|
Актуальність теми дослідження. Теоретична та практична актуальність проблеми суддівської незалежності завжди привертала велику увагу як науковців, так і юристів-практиків. Ще в часи, коли Україна була складовою частиною Російської імперії, інститут незалежної судової влади було започатковано знаменитими реформами середини 60-х років ХІХ століття. Як відомо, саме тоді були зроблені й істотні кроки до становлення незалежного судочинства. На теренах Російської імперії було проголошено і теоретично обгрунтовано концепцію судової влади, що не повинна залежати від виконавчої адміністрації. На жаль, подальші події не дали можливості як слід розгорнутися цим паросткам судової незалежності, але результати тієї реформи мали значні позитивні наслідки як для судової практики, так і для юриспруденції.
Історичний досвід між тим переконливо довів, що без незалежного судочинства суспільство приречене на беззаконня, масове порушення прав і свобод громадян.
За тривалий період радянського досвіду існування судової системи принцип незалежності судів та суддів і підкорення їх тільки закону зазнав певної еволюції. Відразу ж після Жовтневої революції його дія була призупинена, бо діяльність судової системи нова влада принесла у жертву революційній доцільності. Формальної реабілітації він набув в рамках Конституції СРСР 1936 р., хоча насправді був обмежений контролем з боку партійних та радянських органів. Офіційна ідеологія і юридична наука розглядали суди як інструмент здійснення політичного курсу, орієнтованого на побудову комуністичного суспільства. Відтак положення про незалежність судової влади та суддів за радянських часів здебільшого залишалося декларацією.
Нові перспективи та очікування змін щодо реального забезпечення в Україні незалежності суддів та підкорення їх тільки закону вперше з являються лише наприкінці 80-х років, на хвилі процесів демократизації і гласності. На порядок денний були поставлені питання про поділ гілок влади в демократичному суспільстві. Судова влада мала б посісти в її рамках гідне місце цілком незалежної гілки влади поряд із законодавчою та виконавчою. Особливо питання незалежності суддів актуалізуються сьогодні, в період становлення і розвитку в Україні правової держави, формування громадянського суспільства. Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону є однією з важливих демократичних засад кримінального процесу, здійснення якого є важливою умовою побудови правової держави в Україні. Без дотримання вимог цього принципу неможливо вести мову про існування правової держави і правосуддя. Проблема реалізації принципу незалежності суддів не обмежується окремою державою. Вона привертає увагу міжнародного співтовариства. У цьому сенсі можливо говорити про інтернаціоналізацію стандартів незалежності суддів. Тому виникає необхідність осмислення на теоретичному, правотворчому і правозастосовному рівнях міжнародних правових стандартів незалежності суддів.
Вступивши у 1995 р. до складу Ради Європи, Україна, повинна виконати взяті на себе зобов язання, що наведені у Висновку ПАРЄ № 190. Одним із зобов язань є забезпечення принципу незалежності суддів. На міжнародному рівні він визнається як загальна ознака (атрибут) суддів в демократичних суспільствах. Вважається, що суддя, якому надана правомочність вирішення правових питань, повинен бути спроможним робити це вільно від втручання з боку законодавчої і виконавчої влад, а також взагалі без будь-якого примусу або незаконних впливів. Міжнародно-правові документи загального характеру ст.10 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. передбачають право на справедливий судовий розгляд і неодмінно підкреслюють такі властивості суддів, як незалежність, компетентність та безсторонність. В Основних принципах незалежності судових органів (Мілан, Італія, 1985 р.) підкреслюється, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або інших законах країни (п.1). У своїй резолюції № 40/146 від 13 грудня 1985 р. Генеральна Асамблея ООН запропонувала урядам дотримуватися Основних принципів та впроваджувати їх у національне законодавство і практику правозастосування. В той же час положення міжнародних документів не повинні служити підставою для зміни національних правил в бік зниження рівня гарантій, вже досягнутого у відповідних країнах (п.1.1. Європейської хартії про статус суддів). Судді повинні вирішувати передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання від будь-кого. Усі державні та інші установи зобов язані дотримуватися незалежності суддів і шанувати її. Законодавча та виконавча влади не можуть мати право приймати рішення, які скасовують попередні рішення суду, повинні забезпечувати, щоб судді були незалежними і щоб не вживались заходи, які можуть поставити під загрозу їх незалежність. Тому актуальність теми дисертації обумовлюють також потреби конкретизації цих загальних за своїм змістом положень принципу незалежності суддів у національному, зокрема кримінально-процесуальному, законодавстві. Найважливішим кроком у державотворенні було прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, в якій гарантовано незалежність і недоторканність суддів та заборонено вплив на суддів у будь-який незаконний спосіб. У Законі України “Про статус суддів” зазначається, що незалежність суддів забезпечується також передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; недоторканністю суддів (ст.11). Аналогічні положення містяться у Законі “Про судоустрій України”(п.7 ст.14).
Тому саме зараз так необхідний принципово новий підхід до визначення поняття, структури і змісту принципу незалежності суддів і підкорення їх закону в кримінальному процесі, дослідження його гарантій. Незважаючи на те, що окремі проблеми незалежності судової влади і суддів, як її носіїв уже були предметом вивчення багатьох учених, комплексне наукове дослідження принцип незалежності суддів і підкорення їх закону в кримінальному процесі в Україні не провадилось, як немає й фундаментальних досліджень юридичної природи, структури і змісту незалежності суддів як правового інституту, а також сутності службових прав, обов язків, повноважень і правосуб єктності судді у відповідності з міжнародними стандартами. Належне законодавче визначення гарантій принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі і є вирішальним кроком до становлення дійсно незалежної судової влади, здатної забезпечити надійний захист прав та основних свобод людини і громадянина. Усе викладене й визначає актуальність теми даної наукової праці.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка на тему: “Проблеми удосконалення законодавства про судоустрій та судочинство” (номер державної реєстрації 97165).
Ступінь наукової розробки тематики. Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці українських, російських англійських, американських, австрійських, французьких, німецьких та інших дослідників з проблем незалежності судів і суддів.
Наукова розробка організаційно-правових і процесуальних аспектів принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону закладалася у дореволюційній правовій доктрині Росії, до складу якої тоді входила й Україна, такими вченими, як Є.В.Васьковський, Л.Є.Владимиров, С.І.Вікторський, В.Ф.Дейтріх, Г.А.Джаншієв, С.І.Зарудний, В.Р.Завадський, О.Ф.Кістяківський, А.Ф.Коні, І.В.Михайловський, С.П.Мокринський, М.І.Муравйов, М.М.Розін, М.Д.Сергієвський, С.М.Тригубов, Д.Г.Тальберг, Л.Я.Таубер, Л.І.Фенін, Г.С.Фельдштейн, І.Я.Фойницький та ін.
Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили процесуалісти колишнього СРСР та країн-членів СНД, у тому числі й України: О.Б.Абросімова, Г.Н.Агеєва, Ж.Л.Акішєва, М.С.Алєксєєв, Л.Б.Алексєєва, С.А.Альперт, В.П.Божьєв, В.Ф.Бойко, О.Д.Бойков, В.Д.Бринцев, Ю.М.Грошевий, К.Ф.Гуценко, Т.М.Добровольска, В.В.Ершов, М.І.Клеандров, В.І.Кононенко, О.М.Ларін, В.М.Лебедєв, В.В.Леоненко, П.А.Лупинська, Н.Р.Максімов, В.Т.Маляренко, В.В.Медведчук, В.В.Мельник, О.Р.Михайленко, П.П.Михайленко, М.М.Михеєнко, В.В.Молдован, Т.Г.Морщакова, П.О.Недбайло, В.Т.Нор, Г.М.Омельяненко, В.М.Петрєнко, І.Л.Петрухін, В.Ф.Погорілко, М.М.Полянський, В.М.Савицький, В.М.Селіванов, Н.П.Сиза, О.В.Смирнов, В.С.Стефанюк, Ю.І.Стецовський, М.С.Строгович, Д.С.Сусло, Н.В.Радутна, Р.Д.Рахунов, Ф.М.Решетников, Д.М.Хачатурян, Г.І.Чангулі, Н.М.Чепурнова, М.О.Чельцов-Бебутов, В.П.Шибіко, В.І.Шишкін, С.О.Юсупова та інші.
Незалежність суддів у сучасних умовах стала предметом дослідження і правників з далекого зарубіжжя: П.Арчера, А.Барака, У.Бернема, Г.Бребана, Д.Гом єн, Е.Джинджера, Д.Карлена, Д.Кларка, Е.Кларка, Р.Коллінсона, Л.Зваака, Д.Мердока, Д.Мідорока, Р.Уолкера, Л.Уайнреба, Б.Футея, В.Хайде, Д.Хариса, Р.Шарвена та ін. Вони справляють значний вплив на формування законодавства про незалежність суддів і ефективність правозастосовної практики. Протягом 70-х - початку 90-х років минулого століття з явилося кілька дисертаційних досліджень, присвячених принципу незалежності суддів та підкорення їх тільки закону, у тому числи й у кримінальному процесі, які стали певним науковим внеском у розробку проблеми незалежності суддів [268; 212; 405; 79] . Проте здебільшого ці дослідження пов язані з розробкою проблем радянського судочинства в умовах, коли суд розглядався як орган боротьби зі злочинністю.
Зрозуміло, що нині, в методологічному аспекті ці роботи певною мірою вже застаріли, хоча в них відчувається прагнення по-науковому осмислювати підняті проблеми й свого часу вони адекватно відображали реалії, що мали місце в юридичній практиці та вітчизняному правознавстві. Проте час демократичних реформ, в рамках яких здійснюється й судово-правова реформа в Україні, викликає потребу принципово, з нових позицій переосмислити зроблене, пошуку оптимальних та адекватних для нашого суспільства моделей судоустрою та судочинства.
Вищезазначене свідчить про те, що проблеми, пов`язані з утвердженням інституту незалежності суддів і підкорення їх тільки закону вимагають ретельного підходу з точки зору аналізу суспільно-політичних, історико-правових традицій країни, особливо в період судової реформи, яка нині здійснюється в Україні. Проте, якщо загалом проблемі незалежності судової влади у світовій та вітчизняній юридичній науці приділено певну увагу, то питання незалежності суддів і підкорення їх тільки закону у кримінальному процесі незалежної України досліджені недостатньо, а спеціальне монографічне дослідження не проводилось. Цим і обумовлена актуальність даної роботи, в якій вперше за часи незалежності України зроблена спроба проаналізувати суть і дію принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка концепції та механізму дії принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі України; розкриття його організаційно-правових та процесуальних гарантій і на цій основі розроблення і наукове обґрунтування пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства, яке визначає правовий статус суддів, їх кримінально-процесуальну діяльність. Відповідно до цієї мети в процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні завдання:
- дослідити в історичному аспекті становлення і еволюцію принципу незалежності суддів в законодавстві та юридичній доктрині нашої країни;
- розглянути опубліковані в юридичній літературі підходи щодо розуміння сутності досліджуваного принципу, визначити його поняття, зміст і значення в кримінальному процесі України;
- проаналізувати зв язок та співвідношення принципу незалежності суддів з конституційними засадами судочинства;
- дослідити систему гарантій принципу незалежності суддів;
- оцінити рівень відповідності існуючих юридичних гарантій принципу незалежності суддів в сьогоденній практиці;
- з ясувати особливості дії процесуальних гарантій незалежності суддів у кримінальному судочинстві;
- дослідити співвідношення міжнародно-правових норм та чинного національного законодавства України, які закріплюють принцип незалежності суддів, і на цій основі сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що забезпечує реалізацію цього принципу у кримінальному процесі.
Об`єктом дослідження є еволюція і сучасний стан принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави.
Предметом дослідження є специфіка правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються в процесі реалізації принципу незалежності суддів в кримінальному процесі, результати теоретичних розробок, а також норми чинного законодавства, які визначають зміст та гарантії цього принципу.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять: а) статистичні дані Верховного Суду України, апеляційних судів м. Києва, Харківської, Донецької областей; б) результати узагальнень кримінальних справ, які були розглянуті у Верховному Суді України у 1999-2002 р.; в) результати анкетування 708 суддів, із них 582 суддів місцевих та 126 суддів апеляційних судів м. Києва, Харківської і Донецької областей.
Нормативну базу дослідження складають положення Загальної декларації прав людини (1948 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Європейської хартії про статус суддів (1998 р.), Основних принципів незалежності судових органів (1985 р.), Ефективних процедур здійснення Основних принципів незалежності судових органів (1990 р.), Рекомендацій R (94) 12 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи про незалежність суддів (1994 р.), норми Конституції та законодавства України і зарубіжних держав, які регулюють незалежність суддів, а також практика Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України і Верховного Суду України. Крім того, автор використав законодавчі акти, які в історії кримінального процесу діяли на території України, зокрема, Статути Великого князівства Литовського 1529, 1566 й 1588 років, “Права, за якими судиться малоросійський народ”(1743 р.) тощо. Особливу увагу приділено аналізу законодавчих актів, прийнятих під час судової реформи в Росії 1864 року, законодавства колишнього СРСР та УРСР. Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і завдання, з урахуванням об єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання соціальних явищ і практики застосування принципу незалежності суддів під час здійснення кримінального судочинства. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, аналогії та моделювання, соціологічний, статистичний та інші методи. Метод системно-структурного аналізу застосовувався при визначенні поняття і змісту принципу незалежності суддів, його співвідношення з іншими конституційними засадами судочинства, а також реалізації існуючої системи гарантій цього принципу в кримінальному процесі України.
Використання історичного і порівняльно-правового методів дозволило простежити еволюцію принципу незалежності суддів в законодавстві та юридичній доктрині України та зарубіжних держав, проаналізувати різні підходи щодо розуміння сутності досліджуваного принципу.
Метод функціонального аналізу дав змогу розкрити незалежність суддів як поліфункціональну систему правовідносин, які виникають в судовій практиці, пов язану з різноманітними правовими проблемами, висвітлити її значення у кримінальному судочинстві. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і вдосконалення чинних правових норм з урахуванням природи, цілей і завдань суддівської незалежності. Соціологічний метод використовувався при вивченні правозастосовної практики, контент-аналізі справ, розглянутих в інших країнах, а також при анкетуванні професійних суддів щодо проблем їх незалежності в Україні. У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв язку, що забезпечило вирішення поставлених завдань за темою дослідження. У дослідженні автор використав концептуальні положення, розроблені в загальній теорії держави і права, теорії кримінального і кримінально-процесуального права, а також у теоретичних основах судоустрою та юридичної психології.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній науці кримінального процесу на монографічному рівні досліджено питання становлення, сучасного стану та перспектив правового регулювання принципу незалежності суддів та системи гарантій його реалізації у кримінальному процесі України. Новими найсуттєвішими результатами дисертаційного дослідження є такі основні положення та висновки:
1. Обґрунтовано висновок про те, що в кожній державі незалежність суддів є необхідною умовою легітимності судової влади і має основоположне значення для становлення правової держави та громадянського суспільства, захисту прав та основних свобод людини, забезпечення стабільності конституційного ладу.
2. З урахуванням сучасного розвитку правової системи України визначено поняття, зміст і значення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону в кримінальному процесі, під яким слід розуміти врегульовану чинним законодавством демократичну засаду, яка передбачає здійснення суддями процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, а також непідзвітність суддів будь-кому та самостійне право кожного судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні і прийнятті рішень за власним переконанням. Дістало подальший розвиток питання про співвідношення принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону з іншими принципами (засадами) судочинства (законності, змагальності, гласності судового розгляду, обов язковості рішень суду). 3. Вперше у вітчизняній науці досліджено співвідношення понять “самостійність судової влади”, “незалежність суду”, “незалежність суддів” через аналіз правових статусів суду та суддів. Самостійність судової влади передує незалежності суду, а незалежність суддів співвідноситься з незалежністю суду як видове і родове поняття.
4. Вперше аргументується, що підкорення суддів закону має зміст і межі, які залежать від суддівського угляду при оцінки доказів та тлумаченні правових норм. Суддя може не підкорятися законам, які суперечать Конституції України, а також законам, що визначають права й обов язки осіб, але не доведені до відома населення у встановленому законом порядку.
5. Отримали подальший розвиток положення про межі правомірного впливу на формування внутрішнього суддівського переконання суб єктів кримінального судочинства.
6. Аргументовано, що еволюція принципу незалежності суддів в законодавстві, юридичній практиці і доктрині України має кілька етапів: 1) етап так званої підросійської України (період до 1917 р.), 2) етап радянського періоду (1917-1991 рр.) та 3) етап започаткованої нещодавно державної незалежності (з 1991 р.), кожен з яких мав свою специфіку, зумовлену соціальними, політичними, економічними, історичними та іншими чинниками.
7. Вперше серед правових засобів, реалізація яких спрямована на забезпечення суддівської незалежності, виділяються дві групи обставин: передумови (умови) та гарантії суддівської незалежності. Якщо передумови незалежності суддів стосуються їх особистих якостей, то гарантії – сфери їх діяльності. Обгрунтовано більш широку систему гарантій незалежності суддів (соціальні, політичні, економічні, ідеологічні, юридичні).
8. Обґрунтовано доцільність виділення існування незалежності народних засідателів та присяжних як самостійного принципу кримінального процесу, котрий має свій зміст і систему гарантій та потребує окремого комплексного дослідження.
9. Обгрунтовано необхідність удосконалення процедури притягнення суддів до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності. 10. Обґрунтовано, що пріоритетними напрямками розвитку законодавства про незалежність суддів є зміцнення гарантій реалізації прав і обов язків суддів, забезпечення справедливого судового захисту прав та основних свобод людини. Запропоновано відповідні зміни і доповнення до чинного КПК України, Законів України „Про статус суддів”, „Про судоустрій України”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:
а) у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки наукових основ незалежності суддів, а також науково обґрунтованої системи гарантій її забезпечення. в) у нормотворчій діяльності – при вдосконаленні правової регламентації гарантій принципу незалежності суддів у КПК України, Законах України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», при доопрацюванні проекту нового КПК відповідно до ратифікованих Україною міжнародно-правових актів з питань прав людини і судочинства;
б) у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що встановлює гарантії незалежності суддів;
г) у навчальному процесі – під час викладання у вищих юридичних навчальних закладах дисциплін “Кримінально-процесуальне право України”, “Судоустрій України”, “Порівняльне кримінально-процесуальне право”, у науково-дослідній роботі студентів, а також для підготовки відповідних розділів підручників і навчальних посібників.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на Міжнародній правовій конференції “Україна: поступ у майбутнє” (м. Київ, 5 квітня 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми формування правової держави в України” (м. Харків, 27 грудня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів "Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників" (м. Київ, 29-30 листопада 2001 р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих учених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2001 р.); Зустрічі експертів Ради Європи та України з питань реформування судової системи України (м. Київ, 23-24 червня 2003р.), на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де проведено її попередню наукову експертизу і рекомендовано до захисту.
Результати дослідження використовуються автором у навчальному процесі у лекціях з дисципліни „Судоустрій України” і практичних заняттях з курсу „Кримінально-процесуальне право України” на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
До Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності дисертантом направлено наукову записку з пропозиціями вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, що стосуються незалежності суддів і підкорення їх тільки закону у кримінальному процесі України, які були позитивно оцінені Комітетом (лист №06-19/15-771 від 6 жовтня 2003 року).
Публікації. Теоретичні положення і практичні рекомендації дисертації опубліковані в шести наукових статтях, з яких 4 - у фахових наукових виданнях ВАК України, а також в тезах повідомлення на науковій конференції. Особистий внесок дисертанта у публікації „Питання правових гарантій незалежності суддів в Україні”, яка виконана у співавторстві з Кузьмінцем О.В., становить 90 відсотків.
Структура дисертації обрана відповідно до мети, завдань та логіки дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел і двох додатків. Загальний обсяг дисертації – 228 сторінок, обсяг основного тексту - 187 . Список літератури містить 429 найменувань.
|
