|
Актуальність теми. Сучасна Україна перебуває на шляху демократичних перетворень. Політичні, економічні, соціальні та правові реформи, що проводяться в нашому суспільстві, безпосередньо стосуються всіх верств населення, зокрема й неповнолітніх, які складають чверть населення країни. Ратифікувавши 27 лютого 1991 року Конвенцію про права дитини (1983 р.), Україна взяла на себе низку зобовўязань у сфері захисту неповнолітніх, які знайшли своє відображення в національному законодавстві. На пріоритетність молодіжної політики вказано в Конституції України (1996 р.), Декларації “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” (1992 р.), в Указах Президента “Про Національну програму “Діти України” (1996 р.), “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми “Діти України” на період до 2005 р.” (2001р.), “Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики безнаглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві” (1998 р.) та в багатьох інших нормативних актах. В умовах реалізації судово-правової реформи особливого значення набуває створення моделі ювенальної юстиції як комплексного механізму захисту неповнолітніх, зокрема й тих, що потрапили до сфери дії кримінального процесу. Прагнення України стати повноправним учасником міжнародного співтовариства призвело до ратифікації низки міжнародних документів, що стосуються захисту прав неповнолітніх, які вчинили злочин (Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.) та ін.). На положення цих нормативних актів повинні спиратися як українські законодавці, так і органи, що ведуть процес, однак аналіз і зіставлення норм національного законодавства і міжнародно-правових документів свідчить про необхідність їх подальшого узгодження.
Суттєвий внесок у розробку теоретичних і практичних проблем, що виникають під час провадження в кримінальних справах неповнолітніх, зроблений в роботах багатьох науковців – фахівців не тільки в галузі кримінально-процесуального права, але й кримінального права, криміналістики та кримінології. Зокрема: Ю. П. Аленіна, З. А. Астемірова, Ю. В. Бауліна, В. Д. Бринцева, О. Х. Галімова, Л. М. Голубєвої, Н. І. Гуковської, А. І. Долгової, А. Я. Дубинського, В. С. Зеленецького, Л. Л. Каневського, В. П. Кашепова, Л. М. Кривоченко, О. С. Ланда, О. О. Левендаренка, В. В. Леоненка, Є. Д. Лукўянчикова, Г. М. Міньковського, Є. Б. Мельникової, В. В. Ніколюка, Г. М. Омельяненко, В. Т. Очередіна, Д. П. Письменного, В. Я. Рибальської, Н. Ш. Сафіна, В. В. Сташиса, В. В. Шимановського, В. Ю. Шепітька та інших. Разом з тим слід зазначити, що більшість цих робіт виконана до прийняття нових Кримінального (далі КК) та Цивільного (далі ЦК) кодексів України, окремі норми яких встановлюють особливості кримінальної та цивільно-правової відповідальності неповнолітніх, які вчинили злочини, Сімейного кодексу України (далі СК), а також внесення суттєвих змін до Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) (21 червня 2001р. та 12 липня 2001р.). Крім того, значна їх частина присвячена аналізу лише окремих аспектів провадження в кримінальних справах неповнолітніх. У звўязку з цим залишаються дискусійними проблеми кримінально-процесуального статусу неповнолітнього та інших субўєктів, які приймають участь у цій категорії справ, порядку застосування щодо неповнолітнього заходів процесуального примусу, звільнення його від кримінальної відповідальності та інші спірні питання, що потребують вирішення в новому КПК.
Вказані обставини й обумовлюють вибір теми дисертаційного дослідження та визначають її актуальність. Звўязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” № 0186. 0. 09903.
Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає в науковому аналізі проблем, що виникають у сфері кримінально-процесуального регулювання провадження в справах про злочини неповнолітніх, а також у визначенні на підставі Конституції України, міжнародно-правових стандартів та відповідних новел у нормативній базі України, шляхів удосконалення судочинства в цій категорії справ. Окреслена мета дослідження зумовила необхідність розвўязання конкретних завдань: 1) проаналізувати особливості провадження в кримінальних справах неповнолітніх та сформулювати пропозиції до законодавства, спрямовані на підвищення дієвості кримінального судочинства в цій категорії справ; 2) обґрунтувати необхідність особливого підходу до захисту прав неповнолітніх, які вчинили злочин і потрапили у сферу дії кримінального процесу; 3) дослідити відповідність чинного кримінально-процесуального законодавства вимогам міжнародних стандартів та розробити рекомендації щодо імплементації положень міжнародних актів у національне законодавство з урахуванням його особливостей.
Обўєктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, які виникають під час провадження в справах про злочини неповнолітніх.
Предметом дисертаційного дослідження є проблеми, що мають місце в кримінальному процесі в цій категорії справ.
Методи дослідження. Для досягнення вказаної в дисертації мети були використані загальний діалектичний метод наукового пізнання кримінально-процесуальної дійсності, а також спеціальні методи, зокрема: історико-правовий (використовувався для вивчення історичного розвитку теорії і практики кримінального судочинства з окремих питаннь); порівняльно-правовий (застосовувався для вивчення та порівняльного аналізу кримінально-процесуального законодавства України та інших країн з метою використання позитивного світового досвіду); структурного і системного аналізу (дозволив зробити аналіз елементів загального предмета доказування та його співвідношення з обставинами, що підлягають доказуванню в кримінальних справах неповнолітніх); статистичний метод (застосовувався для дослідження статистичної інформації щодо діяльності суду, прокуратури, слідчих та кримінальної міліції у справах про злочини неповнолітніх) та інші. При цьому вказані методи використовувалися з урахуванням їх взаємозвўязку та взаємозалежності, що забезпечує повноту, всебічність та істинність наукових результатів.
Емпіричну базу роботи становлять дані, одержані внаслідок вивчення матеріалів 450 справ про злочини неповнолітніх, результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України та країн СНД, а також стандартизованого опитування суддів, прокурорів, слідчих, працівників служб у справах неповнолітніх та спеціальних підрозділів міліції з метою визначення їх професійної позиції стосовно проблем, що існують у практиці провадження в кримінальних справах осіб, які не досягли вісімнадцяти років.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем, які виникають під час провадження в кримінальних справах неповнолітніх, після ратифікації Верховною Радою України міжнародно-правових актів, що стосуються захисту прав неповнолітніх, прийняття в Україні низки важливих нормативних актів (КК, ЦК, СК), внесення змін у КПК (21 червня 2001 р. та 12 липня 2001 р.).
Найбільш значними, такими, що мають як теоретичне, так і практичне значення, є положення, які виносяться на захист:
- аргументується положення про те, що предмет доказування в справах про злочини неповнолітніх є самостійним інститутом кримінально-процесуального права. Запропоновано по-новому окреслити у КПК обставини, що підлягають встановленню в цій категорії справ, шляхом деталізації (конкретизації) та доповнення положеннями, які дозволять отримати всебічну характеристику особи неповнолітнього обвинуваченого;
- з метою зміцнення гарантій реалізації права на захист особи, яка не досягла вісімнадцяти років і вчинила злочин, уточнюється процесуальне положення неповнолітнього, його захисника та законного представника в кримінальному процесі; наведені додаткові аргументи на користь того, що конфіденційність інформації щодо неповнолітнього має бути забезпечена під час усього провадження в кримінальній справі і щодо всіх осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, незалежно від їх процесуального статусу;
- пропонується в структурних підрозділах МВД та прокуратури виділити спеціалізовані апарати слідчих або прокурорів, до виключної компетенції яких віднести питання порушення справ про злочини неповнолітніх та проведення досудового слідства;
- обґрунтовується думка, що провадження, яке закінчується винесенням постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього обвинуваченого від кримінальної відповідальності, є новою, самостійною формою закінчення досудового розслідування. Робиться висновок про необхідність надання органам, які здійснюють провадження в справі, право звільняти неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру не лише за вчинення злочинів невеликої, але і середньої тяжкості. Запропонована процедура закриття справи згідно із ст. 9 КПК України в стадії попереднього розгляду справи суддею, яка повинна відбуватися в судовому засіданні з обовўязковою участю неповнолітнього обвинуваченого, його захисника, законного представника, прокурора, потерпілого;
- з метою підвищення достовірності данних, отриманих у результаті проведення процесуальних дій з участю неповнолітнього, який вчинив злочин, пропонується внести зміни до кримінально-процесуального законодавства в частині уточнення правового статусу педагога, зокрема: визначені поняття “педагог”, його права та обовўязки, коло процесуальних дій, в яких є доцільною його участь, особливості його консультативної діяльності;
- на підставі аналізу дієвості запобіжних заходів, що обираються до неповнолітнього обвинуваченого, пропонується передбачити в законі нові види запобіжних заходів, які здатні стати реальною альтернативою взяттю під варту, зокрема, обовўязок неповнолітнього звітувати перед державним компетентним органом; по-новому нормативно визначити обставини, які необхідно враховувати при обранні запобіжного заходу щодо неповнолітнього у вигляді затримання або взяття під варту;
- на підставі дослідження порядку судового розгляду кримінальної справи та рішень, які приймає суд у цій стадії процесу, з урахуванням міжнародних стандартів формулюються пропозиції, спрямовані на уточнення процесуального статусу служб у справах неповнолітніх та спеціальних підрозділів міліції, застосування судами до неповнолітніх правомірних заходів впливу, що мають найбільший виховний ефект, прискорення судового розгляду справ цієї категорії;
- узагальнення практики застосування статті 73 КПК, яка регламентує порядок провадження в кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності, дозволяє зробити висновок про необхідність: уточнення в законі підстав та порядку поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника; надання неповнолітньому, його законному представнику та захиснику права оскарження цих дій в апеляційному порядку; узгодження ст. 7і та п. 6 ст. 45 КПК України щодо моменту вступу захисника в справу цієї категорії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, зроблені в роботі, можуть бути використані при розробці нового КПК України, удосконаленні положень КК України про кримінальну відповідальність та покарання осіб, які не досягли вісімнадцяти років, уточненні положень інших законів, які торкаються питань провадження в кримінальних справах неповнолітніх, при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кримінального судочинства в справах неповнолітніх. Матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при вивченні курсу “Кримінальний процес”, підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також бути орієнтиром у подальшому дослідженні проблематики теми “Особливості провадження в кримінальних справах неповнолітніх” як у цілому, так і окремих її питаннь. Окрім того, положення, що містяться в науковій роботі, можуть бути корисними слідчим, прокурорам, суддям, працівникам служб у справах неповнолітніх та спеціальних підрозділів міліції, законним представникам. Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею та рекомендована до захисту.
Основні положення дисертації доповідалися автором на міжвузівській науково-практичній конференції “Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (м. Донецьк, 26 квітня 2002 р.); семінарі-практикумі “Ювенальна юстиція: практика судочинства, форми взаємодії держави та громадськості в реагуванні на правопорушення неповнолітніх” (м. Харків, 19-20 червня 2003 р.); науково-практичній конференції “Право власності: проблеми забезпечення, реалізації, захисту” (м. Харків, 14-15 вересня 2001 р.), “Проблеми розвитку юридичної науки в новому столітті” (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.); науково-практичному семінарі “ Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження” (м. Харків, 27 листопада 2003 р.).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано чотири статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та тези трьох наукових доповідей. Структура роботи. Загальний обсяг дисертаційного дослідження 182с.
Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають 7 підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків.
|
