|
Актуальність теми. Однією з характерних рис життєдіяльності сучасних розвинутих суспільств є підвищення ролі людської особистості, зростання соціальної значимості проблем, пов язаних з людиною. Це зумовлено багатьма факторами, зокрема ускладненням форм соціального спілкування в умовах прогресуючого поділу праці під впливом нових технологій, збільшенням інформаційного навантаження на психіку людини, зміною систем і способів управління соціальними і технічними процесами тощо. Відповідно, вирішувані людиною завдання набувають дедалі більшої багатоплановості. Природно, за цих умов підвищується значення особистого досвіду. Підвищується й особиста відповідальність людини перед оточуючими її людьми і суспільством взагалі.
Сучасна людина промислово і культурно розвинутих країн, яка засвоїла принципи демократичного співжиття, не терпить знеособленості, що у неї асоціюється з порушенням прав людини, приниженням людської гідності, нівелюванням індивідуальної самобутності. Така людина вимагає особливого ставлення до себе, яке б зважало на особистісні характеристики і вільний вибір життєвого шляху [1–12].
З усіх проблем, які поставали перед людиною протягом історії її розвитку, найбільш заплутаною є загадка природи самої людини. Труднощі полягають у тому, що люди різняться одне від одного не тільки своїм зовнішнім виглядом, але і вчинками, найчастіше надзвичайно складними і непередбачуваними. А коли обрії наукового пошуку розширюються до дослідження різних культур, ми виявляємо ще більшу розмаїтість основних цінностей, устремлінь і стилів життя.
Філософія, соціологія, психологія – лише деякі з галузей людського знання, у руслі яких зародилися напрями шляхів розуміння всієї складності людської поведінки і самої сутності людини. Сьогодні більшість серйозних проблем людства (стрімке зростання чисельності населення планети, забруднення навколишнього середовища, тероризм, наркоманія, расові забобони, убогість тощо) є наслідками поведінки людей. Існування людської цивілізації в майбутньому залежатиме від того, наскільки ми просунемося в розумінні себе й інших [12, с.20-28].
Але було б явним перебільшенням концентрувати увагу лише на зростанні особистісних чинників у житті сучасного суспільства, ігноруючи зростаюче значення самого суспільства та його впливу на індивідуальну життєдіяльність, а також ті негативні процеси в суспільстві, що пов язані з антисоціальними формами поведінки людей. Тому сьогодні особливої гостроти набувають питання контролю за негативними формами поведінки особистості, що можуть являти серйозну соціальну загрозу.
Будь-яка теорія особистості стикається з винятково складною філософсько-психологічною проблемою. Суть цієї проблеми полягає в необхідності пояснення причин того, чому деякі люди виявляються не в змозі пристосуватися до вимог суспільства й ефективно функціонувати в ньому. Тому сучасна наука приділяє увагу питанню про те, чому представники суспільства демонструють патологічні чи неадекватні стилі поведінки в повсякденному житті. Етіологія (гр. aitia – причина + гр. logos – слово, вчення) – вивчення ненормального функціонування людської психофізіології є центральною темою цього компоненту теорії особистості [12, c.32].
Необхідність пояснення причин патологічної поведінки призвела до розвитку різних філософських, соціологічних, психологічних і психіатричних підходів. Так, теоретики, які дотримуються психодинамічної концепції особистості, переконані, що не розв язані в дитинстві конфлікти можуть спричинити патологічну поведінку в зрілому віці. Біхевіористи ставлять питання ширше, розглядаючи саме поведінку загалом як проблему, а не лише як патологію. Вони стверджують: щоб пояснити ненормальну поведінку, не обов язково досліджувати глибинні механізми психіки, які переважно не доступні строгим науковим спостереженням. Замість цього варто проаналізувати, як відбувалося формування поведінки з відхиленнями у минулому і внаслідок яких обставин ця поведінка збереглася до сьогодні. Деякі теоретики припускають, що поведінка людей несе на собі відбиток сімейного оточення, суспільства і культури. Інакше кажучи, усі ми є частиною соціального каркаса родини, друзів, знайомих і навіть незнайомих людей; деякі види взаємин з оточуючими можуть підсилювати відхилення у поведінці і навіть стати причиною їхнього виникнення. Прихильники соціокультурної моделі психічних патологій стверджують, що стреси і конфлікти, які люди переживають у повсякденній взаємодії, можуть викликати і підтримувати патологічні форми поведінки. Необхідність аналізу причин психічних розладів і пошук способів та методів їх усунення чи контролю за ними призвели за порівняно короткий термін до появи безлічі різних підходів до вивчення особистості [12, c.33]. Деякі з них не лише розглядають причини появи поведінки, що відхиляється від норми, але також пропонують принципи її лікування. Важливо визнати, однак, що повна теорія особистості повинна містити обґрунтований аналіз причин того, чому деякі люди відчувають життя надзвичайно напруженим і не можуть виробити ефективні навички вирішення проблем [12, c.32-33]. У цьому контексті особлива увага приділяється вивченню девіантних форм поведінки, особливо негативних форм, що часом носять кримінальний характер.
Поняття «девіантність» (від пізньолат. deviatio – відхилення, відхилення від лат. de – від + лат. via – дорога; відхилення від нормалі, відхилення від головного шляху руху, від правильної лінії) у термінологічному значенні «девіація» використовується у фізиці (наприклад: відхилення магнітної стрілки компаса від лінії магнітного меридіана внаслідок впливу близько розташованих намагнічених тіл), у радіотехніці (наприклад: девіантні частоти – відхилення (максимальне) від середнього значення частоти електричних коливань при частотній модуляції), у біології (наприклад: різновид філоембріогенезу, коли зміна в розвитку органа відбувається на середніх стадіях його формування і призводить до відхилення в будові цього органа у дорослого організму), у судноплавстві, авіації (наприклад: відхилення від заданого курсу корабля, літака тощо під впливом будь-яких зовнішніх причин) та ін. Це поняття набуло поширення у соціології та психології, де під девіантною поведінкою розуміється поведінка, яка порушує загальноприйняті у даному суспільстві норми і правила. Умовно кажучи, відхилення можуть бути як зі знаком “мінус”, так і зі знаком “плюс”, коли вчені, діячі культури порушують усталені стереотипи, закладаючи підвалини нових світоглядних парадигм і стилів мислення. Юристів не цікавлять ті форми поведінкового відхилення, які не порушують чинні правові норми та не завдають шкоди правовідносинам, проте предметом їхнього постійного зацікавлення є девіантність зі знаком “мінус”, оскільки остання так чи інакше стосується нормативно-правових основ життєдіяльності сучасного суспільства. Саме під таким кутом в межах філософії, соціології та психології права в науковій літературі розглядається проблема девіантної поведінки (Е.Дюркгейм, Е.Гоффман, Р.Мертон тощо), до категорії якої зазвичай відносять правопорушення, злочинність, наркоманію, самогубство тощо [13-15].
Не випадково, що в даний час психологія і психіатрія переживають період бурхливого розвитку і займають дедалі важливіше місце у комплексі наук про людину. Будь-яке відкриття в галузі цих наук є не лише новим кроком на шляху до самопізнання людини, а й впливає на вирішення багатьох соціальних проблем.
Завдяки досягненням сучасної психології і психіатрії, а також ряду інших галузей знань, що стосуються так званих поведінкових наук (нейрофізіологія, нейропсихологія тощо), постійно збільшуються можливості цілеспрямованого регулювання психічної діяльності людини.
У міру того як завдання регуляції поведінки малих і великих соціальних груп набуває важливого політичного значення, постійно зростає вплив психологічних вчень, що пропонують свої засоби досягнення цієї мети. Типовим прикладом у даному випадку є біхевіоризм, найбільш яскравим представником якого є видатний американський учений Б.Ф.Скінер (1904–1990). Саме йому належать цікаві дослідження в галузі «оперантної поведінки». Скінер також є родоначальником програмованого навчання, який своїми розробками здійснив великий вплив на систему освіти в США. Однак йому ж соціальна психологія і соціальна психіатрія зобов язані деякими соціальними прожектами у вирішенні складних проблем сучасного суспільства. Американський вчений вважав за можливе покінчити з війнами, насильством та іншими соціальними недугами за допомогою винайденої ним «поведінкової інженерії». На думку Скінера, для цього досить виробити відповідну систему заохочень і покарань, що цілком формує поведінку людей. Згодом у руслі скінерівської програми «поведінкової інженерії» сформувалася теорія і практика «модифікації поведінки», що викликало немало нарікань і критики з боку демократичної наукової громадськості, занепокоєної тим, що методи «модифікації поведінки» можуть бути використані і використовуються аж ніяк не в гуманістичних цілях [16-18].
Хоча на сьогодні немає загальноприйнятого і єдиного визначення особистості, проте, у більшості теоретичних визначень особистість розглядається як деяка сутність, що характеризує стабільні форми людської поведінки.
Теорії особистості виконують дві основні функції: перша – забезпечення понятійної основи, що дає можливість пояснювати ті чи інші події, що спостерігаються; друга – пророкування подій і зв язків, що раніше не вивчалися.
Теорії особистості фокусуються на шести самостійних аспектах поведінки людини: структура, мотивація, розвиток, психопатологія, психічне здоров я і зміна поведінки за допомогою терапевтичного впливу. При оцінці теорій використовуються шість основних критеріїв: верифікованість, евристична цінність, внутрішня узгодженість, економічність, широта охоплення і функціональна значимість [12, с.50-51].
Однак нас у цьому випадку цікавитимуть не психологія поведінки, а філософсько-правові характеристики девіантних вчинків і дій, розцінюваних як правопорушення у межах певної соціальної життєдіяльності [13, 14, 15, 19–22]. З цієї тематики опубліковано велику кількість праць сучасних вітчизняних та закордонних авторів, таких як Н.В. Ківенко, І.І. Лановенко, П.В. Мельник, В.Ф. Моргун, К.В. Сєдих, А.О. Бучак, В.А. Бачинін, Я.І. Гилинський, Ж.Є. Іванова, Ю.О. Клейберг, В.Д. Менделевич, Р. Кловард, Б. Крег, Г.В. Данхем, K. Еріксон, Р. Феріс, Е.T. Херші, Е.M. Лемер, A. Ліска, Р.E. Парк, Ф. Таненбаум, В.I. Томас, С.Г. Трауб, В. Шелдом та інших. З урахуванням досвіду досліджень девіантних форм поведінки цілком виправданим буде комплексний підхід до цієї проблематики з позицій філософії права, юридичної соціології і психології. Згаданий підхід до девіантності як філософсько-правової проблеми почасти обґрунтовується положеннями наукових праць таких авторів, як Г.А. Аванесов, Ю.М. Антонян, С.С. Алєксєєв, А.І. Алєксєєв, Р.М. Абизов, М.М. Бабаєв, О.О. Бандура, Т.С. Барило, І.В Бичко, Ю.Д. Блувштейн, Н.І. Вєтров, В.Ф. Годованець, О.М. Джужа, А.І. Долгова, К.К. Жоль, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, Д.А. Керімов, А.А. Козловський, Я.Ю. Кондратьєв, С.М. Корецький, О.М. Костенко, М.В. Костицький, Л.В. Кравченко, В.М. Кудрявцев, І.П. Лановенко, В.К. Ларіонова, В.К. Лисиченко, С.Д. Максименко, І.П. Малинова, Т.М. Малкова, О.Є. Маноха, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.С. Нерсесянц, Л.В. Петрова, Ю.Є. Перм яков, В.М. Синьов, Т.В. Семенець, Ю.В. Тихонравов, Б.Ф. Чміль, В.В. Шкода, С.І. Яковенко та ін.
Дослідження девіантності в контексті філософсько-правового аналізу передбачає наявність певної методологічної бази (гносеологічної, аксеологічної, праксеологічної, компаративістської тощо). Ця база представлена в роботах таких вітчизняних і зарубіжних авторів: С.С. Алексєєв, О.М. Бандурка, О.І. Гвоздік, М. Гравітц, Є.В. Додін, А.В. Іщенко, В.П. Казмиренко, В.П. Казимирчук, В.А. Козлов, С.А. Комаров, А.П. Коренєв, В.М. Кудрявцев, К. Кульчар, В.В. Лапаєва, М.Н. Марченко, О.Г. Мурашин, Р. Пенто, П.М. Рабінович, Ю.І. Римаренко, В.В. Рибалко, В.М. Свінціцький, С.С. Сливка, О.Ф. Скакун, Л.І. Спиридонов, Ю.А. Суслов, В.Я. Тацій, А.А. Тиллє, Р.О. Халфіна, В.І. Шакун, Г.В. Швеков, В.А. Шегорцов та ін.
На сучасному етапі свого розвитку філософія права набуває ваги як самодостатня філософська та юридична дисципліна. Проте у багатьох філософів і юристів доволі невизначені уявлення про предмет сучасної філософії права [23-31]. Існує велика кількість філософських напрямків та шкіл, що розробляють власне світобачення в межах якого розвивається філософсько-правова проблематика. Правила функціонування соціальних інститутів свідчать на користь аксіологічного підходу до розуміння різних регулятивних правил соціальної діяльності, включаючи юридичні правила (правові норми). З ясування категорій “норма”, “закон” обумовлює необхідність пошуку відповіді на питання, які поведінкові прояви (девіантна поведінка) “випадають” з нормативно врегульованого кола суспільних відносин. Для аналізу юридичних понять “норма”, “закон”, “девіантна поведінка” потрібен філософський інструментарій логіко-семантичного і соціально-аксіологічного характеру. Вибір конкретного методу чи методів залежить від конкретності розв язуваного завдання. В даній роботі “девіантність” розглядається як філософсько-правова проблема, девіантна поведінка, є самостійним напрямком предметної галузі, що досліджується філософією права.
З огляду на те, що нинішній стан вивчення девіантних форм поведінки особистості і соціальних груп ще далекий від бажаних теоретичних узагальнень, автор прагне привернути увагу філософів, соціологів, психологів і юристів до окремих проблем філософії права, пов язаних із психологією та соціологією в пунктах перетину цих дисциплін.
Важливими джерелами фактичних даних по темі, що нас цікавить є статистичні та інші публікації таких міжнародних організацій, як: ЄС, ООН, СНД тощо.
В роботі широко використані офіційні документи України, а також матеріали зарубіжних та вітчизняних періодичних видань.
Так, можна констатувати, що обрана тема дослідження має комплексний характер і лише починає розроблятися с урахуванням твердого та послідовного курсу нашої держави на затвердження в українському суспільстві демократично-правових норм життєдіяльності. Вибір теми дисертації обумовило ще й те, що в Україні лише починають обговорюватися питання щодо філософсько-правової проблематики девіантної поведінки особистості, а також слід враховувати, що загальнотеоретичні питання процесу застосування правових норм до девіантних особистостей майже не обговорювались, якщо не брати до уваги конкретні типи правопорушників.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов язаний з положеннями “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої” Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р.; Указом Президента України “Про затвердження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві” № 200/98 від 18.03.1998 р.; Указом Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав та свобод громадян” № 143/2002 від 18.02.2002 р.
Тема дисертаційного дослідження обговорена й схвалена на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (27.05.2003 р., протокол №7) і включена до планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України та кафедри філософії права та юридичної логіки НАВСУ. Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне філософсько-правове дослідження проблем негативно-девіантної поведінки особистості та розробка науково обґрунтованих основ її юридичного розуміння із залученням відповідних положень соціології особистості і малих груп, соціально-психологічних і соціально-правових розробок. Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
1) провести критичний аналіз концептуальних основ співпричетних до філософії права конкретно-наукових дисциплін, наголошуючи при цьому на ключових для даного дослідження методологічних питаннях;
2) встановити взаємозв язок соціальних дисциплін у єдиному концептуальному полі на основі понятійного апарата філософії права, з визначенням базисних категорій, потрібних для розуміння феномена девіантності;
3) застосувати комплексний підхід для аналізу девіантної поведінки посадових осіб, яким делеговано контроль над широкими сферами громадського життя;
4) здійснити комплексне дослідження проявів, які займають крайнє негативне положення у загальному спектрі соціальних явищ, насамперед організовану злочинність і тероризм;
5) визначити можливості використання комплексного підходу для вивчення поведінки убивці;
6) оцінити ефективність розробленого в дисертації комплексного підходу для дослідження поведінки окремих категорій негативно-девіантних осіб, наприклад, жінок-злочинниць та неповнолітніх злочинців;
7) визначити шляхи удосконалення правотворчої, правозастосовчої та правовиховної діяльності.
Об єктом дослідження є негативно-девіантна поведінка особистості
Предметом дослідження є філософсько-правовий аспект негативно-девіантної поведінки особистості.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали, по-перше, діалектичний метод та основні принципи дослідження філософського рівня методології, такі, як єдність історичного і логічного, конкретного та абстрактного, одиничного і загального, теоретичного та емпіричного, формального і змістовного, що дозволило досліджувати взаємозв язки особистості з соціумом у яких розвиваються девіантні процеси як невід ємна частина соціальної поведінки. По-друге, в роботі широко використані загальнонаукові методи дослідження: системний та структурно-функціональний аналіз при дослідженні девіантної поведінки як системного явища, визначенні її зумовленості соціальними процесами і тенденцій її власного впливу на ці процеси; історичний метод при дослідженні процесу розвитку наукових розробок проблематики девіантної поведінки; логіко-семантичний метод при формулюванні понятійного апарату роботи, зокрема при визначенні змісту понять “девіантна поведінка”, “соціальний контроль”, “організована злочинність”, “тероризм” , “вбивство”; аксіологічний метод при врахуванні впливу ціннісних орієнтирів на поведінку особистості; антропологічний підхід при аналізі ролі особистості у суспільстві. По-третє, були використані спеціально-юридичні методи: порівняльно-правовий, при здійсненні порівняльного аналізу різних концептуальних підходів до девіантності, співставленні наукових позицій вчених сучасності та минулого; формально-догматичний для аналізу норм чинного законодавства та виявлення прогалин та недоліків у ньому, що ускладнюють визначення таких понять, як “організована злочинність”, “тероризм” та пов язаних з цим проблем правозастосовчої та правоохоронної діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є оригінальною спробою розробки комплексного підходу до дослідження проблеми соціально-негативної девіантності, який уможливлює філософсько-правове осмислення основних її аспектів, в тому числі соціологічного і психологічного. Це дозволило вивести положення, які виносяться на захист:
1) Доводиться плідність застосування такого комплексного підходу до розуміння категорії “соціальний контроль”, яка нині набула широкого визнання у світовій соціальній філософії, соціології та соціальній психології. Він дозволяє, зокрема, ефективно аналізувати сучасну дискреційну владу, виявляти найтиповіші форми девіантності посадових осіб, яким делеговано контроль над різними сферами громадського життя. Під дію соціального контролю підпадає злочинність, як об єкт управлінського впливу.
2) Обґрунтовується, що організована злочинність і тероризм як радикально девіантні форми соціальної діяльності повинні аналізуватися в термінах філософсько-правової і юридично-соціологічної теорій девіантності протиправних дій на основі принципу комплексності.
3) Аргументується, що філософсько-правовий підхід до вивчення убивства потребує глибокого осмислення понять «право жити» і «право на життя», що передбачає необхідність визначення позитивних і негативних рис особистості, чого неможливо зробити, не спираючись на комплексний підхід до проблеми девіантності.
4) Доводиться, що філософія покарання повинна ґрунтуватись на комплексному аналізі девіантної особистості. До цієї категорії відносяться правопорушники, зокрема, жінки-злочинниці, робота з якими в пенітенціарних установах має низку істотних особливостей.
5) Аргументується, що філософія ювенальної юстиції також потребує комплексного підходу. Підґрунтям сучасної ювенальної юстиції повинні бути гуманістичні цінності; їх урахування дозволяє вивести низку практичних висновків відносно кримінальної відповідальності неповнолітніх, застосування покарання й інших примусових заходів впливу, в тому числі вибору методів виховання і нагляду.
Практичне значення одержаних результатів. Розроблений дисертантом комплексний підхід уможливлює подальшу розробку проблеми девіантності та удосконалення методів профілактики негативно-девіантної поведінки як особистості, так і соціальних груп. Цей підхід може виявитись корисним і при розв язанні ряду інших практично важливих завдань подальшого розвитку вітчизняного правознавства, а також законодавства відповідно до нових шляхів економічного й політико-правового розвитку України і з урахуванням її власних культурних традицій та особливостей національного способу життя.
Основні положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних матеріалів та у науково-дослідній роботі, результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України та міжкафедральному семінарі і дістала позитивний відзив. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Європа на порозі нового тисячоліття”(Київ, травень 1999 р.); “Молодь на зламі тисячоліть: нове тисячоліття нові проблеми” (Київ, травень 2000 р.); “Актуальні проблеми суїцидології” (Київ, травень 2002 р.); “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, червень – липень 2003 р.).
Публікації.
Нікітін А.В. Феномен самогубства: історія та сучасність // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 1999. - № 3 – С. 207–213 (0,4 д.а.).
Нікітін А.В. Сімейно-побутові чинники суїцидальної поведінки співробітників ОВС // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2000. – № 3. – С. 153-151 (0,5 д.а.).
Нікітін А.В. Проблеми психопрофілактики суїцидальної поведінки співробітників ОВС // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, 2002. - № 3. – С. 201-208 (0,5 д.а.).
Нікітін А.В. Філософія права і метапсихологічні дослідження // Держава і право (юридичні і політичні науки), 2003. – № 20 – С. 57-64 (0,5 д.а.).
Нікітін А.В. Філософсько-правові погляди Л.Й.Петражицького у контексті сучасних досліджень // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених – науково-практичний збірник, 2003. – № 19 (Міліція України, 2003. - № 7) – С. 14–18 (0,4 д.а.).
Нікітін А.В. Вплив аномії на нормативну поведінку суспільства // Право України, 2003. – № 9 – С. 44–48 (0,4 д.а.).
Нікітін А.В. Критерії визначення організованої злочинності у контексті філософсько-правових оцінок // Підприємництво, господарство і право, 2003. – № 9 – С. 114-118 (0,4 д.а.).
|
