|
Актуальність теми. Проголошення Конституцією України прав і свобод громадян як найвищої соціальної цінності вимагає наявності діючого механізму для їх реалізації, що передбачає надання пріоритету прав і свобод людини та громадянина, гарантії їх реалізації у межах окремих правових режимів, зокрема, ліцензування, яке за змістом є системою правозабезпечувальних заходів, що сприяють самореалізації здібностей громадянина у сфері підприємницької діяльності та забезпечення безпеки на різних рівнях – національної, регіональної, особистої.
Запровадження ліцензування в Україні зумовлено змінами у характері впливу держави на суспільні відносини, що розвиваються в сфері соціально-економічного розвитку держави. Проникаючи у багато сфер виробничої і соціальної діяльності, воно дає можливість дотримуватися балансу інтересів споживачів, підприємців та інших суб єктів, з одного боку, і держави з іншого. Саме ліцензія є документом-дозволом, на підставі якого фізична або юридична особа має право здійснювати певний вид діяльності, а споживачі мають можливість споживати товари та послуги, рівень яких відповідає державним вимогам і стандартам.
Основу правового режиму ліцензування становить добровільний вступ суб єкта, який не наділений владними повноваженнями, до сфери адміністративно-правових відносин, усвідомлене і бажане виконання обов язків, покладених чинним законодавством. Важливим моментом є встановлення меж цього режиму, не допускаючи їх надмірного розширення чи необґрунтованого скорочення. Це стосується не тільки чіткого визначення у нормативно-правових актах правового статусу суб єктів підприємництва, діяльність яких підлягає ліцензуванню. Потребують правової регламентації повноваження багатьох державних органів, що здійснюють державний контроль у сфері ліцензійної діяльності. Вони повинні діяти у межах власної компетенції, але з метою виконання загальнодержавних завдань. При цьому у сфері регулювання ліцензійних правовідносин має бути дотриманий баланс між загальнодержавними і приватними інтересами, забезпечення якого дозволить реалізувати норму ст.42 Конституції України про право кожного на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Розробці проблеми державного контролю в Україні приділялась увага вченими, предмет дослідження яких складали методологічні засади адміністративно-правового регулювання, становлення і розвиток правовідносин у сфері державного управління, державного контролю: В.Б. Авер яновим, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяком, В.М. Гаращуком, В.М. Горшеньовим, О.Д. Крупчаном, І.Б. Шаховим, О.О. Кармолицьким та іншими.
Підґрунтя загальнотеоретичних положень дослідження склали роботи вчених–теоретиків права С.С. Алексєєва, М.В. Вітрука, В.М. Кудрявцева, М.І. Матузова, А.В. Малько, О.Ф. Скакун, Л.С. Явича й інших учених.
У роботі були використані здобутки А.П. Альохіна, Д.Н. Бахраха, І.Л. Бачило, Ю.М. Козлова, А.Т. Комзюка, Н.Р. Нижник, Н.О. Саніахметової, Т.В. Сараскіної, В.М. Селіванова, М.С. Студенікіної, В.В. Цвєткова та інших дослідників.
Разом з тим, правовідносини у сфері ліцензійної діяльності досліджувались фрагментарно, в основному, науковцями – представниками науки господарського права. У науці адміністративного права комплексний аналіз проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності залишився поза увагою науковців.
Таким чином, недостатність у розробках на теоретичному рівні, наявність правових прогалин, а також, у зв язку з цим, необхідність проведення комплексного адміністративно-правового дослідження проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності обумовили вибір теми дисертації.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано на кафедрі адміністративного права та адміністративної діяльності Запорізького юридичного інституту МВС України за комплексним науковим проектом “Тематики пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005р.”, затвердженого наказом МВС України №635 від 30 червня 2002р. Дослідження виконано відповідно до фундаментальних положень Концепції реформи адміністративного права (абз. 1 Глави 4, та 1-2 Глави 9); приписів Указу Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.02 р. (п.1); Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр.; Рішення Колегії МВС України №4 КМ/2 від 28 лютого 1995 року (п.п.4.13.1); а також планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Запорізького юридичного інституту МВС України на 2000-2005 рр.
Мета й завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні сутності, змісту державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, характеристиці особливостей його правового регулювання, форм та методів на основі аналізу теоретичних положень, чинного законодавства України, світового досвіду контрольної діяльності у цій сфері, а також у розробці практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення контролю державних органів у сфері ліцензійної діяльності.
Зазначена мета дослідження зумовила постановку та розв язання наступних завдань:
- з ясувати особливості становлення і розвитку ліцензування у сфері підприємницької діяльності;
- проаналізувати основи і порядок введення режиму ліцензування;
- здійснити характеристику правового режиму ліцензування та його розмежування із суміжними правовими режимами;
- визначити поняття та сформулювати принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності;
- розробити класифікацію суб єктів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності та проаналізувати їх функції;
- проаналізувати форми та методи державного контролю у зазначеній сфері;
- встановити особливості використання примусу за порушення загальнообов язкових правил у сфері ліцензування;
- розробити конкретні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення правових засад контрольної діяльності державних органів у зазначеній сфері суспільних відносин.
Об єкт дослідження. Об єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються у зв язку із здійсненням державного контролю підприємницької діяльності, котра підлягає ліцензуванню.
Предмет дослідження становлять теоретико-правові проблеми державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, шляхи його удосконалення.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність прийомів і методів наукового пізнання, застосування яких засноване на діалектиці.
В роботі були також використані спеціальні методи: логіко-семантичний – для дослідження та поглиблення понятійного апарату (п.п.1.2, 2.1., 2.2); історико-правовий – для формулювання поняття, визначення необхідності та підстав запровадження ліцензування, здійснення державного контролю у цій сфері (п.п.1.1, 2.1); порівняльно-правовий – для визначення особливостей та проблем державної реєстрації, правового регулювання державного контролю у сфері ліцензійної діяльності, застосування примусу за порушення порядку та умов ліцензування (п.п.1.3, 2.2, Розділ 3); системно-структурний та соціологічний – для з ясування кола суб єктів, дослідження форм і методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності (п.п.2.3, 2.4).
Нормативну базу роботи склали Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Кримінальний кодекс України, закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним проблемам становлення і розвитку державного контролю у сфері ліцензійної діяльності. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
Уперше визначено поняття та принципи державного контролю у сфері ліцензійної діяльності.
Дістало подальшого розвитку:
- дослідження проблем становлення ліцензування та характеристика особливостей ліцензування окремих сфер підприємницької діяльності;
- з ясування особливостей ліцензійних правовідносин;
- характеристика правового режиму ліцензування та його розмежування із суміжними правовими режимами;
- класифікація форм та методів державного контролю у сфері ліцензійної діяльності.
Удосконалено:
- поняття ліцензування та його ознаки;
- класифікація суб єктів контролю у сфері ліцензійної діяльності.
Уперше сформульовано конкретні пропозиції щодо уточнення чинних нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері контролю державних органів підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Викладені в дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:
- у законотворчій діяльності щодо удосконалення чинного законодавства в ліцензійній сфері, а також при розробці нових положень про ліцензування певних видів господарської діяльності;
- у правозастосовній практиці органів, що здійснюють ліцензування, при удосконаленні контрольно-наглядової діяльності органів ліцензування та інших контролюючих органів;
- у науковому дослідженні проблеми державного контролю окремих сфер господарської діяльності;
- у навчальному процесі – при викладанні дисципліни “Адміністративне право” в юридичних вузах, а також на курсах підвищення кваліфікації практичних працівників, при підготовці лекцій і навчальних посібників з окресленої проблеми.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, матеріали та висновки були викладені у 5 публікаціях автора у наукових збірниках та фахових виданнях з юридичних наук. Положення дослідження обговорювались на щорічній міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам яті професора К.Г. Федорова (2-4 червня 2001р., Запорізький державний університет); науково-теоретичній всеукраїнській конференції “Актуальні проблеми державотворення в умовах адміністративної реформи” (11-12 квітня 2003р., Запорізький юридичний інститут МВС України); всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004р., Запорізький юридичний інститут МВС України).
Основні теоретичні положення, обґрунтовані в дисертаційному дослідженні, були використанні дисертантом при читанні лекцій, проведенні практичних і семінарських занять у Запорізькому юридичному інституті МВС України.
Структура та обсяг дисертації обумовлені змістом наукової проблеми і спрямовані на досягнення мети. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають 9 підрозділів, висновку, списку використаних джерел. Обсяг роботи - 164 сторінки. Кількість використаних джерел складає 190 найменувань і займає 14 сторінок.
| 
