|
Актуальність теми дослідження. Перехід України на ринкові форми господарювання зумовив гостру потребу у створенні сприятливої правової бази для розвитку національного підприємництва. При цьому правотворчий процес у даному напрямку не повинен обмежуватися систематизацією чи кодифікацією нормативно-правових актів. Великого значення набуває розробка єдиної наукової концепції, в рамках якої здійснювалося б удосконалення українського законодавства, бо сучасний стан цивільного обороту вимагає створення більш адекватних юридичних засад для цивілізованого розвитку ринку посередницьких послуг. Необхідною умовою вирішення цього завдання є докладне вивчення тих видів договорів, що не одержали нині належного правового врегулювання, серед таких особливе місце посідають договір комісії та агентський договір. Однією з причин певного відставання українського законодавства щодо регулювання цих договорів є низький рівень їх наукової розробки. Так, питання правового регулювання договору комісії на монографічному рівні розглядалися ще в 50-60 роках минулого століття; до того ж ці праці стосувалися лише окремих аспектів комісійних правовідносин, зокрема, договору комісії на продаж сільськогосподарської продукції. Разом з тим, саме в ті часи розвитку правової науки було одержано ряд важливих здобутків та внесено багато пропозицій, котрі й сьогодні не втратили своєї актуальності. Проте, якщо договір комісії знайшов своє відображення в системі нового Цивільного кодексу України й потребує незначного удосконалення, то агентський договір як новий інститут цивільного (господарського) права вимагає поглибленої теоретичної розробки та гідного законодавчого забезпечення. Останнє являє собою більш складну проблему, оскільки специфіка діяльності посередників поки що не була об єктом докладного вивчення вчених-цивілістів.
Зокрема, залишалася поза увагою науковців класифікація посередників, малодослідженим є питання співвідношення агентського договору з договором комісії та проблема правового регулювання діяльності агента та комісіонера як суб єктів підприємницької діяльності. Це має своє об єктивне пояснення: за часів існування адміністративно-командної системи вищезазначені договори не отримали належної теоретичної розробки, оскільки тоді їх застосування зводилося до мінімуму. Тому наукове дослідження цих договорів повинно стати теоретичною основою для побудови системи договорів щодо надання посередницьких послуг, котра б послужила поштовхом і для розвитку сучасного ринку посередницьких послуг.
До недавнього часу вважалося, що договір доручення, договір комісії та агентський договір є однотипними договорами, оскільки в них співпадає предмет і регулюють вони однорідні суспільні відносини. Ця думка знайшла своє підтвердження і в зарубіжному праві. Так, у країнах з англо-американською системою права посередницькі відносини регулюються агентським договором, а в державах континентальної правової системи – договорами доручення та комісії. Лише в праві Російської Федерації договори доручення, комісії та агентський договір врегульовані як самостійні. Вибір напряму розвитку вітчизняного цивільного законодавства у цій сфері має максимально відповідати інтересам сучасного суспільства та сприяти розвитку цивільного обороту. Основою цього вибору має стати виважений науковий підхід, який би ґрунтувався на глибоких теоретичних розробках проблеми правового забезпечення даного виду договорів і враховував як особливості розвитку ринкових відносин в Україні, так і позитивний досвід найбільш розвинених зарубіжних правових систем.
Викладене дозволяє стверджувати, що актуальність даного наукового дослідження визначається:
- надзвичайним поширенням договору комісії та агентського договору у цивільному обороті України, що зумовлено розвитком ринкових відносин;
- відсутністю систематизованого законодавства з питань надання посередницьких послуг (окремі норми, що містяться в законі, мають фрагментарний характер);
- невідповідністю деяких правових норм, що регулюють такі відносини принципам ринкової економіки і вимогам часу;
- відсутністю у цивільному праві теоретичних розробок стосовно правового забезпечення діяльності агента та комісіонера як суб єктів підприємницької діяльності;
- невизначеністю терміна “посередництво”, котре вживається як у публічному, так і в приватному праві, внаслідок чого залишаються нез ясованими загальні засади застосування агентського договору та договору комісії;
відсутністю єдиної наукової концепції щодо розвитку законодавства про надання посередницьких послуг в Україні. Порівняльно-правовий аналіз агентського договору та договору комісії має стати теоретичною основою для створення належної нормативно-правової бази посередницьких договорів, яка б відповідала реаліям ринкової економіки й слугувала стимулом для її розвитку. Теоретичну основу дисертації складають базові наукові положення, що містяться у роботах провідних вітчизняних та зарубіжних цивілістів, таких, як: В. Ансон, Д.В. Боброва, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, В.В. Вітрянський, А.Г. Гойхбарг, М.В. Гордон, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, А.І. Дрішлюк, В.В. Залеський, О.С. Іоффе, О.Ю. Кабалкін, І. Кобленц, Б.К. Комаров, О.О. Красавчиков, Н.С. Кузнєцова, С.Н. Ландкоф, Г. Ласк, Л.А. Лунц, В.В. Луць, Р.А. Майданик, В.Ф. Маслов, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, О.О. Пушкін, В.О. Рясенцев, Н.О. Саніахметова, А.Ф. Сохновський, Є.О. Суханов, Ю.К. Толстой, Є.О. Харітонов, Я.М. Шевченко Г.Ф. Шершеневич та інших науковців. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу правових проблем цивільного, підприємницького та трудового права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема відповідно до теми “Приватноправові засади нового цивільного законодавства”
Мета і завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є з ясування правової природи агентського договору та договору комісії, розкриття їх змісту та сутності шляхом проведення порівняльно-правового аналізу, наукове обґрунтування доцільності використання юридичної конструкції агентського договору в цивільному обороті України, а також формування пропозицій по вдосконаленню вітчизняного законодавства щодо правового регулювання зазначених договорів.
Для досягнення зазначеної мети поставлені такі завдання:
- дослідження історичних аспектів розвитку договору комісії та агентського договору у вітчизняному праві;
- вивчення чинних нормативно-правових актів України з питань правового регулювання цих договорів та проведення їх порівняльного аналізу із правовими джерелами зарубіжних країн;
- з ясування особливостей правового статусу сторін агентського договору та договору комісії за чинним законодавством України;
- аналіз основних правових проблем у сфері застосування договору комісії та агентського договору;
- визначення місця і ролі договору комісії та агентського договору в системі цивільно-правових договорів України;
- розробка єдиної правової термінології щодо посередницькій діяльності.
Практичне ж завдання дисертаційного дослідження полягає у формуванні пропозицій щодо оптимізації законодавства у сфері правового регулювання договору комісії та агентського договору з метою забезпечення цивілізованого розвитку ринку посередницьких послуг в Україні.
Об єктом дослідження є цивільні правовідносини, що виникають при реалізації агентського договору та договору комісії.
Предметом дослідження є цивільно-правові інститути договору комісії й агентського договору та перспективи їх розвитку у вітчизняному праві. Предметом також є система нормативно-правових актів, вітчизняна та іноземна юридична література, а також судова та інша правозастосовча практика з питань правового регулювання та реалізації зазначених договорів.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс методів наукового пізнання: діалектичний, історичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, теоретико-прогностичний та формально-логічний. Зокрема, застосування перших двох методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку договору комісії та агентського договору у праві України. За допомогою формально-логічного методу був проведений аналіз норм чинного законодавства України з питань правового регулювання зазначених договорів. Системно-функціональний метод надав можливість визначити істотні умови цих договорів, їх сутність та юридичний зміст; порівняльно-правовий метод – виділити особливості регулювання договору комісії та агентського у зарубіжних країнах, а теоретико-прогностичний метод – сформулювати пропозиції щодо вдосконалення цих інститутів у праві України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній цивільно-правовій науці на рівні дисертаційного дослідження здійснено порівняльно-правовий аналіз агентського договору та договору комісії, визначено сутність та значення кожного з них у праві України; на теоретичному рівні обґрунтовано доцільність використання агентського договору в цивільному обороті України та необхідність його належного законодавчого регулювання.
Наукова новизна основних положень дослідження, одержаних висновків та рекомендацій, які виносяться на захист і відображають авторську концепцію становлення та розвитку агентського договору й договору комісії в цивільному обороті України, полягає в тому, що в дисертації:
- на підставі комплексного аналізу юридичної природи договору комісії та агентського договору визначено основну рису, що є спільною для обох цих договорів: в кожному з них одна сторона (комітент, принципал) досягає певного результату за допомогою іншої сторони (комісіонера чи агента), котра діє в інтересах, під контролем та за рахунок особи, яка надає відповідне доручення;
- обґрунтовано необхідність внесення змін до ГКУ, де запропоновано сторонами агентського договору визнати агента та принципала (у главі 31 ГКУ сторонами агентського договору визнаються комерційний агент та суб єкт, якого представляє комерційний агент);
- обґрунтовано висновок, що найбільш доцільно агентський договір у праві України вживати в такому розумінні – це цивільно–правовий договір, за яким одна сторона (агент) зобов язується за винагороду вчинити за дорученням і рахунок іншої сторони (принципала) юридичні та інші дії від свого імені або від імені принципала;
- одержало подальший науковий розвиток положення про те, що головна відмінність між договором комісії й агентським договором полягає у визначенні їх предмета, якщо предметом першого є правочини, то предметом другого – юридичні й інші дії;
- обґрунтовано висновок, що прийняття комісіонером на свій рахунок різниці між встановленою комітентом та фактичною ціною, за якою укладається правочин, не завжди є ознакою належного виконання договору комісії, оскільки інтерес комітента може бути зосереджений не на ціні товару, на підставі цього аргументовано доцільність надання комітентові права на відмову від прийняття виконання та права на відшкодування збитків за умови, що він доведе вину комісіонера у недбайливому виконанні доручення;
- аргументовано необхідність більш чіткого законодавчого визначення моменту, з якого набуває законної сили правочин, укладений комерційним агентом з перевищенням повноважень, з цією метою запропоновано внести зміни до п.2 ст. 298 Господарського кодексу України та викласти його у такій редакції: „Угода, укладена комерційним агентом без повноважень або з їх перевищенням, вважається дійсною з моменту її ухвалення принципалом”;
- обґрунтована необхідність забезпечення інтересів комісіонера у разі відмови комітента від договору комісії, у зв язку з чим запропоновано доповнити п.4 ст. 1025 ЦКУ наступними словами: „ Якщо подібна відмова сталася вже після укладення комісіонером правочинів з третіми особами, то комісіонер також має право на отримання комісійної плати”. Така редакція статті дозволить вирішити питання не лише про відшкодування витрат комісіонерові, а і про втрачену вигоду, котра фактично буде прирівнюватися до суми неодержаної комісійної плати;
- обґрунтовано пропозицію про необхідність встановлення у відповідних нормах Цивільного кодексу України певного строку, протягом якого комісіонер повинен виконувати доручення комітента у разі смерті останнього або припинення юридичної особи – комітента, якщо від його правонаступників не надійдуть інші вказівки.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані в процесі удосконалення цивільного законодавства України. Деякі положення дисертаційної роботи можуть знайти застосування у практичній діяльності, що пов язана з укладенням та виконанням договору комісії та агентського договору. Матеріали дисертаційної роботи також можуть бути застосовані у навчальному процесі та при підготовці підручників і навчальних посібників для студентів вищих навчальних закладів. Частина сформульованих у дисертації висновків та положень має дискусійний характер і може слугувати основою для подальших наукових пошуків.
Апробація результатів дисертації
Найважливіші положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Основні наукові положення дисертації були оприлюднені на: науково-практичному семінарі “Правове регулювання корпоративних відносин в Україні.” – (Львів, 28 лютого 2003р.); міжнародній науковій конференції пам яті П.І. Новгородцеві “Ідея правової держави: історія та сучасність”. – (Луганськ: 22-23 квітня 2003р.); науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” – (Київ: 14 травня 2003р.); міжвузівській студентській науковій конференції “Наука і вища освіта”. – (Запоріжжя: 15-16 травня 2003р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у шістьох наукових працях; усі вони опубліковані у фахових виданнях, що входять до переліку наукових видань ВАК України, а також у тезах чотирьох виступів на науково-практичних конференціях.
Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, 15 з яких складає список використаних джерел, котрий включає 179 найменувань.
| 
