|
Актуальність теми. З прийняттям 28 червня 1996 р.оку Верховною Радою Конституції України розпочався новий етап реформаторського процесурозвитку та вдосконалення законодавства, який пов язаний з вирішенням основних практичних проблем державотворення України. На найвищому законодавчому рівні Україну проголошено суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якійде людина, її права та свободи визнаються найвищою цінністю [1: 4] . ВУсе це вимагає створення якісно нової національної правової системи. Стрижнем, своєрідною опорою, фундаментом цієї системи повинно бути законодавство України, як основний та дієвий регулятор суспільних відносин. Створення такої ефективної системи законодавства, де в основуі якої покладено основні принципи права, вимагає доситьволі напруженої праці, теоретичних знань та і практичного досвіду. Саме тому в сучасних умовах побудови правової держави та формування громадянського суспільства в Україні врахування світового та історичного досвіду державотворення є особливо необхідним. З цієї точки зору найбільш суттєвим для вивчення, аналізу та практичного застосування здобутих уроків державотворчого процесу є період національно-визвольних змагань відродження української державності 1917–1920 рр.оків, що органічно вписується, як відзначається у преамбулі Основного закону України в “багатовікову історію українського народу” . Сьогодні і громадськість, і науковці дедалі більше консолідуються навколо ідеї, що не можна перекреслювати жодного періоду нашого непростого минулого. Варто погодитися з твердженням науковців, що історія – це не лише пам ять людського суспільства та засіб виховання прийдешніх поколінь, це ще й повчальні уроки, які потрібно не тільки знати, а й ефективно використовувати, що не можна впевнено рухатися у майбутнє не відтворивши історичну справедливість. Насамперед це стосується відродження Української держави та її права у 1917–1920 роках. Перед українською юридичною наукою, і зокрема історією держави та права, постало широке коло проблем, ящокі потребують ґрунтової теоретичннаукової розробки і вирішення, особливо з огляду на те, що багато сторінок історичних процесів, подій та фактів,ії та їхня оцінка або взагалі є на сьогодні малодослідженимизамовчувалися, або перекручувалися. Виникає необхідність об єктивногї багатопланової розвідки різних аспектів генезису вітчизняної історії держави і правао дослідження різних аспектів вітчизняної історії держави і права. Особливо це є важливим, на нашу думку, єдля правотворчийого процесу відродженої України. Досвід українського правотворення даєсть можливість критично та кваліфіковано підійти до сучасної правової реформи й ефективніше використати надбання наших попередниківоцінити процес розбудови держави на сучасному етапі.
Україна стала на шлях національного відродження, що відповідно зумовлює потребу переоцінки та зміни ставлення до правової спадщини. Особливо важливим при стверджені національного суверенітету є збереження українських правових традицій. На думку провідного вченого – юриста Ю. М. Оборотова –- “правові традиції забезпечують зв язок між минулим, сьогоденням і майбутнім не тільки права і правової культури, але всієї культури суспільства в цілому. Традиції в праві це правове спадкування, вони є синонімом абсолютного, вічного, існуючого в різні часи. Їхній авторитет забезпечується корисністю, поширеністю, масовістю застосування, ефективністю дії. Традиції в праві в більшості випадків не мають потреби в примусі. ... Правова спадщина втілена в сукупності правових цінностей, закладених в основу будь-якої правової системи, за допомогою яких існує, функціонує і розвивається право. Національна правова культура в кожний конкретний момент містить у собі правову спадщину і творить її” [207:14] .
На його ж думку, яку дисертантка поділяє, сучасний правовий розвиток України слабко орієнтований на використання своєї правової спадщини, характеризується значною правовою акультурацією , некритичним запозиченням досягнень західної традиції права [207:15] . ... Можна констатувати, що успішне використання запозичених інститутів, норм і цінностей є винятком. У більшості випадків запозичене виявляється менш ефективним, ніж його буття у власній правовій культурі. До того ж відбувається деформація запозичених інститутів, норм і цінностей під впливом компонентів тієї правової культури, в яку вони включаються [207:18] . Ось тому у великій мірі збільшується значимість власного правового досвіду.
Таким чином, Вв умовах формування якісно нової системи законодавства України надзвичайно велику роль відіграє аналіз таі вдосконалення процесів його застосування. Цього не можна досягнути без науково обґрунтованих рекомендацій, розроблених на підставі історичного досвіду та аналізу етапів становлення і розвитку системи українського законодавства, правозастосовчої практики, специфіки правової системи України, її правових традицій з врахуванням кращих досягнень вітчизняної юриспруденції. З огляду на це, Ппитання щодо становлення і розвитку законодавства України періоду національно-визвольних змагань відродження української державності на початку ХХ століття було і залишається одним з найменш досліджрозроблених в історико-правовій науці. Донедавна цей період був недостатньомало досліджевивченим і висвітлювався доситьволі односторонньо, поверхнеово. Такий стан розробки історико-правової науки спричинили соціально-політичні, державно-правові, наукові чинники розвитку та функціонування України. В основному дослідження проводились у напрямку розкриття особливостей та специфіки підготовки і здійснення пролетарської революції й у тій чи іншій мірі перебували під впливом політичних та ідеологічних стереотипів. Більшість документів таі матеріалів, що стосувалися цих подій знаходиласяперебувала на зберіганні у спецфондах архівів, що зумовлювало їх недоступність для всебічного наукового опрацювання. Сьогодні ситуація значно змінилася. За роки незалежності України науковці доситьсить активно взялися за дослідження широкого кола проблем розвитку та функціонування Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР, як різновидів національної Української держави. Однак, не дивлячисьзважаючи на те, що сучасні днауковцослідники зі зробили значний крок у розвідці, висвітленні цього етапу державотворення, все ж поза їхньою увагою залишаютьилися різні важливі аспекти проблеми практики правового буттязаконотворення. Поки що не існуєвдалося здійснити комплексного ґрунтовного наукового дослідження системи законодавства зазначеного періоду, яке слугувало в якому б оптимально поєднувалися процеси розвитку, втілення ідеї розбудови Української держави та її правового закріплення еталоном, критерієм розвитку, втілення ідеї розбудови Української держави та її правового закріплення. Сьогодні Україна стоїть на шляху реформування, а в більшій мірі творення власного законодавства –- конституційного, цивільного, адміністративного, сімейного, господарського, кримінального, фінансового, земельного, кримінально-процесуального, цивільно-процесуального тощо. Здійснення правової реформи і, як результат, побудова власноїправової, соціальної, демократичної держави вимагає не тільки вивчення та застосування світового досвіду державотворення, але й обов язкового врахування правової спадщини власної держави. Насамперед, необхідно підкреслитипідкреслити, що з цієї точки зору найбільш актуальнішимимии є процеси розбудови Української держави в 1917–1920 рр. Слід зазначити, що оцінка як самого періоду національно-визвольних змагань, так і в цілому законодавчої бази новітньої держави є надзвичайно наскільки складнаою і суперечливаою, аоцінка як самого періоду національно-визвольних змагань так і в цілому законодавчої бази новітньої держави. Адже початок ХХ століттяоліття був одним із етапів важких випробувань для українського народу за останній час його тисячолітньої історії. Тому саме відродження Української держави в таких надзвичайних умовах таі спроби її законодавчого оформлення заслуговують великої уваги. Як Як відомо, законотворчістьий процес – це складний і тривалий процес, а особливо у період становлення молодої держави, якащо опинилася перед потребою врегулювання законодавчим шляхом основних питань суспільного життя. Вирішення проблем, якіщо гостро постали перед Українською державою передбачає всебічний аналіз, об єктивну оцінку, врахування іта використання кращих правових досягнень. Близькість за характером та суттю процесів 1917 р., пов язаних із творенням у той час Української держави, з подіями теперішнього часу не тільки піднімають значущіимість порівняльного аналізу, але й єстають необхіднимизапорукою для успішного державотворення. У досліджуваний період в Україні виникла потреба, реальна можливість побудувати власну систему законодавства та сформувати основи національної держави. Тому врахування правового досвіду минулого дасть можливість уникнути помилок часів української революції та найбільш ефективно використати правову спадщину у сучасному державотворчому процесі.
Ось чому Ддетальнаий аналіз оцінка законодавчоїзаконодавчої бази у період 1917–-1920 рр.оків, спрямованої на правове забезпечення процесів формування національно-демократичної державності, створює можливість більш широкоше розкрити державно-правові процеси, котріякі були притаманнвластиві для цього винятково важливого періоду вітчизняної історії.
Значимість теми дисертаційного дослідження значно підвищується необхідністю створення теоретичної бази, систематизації знань у сфері правового регулювання суспільних відносин у період відродження національної державності на початку ХХ століття та ефективного практичного застосування висновків, набутих у процесі дослідження.
Фактично Ввище викладені аргументи й стали були вихідними при виборі теми дослідження, визначенні його мети, структури та хронологічних меж. Значимість теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю створення теоретичної бази, систематизації знань у сфері правового регулювання суспільних відносин у період відродження національної державності на початку ХХ століття і ефективності практичного застосування здобутих у процесі дослідження висновків.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаційне дослідження виконанездійснюється у рамках планових наукових досліджень юридичного факультету кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема пріоритетної теми № 2 кафедри теорії та історії держави і права “Джерела права України: історія і сучасність”, кафедри теорії держави і права Юридичного інституту ТАНГ і є складовою держбюджетної теми “ВСстановлення та розвиток держави і права України у першій четверті ХХ ст.”, (державний реєстраційний номер № 0103U008046). Крім того, наукова робота є базисним матеріалом для вивчення спрямоване на розширення вивчення спектру питань з курсів, передбачених навчальними планами. Зв язок з темою диктує потребу наукового опрацювання нормативно-правових актів, систематизованих за відповідними галузями права як цілісної системи для об єктивної оцінки законодавства України у досліджуваний період.
Мета і завдання дослідження
Метою і завданням дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей становлення і розвитку законодавства України періоду національно-визвольних змагань відродження української державності на початку ХХ століття1917-1920 р.оків. Мета пов язана з необхідністю вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем подальшого розвитку національного законодавства на основі, порівняння виявлених аналогічних практичних проблем минулого із сьогоденням.
Досягнення Реалізація поставленої мети вимагаєзумовила вирішення наступнтаких завдань:
· - на основі всебічного аналізу, в першу чергу, архівних документів та матеріалів, виявити закономірності становлення і розвитку законодавства України в 1917-–1920 рроках.;
· - встановити етапи функціонування системи законодавства досліджуваного періоду і науково обґрунтувати їх хронологічні межі;
· - здійснити правову оцінку законодавства досліджуваного періоду та практики його застосування;
· - визначити ефективність реалізації, в першу чергу та застосування приписів нормативно-правових актів;
· - вивчити позитивні здобутки українських законодавців у різних галузях права та встаноиявити причини занепаду правової системивідродження уУкраїниської незалежності у 1917–1920 рр., як і в цілому і власної державності;
· - узагальнити правовий досвід державного будівництва в УНР періоду Української Центральної Ради, Українській Державі П. Скоропадського та УНР періоду Директорії.
Об єктом дослідження є конституційне та галузеве законодавство, що було прийнято урядами Української Центральної Ради, Гетьманату П.Скоропадського та Директорії УНР. Предметом дослідження є закономірності становлення, розвитку та функціонування системи законодавства в Українській Народній Республіці за Української Центральної Ради, в Українській Державі періоду Гетьманату П. Скоропадського та Українській Народній Республіці за часів Директорії та проблеми його застосування, зумовлені конкретно-історичними обставинами.
Об єктом дослідження є процеси формування та функціонування системи законодавства України в період 1917-1920 років.
Предметом дослідження є особливості становлення, розвитку і функціонування системи законодавства в Українській Народній Республіці за Центральної, Українській Державі періоду Гетьманату та Українській Народній Республіці в період Директорії та актуальні проблеми його застосування.
Методологічнуу основуу дисертаційного дослідження складаскладає система історичних, філософських, загальнонаукових іта спеціально--юридичних методів. Зокрема, використання діалектичного методу дало можливість дослідити складні взаємопов язані процеси, котрі були характерними і визначальними для державотворення періоду національного відродження у 1917–-1920 рокахр.
При підготовці дисертаційної роботи використовувалися загальнонаукові методи дослідження,: передусім історичний та логічний, які виступають у своїй діалектичній єдності і протилежностпротилежності,і. Аджеадже будь--яка реальність має свою історію становлення і розвитку. З такої точки зору і вивчається система законодавства, як цілісний, структурний механізм, сукупність нормативно-правових приписів, як єдина в країні система законодавчих актів, щякоі діють у взаємозв язку і на основі єдиних принципів, та є виступають загальним та основним регулятором суспільних відносин.
Дослідження Розробка теми здійснювалаося із використанням системного підходу. Законотворчий процес в Україні у досліджувазазначений період розглядаєтьвся як невід ємна частина загальних, складних, взаємообумовлених таі суперечливих всіх соціальних та політико-правових процесів. У той же час законодавство розглядається як поєднання правотворчих і правозастосовчих дій, а також як сукупність різного рівня і ефективності нормативно-правових актів, політико-правових ідей, декларацій, які відповідно втілювалися у законах та проектах законів.
Використання історико-правових та історико-порівняльних методів дало можливість виявити причинно-наслідкові зв язки іі закономірності в процесході становлення і розвитку законодавства України, а притаманнвластиві досліджуваному періоду події сприяють кращому висвітленню особливостей, специфічних ознак законотворчогої процесудіяльності. Це, у свою чергу, даєло можливість упорядкувати сукупність зібраних нормативно-правових актів, поділизгрупувати їх на якісно визначені типи на основі властивхарактерних їм спільних суттєвих ознак.
Особливу роль у дослідженні відіграв порівняльно-правовий метод, який припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, виявлення між ними схожості та відмінностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, з ясувати їх історичну послідовність, генетичні зв язки між ними. Для оцінки змістовної і юридично-технічної цінності правових документів порівнювались їх основні норми та система норм в цілому. У юридичній науці наряпоряду з класичною методологією застосовується і сучасна, яка виникає шляхом юридизації методів інших наук. Однією із таких наук, що пройшла процес юридизації і активного входження у методологію правознавства є герменевтика. Герменевтика – вчення про способи тлумачення текстів, початковий зміст яких не зрозумілий з причин їх давності і багатозначності. У сучасних умовах – це метод інтерпретації культурно-історичних, в тому числі правових, явищ і розуміння суб єкта, оснований на внутрішньому досвіді людини і її безпосередньомує сприйняттяі життєвої цілісності [141б:25,26, 271] .
Дослідження ґрунтується на загальнотеоретичних принципах історизму, єдності логічного та історичного, науковості та об єктивності.
Джерельну базу дослідження становлять перш за все документи і матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), а саме нормативно-правові акти, проекти законів, підготовчі матеріали, протоколи засідань періоду Української Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії УНР, котріякі є базовимистановлять основу для даного дослідження.
Помітну роль у дослідженні відіграли періодичні видання 1917–1920 рр., зокрема такі як: “Вістник Генерального Секретаріату УНР”, “Вістник Ради Народних Міністрів УНР”, “Державний Вістник”, “Вістник Державних Законів для всіх земель УНР”, “Вістник УНР”, “Вістник Цивільного Управління при головній команді військ УНР” та інші.
Серед сучасних наукових розробокдосліджень на особливоїу увагу заслуговує спільна праця науковців НАН України, інституту історії України, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України – “Українська Центральна Рада: документи і матеріали” у 2-х томах. У цій праці були зібранні та систематизовані у хронологічному порядку архівні документи і матеріали засідань Української Центральної Ради та додаткові матеріали періодичних видань за період з березня 1917 р. до квітня 1918 р, ще невідомі широкій науковій аудиторії. Таким чином оприлюднено максимально повну кількість документів (420), що відбивають діяльність Української Центральної Ради, її виконавчих органів. Переважну більшість документів уперше запроваджено до наукового обігу в єдиному збірнику, що полегшилоспростило їхнє використання.
Перші історико-правові дослідження періоду національного відродження у 1917–1920 рр. належать безпосереднім учасникам цих революційних подій. Серед них, по-перше, необхідно відмітзначити наукові праці М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, С. Дністрянського, Б. Кістяківського, С. Петлюри, П. Скоропадського, П. Христюка, М. Шаповала, А. Яковліва. Праці вказаних авторів містять значний фактичний і документальний матеріал, аналіз тогочаснихої подійобстановки, роздуми над проблемами і шляхами розбудови власної держави. Звичайно, більшість праць маєють суб єктивний характер в оцінці подій того часу, однак, незважаючи на цесвою обмеженість, дослідження тих часів у галузі державного будівництва в Україні заслуговують на увагу з боку науковців і є важливим становлять суттєве джерелом для кращоговсебічного, об єктивного розуміння державотворчих процесів 1917–1920 рр.
Суттєвий внесок у дослідження питань розвитку української державності зроблено сучасними науковцями. Вагомими є дослідження різнопланових історичних проблем розвитку законодавства України І. Біласа, С. Бобровник, Ю. Вовка, О. Волох, Ж. Дзейко, В. Землянської, О. Копиленка, М. Кравчука, В. Кульчицького, О. Мироненка, П. Музиченка, А. Присяжнюка, Ю. Римаренка, А. Рогожина, В. Рум янцева, В. Самохвалова, О. Святоцького, О. Тимощук, Б. Тищика, А. Ткача, І. Усенка, В. Чеховича, О. Шевченка, Ю. Шемшученка, О. Ярмиша та ін. Ці праці фактично започаткували загальну стратегію історико-правових досліджень в умовах незалежності України та проголосили необхідність конструктивного переосмислення історичного досвіду і суперечливого характеру становлення і розвитку демократії, української національної державності, законодавчого процесу в Україні, в тому числі в період є свідченням зростання інтересу сучасних науковців до державотворчих процесів періоду Української революції 1917–1920 рр., до відтворення історичної справедливості.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає ув тому, що вперше у за характером і змістом розглянутих питань – це вітчизняному правознавстві здійснено комплексне історико-правове дослідження становлення і та розвитку системи законодавства України періодперіоду 1917–-1920 рроків.
Сформульовані у праціОсновні положення та висновки розширюють і поглиблюють пізнання основ законодавчої діяльності України на різних етапах її розбудови (Українська Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР), як єдиного процесу правотворчості, спрямованого на утвердження незалежної держави. що характеризують наукову новизну дослідження, зводяться до наступного:У роботі, з урахуванням сучасного розуміння системи законодавства, здійснено систематизацію нормативно-правових актів за галузями права, що об єктивно розкриває особливості законодавства України у досліджуваний період. Новизну дисертації надає також широке використання нормативного і документального, в тому числі архівного, матеріалу, частина якого вперше вводиться у науковий обіг.
Найістотніші результати дослідження, котрі відображають внесок автора у розробку зазначеної проблеми, сформульовано в таких положеннях:
1. Розбудова та правове оформлення національної держави в період 1917–1920 рр. проходили як закономірне продовження державно-правових традицій та прагнень в Україні, що стали визначальними при виборі генеральних напрямів і практичних зусиль державо- та правотворення. 2. Доведено, що визначальна особливість становлення та розвитку системи національного законодавства на початку ХХ століття. полягала, перш за все, у тому, що вона створювалася фактично при одночасному активному формуванні власної держави, в умовах майже цілковитого невизнання права українського народу на національне самовизначення.
3. Виокремлено особливості та основні закономірності механізму законотворчої діяльності у період історичних етапів становлення та розвитку системи законодавства 1917–1920 рр. (Українська Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР) й наглядно висвітлено питання законодавчого закріплення процесу розгляду, прийняття та опублікування нормативно-правових актів. 4. Доведено, що державні, правові та правоохоронні органи Української Центральної Ради, Гетьману П. Скоропадського та Директорії УНР в своїй діяльності деякий час керувались законами колишньої царської Російської імперії та Тимчасового Уряду, які поступово були замінені й доповнені нормативно-правовими актами, розробленими урядами Української Народної Республіки та Української Держави.
5. Встановлено, що в період становлення і розвитку системи законодавства України у 1917–1920 рр. правотворчість насамперед відбувалася у галузях публічного права. Пріоритетного розвитку набуло конституційне законодавство, що пов язане із закріпленням основ суверенного суспільно-політичного ладу, що в свою чергу свідчить про закономірний шлях, котрим проходять усі народи, яким вдається відновити свою державність.
6. Визначено, що, незважаючи на військовий стан, в усі періоди розвитку Української держави проходила інтенсивна законодавча діяльність, а нормативно-правові акти Української Центральної Ради, Гетьману П. Скоропадського та Директорії УНР закріплювали низку положень, що були принципово-новими на той час, зокрема про порядок видання законів, про надання українського громадянства та інше. Паралельно проводилась законотворча робота з тих питань, які потребували термінового правового рішення, особливо, що стосувалося судоустрою. Новацією в низці цих законів виступали основні принципи судочинства, які діяли на рівні із нормативними приписами і стверджували гуманізацію законодавства: відповідальність за судом на основі зібраних доказів, рівність усіх учасників судового процесу, демократизація судочинства, принцип невинуватості, забезпечення оскарження судових рішень і права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та інші.
7. Обґрунтовано причини неналежного застосування законодавства у досліджуваний період. Насамперед, це недосконала законодавча техніка, невизначеність шляхів вирішення питання приватної власності, відсутність висококваліфікованих кадрів юристів. Як свідчить дослідження, політичне становище країни значною мірою вплинуло на пріоритети законотворчості. Усі внутрішні та зовнішні протиріччя мали суттєвий вплив на законодавство і, зрозуміло, що розв язати їх одним ідеальним законом було неможливо. Крім того, більшість нормативно-правових актів прийнятих Українською Центральною Радою Гетьману П. Скоропадського та Директорії УНР не діяли внаслідок політичної та економічної кризи в Україні та важких умов військового часу.
8. Доведено, що історичний досвід правотворення періоду відродження Української держави 1917–1920 рр. має безпосередній зв язок із сучасними процесами державотворення і становлення права в Україні та може бути використаний при реформуванні правової системи, адже звернення до правового минулого збагачує юридичну науку і практику, сприяє кращому розумінню сучасної правової реформи.
9. Обґрунтовано реальні пропозиції щодо використання історико-правового досвіду при здійсненні правової реформи в Україні. . Зокрема, розширення кола суб єктів законодавчої ініціативи, розробка і прийняття Закону України “Про нормативно-правові акти і законодавчу діяльність” тощо. Проблеми, розглянуті у роботі, можуть сприяти подальшому вдосконаленню чинного законодавства.
Теоретичне значення отриманих результатів у тому, що сформульовані у дисертаційній роботі теоретичні положення про особливості становлення системи законодавства у досліджуваний період здатні сприяти подальшому розвитку науки історії держави і права. Проведений у роботі аналіз нормативно-правових актів дає змогу виявити загальні особливості цих нормативних документів, простежити процес розвитку законодавства, еволюцію ідеї державотворення в Україні у 1917–1920 рр. та з ясувати можливості використання правових розробок і правотворчого досвіду того часу в сучасному державному будівництві та законотворчості.
Сформульовані у процесі дослідження висновки дають змогу розширити рамки даної проблематики, висвітлити історичні етапи розвитку системи законодавства, виробити нові напрямки наукового пошуку. Подані аргументи, узагальнення, систематизація нормативних актів, їх оцінка дають можливість поглибити знання про особливості становлення законодавства України, диференційовано підійти до аналізу формування державної правової системи.
Практичне значення дисертаційного дослідження у тому, що подані положення, висновки про генезис, характерні риси, історичні етапи формування національного законодавства та його особливості можуть допомогти у виборі оптимальних шляхів й уникнути негативних тенденцій і явищ під час розробки та проведення правової реформи в Україні. Практичне значення дослідження полягає у введенні до наукового обігу нових, раніше невідомих широкому загалу вчених, архівних документів, нормативно-правових актів зазначеного періоду, приверненні уваги дослідників до необхідності ґрунтовного всебічного вивчення історико-правової спадщини періоду визвольних змагань 1917–1920 рр.
Опрацьовані у науковій роботі матеріали, теоретичні положення можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників, хрестоматій з “Історії держави і права України”, “Історії політичної і правової думки в Україні”, “Теорії держави і права”, при підготовці навчально-методичної літератури та лекційних і семінарських занять, що стосуються розділів “Держава і право України на початку ХХ ст.”, “Законодавча діяльність українських урядів у 1917–1920 рр.”, “Розвиток політичної і правової думки України у 1917–1920 рр.”, “Система законодавства”.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою, в якій викладено авторський підхід щодо дослідження особливостей становлення системи законодавства України у період 1917–1920 рр. Сформульовані основні положення, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів є особистим внеском здобувача у дослідження означеної проблеми. Авторкою здійснено систематизацію нормативно-правових актів за відповідними галузями права, що доводить існування певної системи національного законодавства у досліджуваний період. У науковий обіг введена значна кількість нових джерел, передусім нормативно-правового характеру, архівних документів, які об єктивно відбивають специфіку системи законодавства досліджуваного періоду.1. Визначено три історичні етапи розвитку системи законодавства у період відродження національної державності України 1917–1920 рр. (Центральна Рада, Гетьманат П. Скоропадського, Директорії).
2. Визначено, що кожне українське державне утворення функціонувало на законодавстві колишньої царської Росії та на масиві власних самостійно створених нормативно-правових актів.
3. Встановлено, що не дивлячись на військовий стан у всі періоди розвитку Української держави проходили інтенсивні правотворчі процеси із метою закріплення основ суверенного суспільно-політичного ладу.
4. Виявлено основні закономірності становлення та розвитку системи законодавства України у 1917-1920 роках.
5. Висвітлено причини неналежного застосування законодавства у досліджуваний період.
6. Доведено, що історичний досвід державотворення та правотворення періоду відродження Української держави 1917-1920 років має безпосередній зв язок із сучасними процесами державотворення і становлення права в Україні і може бути використаний при реформуванні правової системи.
7. Обґрунтовано реальні пропозиції щодо використання історико-правового досвіду при здійсненні правової реформи в Україні. Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі висновки та теоретичні положення здатні сприяти подальшому розвитку науки історії держави і права. Проведений у роботі аналіз нормативно-правових актів дозволяє виявити загальні особливості цих нормативних документів, простежити процес розвитку законодавства, еволюцію ідеї державотворення в Україні у 1917-1920 рр. та з ясувати можливості використання правових розробок і досвіду того часу у сучасному державному будівництві та законотворчості.
Зроблені у процесі дослідження висновки дають змогу розширити рамки даної проблематики, висвітлити історичні етапи розвитку системи законодавства, виробити нові напрямки наукового пошуку. Подані аргументи, узагальнення, систематизація нормативних актів, їх оцінка дозволяють поглибити знання про особливості становлення законодавства України, диференційовано підійти до аналізу формування державної правової системи.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що сформульовані положення, висновки про генезис, характерні риси, історичні етапи формування національного законодавства та його особливості можуть допомогти у виборі оптимальних шляхів та уникнути негативних тенденцій та явищ під час розробки та проведення правової реформи в Україні. Практичне значення дослідження полягає у введенні до наукового обігу великого обсягу раніше невідомих широкому загалу науковців архівних документів, нормативно-правових актів досліджуваного періоду, приверненні уваги дослідників до необхідності ґрунтовного всебічного вивчення історико-правової спадщини періоду визвольних змагань 1917-1920 років.
Опрацьовані у дисертаційному дослідженні матеріали, теоретичні положення можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, хрестоматій з “Історії держави і права України”, “Історії політичної і правової думки в Україні”, при підготовці навчально-методичної літератури та лекційних занять із вказаних дисциплін.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Сформульовані основні положення, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів є особистим внеском здобувача у дослідження означеної проблеми.
Апробація результатів дослідження. Основні положення іта висновки, що містяться у роботі, обговорювалися на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на кафедрах теорії держави і права та історії держави і права Ююридичного інституту Тернопільської академії народного господарства, оголошувались на наукових конференціях (Щорічна міжвузівська конференція ЮІ ТАНГ 2001 р., 2002 р., 2003 р., Регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів, Прикарпатський університет ім. В. Стефаника 2003 р., Другі осінні юридичні читання, м. Хмельницький 2003 р.). Публікації. За Ррезультатиами проведених дослідженьня опубліковано викладені автором у 610 наукових працьстаттях , 4 з них 5 – опубліковані у фахових наукових фахових виданнях України.
Структура та обсяг дисертації зумовленаі предметом, метою, завданням та логікою дослідження обраної теми, яка формувалась на основі послідовного розвитку історичних подій. Дисертація складається зіз вступу, 4чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел таі додатків.
Повний обсяг дисертації складає 1810 сторінкуок тексту та 6407 сторінок використаних джерел і додатків, в якихде поданоі нормативно-правові акти.
|
