|
Актуальність теми дослідження. Конституція України (ст.6) проголосила, що організація державної влади побудована на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Практична реалізація цього важливого здобутку світової політико-правової думки значною мірою пов язана зі зміцненням правового статусу органів правосуддя. У демократичній правовій державі суд має користуватись не меншим авторитетом, ніж органи законодавчої та виконавчої влад. Винятково важливою є його роль як органу, призначеного для розв язання конфліктів на ґрунті застосування права, захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, які відповідно до ст.3 Основного Закону держави складають зміст її діяльності, а також прав юридичних осіб і трудових колективів, загальнодержавних і загальносуспільних інтересів.
Зміцнення правового статусу судів, певна переоцінка їх ролі в суспільстві пов язані із здійсненням в Україні судово-правової реформи, відправною точкою для якої стала її Концепція, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року. Реалізація судово-правової реформи передбачає вдосконалення як законодавства про судоустрій, так і норм процесуального законодавства, що регламентують відправлення правосуддя. Якісний «стрибок» у реформуванні системи правосуддя стався у 2001-2003 роках, коли було прийнято новий Закон «Про судоустрій України» та внесено низку принципово важливих змін і доповнень до кримінально-процесуального, цивільного процесуального та господарського процесуального законодавства. На черзі –прийняття Адміністративного процесуального кодексу України.
Водночас практична реалізація судоустрійного і судово-процесуального законодавства висвітлила низку нових проблем, які вимагають теоретичного осмислення, і конкретних пропозицій з вдосконалення правозастосувальної практики. Серйозної доробки вимагають опубліковані проекти Адміністративного процесуального кодексу України.
У судовій системі України визначне місце посідають апеляційні суди регіонального рівня та Апеляційний суд України. Запровадження принципово нового для України апеляційного порядку перегляду судових рішень також вимагає ретельного наукового аналізу їх діяльності на першому етапі «малої судової реформи» і вироблення відповідних практичних рекомендацій. Особлива увага при цьому має бути приділена питанням судового управління, в тому числі взаємовідносинам апеляційних судів з іншими ланками судової системи та органами Державної судової адміністрації України.
Проблеми судоустрою і судового управління, зокрема, діяльності обласних судів – попередників нинішніх апеляційних судів, а також арбітражних (нині господарських) судів були предметом досліджень багатьох вчених України та Російської Федерації і суддів-практиків, таких, як В.Авер янов, О.Альохін, Т.Андрусяк, Д.Бахрах, В.Беляневич, О.Бойков, В.Бойко, В.Бринцев, С.Василюк, І.Вернидубов, Ю.Грошевий, Л.Гамбург, В.Євдокимов, С.Ківалов, М.Клеандров, Н.Клименко, І.Коліушко, О.Костенко, В.Кройтор, І.Марочкін, М.Міхеєнко, В.Молдован, І.Мурашин, М.Орзіх, Ю.Полянський, Д.Притика, М.Руденко, М.Савенко, М.Семенов, В.Сердюк, В.Стефанюк, В.Смородинський, Н.Сібільова, М.Тітов, Б.Футей, П.Шевчук, М.Штефан, В.Шишкін, Н.Юзікова та інші.
Попри значний вклад, який внесли ці науковці у розроблення проблем судоустрою і судочинства, переважна більшість їх робіт стосувалася періоду до початку судово-правової реформи в Україні, яка особливо інтенсивно почала проводитись у життя в останні роки. Наукові публікації цього періоду носять переважно фрагментарний характер, а організаційно-правові проблеми діяльності апеляційних судів взагалі не були предметом наукового дослідження.
Наведеними чинниками і зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження. Робота виконана на кафедрі організації судових і правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження тісно пов язаний з планами науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії відповідно до Державної цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення, організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація № 186.0.09931).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є розробка концептуальних положень, які визначають місце апеляційних судів (загальних і спеціалізованих) як середньої ланки судової системи України. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення таких завдань:
– визначити сутність судової влади і основні завдання державної політики з її реформування;
– охарактеризувати функції органів судової влади;
– на підставі аналізу різних значень терміну «апеляція» визначити статус апеляційного суду як елементу судоустрою і судового процесу, проаналізувати його компетенцію і висловити міркування з приводу її вдосконалення;
– розкрити принципи організації та діяльності апеляційних судів з врахуванням специфіки їх функціонування;
– сформулювати основні вимоги, які пред являються до кадрів апеляційних судів і внести пропозиції з вдосконалення кадрової роботи у цій системі;
– здійснити науковий аналіз правового регулювання внутрішньо- і зовнішньо-організаційних аспектів діяльності апеляційних судів і внести пропозиції щодо його вдосконалення;
– проаналізувати характер виниклих проблем у застосуванні процесуального законодавства апеляційними судами і запропонувати шляхи їх вирішення.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, пов язані з організацією, створенням та діяльністю апеляційних судів України.
Предмет дослідження – правовий статус апеляційних судів у системі судів загальної юрисдикції, принципи їх діяльності і компетенція, організаційно-правові проблеми управління у системі апеляційних судів і процесуальні аспекти перегляду судових рішень в апеляційному порядку.
Методологічна основа дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження у дисертаційній роботі використані як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження.
За допомогою універсального діалектичного методу проблеми організації та діяльності апеляційних судів розглядаються в усій їх складності і суперечливості, визначаються шляхи розв язання цих суперечностей у процесі переходу судової системи України до якісно нового стану. Історичний метод дослідження дав змогу показати об єктивну закономірність повернення до апеляційного порядку перегляду судових рішень. Компаративний (порівняльно-правовий) метод використовувався для співставлення організаційної структури і практики діяльності апеляційних судів України та інших держав з розвинутими демократичними і правовими традиціями. За допомогою спеціально-юридичного методу і методу системного аналізу, а також логіко-правового методу автор досліджував зміст окремих норм законодавства, які стосуються теми дисертації, в їх системному зв язку, статистичного методу – характер і кількісні показники процесів, що відбуваються у судовій системі і суддівському середовищі, соціологічного методу – для вивчення і узагальнення думок професійних суддів з питань діяльності апеляційних судів. У процесі дослідження використовувались також інші наукові методи.
Теоретичну базу дослідження складають наукові праці з питань теорії держави і права, конституційного права, судоустрою та кримінально-процесуального, цивільного процесуального, господарського процесуального та адміністративного процесуального права, відповідні законопроекти, які надходили у суди для вивчення і обговорення.
Емпіричну базу дослідження склали матеріали судової статистики, Верховного і Вищого господарських судів України, апеляційних судів Севастополя, Автономної Республіки Крим, окремих областей, узагальнення судової практики, проведені Верховним Судом України та Вищим господарським судом України, результати анкетування ста суддів апеляційних судів; особистий досвід автора на посаді голови апеляційного господарського суду.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що дисертація є першим монографічним дослідженням після запровадження інституту апеляції, у якій в комплексі висвітлюються актуальні питання організації та діяльності апеляційного суду у взаємозв язку з загальними проблемами судоустрою і судочинства. У дисертації висунуто низку положень, які мають концептуальне значення і є важливими для практики судочинства, зокрема:
– висловлено міркування з приводу додаткового закріплення в законодавстві про судоустрій ознак єдності судової системи України (уніфікація системи судів загальної юрисдикції, запровадження єдиного порядку призначення (обрання) суддів); запропоновано змінити редакцію п.4 ст.18 Закону України «Про судоустрій України», пов язавши його сприяння однаковому застосуванню законів з даванням відповідних роз яснень судам з цього приводу;
– обґрунтовано потребу усунути суперечності між положенням Конституції про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і забороняється делегувати функції судів іншим органам та діяльністю третейських судів, що набуває дедалі більшого поширення. Пропонується доповнити статтю 124 Конституції України новою частиною такого змісту «За згодою учасників господарських відносин допускається вирішення господарських спорів недержавними органами (третейськими, арбітражними тощо), діяльність яких регулюється законом»;
– на основі аналізу численних наукових позицій правосуддя визначається як «захист судом прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства шляхом справедливого і неупередженого вирішення судами конфліктів на ґрунті реалізації норм права та інших справ, віднесених до їх відання і винесення судових рівень, заснованих на законі»; обґрунтовується існування такої функції судової влади, як запобігання злочинам та іншим правопорушенням, в тому числі, шляхом взаємодії судів та правоохоронних органів;
– шляхом історичного аналізу обґрунтовується об єктивна потреба в запровадженні інституту апеляції в Україні та створення підсистеми апеляційних судів як середньої ланки судової системи; запропоновано таке визначання апеляційного провадження: «діяльність суду апеляційної інстанції з розгляду звернень зацікавлених учасників судового процесу про перегляд незаконних і необґрунтованих, на їх думку, судових актів, що не набрали законної сили з повторним, у разі потреби, розглядом справи за правилами, передбаченими для судів першої інстанції і винесенням за наслідками розгляду відповідного рішення»;
– наведено аргументи на користь доцільності залишення за загальними апеляційними судами права розглядати по першій інстанції справи окремих категорій і, навпаки, недоцільності покладення на них обов язку з розгляду справ у касаційному порядку;
– обґрунтовано потребу скорегувати норми законодавства щодо обсягу перевірки справ судами апеляційної інстанції з тим, щоб вони мали більше можливостей для з ясування обставин справ для винесення законних і обґрунтованих рішень;
– запропоновано уточнити формулювання деяких принципів організації та діяльності судів; при реалізації апеляційними судами принципу участі народу у здійсненні правосуддя (суду присяжних) обрати модель суду присяжних, що використовуються у континентальній Європі;
– пропонується включити до законодавства додаткові правові гарантії незалежності суддів (заборона «мітингового» права, надання права порушувати кримінальні справи щодо суддів виключно Генеральному прокурору України, упорядкування обшуків в приміщеннях судів, заборона повторного затримання в приміщеннях судів осіб, які судом звільнені з під варти);
– обґрунтовується потреба включити до Закону України «Про державну службу» норму, відповідно до якої «Регулювання правового становища суддів здійснюється відповідно до законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів» та іншими спеціальними актами законодавства»;
– висловлено пропозиції щодо встановлення додаткових вимог до суддів апеляційних судів з врахуванням підвищеної складності їх роботи (вік, освіта, знання державної мови, ступінь підготовленості до специфічних умов діяльності спеціалізованих судів тощо); обґрунтовано потребу забезпечити поєднання у суддів спеціалізованих судів спеціальної фахової та юридичної підготовки; уточнити процедуру призначення керівників судів, добору народних засідателів і присяжних в апеляційних загальних судах;
– внутрішньоорганізаційна управлінська діяльність апеляційного суду розглядається в роботі як «діяльність, спрямована на організаційне забезпечення правосуддя шляхом прийняття управлінських рішень і вчинення відповідних дій компетентними посадовими особами судової влади; висловлені заперечення проти пропозицій позбавити голів судів організаційно-управлінських функцій і натомість пропонується запровадити в апеляційних судах посади перших заступників голів судів з організаційного забезпечення;
– проаналізовано зміст таких внутрішніх організаційно-управлінських функцій апеляційних судів, як підтримання організаційного порядку, вирішення кадрових питань, планування роботи, контроль і перевірка виконання, узагальнення і аналіз судової практики, організація роботи з судової статистики, з обліку нормативно-правових актів, з розгляду звернень громадян, з організації матеріально-технічного і фінансового забезпечення;
– запропоновано розширити права голови апеляційного суду у вирішенні передусім кадрових питань, уточнити правовий статус президії апеляційного суду як консультативно-дорадчого органу;
– – внесено пропозицію закріпити в законодавстві про судоустрій форми організаційного впливу апеляційних судів на діяльність місцевих судів за умови збереження їх незалежності при здійсненні правосуддя;
– запропонована класифікація повноважень органів Державної судової адміністрації, висловлено міркування з приводу їх взаємодії з апеляційними судами;
– на основі аналізу норм чинних і проектів нових судово-процесуальних кодексів внесено низку пропозицій щодо уточнення процедури апеляційного оскарження і перегляду судових рішень апеляційними судами.
Практичне значення результатів дослідження полягає:
у правотворчій сфері – для вдосконалення законодавства про судоустрій і судово-процесуального законодавства;
у правозастосовчій сфері – для вдосконалення організаційно-управлінської та процесуальної діяльності апеляційних судів;
у науково-дослідницькій сфері – для подальшого наукового осмислення і розроблення проблем правового регулювання організації та діяльності апеляційних судів;
у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін процесуального права та організації судових і правоохоронних органів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження.
Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри організації судових і правоохоронних органів Одеської національної юридичної академії.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на засіданнях Пленуму Вищого господарського суду України 25 липня 2002 р., 28 лютого та 31 липня 2003 р., науковій конференції у Таврійському національному університеті імені В.І. Вернадського (м.Сімферополь) «Правові аспекти підготовки і здійснення конституційної реформи в Україні» (квітень 2003 р.), науковій конференції, проведеній Таврійським національним університетом у м.Севастополі в березні 2003 р. «Історико-правові проблеми автономізму і федералізму», науковій конференції викладачів і аспірантів Одеської національної юридичної академії (квітень 2003 р.).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки і рекомендації дисертації опубліковані в 4 наукових статтях у фахових виданнях.
Структура дисертації відображає завдання, предмет та логіку дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел (251 найменування), що вміщений на 20-ти сторінках. Загальний обсяг тексту дисертації (без списку використаної літератури) становить 188 сторінок.
| 
