|
Актуальність теми дослідження. Процес становлення й розвитку законодавчої влади незале-жної України пов язується, в першу чергу, із прийняттям чинної Конституції України та інших конституційних законів. У своїй практичній діяльності Верховна Рада України керується при здій-сненні своїх законодавчих, установчих, контрольних, бюджетних та інших повноважень Регламе-нтом Верховної Ради України 1994 року, на підставі якого здійснюються усі вказані процедури. Проте, у ч.5 ст.82 Конституції України встановлене правило, згідно з яким: “Порядок роботи Вер-ховної Ради України встановлюється Конституцією та законом про регламент Верховної Ради України” [1]. Ще одна норма Основного Закону України вказує на необхідність прийняття зазна-ченого Закону України “Про регламент Верховної Ради України”, а саме, у п.21 ч.1 ст.92 Консти-туції України встановлено, що організація і порядок діяльності Верховної Ради України визнача-ються виключно законами України [2].
Більшість теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України, яким керується у своїй постійній діяльності український парламент, залишається малодослідженими. У юридичній літе-ратурі основна увага приділяється юридичному процесу, що розглядається насамперед як судовий процес, хоча провідним видом юридичного процесу є, об єктивно, парламентський процес. Проте дослідженню парламентського процесу в теорії конституційного права ще не приділено належної уваги, він залишається недостатньо вивченим юридичним явищем, складним за формою і змістом. Основним джерелом правового регулювання парламентського процесу, разом із Конституцією України, є Регламент Верховної Ради України, про який має бути прийнятий відповідний Закон.
У теорії конституційного права України досліджені тільки окремі елементи теоретичних ос-нов Регламенту українського парламенту. Відсутній єдиний підхід до визначення поняття “Регла-мент Верховної Ради України”, недостатньо досліджена проблема стадій прийняття, внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, невизначеними в повному обсязі залишаються структура та функції вказаного процесуального нормативного-правового акта, потребують дослідження про-блеми реалізації (застосування) Регламенту Верховної Ради України.
Такі обставини й виняткове значення узагальнення і систематизації практичного та теорети-чного матеріалу, накопиченого з окремих теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради Укра-їни, а також аналіз деяких теоретичних аспектів і проблем застосування відповідних процесуаль-них нормативно-правових актів у окремих державах, свідчать про актуальність теми даного дослі-дження, зумовлюють його наукову і практичну значимість. Пропозиції стосовно вдосконалення парламентського законодавства висуваються для більш широкого обговорення та подальшої пере-вірки.
Зв язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина планової науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцево-го самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретичні про-блеми реалізації Конституції України” (№ державної реєстрації 0196U012890).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вирішення комплексу теорети-чних і практичних проблем удосконалення Регламенту Верховної Ради України і механізму його реалізації, формулювання висновків.
Визначена мета наукового дослідження зумовила постановку й розв язання таких завдань:
розкрити зміст понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Регламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за порушення норм Регламен-ту Верховної Ради України”;
визначити основні риси Регламенту Верховної Ради України;
визначити стадії прийняття Регламенту Верховної Ради України і внесення до нього змін;
сформулювати концепцію структури Регламенту Верховної Ради України;
класифікувати та охарактеризувати функції Регламенту Верховної Ради України;
визначити форми реалізації Регламенту Верховної Ради України;
виокремити елементи механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України;
вказати шляхи вдосконалення Регламенту Верховної Ради України;
охарактеризувати проблемні аспекти конституційної відповідальності за порушення норм Регламенту Верховної Ради України.
Об єктом дослідження є теоретичні й практичні проблеми джерел конституційного права України.
Предметом дослідження в рамках визначеного об єкта є теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.
Методологічною основою дослідження є загальнотеоретичні принципи та підходи, які забез-печують достовірність знань та вирішення визначених дослідником завдань. В роботі дисертантом використовується система загальнофілософських методів дослідження (діалектика, об єктивність, історизм) – під час з ясування змісту понять “Регламент Верховної Ради України”, “функції Рег-ламенту Верховної Ради України”, “реалізація Регламенту Верховної Ради України”, “механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України”, “конституційно-правова відповідальність за по-рушення норм Регламенту Верховної Ради України”; загальнонаукових методів (метод системного аналізу, структурно-функціональний, метод моделювання і прогнозування) – під час визначення юридичної природи Регламенту Верховної Ради України та його структури, виділення стадій по-рядку його прийняття, форм реалізації, а також визначенні загальних рекомендацій щодо вдоско-налення Регламенту Верховної Ради України; спеціальних методів (формально-юридичний, порів-няльно-правовий) – у дослідженні питань щодо виділення критеріїв для класифікації основних рис, функцій Регламенту Верховної Ради України та визначення основних рис конституційної від-повідальності за порушення норм зазначеного нормативно-правового акта.
Комплексний підхід до використання вищезазначених наукових методів дозволив всебічно розглянути теоретичні проблеми Регламенту Верховної Ради України.
Науково-теоретичною базою дослідження стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теоретичних проблем регламентів парламентів (палат парламентів). Найбільш вагомий внесок у розробку деяких теоретичних проблем стосовно Регламенту Верховної Ради України був зробле-ний вітчизняними вченими: В.І. Борденюком, Г.С. Журавльовою, В.М. Кампо, Л.Т. Кривенко, В.Ф. Мелащенком, А.О. Нечитайленком, В.Ф. Погорілком, В.Я Тацієм, Ю.М. Тодикою, О.Ф. Фри-цьким, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком та іншими науковцями. Структура і зміст Регламен-ту парламенту України досліджувалися не тільки в рамках науки, а й практиками парламентського процесу – народними депутатами Верховної Ради України ІІІ- го і VI-го скликань В.М. Асадчевим, В.В. Гаврилюком, Г.Ф. Гармашем, В.С. Ковалем, В.І. Коновалюком, В.Г. Матвєєвим, В.В. Носо-вим, В.С.Омелічем, О.Г. Пухкалом, З.В. Ромовською, С.В.Сасом, О.В. Турчиновим та ін.
Зарубіжні та радянські вчені в різний час обговорювали деякі питання, що стосуються рег-ламентів парламентів (палат парламентів) та регламентів інших органів, що входять до парламент-ської структури. Серед зарубіжних та радянських дослідників вказаної проблематики необхідно назвати роботи, авторами яких є: А.Г. Гузнов, П.П. Гуреєв, А.А. Кененов, Д.А. Керимов, Д.А. Ко-вачев, Л.В. Лазарев, В.А. Мамаєв, В.О. Мамутов, Т.Е. Рождєственська, В.Є. Чиркін та ін.
В процесі написання дисертації також враховано загальнотеоретичні положення праць з кон-ституційного права зарубіжних країн, теорії держави та права. У рамках загальної теорії юридич-ного процесу варто зазначити використані в даному дослідженні праці щодо реалізації правових норм російських дослідників: С.С. Алексєєва, А.М. Васильєва, Б.В. Дрейшева, Л.М. Завадської, В.В.Лазарева, В.С. Нерсесянца, А.С Піголкіна, В.Н. Протасова, Ю.С. Решетова, Б.О. Страшуна, Ю.О. Тихомирова, Ю.Г. Ткаченко, Л.С. Явича та ін.
Враховано концептуальні положення конституційного права щодо конституційно-правової відповідальності, викладені у роботах С.А. Авак яна, Н.О. Бобрової, Т.Д. Зражевської, Н.М. Коло-сової, М.О. Краснова, Л.Т. Кривенко, Л.Р. Наливайко, Ю.О. Тихомирова, Ю.М. Тодики, В.Ф. По-горілка та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні монографічною працею, яка присвячена комплексному дослідженню теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України. В цій дисертаційній роботі сформульована авторська концепція теорії Регламенту Верховної Ради України.
Наукова новизна одержаних результатів знайшла своє втілення в таких висновках та пропо-зиціях здобувача:
визначення поняття Регламенту Верховної Ради України як єдиного процесуального норма-тивно-правового акта, що встановлює порядок діяльності українського парламенту, має силу зако-ну, особливий порядок прийняття, зміни і скасування;
класифікація рис Регламенту Верховної Ради України, які поділяються на загальні та особ-ливі. Загальними рисами Регламенту Верховної Ради України є: його письмово-документальна форма, вольовий характер, офіційний характер, змістова єдність із Конституцією України; він встановлює права та обов язки та порядок їх здійснення суб єктами парламентсько-правових від-носин, приймається Верховною Радою України в порядку, відмінному від порядку прийняття кон-ституційних та звичайних законів, має визначені зовнішні реквізити (ознаки), публікується в спе-ціальних (офіційних) виданнях, його чинність поширюється в часі, просторі, за колом суб єктів тощо. Особливими рисами зазначеного акта є: комплексність, стабільність, постійно діючий про-цесуальний нормативно-правовий характер, особливий предмет правового регулювання тощо;
концепція стадій регламентарного процесу в Україні, тобто порядку прийняття та внесення змін до Регламенту Верховної Ради України, який складається з чотирьох стадій: внесення законо-проекту про Регламент Верховної Ради України (законодавча ініціатива); розгляд законопроекту в парламенті (в комітетах, на пленарних засіданнях) у трьох читаннях; прийняття Регламенту Вер-ховної Ради України; підписання та офіційне оприлюднення Регламенту Верховної Ради України;
концепція структури Регламенту Верховної Ради України: за структурою він є єдиним актом, який у цілому характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю, і складається з трьох час-тин: преамбули (вступу), основної частини і заключних положень. У преамбулі, яка, на відміну від загальноприйнятого способу викладення преамбул до основного тексту нормативно-правового ак-та, міститься у ст.1.0.2 Розділу 1 Регламенту Верховної Ради України. Інші норми Розділу 1 Рег-ламенту парламенту України мають загальну юридичної силу. Нормами цього розділу врегульо-вуються положення про відкриті та закриті засідання парламентів; про мову, на якій ведуться засі-дання в парламенті; про право визначених суб єктів на позачергові виступи та про висвітлення ро-боти парламенту засобами масової інформації й деякі інші. Основна частина складається з 10 роз-ділів (починаючи з Розділу 1, за винятком ст.1.0.2 Регламенту Верховної Ради України і закінчую-чи Розділом 10), розділи поділяються на глави та статті. Третя, остання структурна частина чинно-го Регламенту Верховної Ради України включає Розділ 11 “Заключні положення”, який складаєть-ся з однієї статті, в якій встановлені правила обчислення строків, що беруться до уваги без ураху-вання офіційних вихідних та святкових днів, і застосовуються при визначенні дотримання вимог Регламенту стосовно законодавчої, контрольної, бюджетної та інших процедур парламенту Украї-ни тощо;
визначення поняття функцій Регламенту Верховної Ради України як основних напрямів та видів його впливу на порядок діяльності парламенту України, на парламентсько-правові процесу-альні відносини, що виникають між Верховною Радою України у взаємодії з іншими органами влади з метою забезпечення здійснення Верховною Радою України своїх функцій і повноважень;
класифікація функцій Регламенту Верховної Ради України шляхом їх поділу за такими кри-теріями: за роллю, способами й засобами, за сферами впливу, за формами роботи, за функціями парламенту тощо. 1) За роллю в регулюванні парламентсько-правових відносин можна розрізняти, зокрема, такі функції, як функція встановлення порядку роботи парламенту, функція підтримання порядку роботи парламенту, функція вдосконалення порядку роботи парламенту, функція забез-печення, охорони, гарантування роботи парламенту тощо; 2) за способами і засобами впливу на парламентсько-правові відносини можна виділити законотворчу, установчу, бюджетну, контроль-ну, регулятивну, охоронну, інформаційну, програмну функції тощо; 3) за сферами впливу на пар-ламентсько-правові відносини можна розрізняти об єктні функції Регламенту Верховної Ради України: політичну, економічну, соціальну, культурну (ідеологічну) – з числа внутрішніх та зов-нішні: зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну тощо;
визначення поняття реалізації Регламенту Верховної Ради України як діяльності уповнова-жених суб єктів державної влади у формі використання, виконання, дотримання й застосування, закріплених Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України й іншими нормативно-правовими актами відповідних процесуально-правових норм і передбачених ними повноважень цих суб єктів;
концепція механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України як системи елементів ор-ганізаційного і нормативного характеру, що створюють умови для ефективної діяльності суб єктів щодо використання, виконання, дотримання і застосування процесуально-правових норм, їх охо-рони і захисту. До елементів організаційного механізму реалізації Регламенту Верховної Ради України пропонуємо включити такі складові: суб єкти реалізації; політичні, економічні та технічні компоненти тощо. У нормативному аспекті під “механізмом реалізації Регламенту Верховної Ради України” пропонуємо розуміти комплекс взаємопов язаних і взаємодіючих елементів: акти парла-ментського законодавства, юридичні засоби (нормотворча техніка, тлумачення), юридичні засоби охорони й захисту (юридична відповідальність) тощо;
концепція конституційно-правової відповідальності за порушення норм Регламенту Верхов-ної Ради України, яка розглядається в двох аспектах: в об єктивному аспекті та в суб єктивному аспекті. В об єктивному аспекті конституційно-правова відповідальність за порушення норм Рег-ламенту Верховної Ради України є одним із видів ретроспективної юридичної відповідальності, тобто відповідальності, яка настає за конституційне правопорушення, вчинене суб єктом парламе-нтського права в минулому. В суб єктивному аспекті конституційно-правову відповідальність за порушення норм Регламенту Верховної Ради України можна розглядати як обов язок суб єкта пра-вопорушення перетерпіти обмеження або позбавлення належних йому прав з боку компетентних державних органів (Верховної Ради України та її посадових осіб) як реалізація санкції порушеної норми;
пропонуємо вдосконалити порядок прийняття і внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (зменшити коло суб єктів права законодавчої ініціативи, закріпити право підписання за Головою Верховної Ради України тощо); встановити унормування з урахуванням положень Кон-ституції України установчої, бюджетної і деяких спеціальних процедур (заслуховування Верхов-ною Радою щорічних та позачергових послань Президента України, усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, розгляд питань про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях тощо); удосконалити механізм реалізації Регламенту Верховної Ради України шляхом закріплення в зазначеному процесуальному нормативно-правовому акті ін-ституту парламентської більшості, гарантування прав опозиції, удосконалення організації й робо-ти парламентських фракцій, комітетів, а також встановлення нових процедур: слухань у комітетах, годину запитань і відповідей Уряду України в парламенті тощо.
Практичне значення одержаних результатів. Положення та висновки, які містяться в роботі, можуть бути використані як вихідні рекомендації для вдосконалення законодавчих актів, що регу-люють діяльність парламенту України, зокрема, при розробці проекту Закону України про регла-мент Верховної Ради України. Дослідження теоретичних проблем Регламенту Верховної Ради України та механізму його реалізації є важливим для вироблення й урахування загальних теорети-чних положень з метою удосконалення зазначеного акта. Враховуючи важливість забезпечення принципу верховенства закону та стабільності Конституції України, розроблені автором пропози-ції можуть бути використані під час здійснення парламентської реформи та вдосконалення кон-ституційного процесу.
Матеріал, який міститься в дисертації, її висновки та теоретичні узагальнення можуть вико-ристовуватися в процесі викладання курсу “Конституційне право України”, а також спецкурсів “Державознавство”, “Парламентське право”. Він також може бути використаний в процесі пода-льших досліджень парламентського законодавства України.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були апробовані при її обговоренні на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інсти-туту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, а також засіданнях кафедри конституцій-ного та адміністративного права юридичного факультету Запорізького державного університету.
Теоретичні висновки та окремі положення, сформульовані в дисертації, доповідалися й обго-ворювалися на IV міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування зако-нодавства України” (листопад 1999 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), засіданнях міжнародного “круглого столу”, присвяченого пам яті професора К.Г. Федорова (травень 2000 р., Запоріжжя, ма-теріали опубліковано), міжнародній науковій конференції присвяченій пам яті професора К.Г. Фе-дорова (червень 2001 р., м. Запоріжжя, тези опубліковано), Всеукраїнській науково-практичній конференції (квітень 2003 р., м. Запоріжжя, матеріали опубліковано).
Крім цього, результати дисертаційного дослідження використовувалися автором у навчаль-но-методичній роботі (при складанні робочих програм, методичних вказівок, читанні лекцій) на юридичному факультеті Запорізького державного університету.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у семи наукових статтях, з них три – у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 209 сторінок, в тому числі список використаних дже-рел – 22 сторінки (343 посилання).
| 
