|
Актуальність теми. Вексель є одним з найдавніших цінних паперів, однак досвід його використання в цивільному обороті України ще не значний, що зумовлено тривалим обмеженням обороту цінних паперів та відсутністю вексельного обігу на території України за радянських часів. З часу відновлення Україною незалежності Кабінетом Міністрів та Верховною Радою було зроблено спроби впорядкувати відносини в сфері застосування векселів у цивільному обороті. На це, зокрема, були направлені Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України” від 17 червня 1992 року та Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 10 вересня 1992 р. № 528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків”.
Важливим кроком до забезпечення відновлення вексельного обігу на території України було приєднання України до Женевських конвенцій 1930 року (06.07.1999 р.), які визначають загальні засади вексельного обігу та прийняття Закону “Про обіг векселів в Україні” (05.04.2001 р.)
Тривала відсутність вексельного обігу не кращим чином відобразилась на розумінні правової природи цінних паперів, у тому числі векселя, не лише учасниками вексельного обігу, а й представниками законодавчих та судових органів, що зумовило на сьогодні прийняття не зовсім коректних з погляду теорії цінних паперів та вексельного права нормативних актів та винесення значної кількості суперечливих судових рішень.
В Україні дослідженню певних проблем правового регулювання векселів, вексельних правовідносин було присвячено дисертаційні роботи С.М. Бервено “Правовые аспекты вексельного обращения в Украине” (1997 р.), І.Ф.Сидорова “Виконання вексельних зобов язань” (2003 р.), монографію С.М. Бервено та В.Л. Яроцького “Правовое регулирование вексельного обращения в Украине” (Х., 2001). Характеризуючи дослідження, які провадилися останнім часом вітчизняними науковцями, слід зауважити, що питання вексельного обігу розглядаються в них, як правило, у контексті особливого правового регулювання вексельних відносин, яке здійснюється спеціальними законодавчими актами. Більшість наукових праць були направлені на дослідження вексельних зобов язань, таких інститутів вексельного права, як акцепт, індосамент, аваль тощо. При цьому недостатньо уваги приділялось питанням використання векселя в цивільному обороті саме як об єкту цивільних прав, особливостям реалізації права власності на вексель, його спадкування та ін. З прийняттям нового ЦК України, який закріпив загальні засади обігу цінних паперів в Україні, виникає необхідність у комплексному дослідженні використання в цивільному обороті векселя саме як об єкта цивільних прав та вирішенні як теоретичних проблем використання векселів в цивільному обороті, так і проблем правового регулювання вексельного обігу.
В дисертаційному дослідженні було використано праці дореволюційних і сучасних вітчизняних та зарубіжних фахівців у сфері цивільного та вексельного права: М.М. Агаркова, С.М. Бараца, С.М. Бервено, В.А. Бєлова, Я.Ф. Браве, О.О. Вишневського, С.Й. Вільнянського, В.М. Гордона, В.В. Грачова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Іоффе, А.І. Камінки, І.С. Канзафарової, В.М. Коссака, І.Ю. Красько, Є.О. Крашеніннікова, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, І.М. Кучеренко, Д.Г. Лаврова, Л.А. Лунца, В.В. Луця, В.Ф. Маслова, Г.К. Матвєєва, Р.А. Майданика, І.Р. Назарчука, Н.Й. Нерсесова, Л.О. Новосьолової, О.А. Пушкіна, В.А. Рясенцева, І.М. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, С.Я. Фурси, Є.О. Харитонова, Б.Б. Черепахіна, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершенєвича, В.С. Щербини, В.Л. Яроцького та ін.
Таким чином, тема дисертаційного дослідження була обрана з урахуванням таких підстав: відсутність комплексних дисертаційних та монографічних досліджень векселя як об єкта цивільних прав; необхідність конкретизації місця векселя в системі об єктів цивільних прав; неврегульованість цивільних відносин, які виникають при спадкуванні векселів, звернені стягнення на вексель; потреба у розробці теоретичних засад для законодавчого врегулювання певних проблем, які виникають в сфері вексельного обігу.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України “Приватно-правові засади нового цивільного законодавства України”.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є проведення комплексного наукового аналізу проблемних питань правового регулювання відносин, які виникають при використанні векселя в цивільному обороті, формулювання теоретичних висновків та розробка пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавства, яке регулює відносини, пов язані з використанням векселів. Мета наукового дослідження зумовила такі задачі наукового пошуку: визначити місце векселя в системі об єктів цивільних прав; дослідити особливості реалізації права власності на вексель; провести теоретичний аналіз відносин, що виникають при переході права власності на вексель; провести теоретичний аналіз відносини, які виникають при спадкуванні векселів; визначити особливості договорів, які укладаються у вексельному обігу; сформулювати наукові висновки та пропозиції щодо удосконалення правового регулювання використання векселів в цивільному обороті.
Об єктом дослідження є цивільно-правові відносини, які виникають при використанні векселів в цивільному обороті.
Предметом дослідження є вітчизняні та зарубіжні наукові розробки з проблем вексельного та цивільного права, а також відповідні міжнародні нормативні акти, законодавство і судова практика України з досліджуваного питання.
Методи дослідження, що використовувалися в процесі здійснення дисертаційного дослідження, були обрані відповідно до мети і завдань дослідження, з урахуванням його об єкта та предмета. Було використано дві групи методів наукового пізнання – загальнонаукові та спеціальні. Застосування історико-правового методу дозволило проаналізувати процес становлення інституту векселя в цивільному праві та законодавстві, сприяло виявленню основних напрямків його розвитку у майбутньому; структурно-функціонального методу – дало можливість визначити місце векселя в системі об єктів цивільних прав; метод порівняльного правознавства використовувався при аналізі нормативних актів України та зарубіжних країн, що надало можливість сформулювати низку пропозицій щодо подальшого удосконалення чинного вітчизняного законодавства у сфері вексельного обігу. За допомогою методу формально-догматичного аналізу здійснено тлумачення цивільно-правових норм в сфері регулювання векселів та відповідних термінів. Шляхом аналізу та синтезу досліджувалися теоретичні та практичні положення про вексель. Логіко-правовий метод системного аналізу надав можливість провести дослідження об єктивних та суб єктивних ознак векселя, вексельних правовідносин, виявити недоліки в правовому регулюванні відносин, пов язаних з використанням векселя в цивільному обороті.
Ці та інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання дали змогу по-новому сформулювати особливості правової природи зобов язання в переказному векселі, визначити особливості виникнення та припинення права власності на вексель та особливості цивільних договорів, які укладаються у вексельному обігу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому вперше в Україні комплексному дослідженні відносин, які виникають при виникненні, переході та припиненні права власності на вексель, правової природи договорів, які укладаються в процесі вексельного обігу в Україні, відносин, пов язаних з використанням векселів фізичними особами, зокрема спадкуванням векселів. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:
1. Зроблено висновок про доцільність посвідчення нотаріусом факту переходу права власності на вексель в порядку спадкування на самому векселі, оскільки це необхідно для забезпечення нормального обігу векселя після переходу права власності на нього до спадкоємців. Враховуючи це, запропоновано внести відповідні зміни до Закону України “Про обіг векселів”.
2. Обґрунтовано, що у випадку визнання векселя недійсним на підставі порушення форми він визнається недійсним з моменту його видачі, а у випадку втрати векселя він визнається недійсним на майбутнє.
3. Зроблено висновок, що положення ст. 197 ЦК України про особливості передачі прав, посвідчених цінним папером, не відповідають загальному принципу нерозривного зв язку права на цінний папір та прав, посвідчених цінним папером. Враховуючи це, в ст. 197 ЦК України необхідно внести зміни, якими в ч. 1, 3, 4, абзаці 1 ч. 5 слова “права, посвідчені цінним папером” замінити словами “права на цінний папір”.
4. Аргументовано, що згода батьків (усиновителів, піклувальників) на розпорядження векселем неповнолітніми (обмежено дієздатними) повинна бути виражена в самому векселі. В зв язку з цим пропонується доповнити Закон України “Про обіг векселів в Україні” положеннями, що від імені неповнолітніх та осіб, обмежених в дієздатності, вексель підписують, окрім цих осіб, ще один з батьків (усиновителів) або піклувальник, а від імені малолітніх та недієздатних осіб – один із батьків (усиновителів) або опікун.
5. Для врегулювання відносин, пов язаних з реалізацією прав власника векселя у разі смерті основного боржника за векселем, аргументується необхідність закріплення права власника векселя використати в такому випадку право регресу проти інших зобов язаних за векселем осіб до настання платежу. 6. Аргументовано необхідність посвідчення факту переходу права власності на вексель на підставі звернення стягнення на вексель, його реквізиції або конфіскації, у випадку відмови боржника від вчинення індосаменту, шляхом вчинення нотаріусом на векселі відповідної відмітки про перехід права власності на відповідній підставі.
7. Обґрунтовується доцільність для збереження прав за векселем в процесі звернення стягнення на нього закріпити право державного виконавця у випадку настання строку платежу за векселем, належним боржнику, пред явити ці векселі до платежу та отримати по них платіж, а у випадку відмови боржників за векселем оплатити його звернутись до нотаріуса за вчиненням протесту в неплатежі. 8. Аргументоване право власника векселя, який отримав право власності на вексель після здійснення протесту в неплатежі цього векселя, на стягнення заборгованості в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
9. Зроблено висновок про недоцільність встановлення в законодавстві вимог про підпис векселя від імені юридичної особи двома особами: керівником і головним бухгалтером, оскільки така вимога лише безпідставно ускладнює вексельний обіг. Враховуючи це, пропонується внести відповідні зміни до Закону України “Про вексельний обіг”. 10. Аргументовано, що до умов, які характеризують вексель як об єкт договорів, що передбачають передачу права власності на вексель, відносяться не лише умови, які характеризують сам вексель, тобто ознаки, які індивідуалізують вексель (реквізити та обсяг прав), а й особливості передачі векселя, тобто визначення виду індосаменту (звичайний або безоборотний), на підставі якого передається вексель, оскільки від цього залежить і обсяг прав, які будуть посвідчуватись векселем.
Практичне значення одержаних результатів визначається новизною дисертаційного дослідження і полягає у розробці актуальних питань цивільного права, правових відносин, які виникають в процесі вексельного обігу, можливості використання результатів для вдосконалення законодавчих актів щодо регулювання вексельного обігу.
З 2002 року результати цього дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі при викладанні спецкурсів “Цінні папери”, “Вексельне право” у Київському університеті права, а також при підготовці науково-практичного коментаря до глави 14 “Цінні папери” ЦК України.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчальних дисциплін “Цивільне право”, “Підприємницьке право”, спецкурсів “Цінні папери”, “Вексельне право”, у викладанні цих дисциплін і при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вузів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на всеукраїнській науковій конференції: “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, НПУ імені М.П. Драгоманова, 23-24 квітня 2004 р.). Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано три статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, одна глава у науково-практичному коментарі ЦК України, а також тези доповіді на конференції.
|
