію і дати видову характеристику функцій Верховної Ради України;
- визначити ознаки Верховної Ради України як органу народного представництва;
- здійснити авторське визначення поняття й ознак представницької функції Верховної Ради України; простежити процес формування політико-правової думки про народне представництво в якості ідеологічного підґрунтя сучасної представницької функції парламенту України;
- визначити основоположні ідеї народного представництва на сучасному етапі розвитку концепції народного представництва;
- конкретизувати правовий зміст представницької функції Верховної Ради України через аналіз повноважень Верховної Ради України у сфері здійснення народного представництва;
- виділити і проаналізувати основні форми реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- визначити поняття та ознаки механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- розкрити елементи механізму реалізації представницької функції парламенту України;
- конкретизувати роль народних депутатів України в реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- обґрунтувати роль фракцій в реалізації представницької функції парламенту України;
- внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері конституційно-правового регулювання представницької функції Верховної Ради України.
Об єкт і предмет дослідження. Об єктом дисертаційної роботи є система функцій Верховної Ради України.
Предметом дослідження є представницька функція Верховної Ради України; визначення ознак та поняття представницької функції Верховної Ради України як напряму та виду діяльності парламенту України; повноваження Верховної Ради України у сфері реалізації представницької функції; механізм реалізації представницької функції парламенту України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження, в якому подано авторську концепцію представницької функції Верховної Ради України.
У дисертації обґрунтовано ряд положень, які визначаються елементами наукової новизни:
- запропоновано авторське визначення поняття функцій Верховної Ради України як основних напрямів та видів її діяльності, що відображають сутність, зміст і призначення Верховної Ради України в державі й суспільстві як органу законодавчої державної влади, пов язані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення завдань та мети;
- виділено дві групи ознак функцій Верховної Ради України: загальні та конкретні (специфічні);
- доповнено критерії класифікації функцій Верховної Ради України. Поряд із загальновизнаними, запропоновано класифікацію функцій Верховної Ради України за новими критеріями: засобами діяльності Верховної Ради України, терміном реалізації функцій Верховної Ради України, механізмом реалізації функцій Верховної Ради України. За засобами діяльності Верховної Ради України можна розрізняти конституційну, бюджетно-фінансову, інформаційну, територіальну, програмну та ін. За терміном реалізації функцій Верховної Ради України – постійні та тимчасові. За механізмом реалізації функцій Верховної Ради України – складні (комплексні) та прості;
- вперше визначено ознаки Верховної Ради України як органу народного представництва, що свідчить про здійснення нею представницької функції, на підставі положень Конституції України та інших конституційно-правових актів. Такими ознаками є наступні: виборність, періодичність формування, колегіальність (кількісний та якісний склад), вільний мандат депутатів;
- вперше запропоновано авторське визначення поняття та ознак представницької функції Верховної Ради України як напряму і виду діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу – громадян України всіх національностей у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів;
- конкретизовано правовий зміст представницької функції Верховної Ради України через аналіз повноважень Верховної Ради України у сфері народного представництва. Складовими правового змісту представницької функції є внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом ХIII Конституції; призначення та сприяння організації всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції, виборів та інших форм безпосереднього народовладдя; прийняття законів, інших актів Верховної Ради України і внесення до них змін; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, їх обговорення і подальша реалізація парламентом; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє та зовнішнє становище України; повноваження у сфері державотворення; повноваження у сфері здійснення контролю Верховною Радою України;
- виділено дві основні форми реалізації представницької функції Верховної Ради України: організаційна та правотворча форми. Організаційними формами є сесії, пленарні засідання, парламентські дебати, парламентські слухання з окремих питань та ін. Правотворчими формами реалізації представницької функції парламенту України є прийняття законів, постанов, декларацій, звернень та інших актів. Останні поділяються на нормативні та ненормативні;
- зроблено аналіз механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України та його елементів; визначено поняття та ознаки механізму реалізації представницької функції парламенту України. Поняття механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України визначено як цілісну, структуровану сукупність елементів, якими є суб єкти – народні депутати України, органи Верховної Ради України (комітети, тимчасові спеціальні та слідчі комісії), об єднання народних депутатів (фракції, парламентська більшість, опозиція), конституційно-правові відносини між цими суб єктами та конституційно-правові норми, що регулюють дані відносини;
- конкретизовано роль народних депутатів у реалізації представницької функції Верховної Ради України. Шляхом аналізу повноважень народних депутатів щодо здійснення представницької функції визначено стадії та форми реалізації народними депутатами представницької функції Верховної Ради України. Проведено класифікацію форм реалізації народними депутатами представницької функції Верховної Ради України;
- визначено роль фракцій у реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- внесені конкретні пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів. Досягнуті результати можуть бути використані в таких аспектах. По-перше, в науково-дослідній діяльності щодо вдосконалення правового регулювання конституційно-правового статусу парламенту України та розвитку теорії українського парламентаризму, теорії народного представництва в Україні.
По-друге, у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з курсу “Конституційне право України”. При розробці та вдосконаленні спеціальних курсів, таких як “Парламентське право України”, “Конституційний процес”, “Кратологія” та ін. Матеріали дослідження, положення та висновки можуть бути використані в навчальній літературі, складанні навчальних програм та підручників з курсу “Конституційне право України”, а також, при підготовці методичних рекомендацій, вказівок з цього курсу та зазначених спецкурсів.
По-третє, дослідження матиме практичне значення для формування політичної та правової культури з питань народного представництва серед політичних і громадських діячів, громадян України.
Особистий внесок здобувача. Особиста участь автора в одержанні наукових результатів полягає в тому, що робота є самостійним науковим дослідженням, логічним за структурою та змістом. Викладеними положеннями та зробленими висновками було сформульовано сутність наукового результату, який є продуктом особистого усвідомлення та осмислення використаних джерел – нормативно-правових актів, наукових праць тощо.
Дисертантом, у межах досягнення поставленої мети, було проаналізовано та узагальнено окремі теоретичні положення дореволюційної, радянської та сучасної правової доктрини; конкретизовано зміст існуючих наукових поглядів та правового регулювання; запропоновано внесення пропозицій щодо вдосконалення досліджуваного конституційно-правового явища.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права Запорізького державного університету, на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Матеріали дослідження були предметом обговорення та розгляду під час проведення наукових семінарів кафедрою конституційного та адміністративного права Запорізького державного університету.
Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, отримали апробацію в наукових доповідях на міжнародній науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (травень 2002, Київ), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (липень 2002, Запоріжжя), на II міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (жовтень 2002, Запоріжжя), на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам яті В.М. Корецького “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (лютий 2002, Дніпропетровськ), на міжнародній науково-практичній конференції “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (травень 2003, Київ), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень-липень 2003, Запоріжжя), на міжнародній науково-практичній конференції “Право і лінгвістика” (вересень 2003, Сімферополь), на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (травень 2004, Київ), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень – липень 2004, Запоріжжя).
Результати дослідження висвітлені в дев яти наукових публікаціях.
Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 20 сторінок (266 найменувань). Загальний обсяг роботи – 199 сторінок.
| 
