|
Актуальність теми дослідження. В сучасних умовах функціонування економіки України на ринкових засадах, відмови від адміністративно-командних методів її регулювання, активного продовження радикальних реформ у сфері власності, приватизаційні процеси, розвиток підприємництва та розширення змісту цивільної правосуб єктності фізичних та юридичних осіб зумовили піднесення ролі цивільно-правового договору, як одного з найефективніших правових механізмів опосередкування складних суспільних відносин у сфері товарообігу.
Все це сприяло формуванню нової правової системи розвитку договірних відносин, виникненню нових видів договорів (лізингу, позички, ренти, консигнації, довірчого управління майном, факторингу, франчайзингу), а давно відомі, до яких належить і договір зберігання, набули нового змісту, значення та функцій.
В Україні питання розвитку договірного права певною мірою досліджувалися у працях В.В.Луця “Контракти у підприємницькій діяльності”, А.М.Статівки “Договоры в агропромышленном комплексе Украины в условиях рынка”, а також деяких інших авторів.
Питання договірного права розглядались в ряді дисертаційних робіт, які присвячені окремим видам цивільно-правових договорів, зокрема підрядним договорам у будівництві (Н.С. Кузнєцова, 1993), на проведення аудиту (Р.Ю.Ханик-Посполітак, 1997), договорам страхування (В.П.Янишен, 1997), на відкриття та обслуговування банківських рахунків (І.М.Жуков, 1998), в агропромисловому комплексі (А.М.Статівка, 1998), купівлі-продажу об єктів приватизації (Н.С.Демченко, 1999), управління чужим майном (М.М.Слюсаревський, 1999), ліцензійним договорам (В.М.Крижна, 1999), господарським договорам (О.А.Беляневич, 1999), оренди майна державних підприємств (М.В.Мороз, 2000), консигнації (В.А.Васильєва, 2000), факторингу (Я.О.Чапічадзе, 2000), та питанням свободи договору (А.В.Луць, 2001), договору оренди транспортних засобів (Є.В.Вакулович, 2002), договору франчайнингу (Г.В.Цірат, 2003), шлюбного договору (О.О.Ульяненко, 2003), агентському договору (А.І.Дрішлюк, 2003), договору морського перевезення вантажу (Є.Д.Стрельцова, 2002), функціям та системі цивільно-правового договору (В.Г.Олюха, 2003). Однак проблеми договору зберігання поки що залишилися поза увагою науковців. Між тим, з 1 січня 2004 р. вступили в дію новий Цивільний та Господарський кодекси України, в яких містяться також норми щодо зберігальних зобов язань, які вимагають глибокого наукового аналізу з метою виявлення їх регулятивного змісту та напрацювання певних рекомендацій для застосування цих норм на практиці. А відтак дослідження правового механізму регулювання зберігальних відносин є надзвичайно необхідними та актуальними як для правової науки, так і для практики.
Тому основну наукову увагу необхідно зосередити на понятті та змісті договору зберігання, його функціях, на виконанні сторонами своїх зобов язань та відповідальності за неналежне їх виконання, що буде необхідною умовою запровадження досконалішого правового механізму регулювання зберігальних правовідносин. Все наведене і обумовлює актуальність даного дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри цивільного права, пов язаних з визначенням функцій та предмету цивільного права, регулюванням та захистом суб єктивних цивільних прав і обов язків фізичних та юридичних осіб, змістом зобов язальних правовідносин і виконана відповідно до комплексної бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 01БФ042-01 “Формування механізму реалізації і захисту прав та свобод громадян в Україні”.
Об єкт та предмет дослідження. Об єктом даного дослідження є договірні зберігальні правовідносини в Україні, що виникають у зв язку з укладенням договорів зберігання майна, їх виконанням, та неналежним виконанням.
Предметом дисертаційного дослідження є система чинних в Україні нормативних актів, їх змісту, положень нового Цивільного кодексу, що стосуються договірних зберігальних зобов язань, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, юридична практика, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Мета і завдання дослідження Метою дослідження є аналіз цивільно-правового договору зберігання як правової форми опосередкування майнових відносин в умовах ринкових перетворень в Україні у контексті змін у законодавстві, а також виявлення та розв язання прогалин нового Цивільного кодексу. Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертації приділена вирішенню наступних завдань: проведення аналізу поняття договору зберігання, його ознак в сучасних умовах; дослідження змін внесених новим ЦК України у механізм регулювання зберігальних відносин; визначення змісту цивільно-правового договору зберігання; виявлення особливостей укладання та виконання договору зберігання; встановлення правових засад відповідальності за порушення зберігальних обов язків; розробка рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства, Цивільного кодексу України з питань правового регулювання зберігальних відносин. Методологічна основа дослідження. В процесі дисертаційного дослідження застосовувались, зокрема, методи наукового пізнання, системного підходу, порівняльно-правового аналізу, логіко-юридичний, статистичний, прогнозування, історичний.
Так, за допомогою історичного методу виявлено динаміку розвитку та встановлення інституту зберігання в радянський та сучасний період. Використання логіко-юридичного та системного методів дозволило забезпечити послідовність, логічність аналізу досліджуваних питань та обґрунтування запропонованих висновків. Порівняльно-правовий метод застосовувався при співставленні врегулювання зберігальних відносин в Україні та в інших країнах, що дозволило запозичити певний позитивний досвід нормотворчості цих країн.
Науково-теоретичною базою даної дисертації є теоретичний розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців з питань теорії держави та права, цивільного права дореволюційного, радянського та сучасного періодів. Істотне значення для підготовки дослідження мали наукові праці С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової С.Н.Братуся, М.І.Брагинського, В.В.Вітрянського, Т.В.Боднар, О.М.Вінник, В.Г.Верднікова, Ф.І.Гавзе, Д.М.Генкіна, І.М.Грущинського, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, О.С.Йоффе, В.М.Коссака, Н.С.Кузнецової, О.О.Красавчикова., Л.А.Лунца, В.В.Луця, В.Л.Мусіяки, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, О.А.Пушкіна, Н.В.Рабіновича, З.В.Ромовської, В.А.Семеусова, А.Н.Статівки, Е.А.Суханова, Ю.К.Толстого, В.С.Щербини, Г.Ф.Шершенєвича, В.Ф.Яковлєва та ін.
Нормативно-інформаційними джерелами стали Конституція України, Цивільний кодекс УРСР, новий Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Митний Кодекс України, Повітряний Кодекс України, Кодекс Торговельного мореплавства України, Закони України “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про транспорт”, “Про виконавче провадження”, “Про державний матеріальний резерв” та інші законодавчі акти, постанови Кабінету Міністрів України.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першим комплексним монографічним дослідженням проблем регулювання відносин зберігання в період ринкових реформ в Україні та новел нового ЦК України щодо інституту зберігання.
Наукова новизна дисертаційного дослідження конкретизується у наступних нових або частково нових положеннях, що виносяться на захист:
1. Здійснено ретроспективний аналіз норм про зберігання (схов) ЦК УРСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р., ЦК України 2003 р., інших нормативно-правових актів, визначено їх особливості, виявлено основні новели нового ЦК. Обгрунтовано доцільність трансформації інституту схову за ЦК УРСР в інститут зберігання за новим ЦК України.
Зберігальні відносини є неоднорідними за своєю правовою природою і регулюються як різними галузями законодавства, так і права. Однак, незважаючи на це, переважна їх частина є цивільно-правовими. Відповідно норми, що регулюють зберігальні відносини, утворюють комплексний (змішаний) інститут права власності, що має переважно цивільно-правову природу.
Цивільно-правовий інститут зберігання визначено як сукупність правових норм ЦК України, інших актів законодавства, що регулюють відносини в яких одна особа приймає на себе як основний обов язок на підставі договору, адміністративного акту чи іншої правової підстави забезпечити схоронність майна інших осіб від втрати, пошкодження, псування, тобто забезпечити фізичну і певну юридичну схоронність такого майна.
2. Пропонується класифікувати зберігальні зобов язання як такі, що можуть виникати на підставі: а) договору зберігання або іншого договору, в якому зберігання є супутнім обов язком; б) особливого статусу особи, наприклад, опікунів; в) дії закону щодо осіб, що завдяки правомірним вчинкам заволоділи чужим майном, наприклад, безхазяйним майном, знахідкою, скарбом, бездоглядною домашньою твариною; г) ініціативи у надзвичайних ситуаціях; д) прямого припису закону, наприклад про збереження спадкового майна; ж) рішень суду, актів слідчих органів та державної виконавчої служби, адміністративного акту.
3. Обґрунтовано висновок, що положення глави 66 ЦК України “Зберігання” мають розповсюджуватися не лише на випадки зберігання майна за законом, як це передбачено ст. 954 ЦК, але і на інші види зберігання, яке здійснюється на підставі адміністративних актів, судових рішень, актів слідчих органів, актів нотаріусів тощо.
3.4. В ЦК України неоднозначно вирішена проблема оплатності та безоплатності, оскільки ст. 946 ЦК надає право юридичним особам передбачати безоплатність зберігання установчими документами або договором. Доцільніше при вирішенні цього питання законодавчо закріпити презумпцію оплатності зберігання, якщо інше не передбачено договором, законом, спеціальними правилами окремих видів зберігання, установчими документами юридичної особи.
5. Для того, щоб договір зберігання консенсуального характеру вважався укладеним, сторонам достатньо узгодити дві істотні умови – предмет та обов язок суб єкта підприємництва прийняти річ на зберігання в майбутньому. Для інших договорів (реальних) достатньо наявності факту приймання зберігачем від поклажодавця речі.
6. Сформульовано перелік обставин істотного характеру, які можуть бути відповідно до ст. 940 ЦК України підставою для звільнення зберігача від обов язку прийняти річ на зберігання, до яких, зокрема, віднесено настання аварії на складах зберігача, заміна предмета поклажі, наявність незастережених поклажодавцем небезпечних властивостей речі.
6.7. Обґрунтовано некоректність положення ч. 1 ст. 946 ЦК України в тій його частині, в якій записано, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються лише договором зберігання, адже в окремих випадках така плата може встановлюватися також у нормативному порядку та затвердженими у встановленому порядку таксами, ставками, тарифами.
8. В ч. 2 ст. 946 ЦК України не встановлено достатніх критеріїв для визначення розміру плати при достроковому припиненні договору зберігання, а відтак на думку дисертанта, він має визначатися “пропорційно фактичній тривалості терміну зберігання”.
9. За ст. 947 ЦК поклажодавець зобов язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання при безоплатному зберіганні, але не зазначається зміст таких витрат. Тому зроблено висновок, що такі витрати повинні бути необхідними та не надмірними.
10. Обґрунтовано висновок, що професійним зберігачем має вважатися не кожний суб єкт підприємництва, що здійснює зберігання, як це випливає із змісту ст. 936 ЦК, а лише той, для якого зберігальна діяльність є основною статутною підприємницькою діяльністю.
11. Договір зберігання має вважатися публічним договором не лише тоді, коли зберігання здійснюється підприємцем на складах загального користування, як це випливає з ч. 2 ст. 936 ЦК України, але і тоді, коли зберігачами будуть ломбарди, камери схову на вокзалах, банківські установи тощо.
13.12. Як ЦК УРСР, так і новий ЦК України не дають підстав розглядати оформлення договору зберігання шляхом видачі поклажодавцю номерного жетону, як письмову форму, але правові наслідки недодержання цієї вимоги мають бути тотожними тим, що наступають у разі недотримання письмової форми договору. Положення ч. 1 ст. 975 ЦК України про те, що готель відповідає за схоронність речей, внесених до готелю його мешканцем, не забезпечує належних умов захисту у разі їх втрати, крадіжки. Підвищити захищеність прав готелю та його мешканців можна шляхом введення декларацій про оголошення вартості внесених до готелю речей.
14.13. За загальним правилом зберігач несе відповідальність за порушення зберігальних обов язків на загальних підставах, за винятком відповідальності професійних зберігачів, які звільняються від неї у разі втрати, псування, пошкодження лише у разі дії непереборної сили (ст. 950 ЦК). Новим ЦК не передбачена відповідальність зберігача та поклажодавця за збитки, що проявилися у вигляді неодержаних доходів. Обґрунтовано висновок про доцільність покладення на професійного зберігача обов язку відшкодовувати збитки у повному обсязі. В ЦК України (як і в ЦК УРСР) не вирішене питання відповідальності гаражних кооперативів за незбереження автотранспортних засобів, належних їх членам. Правова позиція Верховного Суду України та інших судів полягає у тому, що така відповідальність настає лише тоді, коли вона прямо передбачена статутними документами кооперативів. На думку дисертанта, зазначена відповідальність гаражних кооперативів має наступати також у разі прийняття ними транспортних засобів на зберігання за договором.
На основі науково-практичних висновків внесені конкретні зміни, доповнення до низки статей нового ЦК України (940, 936, 946, 958, 937, 975, 954).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням інституту зберігання в цивільному праві, виконана на монографічному рівні. Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що його результати можуть бути основою подальших наукових дослідженнях, можуть сприяти вдосконаленню законодавства України з питань договірних зберігальних зобов язань, у тому числі відповідних статей нового Цивільного кодексу. Вони можуть бути використані у навчальному процесі, при підготовці підручників і навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсів цивільного та підприємницького права для викладачів та студентів юридичних спеціальностей, у практичній діяльності судів, господарських судів України, а також можуть бути корисними для адвокатів, працівників юридичних служб.
Апробація і впровадження результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані і знайшли своє відображення в трьох публікаціях у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності „правознавство” та в інших наукових працях, загальним обсягом понад 5 друкованих аркушів, у тому числі у трьох підручниках з цивільного права. Загальнотеоретичні положення використовувались при проведенні практичних занять з цивільного права, а також були предметом обговорення на науково-практичних конференціях з проблем підприємницького права.
Структура роботи визначається метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють 7 підрозділів, висновків, списку нормативних актів, використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 180 сторінок.
|
