|
Актуальність теми. Конституція України визнає людину, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини проголошується головним обов язком держави. В реалізації цього завдання провідна роль належить правоохоронним органам. Їх діяльність спрямована на попередження порушень правових встановлень, цивілізоване розв язання конфліктів, зміцнення правопорядку. Тому вдосконалення правоохоронної діяльності – це реальні кроки з гарантування дотримання прав і свобод людини, зміцнення України як правової держави. Вдосконалення правоохоронної діяльності передбачає вжиття різнобічних заходів. Одним з пріоритетних – вдосконалення її кримінально-правового захисту. Авторське бачення змісту кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності виходить за межі кримінальної відповідальності за посягання на працівників правоохоронних органів у зв язку з виконанням ними службових обов язків. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності – це і право працівників правоохоронних органів на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, оскільки вибудовується з положень обставин, що виключають злочинність діяння.
Окремі проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності були об єктами низки наукових досліджень. Вагомий внесок у з ясування проблем кримінальної відповідальності за посягання на працівників правоохоронних органів у зв язку з виконанням ними службових обов язків; правомірної поведінки працівників правоохоронних органів при застосуванні ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу внесли П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, М.І. Вєтров, В.О. Владимиров, П.А. Воробей, В.О. Глушков, І.П. Голосніченко, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, В.Т. Дзюба, В.П. Діденко, С.І. Дячук, П.С. Єлизаров, М.П. Журавльов, М.І. Загородников, А.П. Закалюк, П.В. Замосковцев, В.С. Картавцев, С.М. Корабельников, М.Й. Коржанський, Ю.І. Ляпунов, П.П. Михайленко, М.І. Мельник, Е.Ф. Побегайло, Д.О. Савченко, В.В. Сташис, В.І. Ткаченко, М.І. Хавронюк, О.В. Харитонов, Т.Г. Шавгулідзе, В.І. Шакун, С.С. Яценко та інші.
Констатуючи значний науковий вклад цих вчених в розробку зазначених проблем, зауважимо, що їх дослідження торкались лише окремих аспектів. Комплексного дослідження не проводилось. Фактично залишились теоретично не розробленими низка ключових проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. Це стосується насамперед: розуміння змісту кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності; з ясування сутності правоохоронної діяльності як об єкта кримінально-правового захисту; розв язання питання про доцільність і можливість створення самостійного інституту Особливої частини кримінального права – “Злочини проти правоохоронної діяльності”; визначення змісту поняття “працівник правоохоронного органу”; з ясування проблем співвідношення положень обставин, що виключають злочинність діянь, та права працівників правоохоронних органів на застосування ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу; визначення правових підстав такого застосування; з ясування змісту права на заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Щодо актуальності дослідження окреслених проблем слід заакцентувати також і на тому, що після прийняття нового Кримінального кодексу України (далі – КК) проблеми кримінальної відповідальності за посягання на працівників правоохоронних органів на монографічному рівні не досліджувались.
Важливість дослідження полягає і в тому, що нині відбувається процес реформування нормативно-правової бази, яка регулює умови і межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу та виконання спеціального завдання відповідно до ст. 43 КК.
Все це зумовило необхідність комплексного наукового дослідження проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, вироблення науково обґрунтованої концепції її вдосконалення, з метою підвищення рівня ефективності та безпеки такої діяльності. Під час дослідження проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності широко використовувалися праці таких вчених, як Л.В. Багрій-Шахматов, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, В.М. Дрьомін, В.П. Ємельянов, О.М. Костенко, В.М. Кудрявцев, А.А. Музика, В.О. Навроцький, М.І. Панов, В.М. Попович, Є.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, В.П. Тихий, В.О. Туляков, І.К. Туркевич, Н.М. Ярмиш та ін.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996–2000 рр., затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р., Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 2000 р. № 1376; п. 9 Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 року № 992; Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002–2005р.р., затвердженої наказом МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” № 635 від 30 червня 2002 р.; плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт НАВСУ на 1997–2004 рр.; пріоритетних напрямів наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 2001–2005 рр.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є створення концепції кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності і розробка в її межах оптимальної моделі системи норм КК, що передбачають відповідальність за злочини проти правоохоронної діяльності, а також обґрунтування правової природи повноважень працівників правоохоронних органів на застосування ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, вироблення об єктивних критеріїв та підстав такого застосування, аргументування потреби правової регламентації застосування вогнепальної зброї одним законом; крім того – визначення нових підходів до змісту права на заподіяння шкоди при виконанні спеціального завдання відповідно до ст. 43 КК.
Для досягнення цієї мети були поставлені та вирішувалися такі основні завдання: 1) визначення змісту кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, його сучасного стану, перспектив; 2) з ясування сутності правоохоронної діяльності як об єкта кримінально-правового захисту та її види; 3) здійснення системного дослідження складів злочинів проти правоохоронної діяльності та аналізування видів і розмірів покарань за такі злочини, практики їх призначення, виявлення недоліків чинного законодавства, практики його застосування та внесення пропозицій щодо їх усунення; 4) встановлення співвідношень положень обставин, що виключають злочинність діянь та права працівників правоохоронних органів на застосування ними вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу; 5) вивчення сучасного стану правової регламентації застосування працівниками правоохоронних органів, посадовими особами вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу та приведення його у відповідність до об єктивної потреби такого застосування; 6) дослідження проблеми кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів, які виконували спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Об єктом дослідження є кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності.
Предметом дослідження є: чинне кримінальне законодавство, яке встановлює відповідальність за злочини проти правоохоронної діяльності; практика його застосування; тенденції та закономірності розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за злочини проти правоохоронної діяльності минулих років; кримінальне законодавство зарубіжних країн; кримінальна статистика; чинне кримінальне законодавство, яке регулює право на заподіяння шкоди та законодавство, що регулює питання безпеки правоохоронної діяльності; нормативно-правові акти, які встановлюють умови та межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу і практика застосування; система наукових поглядів та розробок щодо досліджуваної проблеми.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об єкта та предмета. Діалектичний метод як загальнонауковий виявився у тому, що уявлення про кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності досліджувались у їх розвитку та взаємозв язку. За допомогою системно-структурного аналізу вдалося показати внутрішню будову кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності норм, взаємозв язок і взаємообумовленість елементів як в середині системи, так і з іншими правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце кримінальної відповідальності за розглядувані злочини в системі норм та інститутів Особливої частини кримінального права. Догматичний метод уможливив проаналізувати норми чинного КК, у яких передбачено відповідальність за злочини проти правоохоронної діяльності, положення статей інших нормативно-правових актів, які регулюють умови та межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, з точки зору дотримання правил законодавчої техніки конструювання диспозицій і санкцій цих норм. Історико-правовий метод дозволив показати генезис проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. На підставі аналізу кримінального законодавства щодо відповідальності за посягання на працівників правоохоронних органів та нормативно-правових актів, які регулюють умови та межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу минулих років і практики його застосування виявлено тенденції розвитку кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, що, в свою чергу, уможливило окреслити шляхи вдосконалення його на сучасному етапі. Порівняльно-правовий метод застосовувався при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає відповідальність за злочини проти правоохоронної діяльності, нормативно-правових актів, які регулюють умови і межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, із відповідними нормами кримінальних та інших законів зарубіжних країн. Соціологічні методи використовувалися при вивченні практики застосування норм КК, в яких передбачена відповідальність за злочини проти правоохоронної діяльності, та норм, які регулюють умови та межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці з кримінального права вітчизняних та зарубіжних криміналістів, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і питанням відповідальності за злочини проти правоохоронної діяльності, а також праці із загальної теорії держави і права України та зарубіжних країн, адміністративного права та кримінології.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 743 кримінальних справ, розглянутих судами у різних регіонах України протягом 1991–2003 рр., дані офіційної статистики про злочини проти правоохоронної діяльності за період 1979–2003 рр., дані, отримані при опитуванні 312 працівників правоохоронних органів щодо дієвості кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. Це сприяло формуванню широкої емпіричної бази дослідження, яка забезпечує репрезентативність його висновків у межах всієї України.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне законодавство України, Закон України „Про міліцію”, нормативні акти інших галузей права, у тому числі адміністративного, митного, цивільного.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. У дисертації висунуто і обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики, а саме:
1. По-новому представлено зміст кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, який являє собою систему норм КК щодо відповідальності за посягання на виконання працівниками правоохоронних органів службових обов язків (ст. ст. 342, 343, 345, 347, 348, 349), та систему норм, які регулюють застосування цими працівниками вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, і вибудовуються з положень обставин, що виключають злочинність діяння. 2. Уперше розкрито сутність правоохоронної діяльності як об єкта кримінально-правового захисту. Правоохоронною діяльністю визнано реалізацію працівниками державних органів під час виконання ними службових обов язків хоча б однієї з наведених нижче функцій: досудове розслідування в кримінальних справах чи адміністративне провадження; виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів розслідування і прокурорів працівниками установ виконання покарань, кримінально-виконавчої інспекції, Державної виконавчої служби, військової частини, гауптвахти і дисциплінарного батальйону чи працівниками органів внутрішніх справ; оперативно-розшукова; адміністративна, профілактична, охоронна функцій міліції; припинення правопорушень при переміщенні людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон; припинення правопорушень при незаконному використанні лісу, незаконному полюванні, незаконному зайнятті рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом; нагляд і контроль за виконанням законів. Показано, що реалізація працівниками державних правоохоронних органів лише окреслених функцій повинна забезпечуватися кримінально-правовим захистом, що представлений у досліджуваних нормах. 3. Зроблено висновок, що правоохоронна діяльність становить самостійний об єкт кримінально-правового захисту, оскільки суттєво відрізняється від авторитету органів державної влади. На підставі цього вперше обґрунтовано доцільність і можливість створення самостійного інституту Особливої частини кримінального права – “Злочини проти правоохоронної діяльності” шляхом виокремлення певної групи норм із розділу “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об єднань громадян” та об єднання їх у самостійний розділ КК. 4. Зважаючи на особливості родового об єкта, визначено місце розділу “Злочини проти правоохоронної діяльності” у системі норм Особливої частини КК – оскільки правоохоронна діяльність належить до сфери державного управління, його слід розташувати після розділу ХV “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об єднань громадян”.
5. Уперше виявлено загальні об єктивні та суб єктивні ознаки, властиві всім злочинам проти правоохоронної діяльності. Надалі це уможливило шляхом переходу від абстрактного до конкретного розв язувати проблеми кримінальної відповідальності за окремі злочини проти правоохоронної діяльності.
6. По-новому, з додатковим обґрунтуванням розкрито зміст понять “працівник правоохоронного органу” та “представник влади”, що дозволить чітко окреслити коло потерпілих в злочинах проти правоохоронної діяльності.
7. Обґрунтовано, що самостійний кримінально-правовий захист працівників правоохоронних органів повинен пов язуватись з виконанням ними службових обов язків. У цьому зв язку зроблено висновок щодо необхідності в диспозиціях усіх досліджуваних норм кримінально-правовий захист працівників правоохоронних органів поставити в залежність від законного виконання ними службових обов язків.
8. Уперше піддано комплексному аналізу зміст насильства в досліджуваних злочинах. Доведено його неузгодженість в ст. ст. 342, 345, 349 КК. Показано шляхи усунення таких суперечностей. 9. З метою повного та об єктивного кримінально-правового захисту діяльності працівників правоохоронних органів обґрунтовано потребу вдосконалення диспозицій окремих досліджуваних норм (статті 342, 345, 347, 349 КК). 10. Додатково аргументовано, що в матеріальних складах досліджуваних злочинів щодо наслідків можливі як умисел, так і необережність. 11. Констатується, що санкції та покарання за вчинені у зв язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов язків не повною мірою відповідають потребі кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. Обґрунтовано необхідність вжиття більш суворих заходів кримінально-правового реагування за досліджувані злочини.
12. Запропоновано структуру окремого розділу Особливої частини КК „Злочини проти правоохоронної діяльності”, сформульовано норми, що його утворюють.
13. В рамках кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності вперше в умовах чинності КК 2001р. досліджено проблему співвідношення положень обставин, що виключають злочинність діянь, та положень норм, що регламентують умови та межі застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Зроблено висновок, що зазначені обставини є правовою базою, на якій вибудовується регламентування застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу. Наведено додаткові аргументи про те, що діяльність працівників правоохоронних органів при застосуванні вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу буде законною за умови дотримання ними вимог нормативно-правових актів, які регламентують таке застосування, а не в межах обставин, що виключають злочинність діянь.
14. Уперше досліджено витоки кожної із підстав застосування вогнепальної зброї, передбачених Законом “Про міліцію”. Констатовано, що правовою базою регламентування застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу є положення необхідної оборони (ст. 36 КК), затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК), крайньої необхідності (ст. 39 КК), діяння пов язаного з ризиком (ст. 42 КК). Застосування вогнепальної зброї за інших обставин, що виключають злочинність діяння, вибудовується з вимог статей 36, 38, 39, 42 КК, але з урахуванням умов фізичного або психічного примусу (ст. 40 КК), виконання наказу або розпорядження (ст. 41 КК), виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).
15. З урахуванням потреб практики сформульовані критерії правомірності застосування вогнепальної зброї.
16. Уперше здійснено комплексний аналіз нормативно-правових актів, які регламентують умови та межі застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу працівниками правоохоронних органів, іншими посадовими особами. Констатовано недосконалість термінологічного та правового характеру цих актів і вказано шляхи їх усунення. Обґрунтовано, необхідність регламентування умов і меж застосування вогнепальної зброї в одному законі та запропоновано проект відповідного розділу.
17. Під час аналізу ст. 43 КК запропоновано порядок призначення покарання особам, які, виконуючи спеціальне завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, вчинили злочин. З метою створення безпечної діяльності працівників правоохоронним органам запропоновано варіант нової редакції ст. 43 КК.
Практичне значення отриманих результатів. Наукові результати, отримані автором у процесі багаторічного дослідження (1994–2003рр.) були подані у виді пропозицій та використані, зокрема, у:
– законі України “Про внесення змін до Закону України “Про міліцію” від 14 березня 1995 р. № 101/95-ВР;
– Кримінальному кодексі України 2001 р.; – постановах Пленуму Верховного Суду України: № 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону” від 26 квітня 2002 р.; № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров я особи” від 7 лютого 2003 р.
Результати дослідження були використані також при доопрацюванні проекту Інструкції з оперативно-розшукової діяльності міліції.
Висновки і пропозиції, зроблені в дисертації, можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності в цілому, проблем кримінальної відповідальності за окремі види таких злочинів;
– у правотворчості – запропонована модель розділу “Злочини проти правоохоронної діяльності” може бути використана під час наступної кодифікації кримінального законодавства, а окремі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства – у поточній правотворчості;
– у навчальному процесі при викладанні курсів Загальної і Особливої частин кримінального права, спецкурсів, присвячених проблемам кримінальної відповідальності за злочини проти правоохоронної діяльності, при підготовці підручників і навчальних посібників, у науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів, курсантів.
Особистий внесок здобувача. Викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися. Власні теоретичні розробки дисертанта в наукових працях, опублікованих у співавторстві, становлять 50 %.
Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, включені до дисертації, оприлюднені на міжнародних і національних науково-практичних конференціях, семінарах, що відбулися в містах: Києві (1998, 2001, 2002, 2003, 2004), Харкові (1995, 2002, 2004), Запоріжжі (1996, 1997, 1999), Дніпропетровську (1999, 2002, 2004), Львові (2003).
Результати дисертаційного дослідження використовувалися автором при консультуванні працівників правоохоронних органів, підготовці висновків по запитам Головного слідчого управління МВС України. Положення дисертації використовувалися комітетом Верховної Ради України при підготовці нового КК.
Отримані автором результати застосовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України, а також науково-дослідницькій роботі студентів та слухачів. За темою дисертації розроблено спеціальний курс для магістрів – “Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності”.
Публікації. За результатами дослідження дисертантом підготовлено одну монографію, 27 наукових публікацій у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено у інших публікаціях (навчальному посібнику, статтях, тезах, доповідях), які додатково висвітлюють наукові результати дисертації.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаної літератури та п яти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 469 сторінок, із яких основного тексту – 366 сторінок.
|
