|
Актуальність і ступінь наукової розробленості теми дослідження. Новітні тенденції світового суспільно-політичного розвитку, які окреслились на рубежі ХХ-ХХІ століть, порушили перед сучасною наукою міжнародного права низку важливих питань як теоретичного, так і практичного характеру, від ефективного та своєчасного вирішення яких буде залежати вибір стратегічного напрямку в процесі розвитку міжнародних відносин у майбутньому. Одне з таких найголовніших питань полягає у визначенні та опрацюванні змістовних характеристик нової епохи глобалізації, що приходить на зміну біполярному світу, та створенні відповідних механізмів і процедур її належного функціонування, заснованих перш за все на загальному принципі верховенства права.
Актуальність теми визначається також фундаментальними змінами міжнародної системи, які відбулися протягом 1990-х років у зв`язку з виникненням на політичній мапі світу понад двох десятків нових незалежних держав. Розпад колишніх СРСР, Югославії, Чехословаччини (федерацій, побудованих за національно-територіальним принципом), відновлення суверенітету країн Балтії, об`єднання Німеччини, Ємену, виділення зі складу Ефіопії Ерітреї, повернення території Гонконгу Китаєві викликало потужну в багатьох відношеннях та унікальну за своїми параметрами хвилю правонаступництва держав. Нова хвиля правонаступництва спричинила появу великої кількості безпрецедентних проблем щодо практичної реалізації одного з найстаріших інститутів міжнародного права, таким чином ще раз підтвердивши вислів авторитетного дослідника Д. О`Коннелла, що розбіжності між державами в галузі правонаступництва існують “не стільки стосовно самого принципу, скільки стосовно його застосування [1, с. 78]”.
З точки зору сучасного міжнародного права кваліфікація зазначених міжнародних подій майже в кожному випадку народження нової держави супроводжувалась певною ускладненістю, що пояснюється як наявністю суттєвих особливостей у правовому регулюванні кожної з них, так і сукупністю неузгодженостей та доволі протирічливих рис, властивих самому міжнародно-правовому інституту правонаступництва держав. У таких умовах стає очевидною необхідність відновлення прикладних та наукових розвідок у галузі міжнародного правонаступництва, оскільки лише шляхом оптимальної взаємодії із загальною теорією міжнародного права відповідні складні проблеми практики міжнародних відносин можуть бути вирішені найбільш ефективним чином. В умовах практичної реалізації Україною своєї міжнародної правосуб`єктності дослідження питання міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав щодо міжнародних договорів має надзвичайно актуальне значення. З однієї сторони, виступаючи безпосереднім учасником сучасного процесу правонаступництва на пострадянському політико-правовому просторі, вона на власному досвіді відчуває дію норм міжнародного договірного та звичаєвого права у цій галузі правовідносин, та, з іншої, здійснює власний практичний внесок у їх подальший розвиток та вдосконалення. З урахуванням того, що на сьогодні в українській міжнародно-правовій літературі поки що немає повного, систематизованого дослідження питання особливостей сучасного міжнародно-правового регулювання правонаступництва держав щодо міжнародних договорів (за виключенням ряду невеликих за обсягом статей, присвячених вивченню окремих аспектів правонаступництва, зокрема М.М. Антонович, М.А. Баймуратова, Г.В. Галущенка, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.І. Євінтова, П.Б. Матіяшек, А.Я. Мельника, О.О. Мережка, В.В. Мицика, О.Ф. Моцика, В.І. Муравйова, Ю.О. Ноговіциної, Л.Д. Тимченка, О.О. Чалого [2-15] та ін.) та узагальнення його значення для розвитку міжнародного права в цілому, проведення такого дослідження має актуальне наукове значення. Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою комплексної науково-дослідної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України”, науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Інтеграція України у світовий та європейський простір” (державний реєстраційний № 011БФ048-01).
Мета і основні завдання наукового дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз особливостей сучасного міжнародно-правового регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів та узагальнення його значення для розвитку міжнародного права в цілому. Така загальна мета визначає наступні основні завдання дослідження:
- дослідити специфіку правової природи та сутності інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві на основі комплексного аналізу співвідношення загальновизнаних норм звичаєвого міжнародного права та норм Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року з сучасною міждержавною практикою їх застосування;
- здійснити порівняльний аналіз основних концепцій (теорій) міжнародного правонаступництва, історію їх становлення, розвитку, а також застосування у практиці держав;
- охарактеризувати та узагальнити головні результати діяльності Комісії ООН з міжнародного права щодо кодифікації інституту правонаступництва держав та Спеціального комітету юридичних радників з питань міжнародного публічного права Ради Європи (CAHDI) щодо вивчення практики правонаступництва держав стосовно міжнародних договорів;
- визначити основні тенденції розвитку інституту правонаступництва на рубежі ХХ-ХХІ століть на основі дослідження досвіду договірного оформлення правонаступництва держав щодо міжнародних договорів у результаті об`єднання ФРН та НДР у єдину Німеччину, розпаду СРСР, СФРЮ та Чехословаччини; проаналізувати особливості правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишньої УРСР, а також багатосторонніх та двосторонніх договорів, учасником яких виступав СРСР;
- визначити специфіку правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР у сфері правової допомоги; дати оцінку ефективності правового регулювання інституту правонаступництва в чинному законодавстві України.
Об`єктом дослідження є міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав у міжнародному праві.
Предметом дослідження є особливості правонаступництва держав щодо міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права. Методологічна основа дослідження. Концептуальні засади дослідження базуються на основі таких юридичних наукових дисциплін, як теорія міжнародного права, історія міжнародного права та окремі галузеві міжнародно-правові дисципліни. В дисертації широке застосування знаходять загальні принципи наукового пізнання, у тому числі комплексний підхід до висвітлення наукових проблем, об`єктивність, єдність теорії та практики. В процесі дослідження були також використані загальновизнані в юридичній науці методи конкретно-наукових досліджень, зокрема порівняльно-правовий, аналітичний, формально-юридичний та системно-структурний, застосування яких дозволило автору дослідити, як міжнародно-правові принципи та норми, що складають інститут правонаступництва, реалізуються в сучасній міждержавній практиці.
Науково-теоретична база дослідження охоплює монографії та статті з питань загального міжнародного права, міжнародного правонаступництва держав та права міжнародних договорів вітчизняних вчених (М.М. Антонович, М.А. Баймуратов, В.Г. Буткевич, В.А. Василенко, Г.В. Галущенко, В.Н. Денисов, А.І. Дмитрієв, В.І. Євінтов, В.К. Забігайло, Ф.П. Карпенко, В.М. Корецький, Е.Л. Курішков, В.І. Лисовський, П.Б. Матіяшек, А.Я. Мельник, В.В. Мицик, О.О. Мережко, О.Ф. Моцик, В.І. Муравйов, Л.М. Паламарчук, А.А. Попов, В.В. Преображенська, Л.Д. Тимченко, О.О. Чалий, М.В. Яновський та ін.); російських авторів (М.М. Аваков, Л.А. Алексідзе, Д.І. Бараташвілі, Л.В. Власова, Ю.Н. Гавло, В.Н. Дурденевський, Л.А. Єгоров, А.А. Єсаян, Н.В. Захарова, А.А. Зубов, Г.В. Ігнатенко, Б.М. Кліменко, Ю.Н. Колосов, Ф.І. Кожевніков, С.Б. Крилов, В.І. Кузнєцов, Г.І. Курдюков, М.Н. Кучин, І.І. Лукашук, В.А. Марухян, А.П. Мовчан, Л.А. Моджорян, А.Н. Талалаєв, Г.І. Тункін, М.Х. Фарукшин, Д.І. Фельдман, Н.Н. Ульянова, Н.А. Ушаков, В.В. Цибуков, С.В. Черніченко, Г.Г. Шинкарецька та ін.); західних дослідників (Е. Аман, Е. Беато, Н. Блум, М. Боте, Я. Броунлі, Г. Бунн, В. Вадапалас, Д. Вагтс, Е. Вільямсон, М. Гревен, Л. Грей, С. Грінхаус, Д. Жалімас, І. Зімеле, А. Зіммерманн, І. Йаатс, Е. Каммінга, Г. Кельзен, Дж. Клабберс, Ф. Клайнз, І. Клапас, Д. О`Коннелл, М. Коскенніемі, Дж. Крофорд, І. Кунц, П. Куріс, Л. Лав, Е. Лаутерпахт, П. Левіс, М. Лехто, Дж. Ллойд, Р. Макфаден, К. Марек, Р. Мушкат, Л. Оппенгейм, Дж. Осборн, Д. Папенфуш, Е. Рабінфайн, Дж. Райнлендер, О. Ріббелінк, А. Розенталь, Е. Рюїз-Фабрі, А. Стейнлі, Р. Тайлер, Х. Уолдок, Ч. Фенвік, А. Фердросс, Е. Франкс, Дж. Фровейн, В. Хаф, Ж. Шарпантьє, С. Шмеман, К. Шмідт, Л. Шоу та ін.).
Основними джерелами дослідження стали нормативні акти з теми дисертації (зокрема міжнародні договори, угоди та конвенції, які торкаються питань міжнародного правонаступництва); матеріали досліджень Комісії ООН з міжнародного права щодо кодифікації інституту правонаступництва держав та Спеціального комітету юридичних радників з питань міжнародного публічного права Ради Європи (CAHDI) щодо вивчення практики правонаступництва держав стосовно міжнародних договорів; сучасна практика правонаступництва держав щодо міжнародних договорів. Наукова новизна дослідження характеризується тим, що воно є одним із перших у вітчизняній міжнародно-правовій літературі комплексних монографічних досліджень особливостей міжнародно-правового регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права, проведених на основі співвідношення загальновизнаних норм міжнародного договірного та звичаєвого права з сучасною міждержавною практикою їх застосування. Основними положеннями дисертаційної роботи, які характеризують її наукову новизну і виносяться на захист, є:
1. В роботі проаналізовано специфіку правової природи та сутності інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів у сучасному міжнародному праві. У зв`язку з цим автором запропоновано суттєве вдосконалення існуючого в доктрині поняття “правонаступництва держав” (як відповідного перехідного правовідношення, з однієї сторони, та окремого міжнародно-правового інституту, з іншої).
2. Узагальнено теоретичні концепції визначення обсягу та автоматизму правонаступництва для різноманітних випадків фактичної ситуації. Доведено необхідність встановлення такого обсягу у кожному окремому випадку виключно на основі сполучення наступних критеріїв: співвідношення правосуб`єктності держави-попередниці та держави-правонаступниці (з урахуванням складного комплексу питань, пов`язаних із визначенням континуїтету міжнародно-правової особистості держави); використання диференційованого підходу до правонаступництва різних видів договорів відповідно до специфіки їх правового характеру. Доведено, що незважаючи на наявність окремих правових недоліків, Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року продовжує виступати провідним кодифікованим джерелом у галузі міжнародного правонаступництва та одночасно однією з головних конвенцій міжнародної правової системи в цілому, оскільки містить загальні орієнтири для вирішення всіх можливих питань правонаступництва держав щодо міжнародних договорів на сучасному етапі розвитку міжнародного права. Виявлено, що сучасна практика правонаступництва європейських держав щодо міжнародних договорів обумовлюється особливостями юридичної природи міжнародно-правових відносин кінця ХХ - початку ХХІ століть і полягає у створенні таких нових правових імперативів (презумпція правонаступництва плюс переговори на основі принципу сумлінності - так званий “прагматичний підхід”), які здатні суттєвим чином впливати на розвиток міжнародного договірного права не тільки сьогодні, але й у майбутньому. Встановлено, що проблема міжнародного правонаступництва у зв`язку з припиненням існування СРСР та створенням на його території 15 нових суверенних держав виступає одним із найбільш ускладнених теоретичних питань сучасного міжнародного права, що пояснюється докорінно різними підходами трьох груп держав (РФ, Балтійських держав та решти колишніх республік) до застосування конкретного механізму правонаступництва щодо всієї сукупності міжнародно-договірних зобов`язань колишнього СРСР. Автором сформульовано загальні пропозиції щодо можливості практичного забезпечення всіма новоствореними суб`єктами виконання зобов`язань колишнього СРСР у повному обсязі. Визначено, що проблема правонаступництва України щодо міжнародних договорів Української РСР, у тому числі й стосовно правового режиму, що застосовується, знаходить своє вирішення в рамках норм міжнародного права та національного законодавства держави, сутність якого полягає у здійсненні універсального (повного) та безумовного правонаступництва за всім комплексом договірних зобов`язань колишньої УРСР.
Проаналізовано питання правонаступництва України щодо міжнародно-договірних зобов`язань колишнього Союзу РСР, що в цілому вирішується у загальному контексті статусу України як держави-правонаступниці СРСР у всьому комплексі наслідків правонаступництва. Практика підтвердження такого правонаступництва констатує відсутність у національному законодавстві України чітко прописаного механізму оформлення правонаступництва України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР, у зв`язку з чим автором вперше комплексно сформульовані пропозиції щодо його вдосконалення. Основні наукові результати дослідження отримані особисто дисертантом. Всі публікації на тему дисертації написано без співавторів.
Теоретичне і практичне значення дисертації. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення містять комплексний аналіз найбільш спірних та невирішених теоретичних питань правонаступництва держав на сучасному етапі розвитку міжнародного права, що може суттєвим чином сприяти подальшому поглибленому дослідженню інституту міжнародного правонаступництва.
Одночасно, узагальнення сучасного досвіду договірного оформлення інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів, у тому числі договірних норм України, має важливе значення при опрацюванні відповідних норм у майбутньому та сприятиме більш якісному рівню співробітництва нашої держави в ході реалізації міжнародних договірних зв`язків з іншими країнами світу.
Основні наукові положення дисертації та теоретичні висновки автора можуть бути використані державними органами зовнішніх зносин України при вирішенні питань правонаступництва України у відносинах з іншими державами, зокрема новоствореними державами - колишніми республіками СРСР, та відповідними державними органами України, до компетенції яких належать питання підготовки законодавчих та інших нормативних актів у відповідній галузі правовідносин.
У практичному плані результати дослідження можуть також застосовуватись як при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з міжнародного публічного права, так і при викладенні навчальної дисципліни “Міжнародне право” та спецкурсів з його окремих галузевих дисциплін.
Апробація і публікація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертації доповідались автором на науково-практичній конференції “Актуальні аспекти європейського права в контексті розширення Європейського Союзу” 25 травня 2004 року в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ).
Результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедр Міжнародного права, Порівняльного та європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Теоретичні положення, обгрунтовані автором у дисертаційному дослідженні, використано у навчальному процесі при проведенні практичних занять з курсу “Право міжнародних договорів”.
Публікації. Основні наукові положення і висновки дисертаційної роботи викладено дисертантом у трьох наукових статтях у фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертаційної роботи обумовлені метою і характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається зі вступу, трьох розділів (8 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг роботи складає 220 сторінок, у тому числі 40 сторінок - список використаної літератури (270 найменувань).
|
