|
Актуальність теми дослідження. Значний прогрес у розвитку засобів автоматизованої обробки даних у двадцятому столітті і пов язане з ним збільшення обсягів і напрямків використання персоніфікованої інформації у різних сферах суспільного життя, її передача через кордони новітніми комунікаційними засобами викликає необхідність належного правового регулювання відносин з використання персоніфікованої інформації як для забезпечення прав і свобод людини, так і ефективної реалізації правомірних інтересів інших осіб і держави. На даний момент часу гостро відчувається потреба в науковому узагальнені чинних норм міжнародного і національного права, здобутків правової думки у цій галузі з метою визначення основних елементів і особливостей міжнародно-правового захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації.
Комплексне дослідження проблеми міжнародно-правового регулювання відносин, що виникають у зв язку з обробкою (збиранням, зберіганням, використанням, поширенням) персоніфікованої інформації, є необхідним також для запровадження адекватного правового механізму в правову систему України, який гарантував би правомірне поводження з персоніфікованою інформацією, без чого неможливо забезпечити ефективну реалізацію гарантованого статтею 31 Конституції України права громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також проголошеного у статті 32 Конституції України права на невтручання у приватне і сімейне життя. З іншого боку, невідповідність національних правових положень у цій галузі міжнародно-правовим стандартам загрожує застосуванням обмежень на передачу персоніфікованої інформації громадян інших країн до України, а це матиме негативні політичні й економічні наслідки для держави і вітчизняних суб єктів господарювання, створюватиме перешкоди для міжнародного співробітництва у багатьох сферах (зокрема, в питаннях боротьби із злочинністю), де відбувається міжнародний обмін персоніфікованою інформацією.
Актуальність теми дослідження обумовлюється також недостатнім ступенем її наукової розробки в доктрині міжнародного права. В українській науці доволі активно розвивається теорія міжнародно-правового захисту прав людини, досліджуються питання реформування правової системи України у відповідності з міжнародно-правовими стандартами, зокрема, в працях М.М. Антонович, М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, А.С. Довгерта, В.К. Забігайла, Л.Г. Заблоцької, О.В. Задорожнього, А.С. Мацка, В.І. Муравйова, П.М. Рабиновича, Л.Д. Тимченка, Ю.М. Тодики, С.В. Шевчука, Ю.С. Шемшученка.
Однак специфічним питанням міжнародно-правового захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації приділяється незначна увага. В кращому випадку розглядаються окремі аспекти проблеми (у працях О.А. Баранова, Ю.К. Бабанова, В.М. Брижка, Т.А. Костецької, О.О. Мережка, К.Б. Полінкевич, В.О. Серьогіна та інших). В західній правовій науці над згаданими питаннями працювали Ф. Агре, К. Беннетт, Л.Д. Брендейс, Д. Боркін, С.Д. Воррен, С.Г. Дейвіс, Р. Кларк, В. Котші, М.Д. Кьорбі, Майер-Шонбергер, В.Л. Проссер, Ч.Д. Рааб, М. Ротенберг, Д.Х. Флехерті та інші. Російські дослідники присвятили цій проблематиці декілька наукових розробок, найбільш помітними з яких є праці І.М. Гостева, В.П. Іванського, Ю.М. Колосова, В.А. Копилова, Б.В.Кристального, І.С. Мелюхіна, М.Є. Петросяна, Н.Н. Разумовича, В.І. Ярочкіна.
Відсутність ґрунтовних досліджень окреслених питань в українській науці міжнародного права ускладнює процес пошуку адекватної моделі національного механізму регулювання відносин з використання персоніфікованої інформації, узгодженої з міжнародно-правовими стандартами, яка гарантувала би ефективний захист прав і свобод громадян України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в рамках наукового проекту Комплексної державної програми науково-дослідницької роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України 1996-2005 рр.”, планової наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародних правових, політичних та економічних основ розбудови Української Держави” № 97128, а також наукової теми відділення міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародно-правові основи зміцнення державності України” № 97132.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правових актів, законодавства країн англосаксонської і континентальної правових сімей, законодавства України, доктрини і судової практики щодо забезпечення реалізації і захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації. У дисертації подається теоретичне узагальнення здобутків науки міжнародного права з цієї проблеми й нове вирішення наукового завдання, що полягає у з ясуванні особливостей міжнародно-правового захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації і узгодження національних підходів до проблеми транскордонної передачі цієї інформації, визначенні мінімального стандарту правового регулювання обробки персоніфікованої інформації для подальшої розробки науково-теоретичних та практичних рекомендацій з удосконалення законодавства України.
Для досягнення поставленої мети в дослідженні поставлено такі завдання:
- виявити причини, що обумовлюють необхідність міжнародно-правового захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації; визначити нормативний зміст права людини на приватність персоніфікованої інформації, підстави і умови його легітимного обмеження;
- охарактеризувати сукупність міжнародно-правових норм, якими регулюються відносини щодо реалізації і захисту права на приватність персоніфікованої інформації, і визначити їх місце в системі міжнародного права;
- виявити існуючі мінімальні стандарти міжнародно-правового захисту приватності й безперешкодної передачі персоніфікованої інформації через державні кордони;
- розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України з урахуванням вимог міжнародних документів, досвіду демократичних країн для ефективного забезпечення прав громадян під час обробки персоніфікованої інформації.
Об єктом дослідження є юридичний механізм реалізації основних прав і свобод людини, зокрема, права на приватність персоніфікованої інформації.
Предметом дослідження є міжнародно-правові акти та національне законодавство різних країн, доктрина і судова практика щодо забезпечення реалізації і захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації.
Методи дослідження. Під час дослідження широко використовувався історико-правовий метод для вивчення генезису та еволюції правового регулювання обробки персоніфікованої інформації, формально-юридичний метод під час вивчення міжнародно-правових стандартів захисту права на приватність, а також порівняльно-правовий метод у ході аналізу національних нормативно-правових актів різних країн та міжнародно-правових документів. У роботі використовувалися й інші наукові методи пізнання, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в українській науці міжнародного права вперше проведене системне дослідження сучасної міжнародно-правової основи реалізації і захисту права людини на приватність персоніфікованої інформації. Наукові положення, що найбільшою мірою відбивають новизну дослідження, зводяться до наступного:
1. В роботі встановлено, що необхідність належного міжнародно-правового захисту прав людини у зв язку з використанням та передачею персоніфікованої інформації обумовлюється особливостями цього виду інформації, який відображає індивідуальність людини як носія певних елементів фізичної, фізіологічної, психічної, економічної, культурної або соціальної тотожності, що породжує ризик її неправомірного використання на шкоду інтересам людини, зокрема, втручання у приватне життя. Визначено, що сукупність міжнародно-правових норм, якими регулюються відносини з міжнародно-правового захисту приватності персоніфікованої інформації, становлять міжнародно-правовий інститут. Встановлено особливість предмету регулювання цього інституту, яка полягає у подвійній функціональності: захист права людини на приватність та забезпечення безперешкодності транскордонної передачі персоніфікованої інформації.
2. З ясовано, що право на приватність персоніфікованої інформації становить складову права на повагу до приватного життя, а не права на доступ до інформації. Специфіка захисту приватності персоніфікованої інформації обумовлюється необхідністю забезпечення конкуруючих інтересів людини у захисті від несанкціонованого розголошення чи іншого використання персоніфікованої інформації без її відома, а також інтересів держави та інших осіб у використанні персоніфікованої інформації. Це право не є абсолютним і підлягає пропорційному обмеженню на визначених законом підставах, в інтересах забезпечення свободи слова, боротьби із злочинністю тощо.
3. Встановлено, що відсутність загальновизнаних універсальних стандартів міжнародно-правового захисту персоніфікованої інформації обумовлюється розбіжностями у концептуальних підходах до захисту права на приватність персоніфікованої інформації на національному рівні, зокрема, в законодавстві Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки.
4. Встановлено, що правове регулювання відносин з використання персоніфікованої інформації в праві Європейського Союзу ґрунтується на стандартах Ради Європи, носить системний характер і соціально-захисну орієнтацію.
5. З ясовано, що міжнародна договірна модель забезпечення безперешкодності транскордонної передачі персоніфікованої інформації є одним із шляхів розв язання проблеми узгодження розбіжностей в національних правових підходах (зокрема, між Європейським Союзом і США), яка, однак, не вирішує її повною мірою внаслідок обмеженості сфери застосування.
6. Доведено, що чинне законодавство України з питань захисту приватності персоніфікованої інформації не відповідає міжнародно-правовим стандартам у цій сфері. З метою запровадження європейської (соціально-захисної) моделі в Україні необхідно врегулювання відповідних правових відносин шляхом ухвалення закону, який би ґрунтувався на положеннях Конвенції Ради Європи № 108 “Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних” 1981 року та Директиви Європейського Союзу № 95/46/EC 1995 року, враховував би досвід провідних європейських держав.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження міжнародно-правового захисту права на приватність персоніфікованої інформації має сприяти більш глибокому розумінню сучасного стану міжнародного регулювання відносин щодо захисту приватності та безперешкодної транскордонної передачі персоніфікованої інформації, перспектив його подальшого розвитку, а також шляхів удосконалення чинного законодавства України.
Результати дослідження, теоретичні розробки й висновки можуть бути використані в навчальному процесі при викладенні курсів із правових дисциплін (“Міжнародне публічне право”, спецкурсів “Міжнародне право у галузі захисту прав людини”, “Європейське право у галузі прав людини” тощо), а також у науково-дослідних і прикладних цілях для подальшої розробки й удосконалення національних нормативно-правових положень і міжнародно-правових стандартів поводження з персоніфікованою інформацією, міжнародно-правових засобів узгодження розбіжностей у національних підходах для забезпечення безперешкодної транскордонної передачі даних. Сформульовані практичні пропозиції були використані під час підготовки проекту Закону Верховної Ради України “Про інформацію персонального характеру” (реєстраційний № 7432 від 12.11.2001 р.) робочою групою, до складу якої входив здобувач. Апробація результатів дослідження здійснювалась у виступах на міжнародних конференціях і семінарах:
- міжнародній науково-практичній конференції “Європа-Японія-Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (м. Київ, 17-20 жовтня 2000 року), матеріали опубліковані;
- міжнародному семінарі “Впровадження міжнародних стандартів захисту даних у законодавство України”, організованому Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики за участю експертів Ради Європи, ОБСЄ (м. Київ, 17-18 грудня 2001 року), на якому автор брав участь у якості експерта Комітету Верховної Ради України з питань правової політики;
- міжнародному симпозіумі “Свобода інформації та захист даних: транспарентність і електронне урядування в Центральній та Східній Європі” (м. Потсдам, Німеччина, 10-11 листопада 2003 року).
Публікації. Основні положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації, що містяться у дисертації, викладені автором у 10 наукових публікаціях, у тому числі у 6 наукових статтях у фахових виданнях, 1 тезах виступу на науковій конференції, а також трьох монографіях.
Структура дослідження зумовлена метою та завданнями дослідження, логікою викладення. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, якими охоплюється дев ять підрозділів, висновків до розділів, узагальненого висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 205 сторінок, у тому числі 29 сторінок – список використаних джерел (312 найменувань).
| 
