|
Актуальність теми. Дослідження інституту юридичної особи набуває особливої актуальності, оскільки юридична особа стала способом втілення певних економічних, політичних та соціальних інтересів держави, громадян та різних соціальних груп. Упродовж останніх років в Україні прийнято значну кількість нормативних актів, які визначають правовий статус окремих видів юридичних осіб. Тому логічним продовженням цього процесу повинно бути встановлення сталої та замкненої системи юридичних осіб у ЦК. Але на сьогодні цього не зроблено, що зумовлено кількома причинами. Перша – це закріплення в ЦК та ГК різних правових доктрин системи організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб. Друга – відсутність теоретико-правової концепції побудови системи організаційно-правових форм непідприємницьких юридичних осіб. Третя – невизначеність способів перетворення “застарілих” організаційно-правових форм у ті, які були виділені кодексами як такі, що “заслуговують на життя”. Інститут юридичної особи був і є предметом досліджень багатьох відомих вчених – фахівців у галузі теорії права, цивільного, аграрного, господарського права: С.С. Алексєєва, Ч.Н. Азімова, А.Б. Венгерова, Д.В. Бобрової, В.І. Борисової, С.М. Братуся, О.М. Вінник, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, Д.В. Задихайло, А.І. Камінки, О.Р. Кібенко, В.М. Коссака, В. М. Кравчука, І.Ю. Краська, Н.С.Кузнєцової, В.В. Лаптєва, О.Ю. Літвіної, А.В. Луць, В.В. Луця, Р.А. Майданика, В.К. Мамутова, В.С. Мартем янова, Ю.П. Пацурківського, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, Н.О. Саніахметової, В.М.Селіванова, В.І. Семчика, І.В. Спасибо-Фатєєвої, І.А. Тарасова, Н.І. Тітової, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, В.Ф. Чигиря, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершенєвича, М.Й. Штефана, В.С. Щербини, О.В. Щербини та ін.
В останні роки в Україні з проблем інституту юридичної особи було захищено дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук І.В. Спасибо-Фатєєвою “Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин” (2000 р.), О.М. Вінник “Теоретичні аспекти правового забезпечення реалізації публічних і приватних інтересів в господарських товариствах” (2004 р.), Н.О. Саніахметовою “Регулювання підприємницької діяльності в Україні (організаційно-правові аспекти)” (1998 р.), на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук В.М. Кравчуком “Соціально-правова природа юридичної особи” (2000 р.), О.Ю. Літвіною “Правове положення благодійних організації в Україні”, Ю.В. Яковлєвим “Командитні товариства як суб єкти підприємницької діяльності” (2001 р.), Р.Ф. Гринюком “Правовий статус комунальних підприємств в Україні” (2001 р.). Проте комплексного дослідження системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права не провадилося.
Не дивлячись на те, що термін “організаційно-правова форма юридичної особи” вже давно застосовується як у нормативних актах, так і в наукових працях, у теорії цивільного права це питання тільки винесене на дискусію. Сьогодні проведення дослідження цього інституту цивільного права набуває особливої актуальності, зокрема враховуючи закріплення в ЦК положення про створення юридичних осіб приватного права тільки в тих організаційно-правових формах, які визначені в законі. В зв язку з цим перед цивільною наукою постає завдання щодо проведення ревізії законодавчих актів, які визначають правовий статус окремих видів юридичних осіб приватного права, вироблення теоретичних критеріїв побудови системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права та розробки концепції її законодавчого закріплення.
Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що обрана для дисертаційного дослідження тема є актуальною як з точки зору теорії цивільного права, так і для вироблення пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства й рекомендацій стосовно його практичного застосування. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планами науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні” (2000 – 2002 рр., державний реєстраційний номер РК 0101U001005), “Проблеми удосконалення правового регулювання права власності” (2001 р., державний реєстраційний номер РК 0101U005658), “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України” (2003 – 2004 рр., державний реєстраційний номер РК 0102U007078).
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розроблення науково-теоретичної концепції побудови системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, формулювання науково-теоретичних пропозицій щодо закріплення цієї системи у законодавстві.
Для досягнення поставленої мети у дисертаційному дослідженні були поставлені такі основні задачі: проаналізувати наукові підходи щодо визначення поняття організаційно-правової форми юридичних осіб; з ясувати фактичний стан правового регулювання окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права в сучасній Україні; розкрити та охарактеризувати науково-правові критерії утворення системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права; визначити структуру системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права; визначити ознаки і дати юридичну характеристику різних видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, а також визначити належність до них окремих видів юридичних осіб; розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань удосконалення правового регулювання правовідносин, що виникають у процесі створення, діяльності, реорганізації та ліквідації юридичних осіб різних організаційно-правових форм приватного права.
Об єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складають зміст інституту організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття, видів та системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дослідження дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку юридичної думки щодо організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі цивільно-правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукової літератури, сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій організаційно-правових форм юридичних осіб у праві іноземних держав та вивченню їх правового регулювання. Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та відмінні ознаки (елементи), притаманні певним юридичним особам приватного права, та дали змогу визначити їх приналежність до певного виду організаційно-правових форм юридичних осіб, а останні – згрупувати в системоутворюючі організаційно-правові форми. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного та зарубіжного законодавств, виявлено колізії і прогалини. Теоретико-прогностичний – запропонувати перспективну модель ефективної системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права в законодавстві України. Формально-логічний використовувався як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій з удосконалення законодавства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні після прийняття ЦК України та ГК України комплексному дослідженні системи організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права.
В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень та висновків, які виносяться на захист:
1. Вперше визначено поняття організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права через сукупність встановлених в законодавстві істотних (які характерні тільки для конкретної організаційно-правової форми) та неістотних (які характерні для певної групи організаційно-правових форм або ті, що можуть бути змінені залежно від виду діяльності юридичної особи та інших, визначених у законі, обставин) ознак, які дають підставу вирізняти один вид юридичної особи від інших. 2. Вперше аргументовано, що до істотних ознак організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права можуть бути віднесені лише ті, які за своїм змістом є цивільно-правовими, зокрема, види об єктів права власності учасників, а за відсутності таких об єктів – право на отримання майна після ліквідації юридичної особі, майнові зобов язання, виконання яких має право вимагати юридична особа від засновника (учасника) та вид відповідальності останніх за зобов язаннями юридичної особи (обмежена, додаткова, повна).
3. Вперше доведено, що ознаками організаційно-правової форми не можуть бути мета, вид (предмет) діяльності, способи їх здійснення, порядок формування та розпорядження майном, тому не можна визнати самостійними організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного права такі види юридичних осіб, як підприємства, об єднання підприємств, виробничі, обслуговуючі та банківські кооперативи, самоврядувальні організації, товарні біржі, кредитні спілки, організації роботодавців та деякі інші об єднання юридичних та/чи фізичних осіб.
4. За результатами дослідження додатково аргументовано, що об єкт права власності учасників різних видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права повинен мати такі властивості: бути обороноздатним та/чи надавати право його власнику виділяти частину майна юридичної особи; передаватися у спадщину; ділитися між подружжям; бути об єктом звернення стягнення за особистими зобов язаннями його власника чи надавати право його кредиторам, спадкоємцям та іншому з подружжя виділяти частину майна юридичної особи для задоволення своїх вимог.
5. Вперше виділено таке поняття, як системоутворююча організаційно-правова форма юридичної особи, як така, що реально не існує, але є об єднуючою для організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, видами якої є товариство, господарське товариство, кооперативне товариство, корпоративне підприємство, непідприємницьке товариство.
6. Вперше запропоновано визначити систему організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, яка повинна бути закріплена у ЦК: господарські товариства (товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю, повне та командитне, акціонерне товариства); кооперативні товариства (підприємницький та непідприємницький кооперативи); непідприємницькі товариства (громадське товариство, товариство співвласників, заклад, непідприємницькі товариства з обмеженою відповідальністю, з додатковою та повною відповідальністю); установа.
7. Додатково аргументовано висновок про неможливість виділення таких організаційно-правових форм, як унітарні підприємства, оскільки законодавством не виділений об єкт права власності його засновника, а також в зв язку з неможливістю прийняття спадкоємцями, кредиторами та іншими особами, які набули право на статутний фонд підприємства, рішення про реорганізацію унітарних підприємств, оскільки у таких підприємствах не існує колегіального органу управління.
8. Додатково обґрунтовано необхідність обов язкового укладення засновницького договору при створенні всіх видів організаційно-правових форм підприємницьких юридичних осіб приватного права у випадку набуття їх засновниками певних об єктів права власності у результаті такого створення, та право на його укладення засновниками непідприємницьких юридичних осіб. Визначені законодавчі вимоги до цього договору: проста письмова форма, право засновників на його одностороннє розірвання; істотні умови.
9. Додатково аргументовано неможливість визнання засновницького договору єдиним установчим документом юридичних осіб приватного права, оскільки це не відповідає корпоративним засадам існування юридичної особи. В зв язку з цим запропоновано визнавати статут єдиним установчим документом для юридичних осіб приватного права, відмовившись від таких установчих документів, як меморандум, установчий акт, засновницький договір.
10. Додатково аргументований висновок про неможливість покладення на учасників товариства з обмеженою відповідальністю (акціонерів), які не повністю сплатили вартість своєї частки (акції), відповідальності перед третіми особами за зобов язаннями таких товариств, оскільки при виконанні учасниками товариств зобов язань перед кредиторами товариства виникає питання про необхідність виконання ними зобов язань щодо оплати частки (акцій) шляхом передачі майнових прав чи майна.
11. Вперше зроблено пропозицію про виділення в ЦК такої організаційно-правової форми товариств, як підприємницькі кооперативи, до яких відносяться сільськогосподарські кооперативи, кооперативні банки, виробничі кооперативи та виділені такі істотні ознаки цієї організаційно-правової форми: об єктом права власності членів є пай у подільному майні кооперативу і члени кооперативу несуть відповідальність за зобов язаннями кооперативу у розмірі, встановленому статутом кооперативу, але не меншому, ніж встановлено у законі. 12. Вперше зроблено пропозицію про необхідність виділення в ЦК такої організаційно-правової форми товариств, як непідприємницькі кооперативи, до яких відносяться житлові, дачні, споживчі, гаражні та інші, та визначено, що її істотними ознаками є те, що їх члени є власниками паю у пайовому фонді і несуть повну відповідальність за зобов язаннями кооперативу.
13. Враховуючи вимоги ГК щодо формування статутного фонду в унітарних підприємствах та визнання статутного фонду об єктом корпоративних прав, запропоновано у законодавчих актах України визнати статутний фонд унітарного підприємства об єктом права власності його засновника. У зв язку з цим пропонується при перетворенні унітарних підприємств у господарські товариства провадити обмін статутного фонду унітарного приватного підприємства на частку в статутному капіталі чи на акції.
14. Вперше запропоновано виділити таку організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб, як об єднання співвласників, істотними ознаками якої є: наявність у його членів права спільної часткової власності на майно, передане в управління товариству, а також обов язок утримувати спільне майно, права на отримання майна у випадку ліквідації пропорційно їх частці у спільному майні, обмежена відповідальність членів товариства за його зобов язаннями.
15. Вперше виділено такі істотні ознаки установи як організаційно-правової форми юридичних осіб приватного права, як неможливість участі в установі та покладення на засновника (засновників) установи обов язку щодо передачі їй майна.
16. Вперше запропоновано виділити таку організаційно-правову форму непідприємницьких товариств, як заклад, істотними ознаками якої є: надання права засновнику (засновникам) на отримання майна у випадку ліквідації; покладення на засновника обов язку фінансувати діяльність закладу, повна субсидіарна відповідальність засновника за зобов язаннями закладу.
17. Вперше запропоновано виділити таку організаційно-правову форму непідприємницьких товариств, як громадське товариство, учасники якого не мають ні об єктів права власності, ні інших майнових прав чи обов язків у товаристві та не несуть відповідальності за зобов язаннями юридичної особи.
Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає у фактичному використанні розроблених дисертантом у результаті дослідження пропозицій та висновків: у законотворчій діяльності – в процесі підготовки та удосконалення нормативно-правових актів, що визначають правовий статус окремих видів організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права, а також порядок їх створення, діяльності, права і обов язки їх учасників та засновників. Окремі пропозиції дослідження стосовно питань реорганізації унітарних, колективних, орендних, приватних та інших підприємств у акціонерні товариства, були надіслані до ДКЦПФР і запропоновані для удосконалення норм Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств та проекту Закону “Про акціонерні товариства”; у правозастосовчій діяльності – в процесі перетворення юридичних осіб; у навчально-методичній роботі – при підготовці і викладанні навчальних дисциплін “Підприємницьке право”, спецкурсу “Юридичні особи” в Київському університеті права; при підготовці підручника “Цивільне право України: Академічний курс” (За заг. ред. Я.М. Шевченко, К., 2003).
Всі зазначені факти реалізації висновків та рекомендацій автора підтверджені відповідними документами.
Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до Цивільного та Господарського кодексів України, до Закону “Про кооперацію”, “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” та ін., стануть в нагоді при розробці проектів законів “Про акціонерні товариства”, „Про непідприємницький кооператив”, „Про підприємницький кооператив”, „Про непідприємницькі товариства”, „Про товариства співвласників” та ін., зокрема тих їх норм, які стосуються регулювання правового статусу юридичних осіб приватного права. Крім того, робота має чітку спрямованість на вдосконалення практики застосування норм про організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім.В.М.Корецького Національної академії наук України. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на: республіканській науково-практичній конференції “Развитие национальной государственности союзной республики на современном этапе” (Киев, 1990 г.), Республіканській науково-практичній конференції “Концептуальні питання створення нового Цивільного кодексу України” (Київ, 14-15 квітня 1992 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми підготовки нового Цивільного кодексу України” (Київ, 20-21 травня 1993 р.), Науково-практичній конференції “Концепція розвитку законодавства України” (Київ, травень, 1996 р.), Міжнародній науковій конференції “Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем” (Київ, 17-20 жовтня 2000 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 19 квітня 2001 р.), Науково-практичній конференції “Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 р.), Науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (Київ, 14 травня 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Трансформація відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” (Одеса, 15 травня 2003 р.).
Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту всього опубліковано: 1 індивідуальну монографію, розділи в 7 колективних монографіях, розділи у 2 довідниках, 1 підрозділ у науково-практичному коментарі ЦК України, глави у підручнику, 34 статті, 32 з яких входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, а також тези 9 доповідей на науково-практичних конференціях.
|
