|
Актуальність теми. Зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами в Україні набуло рис великомасштабного асоціального явища. Темпи його поширення близькі до епідемічних. У 2001 р. в Україні на обліку перебувало 107 120 споживачів наркотиків. Останнім часом це число стабільно збільшується більше як на 10 тис. осіб щорічно. Якщо взяти до уваги надзвичайно високу латентність такої категорії осіб (за експертними оцінками близько 5–7 невиявлених наркоманів на одного виявленого), то можемо констатувати той факт, що приблизно 1,8–2% населення України зловживає наркотиками. Згідно з підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров я ООН, якщо частка наркоманів у структурі суспільства перевищує 7%, це свідчить про початок незворотніх процесів деградації населення країни.
До основних криміногенних факторів, що сприяють розповсюдженню зловживання наркотиками та психотропами в Україні, відноситься незаконне виробництво наркотичних засобів та психотропних речовин (далі – незаконне нарковиробництво). Воно є складовою частиною нелегального наркообігу і його початковою ланкою. Запобігання цьому асоціальному явищу на ранній стадії його розвитку дає змогу перервати останній з менш суспільно небезпечного у більш тяжку форму, пов язану з фактичним надходженням наркотиків та психотропів у нелегальний обіг, а отже – і зменшення загрози подальшого розповсюдження немедичної наркотизації населення.
Незаконне нарковиробництво вчиняється з різних причин (економічних, соціальних, психологічних, культових тощо), а також внаслідок інших злочинів у сфері охорони здоров я населення. Разом із тим стабільної позитивної практики соціального реагування як на це явище в цілому, так і на окремі його прояви в Україні дотепер не випрацьовано, немає належних, науково-обгрунтованих методичних розробок щодо цілої низки складних і актуальних питань реагування на незаконне нарковиробництво і в першу чергу його попередження.
Природно, що суспільство потребує всебічної інформації про масштаби, характер та причини незаконного нарковиробництва, розроблення та здійснення ефективних заходів запобігання йому, особливо з погляду на значну латентність явища.
У зв язку з цим теоретичне та практичне дослідження вказаної злочинної діяльності та її попередження є доволі важливими. Викладені обставини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження і свідчать про її актуальність.
Стан дослідження проблеми і ступінь наукової розробки теми. Соціально-правовий, у тому числі й кримінологічний аспект дослідження незаконного нарковиробництва як складного специфічного явища в українській науковій думці перебуває лише на початковій стадії. До другої половини 80-х рр. у Радянському Союзі категорично стверджувалося, що наркотизму та пов язаного з ним нелегального нарковиробництва як “ганебного соціально-правового явища” в країні немає і не може бути, адже “відсутні причини і умови для його існування”. Про стан і складність дослідження проблеми незаконного наркообігу свідчить різноманітність підходів вчених різних галузей знання до вивчення, всебічного аналізу та попередження його проявів, у тому числі й протиправного нарковиробництва.
Серед радянських вчених, які займалися окремими аспектами цієї проблеми при дослідженні проявів незаконного наркообігу, можна виділити Т.А. Боголюбову, І.І. Велікошина, А.О. Габіані, Ю.М. Денисова, М.Г. Ікрамову, М.М. Кадирова, Б.Ф. Калачова, Л.П. Ніколаєву, Н.І. Ожиганова, М.Л. Хоменкера. До українських вчених цієї категорії відносяться Ю.В. Баулін, В.О. Глушков, О.О. Ковалкін, Н.А. Мірошниченко, А.А. Музика, Ю.О. Никифорчин, П.І. Орлов, О.І. Рощин, М.П. Селіванов, В.М. Смітієнко, С.А. Тарарухін, М.С. Хруппа, В.Л. Чубарев та інші. Однак усі ці дослідження були присвячені окремим питанням незаконного наркообігу, у той час як жодного комплексного кримінологічного дослідження проблеми попередження незаконного нарковиробництва в Україні здійснено не було.
Дотепер немає єдиного як міжгалузевого, так і правового підходу до цього феномена. Крім того, аналіз поглядів різних авторів відносно елементів незаконного нарковиробництва свідчить про їх суперечливий характер, що не сприяє розвитку науки і сучасній практиці попередження його проявів. Такий стан речей вимагає відповідного виправлення.
В дисертації зроблено спробу розглянути незаконне нарковиробництво як складне специфічне явище, що виявляється у протиправному культивуванні наркорослин, виробленні з них наркосировини та виготовленні з останньої чи з прекурсорів готових наркотиків та психотропів для задоволення особистої потреби в них чи для збуту, а також обґрунтувати і відпрацювати відповідну систему заходів протидії цим злочинам.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Досліджувана проблема є складовою частиною плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Науково-дослідного інституту проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України, а також ґрунтується на основних положеннях Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 рр., затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 січня 2002 р. № 26-р, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є розробка шляхів підвищення ефективності попередження незаконного нарковиробництва в Україні, сприяння створенню науково-обгрунтованих положень і рекомендацій стосовно підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по запобіганню злочинам такого роду. Цій меті підпорядковані основні завдання роботи:
1) визначити стан наукової розробки проблеми незаконного нарковиробництва в сучасній кримінології та суміжних науках; усвідомити корисність її розв язання для практики попередження органами внутрішніх справ цього виду наркозлочинності;
2) отримати нові знання про незаконне нарковиробництво в Україні як асоціального явища і суб єктів-носіїв останнього;
3) дати кримінально-правову та кримінологічну характеристики незаконного нарковиробництва;
4) детально вивчити історичні, соціально-економічні, політичні, правові, культові та інші детермінанти нелегального нарковиробництва в Україні, внаслідок яких значно збільшилися його показники; виявити причини і умови, що сприяють вчиненню злочинів такого роду;
5) вивчити практику реагування органами внутрішніх справ на прояви незаконного нарковиробництва, а також практику судового розгляду та вирішення кримінальних справ цієї категорії;
6) сформувати і обґрунтувати рекомендації практичним співробітникам органів внутрішніх справ по попередженню незаконного нарковиробництва на загальному та індивідуальному рівнях.
Об єктом дослідження є саме явище незаконного нарковиробництва, а також специфічні суспільні відносини, що складаються у зв язку з його існуванням. Предмет дослідження – стан і тенденції незаконного нарковиробництва в Україні, причини і умови, що детермінують його, практика реагування на це явище органів внутрішніх справ та можливі шляхи підвищення ефективності запобігання йому.
Методологічною основою дисертації є сучасні методи пізнання, що ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей, положення діалектики щодо пізнання, розвитку та взаємозв язку об єктів реальної дійсності, обумовленість антинаркотичних норм та відхилень від них. Методологія та методика дослідження полягають у: комплексному і системному вивченні проблеми попередження незаконного нарковиробництва в Україні; здійсненні дослідження на базі кримінології, кримінального права, кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності, соціології, психології, наркології, фармакології, фармації, релігієзнавства тощо.
Методами дослідження є:
– історичний – при аналізі розвитку кримінологічної думки щодо проблеми злочинів у сфері виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів;
– структурно-системний – при розгляді кількісних та якісних характеристик незаконного нарковиробництва та типології осіб, які беруть у ньому участь;
– порівняльно-правовий – при визначенні сучасних особливостей і тенденцій розвитку незаконного нарковиробництва у його динаміці при порівнянні з аналогічною злочинною діяльністю до прийняття нового антинаркотичного закону України (1995 р.);
– статистичний – при збиранні та обробці статистичних даних щодо кількісних та якісних характеристик незаконного нарковиробництва, його причин та умов, а також особи злочинця;
– соціологічний – при опитуванні співробітників органів внутрішніх справ, які брали участь у протидії незаконному нарковиробництву, осіб, котрі скоїли злочини такого роду, а також при включеному спостереженні за діяльністю співробітників територіальних підрозділів ДБНОН у вказаному напрямі;
– контент-аналітичний – при аналізі вітчизняної та зарубіжної антинаркотичної літератури, матеріалів засобів масової інформації, в яких містилися відомості стосовно напрямів і заходів боротьби з незаконним нарковиробництвом.
Науково-теоретичною базою дослідження були праці як вітчизняних, так і закордонних учених-правознавців із загальної теорії права, кримінального права, кримінального процесу, кримінології, оперативно-розшукової діяльності, юридичної соціології, наркології, фармакології, фармації, психології, релігієзнавства тощо.
Нормативну базу дослідження склали Конституція України, чинне антинаркотичне, кримінальне, кримінально-процесуальне, адміністративне законодавство і відомчі нормативні акти, що регулюють діяльність правоохоронних органів України в сфері боротьби з незаконним наркообігом, а також постанови Пленуму Верховного Суду України. У ході дослідження було проаналізовано й законодавство країн СНД, США, Великобританії, Франції, Німеччини.
Наукова обґрунтованість сформульованих у дисертації теоретичних положень, висновків і рекомендацій для практики визначається репрезентативною емпіричною базою дослідження. Так, для дослідження стану, структури і динаміки незаконного нарковиробництва за 1986–1988 роки з 27 ІБ головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України у Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управлінь в областях та місті Севастополі були отримані 95717 реєстраційних карток за формою 1 (на скоєний злочин) і 57566 реєстраційних карток – за формою 2 (на особу, яка скоїла злочин). Автором також досліджена звітність Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України щодо основних показників боротьби з незаконним наркообігом за період 1998–2002 роки, а також звітність Міністерства юстиції України щодо осіб, які були засуджені у вказаний період за скоєння злочинів у сфері виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів. За спеціально розробленими анкетами у всеукраїнському масштабі було опитано 230 співробітників територіальних підрозділів Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України та 384 особи, які зловживають наркотичними і психотропними речовинами. Використовувався й особистий досвід роботи дисертанта у Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України з 1997 року.
Наукова новизна одержаних результатів. Робота є першим в українській кримінологічній науці монографічним дослідженням, присвяченим теоретичним і прикладним проблемам запобігання незаконному нарковиробництву в Україні, вивченню його комплексу причин, практиці, методам та шляхам посилення ефективності вказаного напряму протидії з цим асоціальним явищем. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-попередників, автор зосередив увагу на недостатньо вивчених питаннях, що мають важливе наукове і практичне значення, а також на тих, щодо яких у теорії та практиці не вироблено єдиної точки зору. Дисертант пропонує своє рішення низки складних і дискусійних питань, зокрема відмежування незаконного нарковиробництва від інших видів незаконного наркообігу, власну класифікацію цієї злочинної діяльності, формулює пропозиції щодо її попередження, а також удосконалення практики правозастосування у сфері боротьби з незаконним нарковиробництвом.
Найбільш важливими з числа теоретичних положень, висновків і практичних пропозицій, що сформульовані в дисертації і відповідають вимогам наукової новизни, є такі:
– з урахуванням нових статистичних даних підтверджено, що незаконне нарковиробництво є складним специфічним асоціальним явищем у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів, що притаманне будь-якому суспільству, а на різних етапах розвитку суспільства його поширеність може збільшуватися чи зменшуватися в залежності від стану незаконного попиту та пропозиції вказаних засобів і речовин. Вплив на динаміку зростання останніх можливий шляхом скорочення масштабів незаконного культивування снотворного маку та конопель, вироблення з них сировини, виготовлення з останньої або з прекурсорів власне наркотиків та психотропів;
– обґрунтовано, що оскільки явище незаконного нарковиробництва є інтегрованим показником якості суспільного життя, то особливості складного соціально-економічного стану сучасного українського суспільства призвели до того, що у пострадянський період територія України перетворилася на “індустрію” нелегального вироблення наркосировини, виготовлення природних й синтетичних наркотиків та психотропів, котрі постачаються на внутрішній і зовнішній “чорний” ринок (за експертними оцінками селяни західних і центральних областей виробляють більш як 40 тисяч тонн макової соломи, що задовольняє річну потребу вказаної кількості осіб, які зловживають наркотиками опійної групи) і це створює загрозу заподіяння шкоди здоров ю населення країни, а разом з цим і генофонду українського народу;
– визначено типологію осіб, які займаються незаконним нарковиробництвом (наприклад, незаконним культивуванням снотворного маку та конопель і виробленням з них наркосировини в основному займаються жінки передпенсійного та пенсійного віку, які проживають в сільській місцевості, а протиправним виготовленням наркотичних, психотропних речовин та їх аналогів – чоловіки у віці від 25 до 40 років, серед яких переважна більшість проживає в містах-споживачах вказаних речовин, раніше не судимі, зловживають наркотиками або психотропами);
– диференційовано чинники, що детермінують незаконне нарковиробництво як на загально-соціальному, так і на індивідуальному рівні: соціально-економічні (відсутність постійної роботи, заробітку, низькі заробітки, що не забезпечують прожиткового мінімуму та можливості утримувати дітей, хибне уявлення про можливість отримання “легкого” приробітку, “швидких” доходів для виживання себе та сім ї тощо); сімейно-середовищні (наркоманське середовище); культурологічні (поширення інформації про нелегальне нарковиробництво у відеопродукції, книжковій продукції, Інтернеті тощо); індивідуально-особистісні (наркозалежність, інші тяжкі хронічні хвороби);
– виходячи з соціальної обумовленості незаконного нарковиробництва, доведено можливість його успішного попередження як негативного явища та вчинку: шляхом поліпшення економічного та політичного клімату в державі (це головний і найбільш результативний напрям); завдяки цільовому соціальному впливу на окремі контингенти осіб, фактичний ризик вчинення якими дій в сфері виробництва наркотиків, психотропів чи їх аналогів є найбільшим; використання відносно осіб вказаної категорії індивідуально-запобіжних заходів впливу;
– обґрунтовується низка можливих попереджувальних та профілактичних заходів на загально-соціальному рівні: переорієнтувати сільське населення України, яке займається нелегальним вирощуванням наркомістких рослин (особливо її західних і центральних областей), на вирощування інших рентабельних культур, підвищити закупівельні ціни на них; створити достатню кількість робочих місць у містах-споживачах наркотиків та психотропів; впровадити у сільськогосподарське виробництво культивування снотворного маку і конопель з низьким вмістом алкалоїдів чи їх відсутністю; силами держави, громадських організацій відродити традиційний уклад життя суспільства, який раніше успішно перешкоджав нелегальному нарковиробництву та зловживанню наркотичними засобами чи психотропними речовинами; активізувати діяльність церкви, інших релігійних об єднань та організацій у цьому напрямі; об єднати громадян України християнською мораллю й національною ідеєю для будівництва нової самобутньої держави. До перспективних завдань належить досягнення економікою України такого рівня розвитку, що відповідав би сучасним вимогам антинаркотичних конвенцій ООН.
На спеціальному рівні обґрунтовуються такі першочергові заходи, як: створення позабюджетного державного фонду протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів і зловживанню ними; створення міжвідомчої лабораторії з метою дослідження та систематизації відомостей про синтетичні та напівсинтетичні наркотичні засоби і психотропні речовини та їх аналоги, що незаконно виготовляються і знаходяться в нелегальному обігу, накопичення інформації про технологічні процеси, які застосовуються в підпільних лабораторіях, про результати перевірок хіміко-фармацевтичних й сільськогосподарських підприємств, діяльність яких пов язана з обігом наркотичних засобів та психотропних речовин чи культивуванням снотворного маку та конопель; проведення постійного моніторингу та аналізу стану і фактичного поширення незаконного наркообігу й пов язаних з цим економічних, моральних, фізичних та інших втрат суспільства, а також коригування на основі цього моніторингу та аналізу програм протидії поширенню наркозлочинності на національному і регіональному рівнях; здійснення систематичного контролю за дотриманням ліцензійних умов, встановлених для суб єктів господарювання, які провадять діяльність, пов язану з виробництвом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, вжиття превентивних заходів по недопущенню витоку згаданих засобів та речовин з перерахованих організацій до незаконного наркообігу; вжиття комплексу заходів щодо запобігання провадженню діяльності у вказаній сфері без відповідної ліцензії, а також контролю за культивуванням наркомістких рослин (снотворного маку та конопель) шляхом оперативно-профілактичного супроводження діяльності сільськогосподарських підприємств, які отримали ліцензію на право їх вирощування, підвищення вимог до здійснення охорони посівів вказаних культур, місць зберігання і переробки цих рослин, порядку знищення відходів і пожнивних залишків.
На індивідуальному рівні попередження незаконного нарковиробництва органам внутрішніх справ потрібно орієнтуватися на виявлення, вивчення та безпосередній вплив на осіб, які відносяться до категорії потенційних нарковиробників. Вказані заходи повинні проводитися комплексно з метою відмовити осіб вказаної категорії від наміру скоїти незаконні дії у сфері нарковиробництва (статті 307, 309, 310 Кримінального кодексу України). Відповідно до результатів дослідження пропонуються наступні заходи та методи: індивідуальні психологічні, виховні, медично-правові заходи; індивідуальні психологічні бесіди; формування законослухняної поведінки; зміна мікросередовища; нейтралізація несприятливого впливу зовнішнього криміногенного та наркогенного середовища; робота серед найближчого оточення осіб, які епізодично вживають наркотичні чи психотропні речовини або є наркоманами; інформування державних органів, громадських організацій та трудових колективів про ймовірне вчинення незаконних дій у сфері нарковиробництва виявленими особами та залучення перерахованих органів їх до проведення індивідуальної профілактики відносно осіб вказаної категорії.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Сформульовані й викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки і пропозиції вносять певний вклад у теорію кримінології, кримінального права з проблем протидії незаконному нарковиробництву, а також позитивно впливають на всі інші галузі знання, з-поміж предметів якої – явище незаконного нарковиробництва, оскільки розширюють і поглиблюють уявлення про специфіку цього явища, його зміст, коло суб єктів, причини й умови. Робота сприяє збільшенню наукових знань про об єкт дослідження, заповненню наявних прогалин у науці відносно попередження вказаного виду злочинності.
Основні положення дисертації були сформульовані в пропозиціях, що адресовано: Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків Міністерства внутрішніх справ України – для використання при підготовці проекту Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів на 2002–2010 роки; Пленуму Верховного Суду України при підготовці проекту Постанови “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”. Отримані автором висновки також можуть братися до уваги іншими авторами при виданні відомчих нормативних актів – наказів та інструкцій з організації запобігання незаконному нарковиробництву та його припинення. Результати дослідження можуть бути використані і при написанні відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінології, кримінального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, юридичних соціології та психології, судової медицини, а також при підготовці лекцій, методичних рекомендацій та інших матеріалів з метою удосконалення діяльності органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні й практичні висновки і рекомендації оприлюднені на науково-практичному семінарі “Експертне забезпечення розкриття злочинів підрозділами спеціальних видів досліджень Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру” (Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України, Київ, 2001), науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002), міжнародному семінарі “Боротьба з наркозлочинністю” (Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2002).
Окремі матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при проведенні семінарських і практичних занять.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох статтях в наукових журналах, одному збірнику методичних рекомендацій, одному науково-практичному нарисі, одному науково-практичному посібнику, одних методичних рекомендаціях, трьох матеріалах конференцій та семінарів.
|
