|
Актуальність теми дослідження. Метою судово-правової та адміністративної реформи, що здійснюється в Україні, є формування демократичної правової держави, де гідність особи, її здоров я, права і свободи, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю та гарантуються Конституцією. Визнання нашою країною найважливіших міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини потребує відповідного юридичного механізму забезпечення захисту прав і свобод громадян, юридичних осіб, що обумовлює актуальність проблеми утворення в Україні адміністративної юстиції.
Час засвідчив недостатню ефективність існуючих в Україні органів і процедур вирішення правових спорів, де однією стороною виступає громадянин (або юридична особа), а іншою – орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Не є повною система захисту прав громадян в Україні і з точки зору її відповідності світовим стандартам. Одна з причин такого становища, як уявляється, полягає в тому, що законодавство про оскарження в судовому порядку рішень і діяльності органів управління, посадових осіб, які порушують права і свободи громадян і юридичних осіб, як і раніше відносить справи даної категорії до підсудності судів загальної юрисдикції. Судовий контроль у сфері діяльності виконавчої влади і органів місцевого самоврядування в Україні, як уявляється, є обмеженим, і це при тому, що порушення органами публічної влади прав і свобод громадян допускаються досить часто. Розвиток сучасного суспільства також обумовив збільшення кількості звернень до судових органів як громадян, так і юридичних осіб. Це визначається процесами становлення ринкової економіки, ускладненням соціально-економічних зв язків та багатьма іншими факторами. Відповідно до статистичних данних Верховного Суду України за 2002 рік в Україні протягом 1991 – 2000 р.р. невпинно збільшується кількість справ цієй категорії. Так, якщо в 1991 р. було закінчено провадженням 1043 справ, то у 1996 р. їх було вже 7726, а в 2000 р. – 29952 справи. При цьому процент скарг, які були задовільнені також зростав: у 1991 р. – 222 з 1043; в 1996 р. 5164 з 7726; в 2000 р. 18260 з 29952.
До судів Харківської області тільки за перше півріччя 2003 року надійшло 862 заяви (скарги) із справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. З них 426 – скарги на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. За результатами вказаного періоду судами прийнято рішення по 459 справах, у тому числі – 215 по справах зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. 138 скарг по справах цієй категорії судами було задоволено. Судами Харківської області залишено без розгляду 100 скарг, а 19 скарг передано по підвідомчості до господарського суду. По результатах першого півріччя 2003 року в судах залишок справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, складає 533, з них 314 – справи по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності, у тому числі по 104 скаргах – провадження зупинено. Наведена статистика свідчить про навантаженість судів загальної юрисдикції справами, що виникають з адміністративно-правових відносин, а, насамперед, справами по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. Важливу роль у справі забезпечення законності і захисту порушених прав і свобод у процесі діяльності державних органів та їх службовців має відігравати адміністративна юстиція – інститут, який характеризується наявністю спеціалізованих адміністративних судів, що відокремлені від судів цивільної та кримінальної юрисдикції. Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні” від 22.07.1998 р., повноцінне запровадження в Україні такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція, має нагальне значення.
Враховуючи перенавантаженість судів цивільними справами, численні адміністративні правопорушення та зростаючу кількість спорів громадян і юридичних осіб з державними органами у сфері управління, що виникають внаслідок порушення прав і свобод особи, стає все більш необхідним фактичне створення інституту адміністративної юстиції в Україні. Таким чином, актуальність обраної теми дослідження визначається необхідністю розробки теоретичних проблем адміністративної юстиції, що дозволить остаточно визначити її роль і значення в нашій державі.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної цільової програми № 0186.0.070865 “Права людини та проблеми становлення організації і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні”, яка розробляється в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. Тему дисертації затверджено вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 23.01.1998 р. (протокол № 6). Метою і задачами дисертаційного дослідження є з ясування сутності інституту адміністративної юстиції, його оцінка у світлі демократизації українського суспільства, виявлення відповідності існуючого інституту адміністративної юстиції до сучасних вимог захисту проголошених в Конституції України прав та свобод людини і громадянина; аналіз законодавства, що регулює дані правові відносини; теоретичне осмислення змісту та особливостей адміністративної юстиції та вироблення на цій основі пропозицій щодо утворення в Україні адміністративної юстиції, системи спеціалізованих адміністративних судів. Головна мета дослідження - визначення та обгрунтування місця інституту адміністративної юстиції в системі державно-правових інститутів України, його значення для забезпечення режиму законності, дотримання конституціїних гарантій прав та свобод людини і громадянина у сфері виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність розв язання низки принципових задач, а саме: - проаналізувати причини появи адміністративної юстиції як однієї з головних ознак демократичної, соціальної, правової держави і висвітлити її сутність; - розглянути існуючі форми захисту прав та свобод громадян та юридичних осіб, у загальному вигляді проаналізувати можливості їх практичного використання; - дослідити питання та обгрунтувати критерії визначення підвідомчості суду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин; - здійснити аналіз визначень поняття адміністративної юстиції, що наводяться в сучасній юридичній літературі, та на основі виявлених додаткових закономірностей сформулювати авторське бачення цього правового інституту; - встановити співвідношення між адміністративною юстицією та адміністративною юрисдикцією, визначити місце і значення адміністративної юстиції в адміністративно-юрисдикційній діяльності;
- висвітлити світовий досвід побудови та функціонування моделей (систем) адміністративної юстиції з метою запозичення позитивних наробок в Україні; - проаналізувати та оцінити історичний розвиток адміністративної юстиції в Україні, його вплив на формування цього інституту на сучасному етапі державотворення; - визначити ознаки, завдання та елементи адміністративного судочинства, а також основні вимоги, які на думку автора будуть сприяти законодавчому формуванню системи спеціалізованих адміністративних судів; - опрацювати рекомендації, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства у сфері захисту прав і свобод громадян у державному управлінні та стосовно адміністративного судочинства.
Об єкт дослідження – сутність і зміст адміністративної юстиції як однієї з основних рис правової держави та суспільні відносини, що виникають у процесі формування і розвитку цього інституту громадянського суспільства, а також при розгляді і вирішенні в судовій процесуальній формі спорів у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, й адміністративними органами – з іншого. Предмет дослідження – особливості адміністративної юстиції, її співвідношення з адміністративної юрисдикцією, а також теоретичні питання створення та функціонування (діяльності) інституту адміністративної юстиції в Україні, системи спеціалізованих адміністративних судів. Методологічну основу дослідження складають теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи і концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі теорії держави і права, конституційного, адміністративного та інших галузей права і процесу. На всіх етапах дослідження використовувалися такі методи наукового пізнання, як діалектичний, формально-юридичний, статистичний, логічний, порівняльний та ін. Так, для з ясування причин появи та сутності адміністративної юстиції використовувався діалектичний метод наукового пізнання. Адміністративна юстиція досліджується в її єдності і протиріччі, що дає можливість сформулювати всебічно обмірковані узагальнення й висновки, які мають важливе теоретичне і прикладне значення. Формально-юридичний метод використовувався для аналізу дослідження існуючої системи правових норм, які регулюють адміністративне судочинство, що у комплексі з методом логічного аналізу дозволяє сформулювати рекомендації щодо вдосконалення законодавства в цій сфері. Порівняльно-правовий та системно-структурний методи використовувалися при дослідженні існуючих систем адміністративної юстиції в деяких зарубіжних країнах, наданні рекомендацій щодо запозичення світового досвіду в процесі реформування судової системи в Україні. З метою визначення історичного розвитку інституту адміністративної юстиції в Україні перевага надавалась таким методам, як історико-правовий та наукового узагальнення. У процесі виконання дисертаційної роботи здійснено аналіз наукової літератури та нормативних актів, які відносяться до теми дослідження, що дозволяє говорити про його об єктивність і обгрунтованість. Використано результати попередніх розробок, а також публікації автора.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці як вітчизняних, так і закордонних учених-юристів, особливо з теорії держави і права, адміністративного права і процесу та теорії управління, цивільного процесу. Дисертацію виконано з урахуванням положень наукових праць В.Б. Авер янова, М.Г. Авдюкова, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, Ю.П. Битяка, А.Т. Боннер, І.Л. Бородина, В.В. Бойцової, В.Я. Бойцова, В.Т. Квіткина, Ю.М. Козлова, А.Т. Комзюка, А.І. Кудрящової, Є.М. Мурадьяна, Є. Носова, Л.І. Пахолока, Ю.C. Педько, Є.Г. Пушкара, В.І. Ремньова, Г.В. Рижкова, В.В. Сажиної, Н.Г. Салищевої, А.О. Селіванова, Е.Старосцяка, В.С. Стефанюка, М.М. Тищенко, Ю.О. Тихомирова, Г.Й. Ткач, Є.І. Чесовського, Н.А. Чечиної, Д.М. Чечота, М.С. Шакаряна, В.І. Шишкіна, Т.І. Фахрашуі, Б.Н. Юркова, О.В. Яценко та ін.
Автором використовувались також праці дореволюційних та постреволюційних учених Р.Гнейста, В.Гессена, С.Завадського, М.Д. Загряцькова, Л.О. Зайдемана, Є.В. Васьковського, О.Ф. Євтіхієва, А.І. Єлістратова, М.М. Кобалевського, Н.М. Коркунова, С.А. Корфа, А.С. Котляревського, І.Т. Тарасова та ін.
Нормативно-правовою та емпіричною базою дослідження стали Конституція України, міжнародні договори й конвенції, закони України і постанови Верховної Ради України, укази й розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також узагальнення практики діяльності судів та управлінських (юрисдикційних) органів щодо розгляду скарг (заяв) на рішення, дії або бездіяльність державних органів у сфері управлінської діяльності. Використано також і власний досвід юридичної практики дисертанта. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших в українській адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем побудови інституту адміністративної юстиції в демократичних умовах розвитку держави. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує своє вирішення низки дискусійних у теорії адміністративного права питань, формулює пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і практики його застосування. У дисертації обґрунтовується низка нових положень, висновків і пропозицій, важливих для юридичної науки і практики, а саме:
- подальше обґрунтування отримала теза про те, що зміна політичного і соціально-економічного устрою в Україні, зміщення пріоритетів у співвідношенні держави й особистості на користь останньої потребують запровадження адекватних новим потребам суспільства державно-правових механізмів у діяльності із захисту прав і свобод громадян, а найбільш ефективною формою такого захисту від порушень з боку суб єктів управління є судова процесуальна форма, впровадження якої є важливою їх гарантією, одним із етапів входження України до спільноти демократичних, правових, соціальних держав; - уперше здійснено комплексний науковий аналіз чинного законодавства, що стосуєься судового захисту прав і свобод громадян і юридичних осіб від порушень у сфері державного управління, зроблено висновок про неоднозначність визначення підвідомчості судовим органам справ про порушення прав і свобод громадян і юридичних осіб рішеннями, діями або бездіяльністю адміністративних органів; - проаналізовано сучасний стан адміністративно-правового регулювання судового оскарження громадянами рішень, дій або бездіяльності адміністративних органів, що порушують їх права; обґрунтовується висновок, що конституційне право громадянина і юридичної особи на судовий захист не одержало ще чіткої законодавчої регламентації, відсутній ефективний механізм реалізації даного права, доступ до правосуддя в достатній мірі не забезпечується; - на основі порівняльного аналізу багатьох систем адміністративної юстиції висловлено підтримку запровадження в Україні адміністративної юстиції шляхом створення системи спеціалізованих адміністративних судів; зроблено аргументований висновок про необхідність більш глибокого вивчення інститутів адміністративної юстиції з точки зору не тільки інституціонального підходу (організація адміністративних судів), а й концепції адміністративного судочинства (процесуальні аспекти діяльності, поведінкові орієнтації суддів, їх соціальний статус і установки, доступність адміністративного судочинства).
- дістало подальшого розвитку обґрунтовання позиції відносно наділення адміністративних судів правозахисними функціями щодо прав і свобод громадян та юридичних осіб, а також недоцільності надання їм повноважень з розгляду справ про адміністративні правопорушення; сформульовано рекомендації щодо вдосконалення і розвитку законодавства, яке регулює адміністративне судочинство, надано пропозиції відносно внесення до нього змін і доповнень, а також прийняття Закону України “Про адміністративні суди ”;
- подано авторське бачення проблем спеціалізації судів, зокрема адміністративних судів, взаємодії судів різних юрисдикцій, запобігання перетинанню їх юрисдикції та принципів організації адміністративної юстиції як підсистеми судової влади; - розвинено положення про те, що необхідними умовами зміцнення і нормального функціонування майбутньої системи адміністративної юстиції є спеціальна підготовка в юридичних вищих навчальних закладах потенційних кадрів – кандидатів на посади адміністративних суддів, яка включає не тільки вивчення програми за спеціальністю “правознавство”, але й таких дисциплін, як “теорія управління”, “адміністративний процес”, “податкове право” тощо; включення до навчального процесу юридичних вищих навчальних закладів спеціальних навчальних курсів – “Адміністративне процесуальне право”, “Адміністративне судочинство” чи “Адміністративна юстиція”; створення спеціальних установ, які здійснюватимуть перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів адміністративних судів.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що винесені на захист положення суттєво доповнюють науки адміністративного права та адміністративного судочинства (адміністративної юстиції), і певною мірою є підґрунтям для вдосконалення законодавства в процесі створення в Україні системи спеціалізованих адміністративних судів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані:
- у науково-дослідній роботі – для обґрунтування моделі адміністративної юстиції в Україні, яка б відповідала світовим та європейським стандартам у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина;
- у правотворчості – як теоретичний матеріал для вдосконалення і систематизації чинного законодавства щодо адміністративного судочинства;
- у навчальному процесі – при підготовці розділів підручника “Адміністративне право України”, навчального посібника “Адміністративно-процесуальне право України”, під час викладання в юридичних вузах курсів “Адміністративне право”, “Адміністративна юстиція”, “Розгляд судами адміністративних справ”; - у науково-дослідній роботі студентів, слухачів, курсантів;
- у практичній діяльності суддів при розгляді справ за зверненнями громадян та юридичних осіб за захистом прав і свобод.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й неодноразово обговорювалася на кафедрі адміністративного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на: науковій конференції молодих учених та аспірантів “До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини” (12 грудня 1998 р., м. Харків); науково-практичній конференції “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов язків” (17 лютого 2000 р., м. Харків); Всеукраїнської науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (27 грудня 2000 р., м. Харків); науково-практичній конференції “Проблеми удосконалення правового регулювання місцевого самоврядування” (4 – 5 грудня 2001 р., м. Харків). Окремі із сформульованих у дисертації положень використовувалися при проведенні практичних занять із курсу “Адміністративне право України”, спецкурсу “Адміністративна відповідальність”.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у трьох статтях, надрукованих у провідних фахових наукових виданнях ВАК України, та трьох тезах.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (169 найменувань). Повний обсяг дисертації – 173 сторінки (без списку використаної літератури та нормативних актів).
|
