|
Актуальність теми. Відповідно до Конституції України права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України). В контексті цього однією з головних і беззаперечних ознак демократичної держави є наявність розвинутого виборчого законодавства, яке забезпечує практичну можливість кожному громадянину реалізувати свої виборчі права, права інших учасників виборчого процесу та наявність судового захисту цих прав. Виходячи з того, що сфера правосуддя у цивільних справах визначається об єктом судового захисту, а діюча Конституція України закріпила необмеженість судової юрисдикції, передбачивши, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124), надзвичайно актуальною стає проблема реалізації права на судовий захист стосовно таких фундаментальних прав, якими є виборчі права громадян, а також права інших учасників виборчого процесу. В Україні за роки незалежності було створено новітнє законодавство про вибори. Виборчі закони визначили основні засади виборчого права, процедури виборчого процесу. Особливістю є те, що у них містяться окремі глави, присвячені судовому порядку розгляду виборчих спорів. Порядок розгляду виборчих справ регламентується і Цивільним процесуальним кодексом України (далі ЦПК). У зв язку з цим об єктивно виникають питання узгодженості процесуальних норм, що містяться в законодавстві про вибори та ЦПК.
Нині триває судово-правова реформа, спрямована на подальше формування на засадах Конституції України судової системи та процесуального законодавства. 18 березня 2004 р. прийнятий новий ЦПК України, у Верховній Раді України знаходяться проекти Адміністративного процесуального, Господарського процесуального кодексів та Кодексу судової влади. Це актуалізує проблему процесуальної форми судочинства та диференціації судових процедур, яка є за своєю суттю центральною, оскільки виходить на предмет галузей процесуального права. Дослідження питань дисертаційної роботи дає можливість зробити певні висновки і щодо цієї вкрай актуальної і більш загальної проблеми, оскільки дозволяє з ясувати можливість використання таких фундаментальних інститутів цивільного процесу, як позов, спір про право, позовне провадження тощо у різних формах судочинства.
Крім того, законодавство про цивільне судочинство засновувалося на єдності порядку судочинства при розгляді цивільних справ. Однак воно завжди передбачало певні види проваджень як автономних процедур для вирішення окремих категорій справ. Так, у чинному ЦПК передбачені позовне провадження, провадження по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, і окреме провадження. ЦПК України 2004 р. передбачає позовне та окреме провадження. У зв язку з утворенням адміністративних судів законодавець виходив з доцільності прийняття самостійного Адміністративно–процесуального кодексу, хоча не виключив можливість застосування при розгляді справ, які віднесені до юрисдикції адміністративних судів, статей Цивільного процесуального кодексу. Такі законодавчі підходи неминуче вимагають дослідження та вирішення питання про наявність загальних, спеціалізованих та спеціальних норм процесуального права, їх співвідношення у межах загальної моделі судочинства та структури процесуального законодавства. На моделі розгляду справ, які виникають з законодавства про вибори, названа проблема є особливо актуальною, оскільки виборче законодавство, на відміну від інших галузей законодавства, містить блок процесуальних норм, дія яких має відбивати співвідношення загальних та спеціальних норм цивільного процесуального права. Незважаючи на те, що інститут судового захисту прав громадян у справах, що виникають з публічно - правових відносин, розвивається досить активно у законодавстві і особливо цьому сприяло законодавство про вибори, на жаль відсутні фундаментальні теоретичні напрацювання з процесуальної тематики, які б сприяли його подальшій розробці. В різний час питанню судового захисту в контексті справ, що виникають з адміністративно- правових відносин, приділяли увагу Г. В. Єременко, Г. М. Гук, В. А. Кройтор, О. Т. Боннер, П. І. Радченко, В. В. Комаров, Д. М. Чечот, М. Й. Штефан, Б. М. Юрков, Є. Г Пушкар та інші.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації і діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).
Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема, яка є предметом наукового пошуку, практично не досліджувалась. Питання захисту виборчих прав досліджувались, головним чином, науковцями- конституціоналістами в межах предмета науки конституційного права. Що стосується процесуалістів, то в їх роботах розглядалися окремі питання цієї комплексної проблеми і головним чином у зв язку з загальним аналізом провадження по справах, які виникають з адміністративно- правових відносин (роботи С. Н. Абрамова, С. Н. Абрамяна, М. Г. Авдюкова, В. В. Блажеєва, О. Т. Боннера, М. А. Гурвича, О. О. Добровольського, С. О. Іванової, П. Ф. Єлісейкіна, А. Ф. Клейнмана, В. А. Кройтора, А. О. Мельникова, В. Й. Сапункова, М. І. Ставнійчук, В. І. Тертишникова, П. Ф. Тараненко,О. В. Угриновської, І. В. Удальцової, М. Х. Хутиза, Д. М. Чечота, М. Й. Штефана, К. С. Юдельсона, Б. М. Юркова).Тому дана дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням у науці цивільного процесуального права з проблеми, що розглядається.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний науковий аналіз судочинства по справах, які виникають з законодавства про вибори, у контексті належності цих справ до провадження по справах з публічно-правових відносин як структурного компонента цивільного процесу. При цьому дослідження спрямоване на науковий аналіз природи справ, які виникають з законодавства про вибори, з урахуванням поширення на процедуру їх розгляду позовної (спірної) форми цивільного процесу, процесуальних способів реалізації права на судовий захист, формулювання теоретичних положень і практичних висновків щодо застосування цивільного процесуального законодавства й удосконалення судової практики.
Мета наукового дослідження визначила такі задачі наукового пошуку:
- дослідити юридичну природу провадження по справах, які виникають з публічно-правових відносин у структурі цивільного процесу, виходячи з того, що цей вид провадження як різновид цивільного процесу припустимий, якщо в ньому здійснюється судова влада і є наявним об єкт судового захисту;
- дослідити місце в структурі даного провадження справ, які виникають з законодавства про вибори, визначити предмет судової діяльності та об єкт судового захисту по справах, які виникають з виборчого законодавства, та визначити адекватну процесуальну форму їх вирішення;
- дослідити правову природу правових норм, що регулюють порядок розгляду та вирішення справ, які виникають з виборчого законодавства, визначивши співвідношення процесуальних норм, які закріплені у ЦПК та законодавстві про вибори; - дослідити процедуру порушення справ, які виникають з законодавства про вибори, склад осіб, які беруть участь у справі, проблеми доказування, вимоги, яким має відповідати судове рішення по цих справах.
Об єктом дослідження є цивільно-процесуальна форма судового захисту у справах, що виникають з законодавства про вибори.
Предмет дослідження – процесуальні особливості судового провадження по справах, що виникають з законодавства про вибори.
Метод дослідження. Дослідження побудовано на використанні ряду наукових методів такою мірою, якій вони адекватні об єкту, предмету та задачам дослідження.
Системно–структурний метод застосовувався при формуванні загального підходу до концептуального висвітлення процесуальних особливостей справ, які виникають з законодавства про вибори, визначення й аналізу структурних компонентів цивільної процесуальної форми цивільного процесу.
При обґрунтуванні та дослідженні правозастосовчих аспектів у дисертації використані відповідні методи тлумачення (герменевтики) права для з ясування змісту правових норм, що містяться у законодавстві, яке регулює правовідносини, у зв язку з судовим захистом прав учасників виборчого процесу.
У дослідженні застосовувались також методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, порівняння та протиставлення при систематизації емпіричного матеріалу й отриманні теоретичних результатів та практичних висновків для досягнення поставленої мети і задач дослідження. Теоретична та емпірична база дослідження. В якості теоретичної основи дослідження були використані праці вже згаданих вчених-процесуалістів, а також Є. Васьковского, В. В. Бутнева, Р.Є. Гукасяна, І. М. Зайцева, В. В. Комарова, С. Ю. Каца, С. В. Курильова, В. К. Пучинського, П. І. Радченка, І. В. Решетникової, М. К. Треушникова, Н. О. ЧечиноЇ, М. С. Шакарян, В. М. Шерестюка, В. М. Щеглова, М. К. Юкова, В. І. Яркова й інших, що дозволило оцінити стан досліджуваних проблем і визначити коло питань, що залишилися поза межами досліджень теоретиків цивільного процесу.
Крім праць учених-процесуалістів, у роботі використані праці теоретиків права, конституціоналістів: С. С. Алексєєва, Б. К. Бегічева, Н. В. Вітрука, Л. Д. Воєводіна, О. С. Йоффе, О. О. Лавриновича, І. Б. Морейна, Н. М. Матузова, В. Л. Мусіяки, В. С. Нерсесянця, Б. І. Ольховського, П. М. Рабіновича, З. Р. Ромовської, Ю. М. Тодики, В. І. Стефанюка, П. І. Шевчука, В. Д. Яворського та ін.
Емпіричною базою дослідження стали матеріали судової практики Апеляційного суду Харківської області за результатами розгляду скарг, які надійшли під час проведення виборчої кампанії 2002 р. по виборах народних депутатів України та депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів. У ході узагальнення вивчені та проаналізовані матеріали 175 справ за двома названими рівнями виборів. Отримані автором результати використані в дисертаційному дослідженні. Наукова новизна одержаних результатів. В результаті дисертаційного дослідження автором отримані нові науково обґрунтовані теоретичні і практичні результати:
- Вперше в літературі на основі історико-правового дослідження розвитку цивільного-процесуального законодавства та законодавства про вибори сформульовані теоретичні засади функціонування адміністративної юстиції у правовій системі. При цьому доводиться, що адміністративна юстиція має втілюватися у діяльність загальних судів та цивільній процесуальній формі судочинства, оскільки ґрунтується на такому інституті цивілістичного процесу, як позов. Розробка законодавства про адміністративне судочинство може обумовлюватися лише доцільністю, але призводить до дублювання цивільного процесуального законодавства та субсидіарного його застосування.
- Досліджуючи порядок розгляду справ, які виникають з законодавства про вибори, автор вперше доводить, що предметом судової діяльності у цих справах виступає спір про право, оскільки мова йде про захист активного або пасивного виборчого права і незалежно від того, хто порушив цивільну справу (позивач чи процесуальний позивач). На фоні існуючих концепцій спору про право автором доводиться їх недостатня обґрунтованість і висловлюється точка зору, що спір про право є процесуальною конструкцією, яка структурно охоплює такі елементи спору, як суб єкти, предмет, підстави, а також процесуальну форму його розгляду у процесі, який заснований на засадах процесуальної рівності сторін та змагальності, тобто позовної форми судочинства.
- Уперше в науці дається класифікація виборчих спорів за об єктом судового захисту: спори про захист активного виборчого права; спори про захист пасивного виборчого права; за предметом виборчого спору: спори пов язані з неправильностями у списках виборців; спори, пов язані з порядком утворення виборчих комісій відповідних рівнів; спори, пов язанні з порушеннями при проведенні передвиборчої агітації; спори, пов язані з порушеннями під час проведення процедури голосування по виборах представників до органів місцевої влади та Верховної Ради Автономної Республіки Крим, виборів народних депутатів України, виборів Президента України; спори пов язані з встановленням результатів виборів та референдуму; за суб єктами виборчого спору – спори за участю суб єктів, які реалізують виборче право: виборці, кандидати на виборні посади; спори за участю суб єктів, які наділені владними, в тому числі розпорядчими, повноваженнями: виборчі комісії різних рівнів, органи влади та місцевого самоврядування, тощо; спори за участю суб єктів, які сприяють реалізації виборчих прав: довірені особи кандидатів, засоби масової інформації, виборчі блоки та об єднання, громадські організації, ініціативні групи виборців. Дана класифікація, на відміну від існуючих (і перш за все в науці конституційного права), в більшій мірі відбиває процесуальні аспекти процесуальної форми розгляду таких спорів, що важливо при вирішенні процесуальних питань їх підвідомчості, порушення справ, складу осіб, які беруть участь у справі, тощо. Дана класифікація на відміну від існуючих (і перш за все в науці конституційного права) більшою мірою відбиває процесуальні аспекти процесуальної форми розгляду таких спорів, що важливо при вирішенні процесуальних питань їх підвідомчості, порушення справ, складу осіб, які беруть участь у справі, тощо.
- Обґрунтовано висновки щодо співвідношення загальних, спеціалізованих та спеціальних процесуальних норм, яке відбивається на порядку розгляду тих чи інших категорій спорів у площині особливостей їх судового розгляду. Стосовно виборчих спорів автор вважає обґрунтованим наявність у законодавстві про вибори процесуальних норм, які відносно норм, що містяться у ЦПК, мають спеціальний характер. Визначено механізм реалізації права на позов у справах даної категорії відповідно до кола суб єктів цього права, передумов та порядку його реалізації. Враховуючи теоретичні положення, автор робить висновок, що порядок реалізації права на позов по справах, які виникають з законодавства про вибори, перш за все передбачає дотримання вимог, які пред являються законом до позовної заяви, дотримання строків звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного активного чи пасивного виборчого права, сплату державного мита.
- Обґрунтовано висновки щодо правильного визначення сторін (позивача та відповідача) за позовами по справах, які виникають з законодавства про вибори. Вперше в теорії цивільного процесуального права сформульовані висновки щодо застосування таких процесуальних категорій та інститутів, як процесуальна співучасть, інститут неналежної сторони, інститут третіх осіб у цих справах. Досліджуючи склад осіб, які беруть участь у справах по захисту виборчих прав, автор вперше обґрунтував висновок про можливість виділити в структурі позивачів у цих справах категорію процесуальних позивачів. Доводиться, що процесуальними позивачами у справах, які є предметом дослідження, називаються суб єкти, які за законом мають право порушити цивільну справу по захисту чужого активного або пасивного виборчого права (довірені особи кандидатів; уповноважені особи партій (блоків) тощо). При дослідженні предмета доказування по справах, які виникають з законодавства про вибори, автором зроблено висновок про можливість виділення спеціальних предметів доказування залежно від категорії виборчого спору, який переданий на розгляд суду, та загальних предметів доказування в справах по захисту виборчого права незалежно від рівня виборів. Доводиться, що, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності, обов язок по доказуванню покладений на сторони процесу. Автором обґрунтовано висновок, що судове рішення, яке постановляється за результатами розгляду справи, як акт правосуддя повинно відповідати всім вимогам, що пред являються до судових рішень по справах позовного провадження. Разом з тим, враховуючи специфіку справ, які виникають з законодавства про вибори, автор зазначає, що мотивувальна частина рішення по цих справах повинна містити в собі не лише назву статті, її частину, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а й аргументацію висновків суду, тобто “розгорнуту” мотивувальну частину, незалежно від того, чи вимагають цього сторони або інші особи, які беруть участь у справі.
- Дисертант доходить висновку, що обов язковість судових рішень по справах, які виникають з законодавства про вибори, повинна розглядатися як безумовна вимога до суб єктів, яким вона адресована, та виключає можливість, наприклад, з боку виборчої комісії розглядати повторно питання, яке вирішене судом. Сформульовані рекомендації щодо змін та доповнень гл.30-А ЦПК, статей 24310, 24315, 24320 ЦПК.
Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення роботи визначається новизною дисертаційного дослідження і полягає у певному внеску в розвиток теорії цивільного процесуального права та формування правозастосовчої практики судів при розгляді і вирішенні цієї категорії цивільних справ.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці програм навчальних дисциплін “Цивільний процес”, “Адміністративне право”, “Конституційне право” тощо, а також у викладанні названих курсів, при підготовці навчальних книг і навчально-методичних посібників.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, які сформульовані в дисертації, доповідались та обговорювались на конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні”, присвяченій 50- й річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Харків, 2000 р.), на конференції молодих учених та здобувачів “Нове законодавство України та питання його застосування” ( Харків, 2003 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладені в таких роботах:
1. М. В. Жушман. Судова юрисдикція при розгляді виборчих спорів //Підприємництво, господарство і право.- 2001.- №6.-С.55-59. 2. М. В. Жушман До питання про об єкт виборчих правовідносин.//Проблеми законності: Республ. міжвід. наук. зб. Вип.52.-Х.:Нац. юрид. акад. України, 2002.-С.181-185.
3. М. В. Жушман Предмет судової діяльності у справах про захист виборчих прав //Право України.- 2004.- №4.-С.77-80
Структура роботи. Структура роботи визначена її предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, що складаються з сьоми підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 195 с., з них основний текст – 180 с. Список використаних джерел містить 243 найменування.
|
