|
Актуальність теми. Сучасний стан злочинності в країні характеризується цілим рядом несприятливих тенденцій. На фоні кількісних негативних показників кримінальної статистики проходить цілий ряд значних якісних трансформацій. Це відноситься, в першу чергу, до групової злочинності. Криміногенна ситуація в Україні характеризується тенденцією посилення організованості вчинюваних злочинів. Боротьба з нею і контроль за її розвитком та особами, які є “осередком” організованої злочинності, визнані пріоритетним напрямом, про що йдеться, зокрема, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України № 1376/2000 від 25.12.2000 р.
Сучасний етап розвитку кримінального законодавства безпосередньо пов язаний з економічними і політичними перетвореннями в державі, які і визначили необхідність докорінного реформування правової системи. Поряд з кількісними в даній сфері відчуваються серйозні якісні зміни. За останні роки з явилися нові види злочинів: злочини в кредитно-фінансовій сфері, податкові злочини та тощо. Проте замовчування цієї проблеми протягом десятиліть, відсутність ефективної законодавчої бази для боротьби з організованою злочинною діяльністю, а також чіткого, прийнятного для роботи правоохоронних органів та судів визначення співучасті, організованої злочинності, групових утворень, що входять до її структури, зумовили низький рівень протистояння даному виду злочинності.
Проблеми організованої злочинності в останнім часом набули, і не в останню чергу за допомогою засобів масової інформації, широкого резонансу. Проте публіцистичний підхід зумовив спрощене явлення про це явище в суспільній свідомості. У зв язку з цим намітилася тенденція до того, що тільки поняття "організована злочинність" пов язується із співучастю. Але організована група – це насамперед одна із форм співучасті, поняття та ознаки якої розглядаються в межах інституту співучасті у злочині. Тому й викликана необхідність аналізу не лише якоїсь однієї форми співучасті чи виду одного із співучасників у аспекті проблеми боротьби із злочинністю, а й дослідження комплексу аспектів злочинної діяльності при співучасті.
Співучасть завжди придає злочину більшої суспільної небезпеки, адже спільні, злагоджені злочинні дії, організовані і керовані, в більшості випадків, значно підвищують ефективність дій, спрямованих на досягнення злочинного результату. Злочинна діяльність при співучасті являє собою найнебезпечніший вид злочинної діяльності, що проявляється в обміркованих, різноманітних, багатогранних діях декількох осіб, і обумовлюється певними особистими властивостями кожного із співучасників злочину. У зв язку із цим потребує особливої уваги розробка загальних проблем співучасті, її ознак, форм і видів співучасників, що послужить базою для аналізу більш детальних аспектів даної проблеми. Не зважаючи на те, що за останні десятиліття здійсненочимало досліджень, присвячених питанням співучасті, в теорії і сьогодні спостерігаємо розбіжність думок щодо актуальних питань співучасті. Це й призводить до неоднозначності судових рішень та численних помилок при кваліфікації злочинів і призначенні покарання. Таким чином можна констатувати, що стан розробленості даної проблеми не відповідає вимогам сьогодення. Існують потреби в проведенні нових досліджень.
Одним із актуальних завдань, що стоять перед юридичною наукою і практикою, є розробка і здійснення більш ефективних засобів боротьби з правопорушеннями і їх крайнім проявом – злочинністю. На підставі цього на перший план виходять питання вдосконалення кримінального законодавства, підвищення дієвості його норм, розробки комплексу заходів, щодо попередження антисоціальної поведінки громадян, викорінення тих причин і умов, що породжують злочинність та інші форми відхилення від норм поведінки. Отож, проблема боротьби із злочинністю, і зокрема злочинами, вчиненими у співучасті, набувають особливої соціально-політичної значимості для України на сучасному етапі розвитку. Все це свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.
Безперечно, в основу дисертаційного дослідження лягли положення нині діючого Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року. Та слід зазначити, що в теорії кримінального права завжди приділялась значна увага злочинам вчинених в співучасті. Історію розвитку інституту співучасті досить повно розкрили в своїх роботах А. Жиряєв, М.І. Ковальов, А.Н. Трайнін. Ф.Г. Бурчак провів аналіз всіх аспектів спільної злочинної діяльності – соціально-психологічних, кримінологічних і правових. Актуальні питання співучасті, їх кримінально-правова характеристика розглядались Н.О.Гуторовою. Дослідженням правового значення інституту співучасті присвятили свої праці М.І.Ковальов, А.П.Козлов, О. Ф.Ковітіді, П.Ф.Тельнов, та ін.
У кримінально-правовій науці визначення форм співучасті, їх ознак і здійснення їх диференціації є одним із ключових питань. У своїх працях дані проблеми розглядали С.В.Афіногенов, В.Алексєєв, М.І.Бажанов, В.Биков, Н.П.Водько, Р.Р.Галіакбаров, Ю.І.Ляпунов, Г.В.Новицький, А.А.Піонтковський, В.В.Сташис, І.К.Туркевич та ін. У теоретичному плані питання про види співучасників, як і вчення про співучасть в цілому, відноситься до числа складних і важливих проблем Загальної частини кримінального права. Значну увагу цим питанням приділяють по сьогоднішній день такі вчені, як Н.О.Гуторова, О.І.Гуров, У.С.Джекебаєв, А.Ф.Зелінський, Н.Г.Іванцова, О.О.Кваша, А.П.Козлов, М.І.Коржанський, Н.Ф.Кузнецова, І.І.Карпець, Ю.О.Красиков, У.Е.Лихмус В.В.Лунєєв, О.В.Пушкін, В.С.Прохоров, В.Г.Смірнов, О.М.Царегородцев, М.А.Шнейдер, та ін.
У кримінології питання про учасників злочину є частиною більш широкої проблеми – особистість злочинця. Вчені-кримінологи в своїх працях значну увагу приділяли аналізу різних аспектів особистості злочинця. Це зокрема стосується Г.А.Аванесова, В.Л.Васильєва, Б.С.Волкова, Ю.А.Вороніна, А.І.Долгова, М.І.Єнікєєва, А.П.Закалюка, В.К.Звірбуля, О.М.Костенка, М.В.Кудрявцева, Н.С.Лейкіної, С.А.Тарарухіна, В.П.Філонова та ін.
Незважаючи на істотний внесок у розробку теми, проблема співучасті далеко не вичерпана в теоретичному плані. Багато питань, особливо з прийняттям нового Кримінального кодексу України, є дискусійними, тлумачаться неоднозначно і вимагають не тільки подальшого вивчення, але й нових підходів до їх вирішення. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота має безпосередній зв язок з науковими програмами державного рівня. Дисертаційне дослідження виконано в рамках реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, а також згідно з плановими науковими дослідженнями Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, зокрема темою „Актуальні проблеми розвитку і вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального законодавства та прокурорського нагляду” (№ державної реєстрації 0101 U005307)
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз проблеми співучасті у злочині, визначення ефективності кримінально-правових норм, що регулюють питання умисної спільної злочинної діяльності декількох осіб, розробка рекомендацій щодо вдосконалення кримінального законодавства України. Досягнення даної мети відбувається шляхом осмислення поняття суб єктивних і об єктивних ознак співучасті, співвідношення її форм та видів співучасників, їх значущості для кваліфікації злочинів.
1. Вказана мета дослідження зумовила постановку і роз ясненя наступних задач: Проаналізувати чинне кримінальне законодавство України, що передбачає відповідальність за спільно вчинений злочин декількома суб єктами.
2. Дослідити практику застосування кримінального законодавства у справах про злочини, вчинені в співучасті.
3. Розкрити зміст основних ознак, що характеризують інститут співучасті у злочині.
4. Розкрити юридичну природу різних форм співучасті, визначивши основні критерії їх розмежування.
5. Обґрунтувати підстави класифікації співучасників на види.
6. Визначити місце і роль співучасників у вчиненні спільного суспільно небезпечного діяння.
7. Сформулювати пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України, що регулюють питання вчинення злочину в співучасті.
Об єктом дослідження є співучасть у вчиненні злочину як соціально-правове явище. Предметом дослідження є кримінально-правове регулювання відносин, що виникають з приводу умисного спільного вчинення одного злочину декількома суб єктами. Методами дослідження. В ході роботи автором були використані методи соціально-правового пізнання, а також сучасні теоретичні положення кримінального права, які ґрунтуються на філософії загальнолюдських цінностей. Зокрема історико-правовий метод обрано для дослідження становлення інституту співучасті в кримінальному праві. Системно-структурний та аналітичний методи використані як засоби з ясування змісту понять “співучасть”, “спільністьяк ознака співучасті”, “організована група”, “злочинна організація”, “організатор злочину”, “керівник злочину”, “лідер злочинної групи” та їх фактичного сенсу. Порівняльно-правовий метод використано для подолання існуючих спірних та дискусійних проблем з приводу злочинів, вчинених у співучасті в кримінальному законодавстві України і адаптації досвіду інших держав щодо їх ефективного вирішення. За допомогою статистичного методу, на підставі даних, отриманих в результаті вивчення понад двохсот кримінальних справ, досліджувались аспекти структури, динаміки та тенденції судово-слідчої практики з приводу злочинів, вчинених у співучасті.
Емпіричною базою роботи є матеріали судової практики Верховного Суду України та статистичні дані по Чернівецькій області. Судова практика використана в роботі як конкретні факти застосування норм права у процесі кваліфікації злочинних діянь. Такі рішення виконують функцію своєрідного орієнтира в правозастосуванні і одночасно є джерелом поповнення правових знань і базою нових теоретичних розробок. При написанні дисертаційного дослідження використовувались також роботи по філософії, соціальній психології, логіці і інших галузей знань.
Наукова новизна дослідження зумовлена теоретичним і практичним значенням роботи. В дисертації вперше, після прийняття нового Кримінального кодексу України, здійснено комплексний теоретичний аналіз інституту співучасті. На основі дослідження чинного законодавства про співучасть у злочині, наукових праць з кримінального права та кримінології та за допомогою досягнень інших суспільних наук, виокремлено ознаки співучасті, розроблено класифікацію форм та видів співучасті, досліджено їх відмінність одна від одної, визначено поняття видів співучасників і підстави відповідності кожного із співучасників. Новизна дослідження полягає в наступних положеннях:
1. Запропоновано, з метою вдосконалення поняття співучасть внести зміни в ст.26 чинного КК України: “Співучастю у злочині є умисне спільне вчинення злочину декількома суб єктами”.
2. Ознакою спільності при співучасті є функціональний взаємозв язок дій співучасників, що визначає ступінь їх згуртованості. Сукупність функціональних зв язків при умисному створенні умов і безпосередньо при вчиненні злочину в співучасті та наявність двохсторонього суб єктивного зв язку є необхідним елементом узгодженості та показником ступеня згуртованості співучасників. 3. Зроблено висновок, що із ст. 28 КК України слід виключити ч.3, оскільки ознаки організованої групи співпадають як із ознаками групи осіб за попередньою змовою, так із ознаками злочинної організації. В зв язку із цим обґрунтовано, що співучасть існує у формі групи осіб, групи осіб за попередньою змовою і злочинної організації.
4. Аргументовано, що оскільки стійкість є оціночною категорією, то її недоцільно використовувати як диференційну ознаку форм співучасті взагалі та злочинної організації зокрема. Специфічними, визначальними ознаками злочинної організації є спеціальна мета створення – заняття злочинною діяльністю, ієрархічність, зорганізованість, використання корумпованих зв язків у різних ланках державного апарату, запропоновано, з метою удосконалення поняття „злочинна організація”, внести зміни до редакції ч.4.ст.28 Кримінального кодексу України, “Злочин визнається вчинений злочинною організацією, якщо він скоєний ієрархічним об єднанням декількох осіб (три і більше), що користуються спільними коштами або іншими засобами, члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувались з метою заняття спільною злочинною діяльністю, для безпосереднього вчинення злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп”;
5. Обґрунтовано, що суміщення функцій та ролей підвищують суспільну небезпеку діянь співучасників, а тому дана обставина має враховуватися при кваліфікації таких діянь. У зв язку з цим, запропоновано врахувати дане положення при підготовці відповіднї постанови Пленуму Верховного Суду України.
6. На основі вивчення кримінальник справ про злочини, вчинені в співучасті, розроблені рекомендації для судової практики, щодо виявлення ознак виконавця, співвиконавця та посереднього виконавця злочину.
7. Обгрунтовано доцільність класифікувати способи підбурення за ступенем їх впливу на особу як примушувальні і переконувальні й відповідно запропоновано наступне визначення підбурювача з вичерпним переліком способів схилення особи до вчинення злочину. “Підбурювачем є особа, яка погрозою, фізичним чи психічним примусом, вимогою у вигляді наказу чи доручення, або умовлянням, підкупом, проханням, обіцянкою вигоди схилила іншого співучасника до вчинення злочину”.
8. Аргументовано, положення про те, що якщо особа, яка заздалегідь не обіцяла переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, але при цьому систематично умисно створює умови для переховування, усвідомлюючи, що на це розраховують інші співучасники, то такі діяння слід відносити до способів пособництва.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в правозастосовчій діяльності, при підготовці навчальних посібників та підручників з кримінального права, кримінології, в розробленні спецкурсів з проблем співучасті. Крім того, дисертаційні ідеї мають й навчально-педагогічний потенціал – вони є узагальненням змісту дидактичних розробок у теорії кримінального права, а це дає змогу сподіватись, що дисертація стане в пригоді у навчально-виховному процесі з кримінального права та кримінології.
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі кримінального права і процесу та кафедрі конституційного, адміністративного та фінансового права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Результати дослідження доповідались на загальноукраїнських конференціях та науково-практичних семінарах: “Становлення правової держави в Україні” (Тернопіль, 2001 р.); ”Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (Київ, 2001 р.), “Сутність, цілі та засоби в праві” (Чернівці, 2001 р.).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення дисертації та рекомендації викладені в 5 опублікованих статтях у фахових виданнях та 3 тезах доповідей.
|
