|
Актуальність теми дослідження. Незважаючи на багатовікову історію існування цивільно-правового інституту права власності, як одного із основних речових прав, він дотепер залишається предметом багатьох дискусій. Це пояснюється тим, що його роль постійно змінювалася на кожному етапі соціально-економічного розвитку суспільства. Відповідно змінювався і зміст цього інституту. Так, протягом тривалого часу в умовах соціалістичного планового господарства традиційно більш ефективними вважалися адміністративно-правові методи правового регулювання відносин власності. Соціально-економічні та політичні процеси, що відбуваються в Україні, природно, потребують реформування правовідносин власності взагалі і правовідносин комунальної власності зокрема. Комунальна власність становить економічну основу, матеріальну базу місцевого самоврядування, одним із завдань якого є забезпечення соціально-культурних, економічних потреб населення. Нині істотно змінилося місце і значення права комунальної власності, що зумовлює необхідність певної переорієнтації подальшого розвитку цього правового інституту. Однак поки що не створено належного правового механізму здійснення права комунальної власності і заснованих на ній комунальних підприємств, установ та організацій. На практиці непоодинокими є випадки порушення правових приписів, зокрема, у процесі приватизації об єктів комунальної власності. Так, до комунальної власності передаються дитячі садки, пансіонати, лікувальні заклади, які згодом незаконно приватизуються. Саме тому питання приватизації неодноразово виносилися на парламентські слухання. Відтак потрібна чітка регламентація статусу майна, що знаходиться у комунальній власності. До набрання новим Кримінальним кодексом України чинності (1 вересня 2001р.) комунальна власність фактично не була об єктом кримінально-правової охорони, оскільки Кримінальний кодекс України 1960р. не передбачав відповідальності за злочини проти комунальної власності. Нині вона захищається нарівні з іншими формами власності. Варто зазначити, що Конституція України обмежується лише констатацією наявності такого прояву публічної власності, як комунальна, але не розкриває її сутності. Дослідження правової природи права комунальної власності, її змісту, порядку реалізації та захисту є одним із найактуальніших завдань сучасної юридичної науки. Дійсно, незважаючи на той факт, що перші норми про право комунальної власності з явились у вітчизняному законодавстві більше десяти років тому, у цивільно-правовій доктрині існує значна кількість прогалин та проблем, пов язаних з інститутом права комунальної власності. Ці проблеми вирізняються надзвичайною дискусійністю і потребують якнайшвидшого вирішення. Водночас недостатньою є увага з боку законодавця і науковців до проблем розвитку комунальної власності в нашій державі. Дотепер на законодавчому рівні належно не врегульовані питання цієї форми власності – вже декілька років Верховна Рада України не може прийняти відповідні законопроекти. Проблеми комунальної власності майже не розроблені у вітчизняній цивілістичній науці. Відсутні монографічні дослідження з цієї проблематики. Окремі питання права комунальної власності лише фрагментарно висвітлювалися в навчальній літературі та в періодичних виданнях. З проблем, котрі побічно торкаються тематики цього дослідження, в Україні захищені кандидатські дисертації: „Право державної власності та його здійснення в період ринкових реформ в Україні” (Пересунько С.І., 1998 р.), „Правовий статус комунальних підприємств в Україні” (Гринюк Р.Ф., 2001 р.), „Цивільно-правові аспекти договору оренди державного та комунального майна” (Мусієнко В.В., 2003 р.), „Участь територіальної громади у цивільних правовідносинах” (Первомайський О.О., 2003 р.). Але в цілому проблема інституту права комунальної власності в Україні всебічно не проаналізована. Цілий ряд питань залишилися нерозкритими чи спірними, окремі з них некритично сприймаються вченими. Зокрема, потребують глибокого вивчення доктринальні положення щодо місця інституту права комунальної власності у системі галузей права України; відсутні дослідження правовідносин комунальної власності; належним чином не проаналізована специфіка відносин у сфері приватизації комунального майна; існує необхідність узгодження та вдосконалення термінологічного апарату, який має використовуватись при формуванні відповідних цивільно-правових норм; відсутня чітка законодавча концепція щодо співвідношення прав територіальних громад як суб єктів права комунальної власності і відповідних органів місцевого самоврядування – як суб єктів здійснення цього права. Актуальність обраної теми посилюється у зв язку із введенням в дію з 1 січня 2004 р. нових Цивільного та Господарського кодексів України, в яких певною мірою врегульовані питання комунальної власності. Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений нагальною потребою здійснення комплексних досліджень проблем права комунальної власності задля створення відповідної правової бази, яка б забезпечила ефективне функціонування цієї форми власності. Теоретичним підґрунтям дослідження є наукові праці українських і зарубіжних фахівців з різних галузей права та економіки, які розроблялися такими вченими, як М.М. Агарков, Ч.Н. Азімов, С.С. Алєксєєв, Н.В. Безсмертна, Д.В. Боброва, Т.В. Боднар, В.І. Борисова, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, А.В. Венедиктов, В.С. Венедиктов, О.В. Дзера, І.О. Дзера, А.С. Довгерт, О.С. Йоффе, В.М. Коссак, О.О. Красавчіков, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Р.А. Майданик, Уго Маттеї, Д.І. Меєр, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, Ю.П. Пацурківський, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, К.П. Побєдоносцев, В.Ф. Погорілко, С.О. Погрібний, Й.О. Покровський, О.А. Пушкін, З.В. Ромовська, В.Є. Рубаник, І.М. Салій, В.І. Семчик, М.М. Сібільов, В.І. Синайський, К.І. Скловський, І.В. Спасибо-Фатєєва, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой, Р.Й. Халфіна, Є.О. Харитонов, Я.М. Шевченко, Ю.С. Шемшученко, Г.Ф. Шершеневич, Р.Б. Шишка, В.С. Щербина, О.С. Яворська та інші. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відповідно до вимог наказу МВС України від 30 червня 2002 р. № 635 „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України” тема дослідження узгоджена з тематикою пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002–2005 роки (п. 12 – „Цивільно-правовий захист права власності та інших майнових прав” розділу X „Боротьба з економічною злочинністю (економіко-правові аспекти)” Додатку № 3 до зазначеного наказу). Мета і завдання дослідження. Головна мета праці – створення доктринальної моделі системи норм законодавства України у сфері функціонування права комунальної власності.
Основні завдання дослідження: виявити специфіку окремих інститутів речового права; розкрити особливості суб єктів права комунальної власності та суб єктів його здійснення; проаналізувати стан законодавчої регламентації об єктного та суб єктного складу правовідносин комунальної власності; дослідити проблеми приватизації, реприватизації та доприватизації комунального майна; оцінити відповідність чинної в Україні нормативно-правової бази щодо діяльності органів місцевого самоврядування сучасним умовам перехідного періоду; вивчити зарубіжний досвід правового регулювання відносин комунальної (муніципальної) власності; з ясувати сутність та зміст правового захисту комунальної власності.
Об єкт дослідження – суспільні відносини у сфері здійснення права комунальної власності у період ринкових реформ в сучасній Україні. Предмет дослідження – норми, що забезпечують функціонування права комунальної власності, їх зміст і соціально-економічне призначення в суспільному розвитку нашої держави.
Автором використані такі методи дослідження: історико-правовий, що застосовувався при аналізі генезису інституту права комунальної власності в Україні; формально-логічний метод – слугував вивченню окремих положень цивільно-правової доктрини, зокрема, суб єктного складу правовідносин комунальної власності та їх об єктів; метод системно-структурного аналізу (за його допомогою досліджено ознаки суб єктів права комунальної власності як елемента комунальних правовідносин); метод формально-догматичного аналізу (з його використанням здійснено тлумачення відповідних цивільно-правових норм та окремих понять і категорій); порівняльно-правовий метод (надав можливість дослідити ступінь регламентації питань права комунальної (муніципальної) власності в цивільному законодавстві інших країн). Також використовувався статистичний метод – для аналізу узагальнених даних Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації (нині воно ліквідоване, на його базі утворено Головне управління комунальної власності м. Києва) про практику передачі майна до комунальної власності, зокрема угод про відчуження такого майна; опублікованої судової практики, а також рішень Конституційного Суду України. Все це в сукупності становить емпіричну базу дисертації. Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є комплексним дослідженням проблем права комунальної власності, що вперше здійснено в Україні. На підставі результатів дослідження дисертантом сформульовані нові наукові положення, висновки та пропозиції, які запропоновані нею особисто та виносяться на захист: 1. Обґрунтовано висновок – відносини права комунальної власності за своєю природою є цивільно-правовими, незважаючи на те, що регулюються вони не лише нормами цивільного законодавства, а й нормативно-правовими актами інших галузей права (конституційного, господарського, земельного тощо).
2. З урахуванням положень українського законодавства та ґрунтуючись на результатах аналізу цивілістичної доктрини про право власності, наведені додаткові аргументи на користь позиції щодо правомірності поділу на форми не лише власності – як економічної категорії, а й права власності. Пропонується закріпити в Цивільному кодексі України положення про поділ права власності на форми, що має сприяти більш оптимальному визначенню правового режиму майна різних власників. 3. Оригінально в порівнянні з існуючими у науці цивільного права концепціями визначено поняття інституту права комунальної власності – це система норм цивільного (приватного) права та інших галузей права, що регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном, яке належить територіальній громаді села, селища, міста, району у місті (в особі місцевих рад відповідного рівня чи інших органів, створених чи уповноважених територіальними громадами). 4. Уперше в доктрині цивільного права України викладене критичне розуміння сутності територіальної громади як суб єкта права комунальної власності; виявлені деякі вади легального визначення поняття „територіальна громада” (зокрема, потребують уточнення поняття „житель” і термінологічний зворот „загальний критерій постійного проживання на певній території”, який би надавав особі право належати до відповідної територіальної громади). 5. Аргументовано доцільність передбачити у законодавстві, що суб єктом права комунальної власності є територіальні громади в особі відповідних місцевих рад. Доведено необхідність: вилучення із нормативно-правових актів положень, що передбачають можливість безпосередньо здійснювати права власника територіальною громадою (за винятком здійснення цього права шляхом референдумів, а також територіальними громадами невеликих населених пунктів); передбачення норм про обов язкове делегування функцій власника територіальними громадами місцевим радам або іншим уповноваженим територіальними громадами органам.
6. Розроблена класифікація комунального майна за критерієм його цільового призначення на такі основні категорії: майно, що забезпечує діяльність безпосередньо територіальної громади села, селища, міста, району в місті; майно, що забезпечує діяльність органів місцевого самоуправління (відповідні ради, їх виконавчі комітети тощо); майно, що утворене внаслідок рішення рад відповідних рівнів про його об єднання (спільна власність територіальних громад); майно, закріплене за відповідними підприємствами, установами, організаціями як самостійними юридичними особами на праві господарського відання чи оперативного управління.
7. Наведені додаткові аргументи на користь висновку про те, що передбачена статтею 169 ЦК України правомочність територіальних громад створювати юридичні особи як публічного (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо), так і приватного права (підприємницькі товариства тощо) зводить нанівець правовий режим комунальної власності. На підставі цього запропоновано передбачити у ЦК України положення, згідно з якими: суб єктами права приватної власності можуть бути, поряд із фізичними особами, юридичні особи лише приватного права; суб єктам права комунальної (публічної) власності має бути заборонено створювати юридичні особи приватного права. 8. Виявлені вади законодавчого визначення поняття приватизації, запропоновано викласти ст. 1 Закону „Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. у такій, наприклад, редакції: „приватизація – це зміна форми власності шляхом відчуження майна, що перебуває у державній чи комунальній власності або належить Автономній Республіці Крим, на користь визначених законом покупців – приватних власників (фізичних та юридичних осіб) з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України”.
9. Обґрунтовано положення про те, що примусова реприватизація комунального майна може виступати виключно як санкція за неправомірні дії суб єктів приватизаційних відносин. Відтак її здійснення має відбуватися лише у судовому порядку на загальних цивільно-правових засадах. Правовою підставою примусової реприватизації є рішення суду про визнання договору купівлі-продажу або іншого акта про приватизацію відповідного об єкта недійсним. Сформульовано визначення поняття примусової реприватизації. 10. За результатами дослідження розроблена доктринальна модель системи норм про право комунальної власності, що втілена автором у відповідному законопроекті. Запропоновано також структуру майбутнього Закону "Про комунальні підприємства, організації та установи”. Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при вдосконалені вітчизняного цивільного законодавства; у науковій діяльності – для подальших теоретичних розробок проблем права комунальної власності в Україні; у правозастосовній діяльності – при здійсненні органами місцевого самоврядування управління комунальним майном; у навчальному процесі – при викладанні цивільного права України. Розроблений дисертантом законопроект „Про право комунальної власності” може бути покладений Верховною Радою України в основу остаточного варіанта відповідного закону. Особистий внесок здобувача у трьох опублікованих у співавторстві статтях становлять результати її власних наукових розробок проблем, пов язаних із функціонуванням окремих інститутів речового права в Україні; визначенням поняття права комунальної власності; аналізом специфіки доходів місцевих бюджетів, а також обґрунтування того, що розв язання зазначених проблем належить до пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі цивільного права.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення праці оприлюднені на 20-ти науково-практичних конференціях (із них 7 – міжнародні), що відбулися у містах: Києві (2000, 2001, 2003, 2004 рр.), Львові (2000, 2002, 2003 рр.), Мінську (2000 р.), Харкові (2002 р.), Одесі (2000 р.), Косові, Івано-Франківської обл. (2000, 2001 рр.), Хмельницьку (2002 р.).
Автор брала участь у конкурсі „Інтелект молодих – на службу столиці”, оголошеного Головним управлінням освіти і науки м. Києва за підтримки Наукової ради при Київському міському голові (2004 р.). За його результатами удостоєна спеціальної відзнаки за поданий науковий проект „Проблеми права комунальної власності в Україні”, в якому знайшли відображення основні положення дисертаційного дослідження. Публікації. За темою дослідження, відповідно до його змісту, опубліковано 27 робіт (із них 10 – у наукових фахових виданнях України: 7 статей у наукових журналах і 3 – у збірниках наукових праць). Структура дисертації. Праця складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (414 найменувань) і додатку. Загальний обсяг дисертації — 249 сторінок, із них обсяг використаних джерел і додатку – 49 сторінок.
|
