|
Актуальність теми. Проголошення незалежності Української держави зумовило активізацію державотворчих процесів. Ці процеси спрямовані на побудову демократичного громадянського суспільства та становлення України як рівноправного партнера світової спільноти.Однією з найважливіших умов досягнення цієї мети є побудова судово-правової системи, яка відповідає новим суспільно-політичним та економічним реаліям; створення законодавства, норми якого відтворюють модель демократичного судочинства; зміцнення судової влади як незалежної гілки, що має охороняти конституційні права і свободи людини як визначальної суспільної цінності. Це вимагає також досягнення рівня міжнародних стандартів правових систем.
Проведення судово-правової реформи в Україні в умовах зростаючої взаємозалежності національних правових систем передбачає всебічне вивчення, поглиблений аналіз, а також використання досвіду та досягнень, нагромаджених світовою спільнотою у створенні національних судово-правових систем. Відтак перед українською юридичною наукою назріла нагальна потреба використання відповідного міжнародного досвіду, що, сподіваємось, дасть можливість створити оптимальну модель судоустрою, зробити судочинство ефективним та справедливим.
Важливим у цьому відношенні для українських правознавців є звернення до вивчення досвіду Польщі. Цей досвід актуалізується тим, що на сучасному етапі перед Україною і Польщею постали подібні завдання, зокрема, гуманізація правових систем та водночас зміцнення порядку й законності, заснованих на всевладді закону, гармонізація законодавства з нормами міжнародного права. Це сприяє всебічним науковим контактам учених-правознавців, спільному пошуку вирішення багатьох проблем теорії юридичної науки та узагальненню практики здійснення правосуддя. В цій співпраці особливого значення набуває критичний підхід до вивчення досвіду Польської республіки в організації системи правосуддя в міжвоєнний період. Адже в цей період, відновивши у 1918 р. державну незалежність, Польща приступила до створення та організації в рамках національної держави єдиної судово-правової системи, розв язуючи проблеми, які на початку 1990-х років постали перед відновленою незалежною Українською державою. Такий досвід для державотворчого процесу в Україні є надзвичайно багатим і важливим, оскільки закономірності формування судової системи в міжвоєнній Польщі багато де в чому подібні до законотворчих процесів в Україні. Відтак корисним є виявлення як позитивних тенденцій у цьому досвіді, так і проблем, врахування яких дасть можливість запобігти деформаціям в процесі створення судової системи.
Однак досвід міжвоєнної Польщі у створенні національної судової системи дотепер не привертав достатньої уваги вітчизняних правознавців. Низка проблем, зокрема, закономірності та особливості становлення, функціонування та розвитку судово-правової системи потребує подальшого дослідження. Аналіз цих проблем є внеском у розвиток історії держави і права зарубіжних країн.
Усвідомлення, вивчення та узагальнення досвіду становлення та організації судової системи, здійснення судочинства в міжвоєнній Польщі дають можливість вітчизняній науці об єктивно переосмислити окремі проблеми, а відтак використати цей досвід для послідовного становлення і розвитку власної судово-правової системи. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою наукової проблематики кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка та виконане в рамках планових наукових досліджень в контексті наукової теми “Актуальні проблеми історії держави і права України та зарубіжних країн” (тема № 67, затверджена наказом ректора ЛНУ імені Івана Франка за № 1173 від 01.07.2002 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є поглиблення історико-правових знань стосовно основних засад, структури та компетенції системи судових органів та особливостей здійснення цивільного і кримінального судочинства у міжвоєнній Польщі.
Не претендуючи на вичерпне висвітлення досліджуваних аспектів цієї проблеми, ми намагалися вирішити такі завдання:
- охарактеризувати основні періоди становлення і розвитку судово-правової системи міжвоєнної Польщі та встановити їх межі;
- уточнити особливості судової реформи та становлення єдиної національної судової системи в міжвоєнній Польщі, що знайшли закріплення в Законі “Про устрій загальних судів” 1928 р.;
- виявити чинники, які визначали правовий статус суддів і впливали на діяльність судів на різних етапах міжвоєнної Польщі;
- окреслити характерні риси та визначити особливості цивільного та кримінального судочинства;
- проаналізувати зміни у функціонуванні судової системи в апараті Польської Республіки на різних етапах розвитку міжвоєнного періоду.
Об єктом дисертаційного дослідження є судова система Польської Республіки у 1918-1939 рр.
Предметом дослідження є історико-правові закономірності та особливості становлення, функціонування та розвитку судової системи Польської Республіки у 1918-1939 рр.
Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з моменту відродження Польської Республіки у 1918 р. до початку Другої світової війни у 1939 р. Він позначився становленням судово-правової системи та утворенням єдиної системи загальних судів. В межах цього історичного часу виділимо два етапи: 1) існування різних судово-правових систем (1918-1928); 2) створення єдиної системи загальних судів та її розвиток (1928-1939).
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить система філософських, історичних, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів. В роботі використано, зокрема, діалектичний метод – у процесі виявлення особливостей розвитку судової системи міжвоєнної Польщі. Соціологічний – в процесі визначення чинників, що впливали на діяльність судів. Системно-структурний – у процесі аналізу структури судової системи, виявлення зв язків між судовими органами в межах цієї системи. Історико-правовий – у процесі дослідження закономірностей функціонування державного устрою Польської Республіки у цілому в міжвоєнний період. Порівняльно-правовий – при порівнянні діяльності судових органів на різних етапах міжвоєнного періоду. Формально-юридичний – у процесі дослідження нормативно-правових актів, зокрема, Закону “Про устрій загальних судів” 1928 р.
Джерельною базою дисертації є національне законодавство Республіки Польща у міжвоєнний період; неопубліковані документи, які зберігаються в архівах України – Центральному державному історичному архіві України (м. Львів); Державному архіві Львівської області та архівах Польської Республіки – Державному архіві м. Варшави, Архіві Нових Актів м. Варшави, Державному архіві в Кракові, Державному архіві м. Жешува.
Науково-теоретичною основою дослідження є положення, які містяться у працях вітчизняних та зарубіжних вчених – правників, істориків, політичних діячів з проблем становлення, функціонування та розвитку судової системи в міжвоєнній Польщі.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є однією із перших у вітчизняній юридичній науці комплексних монографічних досліджень проблем становлення, функціонування і розвитку судової системи Польської Республіки міжвоєнного періоду. В результаті проведеного дослідження сформульовані основні положення, в яких конкретизуються елементи новизни, що виносяться на захист:
1. Визначено два етапи становлення та розвитку судової системи Республіки Польща міжвоєнного періоду. Зроблено висновок, що перший етап (1918-1928) характеризується функціонуванням різних (російської, австрійської та німецької) систем судових органів, пристосуванням їх до нових соціально-політичних умов та наростанням деформацій, зумовлених порушенням демократичних засад Березневої конституції 1921 р. Другий етап (1928-1939) – створення єдиної системи загальних судів та її реформування у напрямку антидемократичних засад (принципів).
2. Встановлено, що еволюція державно-політичного устрою міжвоєнної Польщі від парламентської демократії до встановлення авторитарного режиму зумовила зміну ролі і місця судової влади в апараті держави. В умовах авторитарного режиму судова влада перестала функціонувати як незалежна гілка влади, хоча судові органи зберігали певну самостійність, захищаючи демократичні традиції судочинства.
3. Уточнено, що до беззаперечних досягнень судової реформи 1928 р. можна віднести створення єдиної системи загальних судів, хоча і не були чітко узгоджені організаційні та структурні засади всіх ланок загальних судів, а також, не в повному обсязі визначена їхня компетенція. Встановлено, що судова реформа була непослідовною та недовершеною. Подальше реформування судової системи відбувалося у напрямку обмеження незалежності судів, що не гарантувало здійснення ними об єктивного і справедливого правосуддя.
4. З ясовано, що діяльність не тільки загальних, а й спеціальних судів забезпечувала ефективне функціонування судової системи, сприяла більш якісному розгляду цивільних, кримінальних та інших справ.
5. Встановлено, що упродовж міжвоєнного періоду в Польщі спостерігається тенденція до обмеження принципу незалежності суддів, що знайшло закріплення в законодавстві. Це проявлялося, зокрема, при формуванні суддівського корпусу, важливим критерієм якого була політична благонадійність, призначенні та переведенні суддів на інше місце роботи (або на пенсію), так званих чистках суддівських кадрів та ін., що відбивалося на об єктивності розгляду справ у судах.
6. Виявлено, що цивільний процес не завжди був ефективним, оскільки складність процедур, повільність у розгляді справ, високі судові витрати та інші фактори позбавляли надійного правового захисту значні групи населення.
7. З ясовано, що кримінальне судочинство мало суперечливий характер. Це зумовлювалося особливостями кримінального законодавства та відмінностями кримінальної ситуації на різних територіях Польщі. Водночас кримінальне законодавство, яке вважалося ліберальним для цього періоду призводило до того, що в судовій практиці знижувалася оцінка низки злочинів, як суспільно небезпечних явищ (за винятком політичних злочинів). Встановлено, що вплив політичного чинника в кримінальному судочинстві сприяло посиленню його репресивно-карального характеру, що призвело до значних порушень прав учасників кримінального процесу. 8. Виявлено, що часті зміни та доповнення законодавства, як слушні з огляду на суспільну потребу, так і ті, які суперечили правовим нормам та засадам діючих законів, кодексів на догоду різним політичним ситуаціям, дезорганізували судочинство, позбавляли правові норми стабільності, спричиняли плутанину в їхньому практичному застосуванні, а відтак ставили під сумнів дієвість цих норм.
9. Виявлено, що характерною рисою функціонування польської судової системи та судочинства була дискримінація українців й інших національних меншин, що знайшло свій вияв, зокрема, в обмеженні використання української мови в судах, усуненні суддів-українців із суддівських посад, численних порушеннях прав під час судового процесу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:
- отримані висновки та теоретичні положення певною мірою поглиблять знання у вітчизняній історико-правовій науці з проблем становлення, функціонування та розвитку судової системи Польської Республіки у міжвоєнний період та можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях Польської держави у цілому;
- матеріали дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні занять з курсу “Історія держави і права зарубіжних країн”, спецкурсів з історії держави і права Польської Республіки, при підготовці відповідних навчальних посібників;
- висновки та узагальнення, сформульовані в дисертації, можуть бути враховані при проведенні досліджень, спрямованих на реформування судової системи в Україні з метою запобігання деформацій і помилок.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Апробація результатів дослідження. Основні результати та положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка. Матеріали дослідження висвітлювалися у доповідях здобувача на V, VI, VII, VIII, ІХ регіональних науково-практичних конференціях – “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 рр. відповідно); на міжнародній історико-правовій конференції – “Польща-Русь-Україна – одинадцять століть сусідства” (Люблін, 2000 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладені автором у восьми статтях, опублікованих у наукових виданнях України (у тому числі у семи фахових), а також у трьох випусках матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які об єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них 24 сторінки займає список використаних джерел (393 найменування).
| 
