|
Актуальність теми дослідження визначається гостротою проблеми забезпечення безпеки людини в умовах техногенного суспільства і, особливо, у сфері використання ядерних та радіаційних технологій. Ядерні установки та джерела іонізуючого випромінювання застосовуються в багатьох галузях виробництва – енергетиці, медицині, геології, будівництві, сільському господарстві, в наукових дослідженнях тощо. У зв язку з прискоренням науково-технічного прогресу, розвитком промисловості і транспорту, урбанізацією населення постійно зростає попит на енергію. Протягом 2003 року на атомних електростанціях України в експлуатації перебувало 13 ядерних енергоблоків загальною потужністю 11835 МВт, що складає 22,7 % від загальної енергопотужності країни. При цьому частка АЕС від загального обсягу виробництва електроенергії в Україні становить 51 %. Радіаційні технології - потужний інструмент, який дозволяє отримувати речовини з новими фізико-хімічними властивостями, підвищувати інтенсивність виробничих процесів, вирішувати проблеми перероблення промислових і побутових відходів. Активний розвиток таких галузей науки як радіаційна фізика, радіаційна хімія та радіаційна біологія виявив необхідність забезпечення безпеки нових процесів, пов язаних із убезпеченням використання радіаційних технологій.
Проте впровадження і постійне розширення сфери застосування ядерних і радіаційних технологій пов язано з можливістю спричинення шкоди життєдіяльності людини. Про розміри цієї шкоди свідчать наслідки аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.). Для попередження можливості настання негативних наслідків існує ціла система соціально-економічних, організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та правових заходів. Серед останніх певне місце займає і кримінальна відповідальність.
В новому Кримінальному кодексі України вперше в історії вітчизняного законодавства було закріплено спеціальну норму, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки. У зв язку з цим актуальним є науковий аналіз злочину, передбаченого ст. 274 КК України. До цього часу не було самостійної наукової роботи, яка б спеціально присвячувалася характеристиці вказаного злочину. Вирішення низки питань кримінальної відповідальності за порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, яке запропоноване деякими авторами на рівні розділів підручників, навчальних посібників із Особливої частини кримінального права, а також науково-практичних коментарів до КК, носить, як уявляється, фрагментарний і в певній частині дискусійний характер. Викладені положення слугують підставою визнання всебічного вивчення злочинного порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки актуальною проблемою, що має теоретичне і практичне значення, і обрання її темою дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого "Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності" (номер державної реєстрації 0186.0.070883); його тема затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого 19 травня 2000 р. (протокол № 8).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз факторів соціальної обумовленості та складу злочину, як підстави кримінальної відповідальності за порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, а також формулювання нових теоретичних положень, надання обґрунтованих рекомендацій з удосконалення чинного законодавства і практики його застосування. Для досягнення цієї мети були визначені такі основні задачі:
- характеристика факторів соціальної обумовленості встановлення кримінальної відповідальності за порушення правил ядерної або радіаційної безпеки;
- дослідження родового, основного та додаткових безпосередніх об єктів, що охороняються законом про кримінальну відповідальність, а також визначення механізму спричинення злочином шкоди цим об єктам;
- визначення змісту і форм суспільно небезпечного діяння, змісту та обсягу суспільно небезпечних наслідків порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, встановлення місця вчинення діяння, як ознаки цього злочину, а також розкриття особливостей розвитку причинного зв язку між діянням та його наслідками;
- дослідження проблеми змішаної форми вини в кримінальному праві, встановлення різних форм співвідношення свідомості та волі винного під час вчинення досліджуваного злочину, а також мети суспільно небезпечної поведінки суб єкта;
- визначення загальних і спеціальних ознак суб єкта порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, дослідження проблеми спеціальної осудності, з ясування кола осіб, яких може бути притягнуто до кримінальної відповідальності за цей злочин.
Об єктом дослідження є порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, що визнане законом злочином проти безпеки виробництва, соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за нього, об єктивні та суб єктивні ознаки складу цього злочину.
Предметом дослідження виступають положення чинного законодавства, його тлумачення, а також доктринальні положення науки кримінального права з проблем відповідальності за злочини проти громадської безпеки та безпеки виробництва. Теоретичну основу дослідження склали роботи таких учених як П.П. Андрушко, В.І. Антипов, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, З.А. Вишинська, С.Б. Гавриш, В.К. Глістін, М.С. Гринберг, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, М.А. Єфімов, Е.М. Зінченко, В.А. Квашис, О.І. Коробєєв, М.Й. Коржанський, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, І.П. Лановенко, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, Р.І. Міхєєв, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.О. Пінаєв, А.А. Піонтковський, О.І. Рарог, А.Б. Сахаров, В.В. Сташис, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, А.А. Тер-Акопов, А.Н. Трайнін, І.М. Тяжкова, Б.С. Утєвський, М.І. Хавронюк, Н.П. Яблоков, С.С. Яценко та ін.
Методи дослідження. Методологічною основою є комплексний підхід до аналізу порушення правил ядерної або радіаційної безпеки. При виконанні дослідження застосовувалися такі наукові методи:
- логіко-історичний та історико-правовий, що дозволили проаналізувати розвиток поглядів щодо об єкта дослідження, а також фактори, які зумовлюють кримінально-правову охорону відносин ядерної та радіаційної безпеки в сфері виробництва;
- діалектичний - при дослідженні елементів і ознак складу злочину;
- порівняльно-правовий і догматичний - при опрацюванні законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, що забезпечують кримінально-правову охорону відносин ядерної та радіаційної безпеки в сфері виробництва, порівнянні колишнього і чинного законодавства, а також окремих норм діючого законодавства інших держав і України;
- системно-структурний і функціональні методи, за допомогою яких досліджувалися суспільні відносини безпеки виробництва, відносини ядерної та радіаційної безпеки, а також ознаки об єктивної та суб єктивної сторони, суб єкта злочину під кутом зору з ясування змісту й удосконалення норм чинного кримінального і ядерного законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням теоретичних проблем кримінальної відповідальності за порушення на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки, яка передбачена ст. 274 КК України. Елементами новизни виступають наступні положення:
1. Вперше були визначені та досліджені фактори, які обумовлюють встановлення і збереження кримінальної відповідальності за цей злочин. Зазначені фактори автором було диференційовано на соціально-економічні, технічні, нормативні та кримінологічні.
2. В дисертації отримало подальший розвиток положення про те, що порушення правил ядерної або радіаційної безпеки посягає на групу однорідних суспільних відносин, які забезпечують безпеку виробництва. 3. Зроблено висновок, що основним безпосереднім об єктом злочину, передбаченого ст. 274 КК України, є ядерна та радіаційна безпека виробництва, додатковим обов язковим об єктом - життя та здоров я людини, додатковими факультативними - відносини власності та екологічна безпека. 4. Вперше досліджено структурні елементи суспільних відносин, на які безпосередньо посягає цей злочин та визначено механізм спричинення шкоди основному і додатковим об єктам порушення правил ядерної або радіаційної безпеки. Зазначено, що структурними елементами є: предмет - стан ядерної та радіаційної безпеки виробництва (соціальний інтерес), суб єкти - держава, в особі її спеціально вповноважених виконавчих органів, фізичні особи та їх соціальні об єднання, соціальний зв язок - створення та підтримання суб єктами стану ядерної та радіаційної безпеки виробництва.
5. Вперше дано розгорнутий аналіз ознакам об єктивної сторони цього злочину. Визначається місце його вчинення - це виробництво, на якому використовуються ядерні або радіоактивні матеріали. На підставі опрацювання наукових робіт охарактеризовані зміст понять "дія" і "бездіяльність" щодо досліджуваного злочину. Наведено додаткові аргументи проти виділення самостійної форми злочинної поведінки - порушення спеціальних правил. Зроблено висновок про те, що порушення правил ядерної або радіаційної безпеки належить до злочинів з похідними наслідками. При цьому, основним (проміжним) наслідком є зниження рівня безпеки виробництва, на якому використовуються ядерні або радіоактивні матеріали, а додатковими (похідними) - створення реальної загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіяння шкоди здоров ю потерпілого, загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Проілюстровано специфіку розвитку причинного зв язку між порушенням, основним і додатковими наслідками.
6. Наведено додаткові аргументи на користь того, що під "іншими тяжкими наслідками" стосовно злочинів проти безпеки виробництва слід розуміти спричинення не тільки тяжких тілесних ушкоджень одній особі а й групові нещасні випадки, а також заподіяння значної матеріальної шкоди або значної шкоди навколишньому природному середовищу. Обґрунтовано визнання реальної загрози спричинення шкоди суспільно-небезпечним наслідком злочину. Зроблено висновок про те, що не всі наслідки, зазначені в ч. 1 ст. 274 КК мають однакову ступінь суспільної небезпечності. Тому пропонується диференціювати відповідальність за створення реальної загрози спричинення шкоди і за заподіяння шкоди здоров ю потерпілого.
7. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення редакції ст. 81 Закону України від 8 лютого 1995 р. “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”. Враховуючи, що в абз. 25 ч. 2 ст. 81 цього закону порушення визначено як "необґрунтований або умисний викид радіоактивних речовин в атмосферу, водне середовище та надра в кількостях, що перевищують гранично допустимі рівні", автор вважає вказівку "або умисний" зайвою. Крім того, потребує вилучення із ч. 2 ст. 81 зазначеного закону абз. 27; положення, зазначені у ньому дублюють інші положення цього закону. 8. Зроблено висновок про те, що психічне ставлення особи до діяння може мати форму умислу або необережності, а до наслідків - тільки необережності. Встановлення умислу по відношенню до наслідків виключає кваліфікацію злочину за ст. 274 КК. Визначальним при встановленні характеру злочину є відношення суб єкта до наслідків, що зазначені в законі.
9. Вперше детально проаналізовано проблему суб єкта порушення правил ядерної або радіаційної безпеки. Доведено, що до кола суб єктів цього злочину слід відносити не лише громадян - суб єктів підприємницької діяльності, службових осіб, робітників і службовців виробництв, на яких використовуються ядерні або радіоактивні матеріали, а й сторонніх виробництву осіб, які за певних умов, також зобов язані дотримуватися на виробництві правил ядерної або радіаційної безпеки.
10. На підставі аналізу ознак порушення правил ядерної або радіаційної безпеки сформульовано і викладено у висновках авторські пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства і роз яснень Пленуму Верховного Суду України про застосування низки норм КК.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні положення, узагальнення та висновки можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері - як матеріал для подальшого розроблення проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки та безпеки виробництва; у правотворчості - при опрацюванні пропозицій щодо змін та доповнень до чинного кримінального законодавства України з метою його подальшого вдосконалення; у практичній діяльності правоохоронних органів - при застосуванні кримінального закону під час боротьби зі злочинними порушеннями правил безпеки на виробництві; в навчальному процесі - як матеріали при викладенні Особливої частини кримінального права, підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних вказівок, науково-практичних коментарів до КК України 2001 р, у науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися та обговорювалися на міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (Луганськ, травень 2002 р.) і міжнародному науково-практичному семінарі "Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України" (Харків, жовтень 2002 р.). Дисертація також пройшла обговорення та рецензування на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (січень 2004 р.). Окремі із сформульованих в дисертації пропозицій використовувалися автором при проведенні практичних занять з кримінального права зі студентами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (2001-2004 рр.).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири наукових статті, які надруковані у спеціалізованих наукових виданнях, а також тези двох наукових доповідей.
Структура роботи обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу; чотирьох розділів, які містять десять підрозділів; висновків до кожного з розділів; загального висновку, списку використаних джерел та додатку. Загальний обсяг дисертації – 220 сторінок, із них основного тексту 180 сторінок. Кількість використаних джерел - 286 найменувань.
Законодавство та література, матеріали судової практики використані в дисертації станом на 01 листопада 2003 р.
| 
