|
Актуальність теми. Наприкінці XX століття Україна стала на шлях реформування суспільства і держави. Фундаментальні соціально-політичні реформи, перехід до ринкових відносин в економіці, створення демократичних інститутів, розвиток принципів суверенітету та народовладдя сприяло зростанню громадської активності українських громадян та змінило характер розвитку громадянського суспільства в Україні. Становлення останнього тісно пов язано з інституціоналізацією об єднань громадян, які дають змогу найбільш оптимально забезпечити реалізацію та захист основних прав і свобод людини і громадянина, адже вони відображають певний вплив у суспільстві, є провідними інститутами громадянського суспільства та складають його основу. В умовах розбудови Україні як правової й демократичної держави, її інтеграції в європейські структури дослідження правового статусу громадських організацій як провідного інституту громадянського суспільства є надзвичайно актуальним. Конституція України 1996 р. проголосила людину, її права та інтереси вищою цінністю держави. Зважаючи на те, що саме за допомогою об єднань громадян людина може реалізувати значну частину своїх прав, захистити свої інтереси, роль зазначених об єднань різко зростає. Закон України “Про об єднання громадян” від 16 червня 1992 р. здійснює правове регулювання двох видів об єднань громадян в Україні: політичних партій і громадських організацій. Аналіз сучасного стану законодавства про об єднання громадян та їх правового статусу свідчить, що сьогодні основна увага приділяється політичним партіям. Підгрунттям цього є особлива роль політичних партій в сучасних процесах політичних трансформацій як в Україні, так і країнах Центральної та Східної Європи за минулі роки. Внаслідок цього сьогодні має місце тенденція до надмірної політизації права на об єднання, що відбивається на законодавчої базі та призводить інколи до негативних наслідків при реалізації даного права. Актуальність дослідження конституційно-правового статусу саме громадських організацій обумовлена соціальною роллю та місцем у суспільстві. Основна функція громадських організацій – задоволення та захист інтересів громадян держави (та інших суб єктів громадських організацій) у вирішенні важливих соціально-економічних та суспільно-політичних питань - стає все більш вагомою. Крім того, громадські організації у порівнянні з політичними партіями об єднують набагато ширше коло громадян України, при чому багато з них не ведуть активного політичного життя, не є і не прагнуть бути членами політичних партій, і тому можуть приймати більш активну участь у державному житті саме шляхом вступу до громадських організацій та діяльності в їх складі. Актуальність теми посилюється тим, що дослідження проблем конституційно-правового статусу громадських організацій дає важливий матеріал для виробки актуальних ідей, понять, програм та інститутів сфери публічного, насамперед конституційного права, для пошуку і встановлення оптимальних взаємовідносин між правової державою і громадянським суспільством. Досліджуючи обрану тему автор намагався сприяти процесу формування в Україні сучасної нормативно-правової бази, яка регламентує діяльність громадських організацій. Діючі в даній сфері правові норми видані в різний час, не складають узгодженої системи і не вирішують багато проблем, які виникають у громадських організацій. Так, поза правовим колом залишається цілий ряд питань, пов язаних насамперед з законодавчою процедурою легалізації громадських організацій, відповідності загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, формуванням джерел фінансування їх статутної діяльності, оподаткуванням. Тим самим, вивчення кола питань, пов язаних з особливостями конституційно-правового статусу громадських організацій сприяє якісному підвищенню рівня нормотворчості в даній галузі та ефективності правового регулювання суспільних відносин.
Ступінь розробленості проблеми.
Незважаючи на важливість та актуальність даної теми не можна зазначити, що основні проблеми даної тематики є розробленими і не залишають ніяких питань. При чому це характерно як для розв язання проблем на рівні наукових, суспільно-політичних кіл, так і для законодавчого рівня. На це вказує насамперед відсутність сучасних монографічних досліджень зазначеного правового інституту, його стану, перспектив. Слід відзначити, що правове положення громадських організацій неодноразово вивчалося у радянській юридичній літературі. Проводилися дослідження соціально-політичної активності, розвитку системи громадських організацій, правового положення громадських організацій в цілому. В 60-х роках вивчалося поняття „громадськість” та її форми, було виділено один з найважливіших принципів функціонування та створення громадських організацій – добровільність. В 70-х – 80-х роках увага науковців була сконцентрована на теоретичному та історичному узагальненню досвіду створення і діяльності громадських організацій. Безумовно загальний ідеологізований підхід, який був властивий радянській науці в цілому, був присутній і при вивчення проблем прав людини та інституту громадських організацій зокрема. Разом з тим, необхідно відмітити, що окремими науковцями було сформульовано ряд ідей, які і сьогодні залишаються актуальними. Наприклад, теорія громадських організація, що розроблена В.Є.Зайцевою, Жилинським С.Е., Коваленко А.І., Кравченко В.В., Орловою О.В.,.Шутько Д.В, Щигликом А.І., Ямпольською Ц.Я.. Радянськими вченими Абрамовим Ю.К., Зубком В.М., Автономовим О.С., Апаровою Т.В., Архіповою Л.Б., Євдокимовим В.Б., Юдиним Ю.А. досліджувалися проблеми громадських організацій та політичних партій в зарубіжних державах. Автором з позицій сьогодення була вивчена радянська теорія громадських організацій, проаналізовано та враховані її раціональні моменти при написанні дисертації.
На початку 90-х років публікуються дослідження, які відображають нові підходи до вивчення інституту громадських організацій. Серед них необхідно відзначити розробку про благодійні організації США, яка була здійснена в 1990-1991 рр. в інституті проблем управління РАН авторським колективом під керівництвом Філіппова В.А.; праці Агапова А.Б. з проблем інформаційно-правового забезпечення діяльності об єднань громадян; Солдатова С.А. про політико-правові проблеми громадських організацій; Юрієва С.С., Даркова А.А. з проблем формулювання концепції правового статусу громадських організацій, Майстренко А.Г., Матвеєвої Т.Д. з проблем функціонування неурядових правозахисних організацій та ряд інших. Зазначені розробки представляють безумовний інтерес і автор неодноразово звертається до них в дисертаційному дослідженні.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. Дисертаційне дослідження узгоджується із “Основними напрямами наукових досліджень в галузі держави і права на 1998–2000 роки”, затвердженими Загальним зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р. і виконана відповідно до загальних напрямів наукових досліджень відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України у рамках теми „Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні” (№ державної реєстрації 0101U00377). Дисертантом в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права розроблено і читається спецкурс «Громадські об єднання”.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження – визначити конституційно-правовий статус громадських організацій, обґрунтувати раціональні та ефективні шляхи його набуття і реалізації громадськими організаціями.
Відповідно до поставленої мети у дисертаційному дослідженні автором зроблена спроба вирішити наступні наукові завдання:
розкрити юридичну природу права людини на свободу об єднання;
дати наукове визначення конституційно-правовому статусу громадських організацій, його структурним елементам;
визначити засади та перспективи розвитку відносин між громадськими організаціями та іншими суб єктами системи суспільного ладу, насамперед органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, підприємницькими структурами тощо;
розкрити механізм юридичних гарантій діяльності громадських організацій та визначити шляхи його оптимізації;
обґрунтувати місце і роль юридичної відповідальності при застосуванні стягнень за порушення законодавства про об єднання громадян;
сформулювати пропозиції і рекомендації по вдосконаленню законодавства щодо оптимізації конституційно-правового статусу громадських організацій.
Об єктом дисертаційного дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації громадянами України права на свободу об єднання.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правові основи створення, функціонування та припинення діяльності громадських організацій України.
Методи дослідження. Комплексність даного дисертаційного дослідження обумовила необхідність застосування методологічного апарату наук теорії держави і права та конституційного права з урахуванням принципів всебічного та повного дослідження державотворчих процесів та явищ; цілісності та єдності дослідження; поєднання історизму та порівняння. Основним з використаних методів є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дозволив дисертанту досліджувати стан законодавства України і країн Східної Європи в частині регулювання конституційно-правового статусу громадських організацій. Для вирішення завдань дисертаційного дослідження широко використовувалися і приватно-наукові методи пізнання. Так, порівняльно-правовий метод був використаний для вивчення існуючих в Україні та країнах Східної Європи організаційно-правових форм громадських організацій, визначення критеріїв класифікації видів громадських організацій, а також для вивчення можливостей використання в Україні міжнародних норм і стандартів з прав людини. За допомогою історико-правового методу вивчався процес становлення та розвитку національного законодавства про громадські організації. Формально-юридичний метод було використано для аналізу змісту нормативно-правових актів, що забезпечують правове регулювання порядку створення і діяльності громадських організацій. Були застосовані й інші методи наукового пізнання, в тому числі статистичний (для аналізу соціально-політичного стану громадських організацій в Україні).
Теоретична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках вітчизняних і зарубіжних вчених із загальних питань права, з проблем діяльності громадських організацій, а також працях з філософії, політології, історії, філософії, соціології. Багато з наукових висновків і положень дисертанта сформульоване під впливом фундаментальних досліджень в галузі теорії держави і права, конституційного права вітчизняних вчених: Погорілка В.Ф., Фрицького О.Ф., Данченка М.І., Гаєвої Н.П., Усенка І.Б., Буроменського М.В., Опришка В.Ф., Копєйчикова В.В., Тація В.Я., Тодики Ю.М., Орзіха М.П., Хавронюка М.І., Кравченка В.В., Наливайко Л.І., Волинки К.В., а також зарубіжних вчених Авакьяна А.В., Чіркіна В.Є., Чудакова М.Ф., Колосової Н.М., Нерсесянца В.С., Лазарева Б.М., Баглая М.В. та ін.
При виконанні практичної частини були використані статистичні дані та узагальнена практика діяльності громадських організацій в Україні.
Нормативно-правовою основою дослідження є Конституція України, діючі нормативно-правові акти у сфері регулювання здійснення громадянами України права на свободу об єднання, деякі нормативні акти Російської імперії, СРСР, стенограми парламентських слухань, архівні матеріали, нормативні документи громадських організацій. Значне місце у дисертації займає аналіз міжнародних документів, конституцій і законодавчих актів зарубіжних держав.
Емпіричну базу дослідження складає вибірковий аналіз практики участі громадян у громадських організаціях у Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Чернівецькій та Львівській областях, а також деяких зарубіжних країнах (Росія, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Польща, ФРН).
При вивченні теоретичної і практичної бази джерел особлива увага приділялася репрезентативності законодавчого матеріалу, аргументованості наукових положень і висновків, їх критичній оцінці.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у формульовані концепції конституційно-правового статусу громадських організацій в Україні, встановленні характеру, причин і особливостей еволюції конституційно-правового статусу громадських організацій, пов язаних із розвитком політичної, економічної і соціальної сфер життя. Зокрема, комплексно досліджено національне законодавство про громадські організації, його відповідність міжнародним нормам і стандартам в частині здійснення права на об єднання. До найбільш істотних результатів, що відбивають наукову новизну дисертації віднесені наступні теоретичні положення і практичні пропозиції:
1. Правом громадян на об єднання в громадські організації є їх можливість створювати громадські організації, вступати в існуючі громадські організації або утримуватися від вступу, брати участь у їх діяльності, виходити з них. Громадська організація – це недержавне, некомерційне, добровільне об єднання громадян, що створюється ними з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення соціальних, культурних та інших інтересів в порядку, передбаченому Конституцією, законами та нормами цих об єднань. 2. Конституційно-правовий статус громадських організацій визначає місце і роль цих організацій в суспільстві і державі відповідно до Конституції і законів України. Основними елементами конституційно-правового статусу громадських організацій є їх правоздатність, дієздатність, права і обов язки, гарантії діяльності та юридична відповідальність. 3. Критеріями класифікації громадських організацій виступають їх базові характеристики, а саме: порядок здійснення легалізації; організаційна структура та характер членства; статус та територія дії; суб єкти діяльності; вид організаційно-правової форми; мотиваційні аспекти створення; сфера суспільного життя, в якій діє відповідна організація; тип та спрямованість діяльності організації. Відповідно до цих критеріїв пропонується розрізняти наступні основні види громадських організацій: за суб єктом діяльності – молодіжні, дитячі, жіночі організації, об єднання ветеранів, спілки роботодавців, підприємців та ін.; за видом організаційно-правової форми – громадський рух, спілка, товариство, громадський / благодійний фонд, асоціація, конгрес, громадська / благодійна установа, благодійна організація (фундація, місія, ліга тощо); за сферою суспільного життя – культурні, просвітницькі, спортивні, екологічні, творчі та ін.; за типом та спрямованістю діяльності організації щодо суб єкту, який її утворив – професійні спілки, благодійні організації, правозахисні організації, організації національних меншин, громадсько-політичні рухи та ін.
4. Функціями громадських організацій є основні напрями та види їх діяльності, що характеризують суть та соціальне призначення організації, визначені її статутними задачами і цілями, та мають недержавну природу. Запропонована класифікація функцій, основними критеріями якої, на думку автора, є основні елементи їх діяльності: 1) об єкти; 2) суб єкти; 3) технологія функціонування (способи, засоби і методи діяльності). У залежності від різних сфер діяльності громадських організацій слід розрізняти наступні об єктні функції: соціальні, культурні, екологічні, економічні та політичні. Залежно від напряму діяльності організації об єктні функції поділяються на внутрішні та зовнішні. За суб єктами, на захист прав та інтересів котрих спрямована діяльність даної організації, визначено функції молодіжних, дитячих, жіночих, авторських, ветеранських, споживацьких організацій та ін. Ще одним критерієм класифікації функцій є сукупність способів, засобів, методів діяльності, яка ведеться громадською організацією. Всі зазначені критерії знаходяться в певній послідовності та є необхідними для реалізації функцій. До таких належать: правозахисні (правоохоронні), соціального контролю, організаційні, бюджетно-фінансові, матеріально-технічні, інформаційні, нормотворчі. Зазначені функції є загальними для всіх видів громадських організацій та тісно пов язані з об єктними функціями, реалізація яких може відбуватися тільки завдяки системі технологічних функцій.
5. Конституційно-правова відповідальність громадських організацій – це виконання ними передбачених чинним законодавством обов язків (позитивна відповідальність) або застосування щодо них санкцій в разі порушення ними Конституції і законодавства України (ретроспективна відповідальність). Крім того, обґрунтовується ряд пропозицій та зауважень з вдосконалення чинного законодавства, що регулює правовідносини у галузі реалізації громадянами права на об єднання, зокрема спрямованих на активізацію та значення корпоративних норм у внутрішній діяльності громадських організацій.
Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні конституційно-правового статусу громадських організацій і його значення щодо здійснення права кожного на об єднання, у розробці оптимальних для України умов створення і діяльності громадських організацій, визначенні шляхів вдосконалення національного законодавства в даній частині. Методологічні підходи, порівняльний матеріал та отримані теоретичні результати можуть бути підставою для подальшої розробки теми дисертаційного дослідження, а також використовуватися при викладенні курсів „Конституційне право України”, „Громадські об єднання” у вищих навчальних закладах, для підготовки спецкурсів. Під час дисертаційного дослідження розроблені численні пропозиції з оптимізації діючого законодавства та практики його застосування. Зазначений теоретичний матеріал був використаний рядом громадських організацій Закарпатської області при проведенні тренінгів з правової допомоги для населення. Висновки та рекомендації, які розроблені в результаті проведеного дослідження, можуть мати практичне застосування при розробці та укладенні установчих документів громадських організацій, удосконалення правовідносин з органами державної влади, місцевого самоврядування, комерційними організаціями тощо. Крім цього, отримані дисертантом результати можуть бути використані органами виконавчої влади при легалізації та здійсненні контролю за діяльністю громадських організацій та судами при вирішенні спорів, пов язаних із застосуванням законодавства про об єднання громадян, притягнення їх до юридичної відповідальності.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконано автором самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки базуються на особистих дослідженнях автора. Результати наукового дослідження обговорювалися на засіданнях відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Дисертант робив наукові доповіді за темою дисертації на науково-практичних конференціях: міжнародних: „Теорія і практика переходу до ринку: економіко-правовий, міжнародний та інформаційно-технологічний аспекти” (Ужгород, Україна – Сніна, Словаччина, ІІ конференція 27-30 березня 2001 р.; ІІІ конференція 10-12 квітня 2002 р.); „Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород, Україна – Сніна, Словаччина, 16-18 жовтня 2002 р.); „Інтернет – Освіта – Наука” (Вінниця, Україна, 8-12 жовтня 2002 р.); „Проблеми права в європейських країнах” (Дебрецен, Угорщина, 2002 р.); а також на всеукраїнських конференціях: „Проблеми вищої юридичної освіти” (Харків, 18-19 грудня 2001 р.), „Становлення і розвиток правової системи України” (Київ, 21 березня 2002 р.).
Тези всіх виступів або підготовлені на їх основі статті опубліковано.
Публікації. Основні положення дисертації викладені у 7 публікаціях фахових юридичних видань: Правове забезпечення діяльності громадських організацій національних меншин України // Правова держава: Щорічник наук.праць. – Вип.12 – К.: ІДП НАН, 2001.– С.682-690; Організаційно-правове забезпечення форм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наук.праць. – Вип.13 – К.: ІДП НАН, 2002.– С.484-488; Правові основи регулювання джерел фінансування громадських організацій як засіб забезпечення їх статутної діяльності // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.16 –К.: ІДІП НАН, 2002. – С.84-89; До проблеми конституційно-правової відповідальності громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.17 – К.: ІДІП НАН, 2002.– С.142-147; Громадські організації як суб єкт правовідносин у сфері інтелектуальної власності//Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики: Зб.наук.статей. – К.: ІДІП НАН, 2002.– С.177-198; Визначення та класифікація функцій громадських організацій України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Науковий часопис. – № 3-4 (7-8). – Хмельницький, 2003. – С.191-195; Конституційно-правовий статус громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – Вип.22. – К.: ІДП НАН, 2003.– С.320-326.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, які включають дев ять підрозділів, висновків та списку джерел і літератури (217 бібліографічних позицій). Загальний обсяг роботи – 207 сторінки, в т.ч. список джерел і літератури – 15 сторінок.
|
