|
Актуальність теми. Розбудова української держави набула нового змісту з прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України. Це стало наріжним каменем процесу демократизації у нашій державі. Реалізація положень Конституції через нормативно-правові акти загальнодержавного та локального рівнів у практику – запорука дотримання прав людини та міцний засіб запобігання відродження тоталітаризму в Україні. Саме тому осмислення, теоретична розробка, обґрунтування процесів становлення та розвитку конституційних інститутів, що виступають формотворчими елементами громадянського суспільства, є вельми актуальним завданням науки конституційного права.
Це безпосередньо стосується інституту органів самоорганізації населення як форми локальної демократії, який знайшов своє відображення у ч. 6 ст. 140 Конституції України та низці нормативних положень Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про органи самоорганізації населення” тощо.
Проблемами, пов язаними з цим інститутом, займалися А.А. Аскеров, В.С. Кашо, А.І. Коваленко, О.К. Конєв, В.В. Лазарєв, О.В. Орлова, В.О. Прокошин, Н.П. Фарберов, Д.В. Шутько, А.І. Щиглик, Л.П. Юзьков, Ц.А. Ямпольська та ін.
Вагомий внесок у його розробку в умовах незалежної України внесли М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, Р.П. Безсмертний, В.Д. Бондаренко, Н.П. Гаєва, О.В. Городецький, В.М. Кампо, С.В. Ківалов, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, М.В. Лінник, О.Г. Мучник, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, В.П. Рубцов, С.Є. Саханенко, О.Ф. Фрицький, А.О. Чемерис, О.П. Якубовський та ін.
Слід зазначити, що за останні роки в Україні захищена низка дисертацій, теми яких стосуються окремих аспектів місцевого самоврядування. Однак у цих роботах практично не приділяється уваги комплексному дослідженню теоретичних та практичних засад створення та діяльності органів самоорганізації населення. Неоднозначність розуміння природи органів самоорганізації населення, їх завдань та функцій, нагальні потреби практичного застосування нормативних положень, можливості порівняльного аналізу законодавчих актів та актів локального регулювання різних історичних періодів в Україні та інших державах потребують нових підходів до цих питань.
Мова йде, зокрема, про недоцільність регулювання статусу органів самоорганізації населення на рівні окремого Закону; про обмеження втручання держави в деталізацію процесів створення та діяльності органів самоорганізації населення, що здійснюються на локальному рівні відповідними місцевими радами, які й надають дозвіл на створення цих органів, виходячи із специфіки місцевих умов. Необхідно також чітко визначити органи самоорганізації населення як самостійний суб єкт системи місцевого самоврядування, а не специфічний різновид громадської організації, з визначенням їх як таких, що не підпорядковані місцевим радам та їхнім виконавчим органам. Вельми суперечливим є питання про існування в органів самоорганізації населення можливості створювати підприємства, установи, організації, завдяки діяльності яких ці органи зможуть найбільш ефективно реалізовувати як власні, так і делеговані повноваження. Крім того, потребує визначення статус фінансів та майна органів самоорганізації населення, які не були отримані від органів місцевого самоврядування на реалізацію делегованих ними повноважень, як спільної власності мешканців відповідної території, в межах якої діє цей орган самоорганізації населення.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок досліджень знаходиться у безпосередньому зв язку з планом науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001–2005 рр. “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195).
Мета і задачі дослідження. Дисертаційне дослідження спрямоване на визначення поняття, природи, функцій органів самоорганізації населення, їх місця серед суб єктів системи місцевого самоврядування, громадських формувань, а також на обґрунтування пропозицій щодо удосконалення норм чинного законодавства з метою найбільш ефективного закріплення у них інституту органів самоорганізації населення.
З урахуванням цього, поставлені такі задачі:
здійснити аналіз розвитку і сучасного стану регламентації статусу органів самоорганізації населення;
розмежувати поняття “орган самоорганізації населення” і “громадська організація”;
довести необхідність концептуального підходу до розуміння органів самоорганізації населення як самостійного суб єкту системи місцевого самоврядування України;
довести доцільність мінімізації державної регламентації статусу органів самоорганізації населення з наданням переваги локальному регулюванню;
визначити основні напрямки удосконалення нормативного регулювання статусу органів самоорганізації населення.
Об єктом дослідження є правовідносини у сфері інституціоналізації та функціонування органів самоорганізації населення.
Предметом дослідження є інститут органів самоорганізації населення та його нормативно-правове забезпечення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектичні закони і категорії, основні логіко-гносеологічні принципи та прийоми. Застосовувалися і такі окремі наукові методи, як: логічний, порівняльно- правовий – при з ясуванні змісту поняття органів самоорганізації населення та їх визначення; метод системного аналізу – при визначенні співвідношення органів самоорганізації населення з системою місцевого самоврядування; історико-правовий – при визначенні тенденцій розвитку законодавства України щодо органів самоорганізації населення; формально-догматичний – при дослідженні питань нормативної регламентації статусу органів самоорганізації населення.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці з загальної теорії держави і права, історії держави і права України та зарубіжних держав, конституційного, муніципального права. Конкретні проблеми розглядалися з урахуванням положень, викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних юристів, присвячених як загальним проблемам конституційного та муніципального права, так і питанням системи місцевого самоврядування, локальної демократії, громадських формувань.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне законодавство у сфері місцевого самоврядування, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади. В роботі наведені положення нормативних актів СРСР, союзних республік, чинні нормативні положення інших держав. Широко висвітлені законопроектні роботи у цій галузі. Значна увага приділена нормативним актам локального регулювання міст України.
Емпіричну базу роботи складають судова практика, статистичні дані щодо кількості органів самоорганізації населення в СРСР за різних часів, а також щодо кількості населення, яке було залучене до діяльності цих органів; приклади з практики діяльності органів самоорганізації населення, а також результати опитування керівників органів самоорганізації населення, депутатів міських рад Одеси та Миколаєва, а також працівників виконавчих органів цих рад.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в українській науці конституційного права на концептуальному рівні представлено інститут органів самоорганізації населення із запропонуванням нормативних варіантів його удосконалення на загальнодержавному і на локальному рівнях.
На захист виносяться положення, які мають значення для розвитку науки і практики:
уперше ставиться питання про недоцільність існування окремого Закону України “Про органи самоорганізації населення” та про необхідність передачі регулювання діяльності органів самоорганізації населення на локальний рівень – рівень територіальної громади;
доводиться перевага локального регулювання статусу органів самоорганізації населення, перш за все, шляхом прийняття статутів територіальних громад, а також шляхом прийняття окремих положень, які регламентують відповідні питання у конкретному населеному пункті;
обґрунтовується авторська позиція щодо розмежування органів самоорганізації населення та громадських організацій;
пропонується застосування однакової термінології щодо характеристики цього інституту у нормативно-правових актах;
доводиться неприпустимість втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у діяльність органів самоорганізації населення, окрім питань щодо виконання делегованих повноважень та використання переданих відповідних ресурсів та майна, а також випадків, коли чинне законодавство прямо вказує на можливість здійснення контрольних, наглядових та інших повноважень з боку органів державної влади і місцевого самоврядування щодо цих органів;
обґрунтовується недоцільність наділення районних у місті рад повноваженнями щодо надання згоди на створення органів самоорганізації населення та регулювання їх діяльності;
доводиться необхідність підвищення рівня активності органів самоорганізації населення у вирішенні питань місцевого значення за рахунок підвищення індивідуальної активності членів територіальної громади;
обґрунтовується необхідність надання певної фінансової незалежності органам самоорганізації населення, а також зміни статусу їхнього майна.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції можуть бути використані:
у формотворчій сфері – в ході кодифікації муніципального законодавства України, удосконалення діючого законодавства; при підготовці проектів нормативних актів загальнодержавного та локального рівнів, а також проектів рішень Конституційного Суду України та постанов Пленуму Верховного Суду України;
у науковій сфері – для наступних наукових досліджень системи місцевого самоврядування; при підготовці науково-практичних посібників, методичних рекомендацій;
у навчальному процесі – при викладанні курсів “Конституційне право України” та “Муніципальне право України”;
у практичній діяльності – в процесі застосування органами місцевого самоврядування та органами самоорганізації населення чинного законодавства.
Впровадження у практику результатів дисертаційного дослідження було здійснено шляхом підготовки проектів рішень Одеської міської ради № 188-ХХІІІ від 14.09.1999 р. “Про затвердження Положення про органи самоорганізації населення міста Одеси” та № 3374-ХХІІІ від 14.01.2002 р. “Про органи самоорганізації населення в місті Одесі”. На підставі цих рішень протягом 2000–2004 рр. Одеською міською радою було надано згоду на створення тридцяти п яти органів самоорганізації населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації висвітлюються в наукових публікаціях, які надруковані у фахових виданнях. Висновки та рекомендації, що містяться в дисертації, доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права ОНЮА, а також на наступних науково-практичних конференціях та міжнародних семінарах:
- міжнародній конференції “Роль та завдання місцевої влади в підвищенні якості та ефективності надання громадських послуг” (квітень 2000 р., м. Харків);
- 3-й щорічній науково-практичній конференції викладачів та слухачів Одеського філіалу Української Академії державного управління при Президентові України за міжнародною участю “Державна регіональна політика: теоретичні засади формування і механізм реалізації” (травень 2000 р., м. Одеса);
- міжнародному семінарі “Управління містом” (травень 2000 р., м. Одеса);
- міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція” (жовтень 2000 р., м. Одеса);
- міжнародному науково-практичному семінарі “Науково-методичні засади проведення досліджень в галузі регіонального управління та місцевого самоврядування” (березень 2001 р., м. Львів);
- 4-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів Одеської національної юридичної академії (березень 2001 р., м. Одеса);
- 3-й Міжнародній науково-практичній конференції з нових соціальних технологій (жовтень 2001 р., м. Одеса);
- семінарі-тренінгу “Органи самоорганізації населення – важлива складова місцевого самоврядування” (листопад 2001 р., м. Херсон);
- семінарі “Правові аспекти взаємодії органів самоорганізації населення з органами місцевого самоврядування” (листопад 2002 р., м. Миколаїв);
- семінарі “Провідний досвід роботи депутатів місцевих рад Харківської, Чернігівської, Одеської та Житомирської областей” (грудень 2002 р., м. Харків);
- семінарі-тренінгу “Органи самоорганізації населення – важлива складова місцевого самоврядування” (січень 2003 р., м. Херсон);
- міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні стратегії розвитку мегаполісів та великих міст” (жовтень 2003 р., м. Мінськ).
Публікації. Основні положення, результати та висновки дисертації викладені у шести наукових статтях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у методичних рекомендаціях.
| 
