|
\ Актуальність теми. Сьогодення України відзначається посиленням інтересу до історії її державності та права. Інтерес цей проявляється як на загальнодержавному рівні, так і на рівні регіонів України. Особливе, навіть унікальне, місце серед них посідає Буковина, яка пережила довгу і складну історію належності до Київської Русі, Галицько-Волинської дер-жави, Молдавського князівства, Туреччини, Австрії, Росії. В історії розвитку державних інститутів і права на Буковині виділяється період її перебування у складі багатонаціональ-ної держави Габсбургів (1774-1918 рр.). У різні часи ці 144 роки оцінювалися по-різному: від восхвалення “цивілізаторської місії” Австрії – до огульного звинувачення її у жорстоко-му (відкритому чи замаскованому) колоніальному гніті. Хоча, так писалося не тільки про Буковину, а й про інші австрійські (звичайно, не німецькі) провінції. Реальні, зважені оцін-ки з являються з часом. Сьогодні вони звучать так: “Він дійсно був, гніт. Але Австро-Угорщина не знала ніколи ні масових депортацій, ні етнічного геноциду, ні етнічних “чис-ток”... Жодна із держав, що успадкували повністю або частково її територію, не забезпечи-ла національним меншинам той ступінь свободи розвитку.., яким користувалися пригноб-лені народи”[286] ).
В період належності до Австрії Буковина вперше стала окремим, відносно автоном-ним політико-адміністративним утворенням і як така одиниця припинила своє існування разом із розпадом Австро-Угорщини. Розвиток державного ладу пройшов тут через етапи військової адміністрації, окружного управління у складі Галичини, крайового управління герцогства Буковини. В краї поступово утвердилися європейські форми адміністративного управління, місцевого самоврядування, судоустрою. Але серйозних спроб історико-правового дослідження цього процесу досі фактично не було, хоча необхідність у них оче-видна як з точки зору пізнання історії державно-правових інститутів та джерел права на Буковині, так і з точки зору використання його результатів в процесах державотворення та правотворчості в Україні, викладання історико-правової науки в юридичних навчальних закладах. Саме ці міркування, які визначають актуальність теми, зумовили її вибір для ди-сертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробки теми. Австрійська історіографія проблеми найстаріша. Започаткував її рукопис першого австрійського військового адміністратора Буковини Г. фон Сплені – “Опис Буковини” [654] ). Його цінність полягала не тільки у відомостях істо-ричного змісту, а й у тому, що це був своєрідний план адміністративно-правового рефор-мування краю. Як не дивно, але після цього за 100 років не вийшло жодної помітної буко-винознавчої праці, в якій би аналізувались питання державно-правового розвитку Буко-вини. Як виняток, можна назвати публікації Й.Вінівартера та Т.Бендели, в яких розгляда-лися деякі аспекти правового статусу Буковини у складі Галичини [598, 803] ). До 100-річчя перебування Буковини у складі Австрії вийшла помітна аналітична праця Г.Бідермана [609] ) та брошура А.Фікера [647] ).
Тільки після відкриття у 1875 році університету в Чернівцях дослідження історії Бу-ковини помітно активізувалося. Свої роботи, в яких розглядалися окремі аспекти цієї про-блеми, опублікували Й.Полєк [739, 740] ), Д.Веренка [793] ), Ф.Ціглауер [808] ). Важливим внеском у вивчення системи управління, самоврядування, судочинства на Буковині стали праці найвідомішого німецького буковинського історика Раймунда Фрідріха Кайндля [696, 697, 698] ). У щорічниках Буковинського крайового музею друкувалися огляди буковиноз-навчих праць. У 1893 році такий огляд написав Й.Полєк [743] ). У 1900 році опублікова-ний підручник з краєзнавства, підготовлений К.Козаком та Е.Фішером [675] ). Варто зга-дати й публікацію з історії судочинства в Галичині та на Буковині, написану випускником правничого факультету у Чернівцях Ю.Гачеком [672] ).
Окремі аспекти історії розвитку державного ладу на Буковині розглядалися в тодіш-ніх колективних працях чернівецьких і віденських авторів. Серед них варто назвати том, присвячений Буковині, з видання “Австро-Угорська монархія у словах і картинках” [631] ) і дослідження про регулювання земельного податку на Буковині [108] ).
Питання історії адміністративного та правового розвитку Буковини розглядалися і в загальноавстрійських історичних та історико-правових дослідженнях. Історія приєднання Буковини до Австрії розкривається в працях А.Арнета [588] ), А.Беера [597] ), А.Єгера [687] ), Г.Швікера [764] ), Й.Бойдтеля [606] ).
Розвиток представництва на Буковині, еволюція виборчого права, відома сеймова “буковинська злагода” 1910 року аналізуються в працях Е.Бернатзіка [602] ), А.Бахмана [590] ), А.Губера [681] ), Г.Гумпловича [662] ), Г.Кольмера [709] ), Й.Ульбріха [780] ), Г.Стракоша-Гросмана [775] ). Дослідження історії окремих державних інститутів на Буко-вині продовжувалося в Австрії і після 1918 року. Тут появився цілий ряд спеціальних до-сліджень [594, 746, 748, 787] ), у т.ч. дисертаційних, присвячених, в основному, правово-му становищу різних етнічних груп Буковини [629, 755, 762, 776] ). Авторами цих дослі-джень були, як правило, вихідці з Буковини. Центрами німецькомовного буковинознавст-ва стали Інститут Східної та Південно-Східної Європи у Відні, Інститут Буковини в Аугс-бурзі (Німеччина).
Важливе значення для вивчення розглядуваної проблеми мають сучасні австрійські дослідження історії австрійської держави і права. На особливу увагу заслуговує фундамен-тальне багатотомне видання “Габсбургська монархія 1848-1918 років”. Окремі його томи присвячені історії державного ладу і права, національних відносин, господарського та со-ціального розвитку (Bd. II. Verwaltung und Rechtswesen. – Wien, 1975; Bd. III. Die Volker des Reiches. – Wien, 1980).
Становлять науковий інтерес дослідження державно-правового розвитку Буковини російських істориків і правознавців. Ряд дореволюційних видань стосується питань історії приєднання Буковини до Австрії [206, 278, 514] ), еволюції австрійської держави і права [22, 210, 367, 394, 397] ). Звичайно, в них не могло не відобразитись протистояння інтере-сів Росії та Австрії, зокрема у Східному питанні. У радянський період найзначнішими пуб-лікаціями з історії Австрії були роботи О.І.Рубінштейн [492] ), І.П.Трайніна [530] ), С.Г.Кана [307] ), М.О.Полтавського [478] ). В новітніх російських дослідженнях (Т.М.Ісламова, Є.В.Петрова, П.Ю.Рахшмира, В.І.Фрейдзона, І.І.Чернікова, Я.Шимова та ін.) помітно про-стежується тенденція до більш об єктивної оцінки політико-правових форм Австро-Угорщини, відхід від традиційного її зображення як “клаптикової монархії”, “тюрми наро-дів”. На міжнародній конференції в листопаді 1996 року (“Історико-культурна ситуація в Середній Європі: інтеграційні процеси і національна специфіка, 1867-1918”), організованій центром з вивчення історії Австрії і Угорщини ІСБ РАН, В.І.Фрейдзон з цього приводу відзначав, що не треба вдаватися до пошуків “ні раю, чи золотого віку, ні пекла (“тюрми народів”). “Тюрми” не було, але й від благодаті було далеко. Не треба захоплюватися крайнощами” [177] ).
Українську традицію в дослідженні історії державного ладу і права на Буковині запо-чаткував С.Смаль-Стоцький, опублікувавши у 1899 році роботу “Буковинська Русь. Куль-турно-історичний образок”. Перу С.Смаль-Стоцького належить також цілий ряд статей про діяльність буковинського сейму, австрійської державної ради, органів громадського самоврядування, опублікованих у різних періодичних виданнях. У 1913 році вийшла його брошура “Моя політика”. У 1904 році опубліковане українське видання “Підручника для громадської управи у воєводстві Буковина, для вжитку членів ради громадської і громадсь-ких секретарів”, перекладена і впорядкована С.Смаль-Стоцьким (Чернівці, 1904. – 1572 с.).
Питання про зародження парламентаризму на Буковині, перші парламентські вибо-ри та діяльність перших буковинських парламентарів, організацію судочинства в період окружного управління знайшли своє відображення в історичній праці І.Я.Франка “Лук ян Кобилиця”, опублікованій у 49-му томі “Записок наукового товариства Т.Г.Шевченка” у 1902 році. Коротку характеристику основних етапів адміністративно-правового розвитку Буковини у складі Австрії містила робота М. Кордуби “Ілюстрована історія Буковини” (Че-рнівці, 1906).
У зв язку з румунською окупацією краю в 20-30-х роках число україномовних дослі-джень значно зменшилось. Найпомітнішим із них стала опублікована 1928 року в Харкові монографія Г. Піддубного “Буковина, її минуле і сучасне”. У 1928 році в науковому збірни-ку “Україна” опубліковані праці О.Павлика (“Буковина до 1848 року”) та В.Костащука (“Громадське і культурне життя Буковини від 1848 до 1914 року”) [460] ).
Новий період історіографії українського буковинознавства розпочався після возз єд-нання Північної Буковини з Українською РСР і утворення Чернівецької області. Однак в радянський період аналіз розвитку форм адміністративного управління, організації право-охоронних органів, самоврядування, джерел права не входив до числа актуальних за-вдань. На першому плані знаходились питання історії революційного руху, економічної та соціальної історії краю [195, 212, 325, 334, 356, 567] ). Навіть у таких фундаментальних ко-лективних працях, як “Північна Буковина, її минуле і сучасне” [475] ), “Нариси з історії Пів-нічної Буковини” [406] ) історико-правові аспекти представлені дуже стисло. Частково до цього спричинилося й закриття юридичного факультету у Чернівцях в 1940 році та пере-ведення його до Львова.
У Львівському університеті історію державного ладу і права в Галичині протягом її перебування у складі Австрії тривалий час плідно досліджує В.С.Кульчицький. Цій про-блемі присвячені його кандидатська і докторська дисертації, монографія [342, 343, 350] ) і серія статей у наукових збірниках. Значною мірою в них відображені і питання історії Бу-ковини.
У цілому ж стан історико-правових досліджень Буковини в радянський період не можна вважати задовільним. Їх значна активізація пов язана з проголошенням незалежно-сті України і становленням самостійної Української держави. За короткий час захищено цілий ряд дисертацій, які стосуються різних питань історії приєднання Буковини до Авст-рії, адміністративного устрою краю, політичного життя в ньому, судочинства, самовряду-вання (О.В.Добржанський, М.М.Сайко, О.М.Шиба, Л.В.Городницька) [260, 495, 572] ). Вийшла з друку і нова узагальнююча праця – “Буковина: історичний нарис” (Чернівці, 1998). На жаль, за традицією, історії державних інститутів і права в ній приділено надто мало уваги. Окремі питання історії Буковини були предметом аналізу й у підручниках та навчальних посібниках з історії держави і права України [290, 296] ). Особливо помітно це у новітніх виданнях [292, 295, 339, 354] ). Певний внесок у дослідження державно-правових аспектів історії Буковини зробили автори з української діаспори – А.Жуковський [203] ), І.Новосівський [444] ).
Справі активізації історико-правових досліджень Буковини сприяло відновлення у 1991 році роботи юридичного факультету Чернівецького університету, створення у 1992 році університетського Науково-дослідного центру буковинознавства. Цілий ряд статей було опубліковано в новозаснованих “Науковому віснику Чернівецького університету” (серія “Правознавство”), “Ерліхівському збірнику”.
Запропонована праця є першою спробою системного дослідження історії державно-го ладу і права на Буковині в період її належності до Австрії. Вперше окремо проаналізова-ні етапи історії австрійської адміністрації на Буковині; діяльність судових і правоохоронних органів; структура, функції та особливості крайового, міського і сільського самоврядування; еволюція парламентаризму на Буковині; джерела права, які діяли в краї протягом розгля-дуваного періоду, розвиток вищої юридичної освіти. Джерельна база.
Основним предметом дослідження стали загальноавстрійські та крайові норматив-но-правові акти 1774-1918 рр. Виняткове значення для дослідження проблеми мали до-кументи, які зберігаються у фондах державного архіву Чернівецької області. Вперше введе-но в науковий обіг документи фондів “Австрійська військова адміністрація” (ф.29), “Буко-винська окружна управа” (ф.1), “Буковинська крайова управа” (ф.3), “Виконавчий комітет буковинського сейму” (ф.2), “Чернівецький магістрат” (ф.39), “Крайовий суд Буковини” (ф.115), “Чернівецька крайова прокуратура” (ф.131), “Крайова фінансова прокуратура” (ф.271), “Дирекція поліції” (ф.10) та ін.
Іншу групу джерел складають опубліковані документи. Найбільше значення серед них мають багатотомні стенографічні протоколи Буковинського сейму та австрійської дер-жавної ради [127, 128] ). Значний інтерес представляють опубліковані джерела про діяль-ність Чернівецького магістрату [50, 130, 131] ). Окремі аспекти досліджуваної проблеми розкриваються в документах, поміщених у збірниках, що були опубліковані в радянський час [80, 86, 87, 88] ).
Чимало цінної інформації для дослідження міститься в довідковій літературі. Це перш за все довідники про персональний склад основних органів крайового та повітового управління за 1897-1917 рр. [111-116] ) та "Провінційні покажчики герцогства Буковини" за 1870-1914 рр. [119-123] ) Близький до них за змістом "Покажчик Буковинського фінан-сового управління", опублікований у 1902 р. [125] ) Цікаві дані містяться у довіднику про "Ранги та доходи чиновників Чернівців" [124] ). Починаючи з 1855 р., в Австрії виходили щорічні покажчики адвокатів і нотарів, що містили інформацію про склад адвокатських та нотаріальних палат, їх керівні органи, кількість адвокатів у різних повітах Буковини [132] ). Окремі відомості з історії державного ладу на Буковині можна почерпнути з мемуарів. Особливої уваги заслуговують збірники виступів депутата австрійського парламенту та буковинського сейму, одного з найвідоміших українських політичних діячів Буковини Ми-коли Василька [146, 151] ). Важливі повідомлення містяться у спогадах С.Смаль-Стоцького, О.Поповича [149, 511] ). До цього кола джерел можна віднести й книгу спога-дів колишнього начальника буковинської жандармерії Е.Фішера [150] ).
Цінним джерелом для вивчення проблеми стали матеріали тогочасної різномовної преси. Особливе значення мають матеріали урядових газет "Gesetz – und Verordnungsblatt fur das Herzogtum Bukowina", "Landesgesetz – und Regierungsblatt fьr das Herzogthum Bukowina", "Bukowina", "Czernowitzer Zeitung". Важлива інформація стосовно розглядуваних питань міс-титься в українських газетах – "Буковині", "Новій Буковині", "Народному голосі", "Народній справі", "Буковинских ведомостях", "Народной раде", в румунській газеті "Bucovina" та польській – "Gazeta polska".
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослі-дження виконувалося в рамках наукової теми на 2001-2005 рр. кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича "Теоретичні засади становлення правової держави в Україні" (номер державної реєстрації 0102U005306).
Об єкт, предмет, мета і завдання дослідження.
Об єктом дослідження є суспільні відносини на Буковині в період її перебування у складі Австрії (1774-1918 рр.).
Предметом дослідження є державні інститути та джерела права, що діяли на Букови-ні у 1774-1918 рр.
Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення української і зарубіжної наукової літератури, великої кількості нормативно-правових актів, архівних та опублікованих документів і матеріалів здійснити узагальнюючий системний аналіз державного ладу і права на Буковині в період її перебування у складі Австрії.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1774 до 1918 року, тобто від австрійської окупації краю до кінця австрійського панування в ньому.
Територіальні рамки дослідження в основному обмежуються окремим австрійським коронним краєм – герцогством Буковиною. В окремих випадках вони охоплюють також Галичину і всю Австрію.
Завдання дослідження. Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослі-дженні зроблена спроба реалізувати наступні завдання:
– визначити міжнародно-правові засади приєднання Буковини до Австрії;
– розкрити вплив соціально-економічних, демографічних, політичних та культу-рно-освітніх факторів на розвиток державно-правових інститутів Буковини;
– з ясувати основні етапи розвитку австрійської адміністрації на Буковині, їх зага-льні риси та особливості;
– провести історико-правовий аналіз процесу еволюції австрійського парламенту та представництва в ньому Буковини;
– з ясувати сутність, структуру, завдання та функції системи органів самовряду-вання на Буковині;
– дослідити особливості формування та функціонування системи судових, пра-воохоронних і правозахисних органів краю, простежити їх взаємодію;
– проаналізувати діючі на Буковині в розглядуваний період джерела права, ви-значити співвідношення їх впливу;
– охарактеризувати стан юридичної освіти і юридичної науки на Буковині, роз-крити їх вплив на державно-правовий розвиток краю;
– виділити елементи досвіду державотворчих, правотворчих і правозастосовних процесів, здійснюваних на Буковині у 1774-1918 рр., які мають безпосереднє значення для сучасних державотворчих і правотворчих процесів в Україні;
– порівняти австрійську та російську моделі державно-правового впливу на ане-ксовані території і їх населення – Буковину та Бессарабію, зробити на основі цього деякі історичні уроки для сучасної України.
Методологічною основою дисертаційної роботи є принципи об єктивності та істо-ризму. Дисертант виходив з того факту, що абсолютизація одного та нехтування рештою методів – вже перегорнута сторінка в історії соціально-історичного пізнання. В умовах ме-тодологічного плюралізму автор вправі мати особисте бачення чи хоча б виробити своє ставлення до проблем науки, що ним вивчається. Саме тому нами здійснено певну пере-становку акцентів у методології розуміння природи об єкта історико-правового пізнання, іншими словами, історико-правової реальності в онтологічному плані.
Оскільки ця реальність багатомірна у своїх проявах, для свого адекватного пізнання вона з неминучістю вимагає врахування як мінімум усіх її сутнісних вимірів. Найадекватні-шим подібному розумінню об єкта історико-правового пізнання є цивілізаційний підхід до аналізу історико-правової дійсності. Він, на відміну від формаційного підходу, з допомогою якого можна найкраще з ясувати закономірності історичних процесів в планетарному ма-сштабі, дозволяє зосередитись на всебічному вивченні сутнісних рис та елементів окремих явищ історико-правової дійсності, одним з яких і є державний лад і право на Буковині в 1774-1918 рр. У вітчизняній історико-правовій науці цивілізаційний підхід до вивчення історико-правової реальності більш відомий як антропосоціокультурний підхід. Цінність та особливість даного підходу як специфічного пізнавального фактора полягає, по-перше, в тому, що він інтегрує в собі три фундаментальні виміри, властивості державно-правової реальності – соціологічний вимір, культурологічний вимір, антропологічний вимір. Такий підхід уявляється нам дуже важливим для реалізації інтегративного, системного вивчення державно-правової реальності. По-друге, цінність запропонованого підходу полягає в то-му, що він не тільки не суперечить іншим підходам, але й водночас толерантний по від-ношенню до інших підходів і методів пізнання історії державно-правових явищ зокрема та державно-правової дійсності в цілому. Він дозволяє застосування найрізноманітніших під-ходів та процедур. Таким чином, висновки, одержані на основі здійсненого нами аналізу предмета дослідження, якісно відрізняються від висновків попередників, що в тій чи іншій мірі досліджували державно-правові явища на Буковині у 1774-1918 рр. раніше, оскільки в їх основі лежав виключно формаційний підхід.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історико-правовій науці (як вітчизняній, так і зарубіжній) здійснений системний аналіз державного ладу і права на Буковині в період її перебування у складі Австрії. На основі введених в науковий обіг архі-вних та опублікованих документів і матеріалів вперше висвітлені важливі аспекти історії більшості державно-правових інститутів Буковини, які недостатньо або й зовсім не дослі-джувалися у попередні періоди історії краю.
Найважливіші узагальнення, оцінки та висновки дисертаційного дослідження, що виносяться на захист, полягають у наступному:
– Буковина була анексована Австрією зі стратегічною метою – покращення зв яз-ку між провінціями, ніякі історико-правові обґрунтування “справедливості” цього акту не мали жодного підґрунтя;
– австрійська адміністрація на Буковині пройшла через етапи військового управ-ління, окружного управління та крайового управління; від етапу до етапу рівень компете-нції буковинської адміністрації зростав; правовий статус адміністрації визначався співвід-ношенням централізму і федералізму в державному устрої Австрії; загальними ознаками всіх етапів і форм управління Буковиною були: німецькі чиновники, німецька урядова мова і загальноавстрійські закони;
– представництво Буковини в австрійському парламенті не принесло краю осо-бливих вигод в силу обмеженості прав парламенту і малочисельності буковинського представництва в ньому, але відіграло все ж позитивну роль у формуванні національних політичних еліт, становленні демократичних традицій політичного життя;
– еволюція Австрії до конституції зумовила визнання рівноправності усіх народів держави, їх непорушного права зберігати та розвивати свою мову; на практиці цієї рівно-правності не було досягнуто, але загалом в Австрії з її ліберальним режимом склалися більш сприятливі умови для українського національного руху, ніж в Росії; до початку ХХ ст. цей рух на Буковині перетворився у важливу політичну силу;
– на основі австрійського законодавства 60-х років ХІХ ст. на Буковині сформу-валася система органів самоврядування, яке здійснювалося на двох рівнях – крайовому (сейм) та громадському (міському і сільському); досить обширна компетенція цих органів стосувалася виключно місцевих, переважно господарських, питань, але її реалізація знахо-дилася під постійним адміністративним контролем (від повітової управи до центрального уряду);
– на Буковині була створена розвинута система судових, правоохоронних та правозахисних органів; станові суди були замінені загальними, судова влада відокремила-ся від адміністрації, утвердився суд присяжних; у тісному зв язку із судами розвивалися адвокатура і нотаріат, судова та фінансова прокуратури; важливу роль в охороні правопо-рядку відігравали поліція і жандармерія, процес формування яких пройшов ряд послідов-них етапів, що визначалися особливостями загальноавстрійського підходу до завдань та організації цих державних інститутів; основною метою всіх правоохоронних органів було забезпечення вірнопідданості населення краю Габсбургам;
– включення Буковини у правовий простір Австрії відбувалося поступово, три-валий час тут ще діяло попереднє право; австрійське законодавство стало основним дже-релом права після 1787 р.; стосовно Буковини правомірний висновок про правову аккуль-турацію з боку Австрії;
– важливе значення для державно-правового розвитку краю мало започаткуван-ня підготовки юристів у Чернівцях; кілька поколінь підготовлених в університеті спеціаліс-тів значно зміцнили кадровий потенціал адміністративних, судових та правоохоронних органів, сприяли підвищенню правової культури населення краю.
Теоретичне і практичне значення результатів дослідження полягає у можливості їх використання для подальшого вироблення більш об єктивної концепції вітчизняної історії держави і права взагалі і буковинського регіону, зокрема, в процесах вдосконалення адмі-ністративного управління, самоврядування, системи правоохоронних органів. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з вузівських кур-сів історії держави і права України та історії держави і права зарубіжних країн, порівняль-ного правознавства.
Апробація дисертаційного дослідження. Дисертація виконана й апробована на кафе-дрі теорії та історії держави і права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Про окремі результати дослідження зроблені повідомлення на щорічних наукових конференціях викладачів та студентів юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича у 1993-2004 рр., на засіданнях кафедри тео-рії та історії держави і права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича; на теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного універси-тету ім. Ю.Федьковича; на міжнародній науковій конференції "Проблеми фінансового пра-ва" 13-16 червня 1996 р. у м. Чернівцях; на ІІІ міжнародній історико-правознавчій науко-вій конференції, присвяченій 120-річчю заснування Чернівецького університету 29 вересня – 1 жовтня 1995 р. у Чернівцях; на міжнародній науково-практичній конференції "150 років нотаріату на Буковині" 20 жовтня 2000 р. у Чернівцях, на міжнародній науковій конферен-ції "Сутність, цілі і засоби права" 4 травня 2001 р. у Чернівцях; на V міжнародному конгресі україністів (секція правознавства) 28-30 серпня 2002 р. у Чернівцях; на ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення та захисту прав людини в Україні” 13-14 лютого 2003 р. у Львові; на міжнародній науковій конференції, присвяченій пам яті академіка Володимира Михайловича Корецького “Застосування норм міжнародно-го права у внутрішньому правопорядку України” 18-19 лютого 2003 р. у Дніпропетровсь-ку; на ІХ історико-правовій конференції “Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” 6-8 червня 2003 р. в м. Рівне; на науково-теоретичній конференції “Методо-логія приватного права” 30 травня 2003 р. в м. Києві; на міжнародній науковій конференції “Фінансово-правова доктрина постсоціалістичної держави” 22-24 вересня 2003 р. у місті Чернівцях; на Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворен-ня і захисту прав людини в Україні” 5-6 лютого 2004 р. в м. Львові; на міжнародній науко-во-практичній конференції “Судово-правова реформа в Україні: проблеми і перспективи” (до 200-річчя крайового суду Буковини 26-28 травня 2004 р. в м. Чернівцях.
По темі дисертації опубліковано дві монографії, навчальний посібник, брошуру та 39 статей, з них 27 у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, семи роз-ділів, висновків, списку використаної літератури (810 найменувань) та двох додатків. Зага-льний обсяг праці – 420 сторінки.
| 
