|
Актуальність теми. Демократичні перетворення, що відбулися в нашій країні, прийняття Конституції України (1996 р.), курс на проведення правової реформи обумовили перегляд традиційних уявлень юридичної науки радянського і сучасного періоду про право і його джерела, у тому числі джерела такої галузі, як кримінально-процесуальне право. Тривале панування позитивістського праворозуміння визначило ставлення юриспруденції до форм вираження правових норм. Конституція має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (далі — Конституція) і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції). Наведені положення не усувають необхідності розкриття правотворчого та системоутворюючого потенціалу Конституції у сфері кримінального судочинства, виявлення її місця та ролі в системі джерел кримінально-процесуального права.
З метою забезпечення виконання країнами — учасницями Конвенції про захист прав та основних свобод людини (Рим, 1950), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. (далі — Конвенція), створено Європейський Суд з прав людини. Юрисдикція Європейського Суду з прав людини (ст. 45 Конвенції) поширюється на всі справи, що стосуються тлумачення та застосування цієї Конвенції і які Високі Договірні Сторони передають йому на розгляд відповідно до ст. 48 Конвенції. Визнання Україною права людини і громадянина на звернення до Європейського Суду з прав людини обумовило необхідність вирішення проблем, пов язаних не тільки з виконанням рішень Європейського Суду з прав людини та використанням цих рішень у національній правозастосовній практиці, але й визнання умов визначення цих рішень як джерел кримінально-процесуального права.
У теорії права ґрунтовному вивченню джерел права були присвячені роботи С. С. Алексєєва, С. Л. Зівса, І. І. Лукашука, М. М. Марченко, П. М. Рабіновича, М. В. Цвіка та ін.
Дослідження проблем джерел кримінально-процесуального права здебільшого має супутній характер і було частиною розв язання більш широких завдань у роботах В. П. Бож єва, Л. Б. Зусь, П. С. Елькінд, П. А. Лупинської, М. М. Міхеєнко, М. С. Строговича, Г. Ф. Чангулі, М. Є. Шумило, В. П. Шибіко та ін. Теза, відповідно до якої єдиним джерелом кримінально-процесуального права може бути лише закон, стала своєрідною аксіомою кримінально-процесуальної науки. Якщо раніше ідея множинності джерел права категорично заперечувалася, то зараз багато авторів визнають полінормативність кримінально-процесуального регулювання. Однак відсутні роботи, присвячені комплексному дослідженню цього питання.
Разом з тим залишаються спірними проблеми поняття джерела кримінально-процесуального права, роль та значення рішень Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України, судової практики у формуванні національного кримінально-процесуального законодавства.
Немає в теорії права й єдності поглядів щодо визнання відомчих нормативних актів джерелом права, що пояснює актуальність визначення їх правової природи, ролі та значення у формуванні кримінально-процесуального законодавства.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення організації діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави” (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи полягає в з ясуванні полінормативності регулювання кримінально-процесуальних відносин і розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення законодавства та правозастосовної практики з метою ефективного захисту прав та законних інтересів учасників кримінального процесу.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження вирішувалися такі основні завдання:
- узагальнити теоретичні позиції щодо визначення правової природи джерел кримінально-процесуального права; - на основі аналізу національного законодавства та законодавства зарубіжних країн визначити поняття, види та систему джерел кримінально-процесуального права;
- встановити функціональне значення кожного джерела кримінально-процесуального права в регулюванні кримінально-процесуальних відносин; - на підставі проведеного дослідження розробити та обґрунтувати пропозиції і рекомендації, спрямовані на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.
Об єктом дослідження є джерела права, визначені як національним законодавством, так і міжнародно-правовими актами, що мають значення при провадженні у кримінальних справах.
Предметом дослідження є визначення нормативної природи джерел кримінально-процесуального права та їх функціональне призначення в регулюванні кримінально-процесуальних та організаційно-процесуальних правовідносин.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-юридичний, системно-структурного аналізу.
Порівняльно-правовий метод застосовується при вивченні зарубіжного законодавства, визначенні можливостей використання міжнародного досвіду регулювання кримінально-процесуальних відносин окремими джерелами, побудови системи джерел кримінально-процесуального права. Історико-правовий метод використовується для аналізу різновидів джерел кримінально-процесуального права в СРСР і за час існування незалежної України. Метод системно-структурного аналізу застосовується при вивченні місця і співвідношення джерел кримінально-процесуального права з іншими джерелами права. Формально-юридичний метод використовується при констатації окремих положень, що містяться в джерелах кримінально-процесуального права, з ясування їхнього точного змісту.
Емпіричну базу дослідження склали результати узагальнення опублікованої практики Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського Суду з прав людини.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає в тому, що робота є першим в українській кримінально-процесуальній науці комплексним дисертаційним дослідженням джерел кримінально-процесуального права, в основі якого лежить теоретичне проектування властивостей джерел права на предмет дослідження з позиції сучасного стану правової системи. До нових результатів можна віднести такі положення:
- уперше на основі аналізу викладених у юридичній літературі поглядів та аналізу законодавства України та зарубіжних країн визначено поняття, види, систему джерел кримінально-процесуального права України, наведена класифікація зазначених джерел та роль кожного з них у регулюванні кримінально-процесуальних і організаційно-процесуальних правовідносин; відповідно до цього запропоновано науково-нормативну модель джерел кримінально-процесуального права України;
- виходячи з правової природи Конституції України як закону, що має найвищу юридичну силу, визначається місце цього нормативного акта в системі джерел кримінально-процесуального права. При цьому наголошується, що Конституція (статті 8, 9, 92) визначає ієрархію законів, які регулюють кримінально-процесуальну діяльність. Оскільки розділ 2 Конституції України містить перелік прав і свобод громадянина, який не є вичерпним, то права їх повинні бути врегульовані виключно законами;
- розвивається положення, що кримінально-процесуальні відносини регламентуються не лише Кримінально-процесуальним кодексом України (далі — КПК України), а й іншими законами (закони України «Про судоустрій України», «Про адвокатуру», «Про прокуратуру України», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про судову експертизу», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та інші). Наводиться класифікація цих законів. Робиться висновок про те, що базовими в регулюванні кримінально-процесуальної діяльності є положення КПК України. Зокрема, у разі виявлення протиріччя норм вищеперелічених законів нормам КПК України — застосовуються норми КПК України; - у системі джерел кримінально-процесуального права визначальну роль відіграють чинні міжнародні договори, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 9 Конституції України), що містять положення, які регулюють кримінально-процесуальні правовідносини. Наводиться класифікація норм цих міжнародних договорів; - звертається увага на те, що вимоги Конвенції забезпечені правом громадянина України на звернення до Європейського Суду з прав людини. Розглядається правова природа рішень Європейського Суду з прав людини та обґрунтовується висновок про подвійний нормативний характер цих рішень. У випадках, коли Європейський Суд з прав людини при вирішенні справи доходить висновку, що певні положення кримінально-процесуального законодавства України суперечать нормам Конвенції про захист прав та основних свобод людини — суди до внесення відповідних змін до кримінально-процесуального законодавства України в аналогічних ситуаціях повинні керуватися цим рішенням Суду. Такі рішення є джерелом кримінально-процесуального права України. Стосовно ж інших рішень Європейського Суду з прав людини, то викладена в них позиція щодо інтерпретації тих або інших положень наведеної Конвенції по конкретній справі за своєю правовою природою є судовими прецедентами і повинні бути враховані судом при мотивуванні того або іншого процесуального рішення;
- з ясовується правова природа рішень Конституційного Суду України, що дає змогу визнавати джерелами кримінально-процесуального права України положення цих рішень, в яких Конституційний Суд України дійшов висновку, що те або інше положення кримінально-процесуального законодавства суперечить Конституції України та визнане неконституційним. Наводяться додаткові аргументи на користь точки зору про те, що правові позиції, сформульовані в рішенні Конституційного Суду України, інтерпретують окремі положення кримінально-процесуального законодавства, мають властивості судового прецеденту. Зазначені правові позиції розглядаються як джерело кримінально-процесуального права України. Пропонується визначення правової позиції Конституційного Суду України у сфері регулювання кримінально-процесуальної діяльності;
- пропонується прийняти закони про виконання рішень Європейського Суду з прав людини та Конституційного Суду України, якими визначити, зокрема, порядок виконання рішень зазначених судів у сфері кримінального процесу;
- у роботі зазначається, що судовою практикою створюються певні правоположення, які за своєю суттю є джерелами кримінально-процесуального права. Передусім такі правоположення формулюються в постановах Пленуму Верховного Суду України. Судовою практикою конкретизуються умови та порядок застосування тих або інших норм кримінально-процесуального законодавства України;
- уперше визначено роль та місце підзаконних актів у формуванні кримінально-процесуального законодавства України.
Практичне значення отриманих результатів. Науково-практична значущість цього дослідження має кілька аспектів: правотворчий, правозастосовний, науковий та навчальний.
Правотворчий аспект дослідження полягає в тому, що висновки, зроблені дисертантом, можуть бути застосовані в законотворчій діяльності по удосконаленню механізму регулювання кримінально-процесуальних відносин. Правозастосовний аспект має значення для вдосконалення практики застосування положень законів, міжнародних договорів, рішень Конституційного Суду України і Верховного Суду України, інших джерел кримінально-процесуального права. Науковий аспект полягає у використанні теоретичних висновків, отриманих при дослідженні теми, для відображення цілісної картини полінормативного регулювання кримінально-процесуальних відносин. Навчальний аспект полягає у використанні матеріалів цього дисертаційного дослідження як складової частини навчального курсу “Кримінальний процес України”, при підготовці науково-практичних посібників, методичних вказівок. Апробація результатів дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена й обговорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися автором на науково-практичних конференціях «Конституція — основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 30 червня 2001 р.); „Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи” (Харків, 18-19 квітня 2002 р.); „Методологічні проблеми правової науки” (Харків, 13-14 грудня 2002 р.).
Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни „Кримінальний процес України” у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано три статті у фахових виданнях і тези до трьох доповідей.
Структура дисертації зумовлена предметом, цілями та завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації — 232 с. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (549 найменувань).
| 
