|
Політичні, економічні та соціальні перетворення, що здійснюються в Україні, покликані сприяти її розбудові як демократичної правової держави, де людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Утвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов язком у діяльності багатьох державних органів, у тому числі й органів дізнання та досудового слідства, які здійснюють розслідування у кримінальних справах.
Одним із засобів підвищення ефективності діяльності органів дізнання та досудового слідства є організація їх належної взаємодії з іншими державними органами, посадовими особами і громадянами у розкритті та розслідуванні злочинів. Особливої уваги заслуговує питання про взаємодію слідчого (дізнавача) із особами, які володіють спеціальними знаннями, оскільки саме від них багато в чому залежить правильне вирішення завдань кримінального судочинства у кожній справі.
Проблеми використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві та взаємодії вищевказаних осіб досліджувалися в роботах Ю.П. Аленіна, О.М. Бандурки, Р.С. Бєлкіна, А.І. Вінберга, А.Ф. Волобуєва, В.І. Гаєнка, В.М. Глібка, О.В. Горбачова, Ю.М. Грошевого, М.А. Джафаркулієва, А.В. Дулова, В.С. Зеленецького, П.П. Іщенка, О.Ф. Коновалова, В.К. Лисиченка, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, В.М. Махова, Е.Б. Мельникової, Ю.К. Орлова, І.Л. Петрухіна, Р.Д. Рахунова, М.В. Салтевського, М.О. Селіванова, О.В. Селіної, З.М. Соколовського, І.М. Сорокотягіна, М.О. Чельцова-Бебутова, В.Ю. Шепітька, О.Р. Шляхова, М.Є. Шумила, С.П. Щерби, М.Г. Щербаковського та інших вчених. Однак, незважаючи на значну кількість наукових публікацій, залишаються недостатньо визначеними поняття спеціальних знань і спеціаліста, процесуальний статус деяких категорій обізнаних осіб, механізм реалізації їх прав, виконання покладених на них обов язків та ряд інших питань, які мають суттєве значення для підвищення ефективності взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами. Це не може негативно не впливати на практику застосування правоохоронними органами чинного законодавства.
Актуальність теми. На даний час законодавча регламентація взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами значно відстає від сучасних потреб практики. Розвиток науково-технічного прогресу, який супроводжується розширенням кола спеціальних знань, а також відомчої належності експертних установ, викликає необхідність переосмислення існуючих теоретичних положень щодо використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві України. Чинне законодавство, регламентуючи процесуальні форми взаємодії слідчого (дізнавача) з особами, які володіють спеціальними знаннями, залишає недостатньо врегульованими деякі аспекти участі обізнаних осіб у справі. Крім того, у ході практичної діяльності правоохоронних органів виникають і розвиваються нові форми взаємодії слідчого (дізнавача) з такими особами (наприклад, залучення обізнаних свідків, консультантів тощо), які не знайшли відображення на законодавчому рівні. З метою усунення даних прогалин в законі та приведення діяльності дізнавача і слідчого у відповідність із ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою посадові особи органів державної влади зобов язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, котрі визначені Конституцією і законами України, необхідно провести ґрунтовне теоретичне дослідження проблем процесуального статусу обізнаних осіб та їх правовідносин з дізнавачем і слідчим під час провадження у кримінальній справі.
Актуальність питань взаємодії дізнавача і слідчого з обізнаними особами обумовлюється також продовженням роботи як науковців, так і практиків над підготовкою нового Кримінально-процесуального кодексу України, в проектах якого врегулювання вказаних питань потребує подальшого удосконалення.
Наведені обставини вказують на актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з розробленим кафедрою кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ планом проведення актуальних наукових досліджень. Тема дисертаційної роботи відповідає Тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 років (п. 1.1), Тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років (Розділ V, п. п. 10, 26, 45), які затверджено наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, та Головним напрямам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки (п. 1.4), затвердженим Вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23 березня 2001 року).
Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб із врахуванням сучасних тенденцій розвитку кримінально-процесуального законодавства та існуючих теоретичних концепцій використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві провести комплексний аналіз ряду проблемних питань процесуального статусу обізнаних осіб та їх правовідносин з дізнавачем і слідчим, а також розробити науково-практичні рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства.
Для досягнення зазначеної мети були поставлені такі задачі:
- розглянути існуючі в науці дефініції поняття спеціальних знань у кримінальному судочинстві та виробити власне їх визначення;
- проаналізувати історичний аспект розвитку інституту обізнаних осіб у кримінальному процесі України;
- розробити поняття обізнаних осіб та запропонувати їх класифікацію;
- визначити функціональне призначення обізнаних осіб, структуру їх процесуального статусу та зміст його елементів;
- дослідити правовідносини слідчого (дізнавача) з обізнаними особами при перевірці заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події, а також у стадії досудового розслідування;
- виробити науково-практичні рекомендації щодо подальшого удосконалення законодавства, яке регулює відносини слідчого (дізнавача) з обізнаними особами.
Об єктом дисертаційного дослідження є сукупність правових норм, які визначають процесуальний статус обізнаних осіб та форми їх взаємодії з дізнавачем і слідчим.
Предметом дисертаційного дослідження є процесуальні правовідносини дізнавача та слідчого з обізнаними особами на досудових стадіях кримінального судочинства.
Методи дослідження. Під час виконання роботи використовувалися загальний діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також ряд спеціальних наукових методів. Так, наприклад, історико-правовий метод застосовувався для вивчення проблем становлення і розвитку інституту обізнаних осіб у кримінальному судочинстві України. Формально-логічний метод було використано при розробці визначення понять “спеціальні знання”, “спеціаліст”, “консультант” та класифікації обізнаних осіб у кримінальному процесі. За допомогою структурного методу було визначено функціональне призначення спеціальних знань у кримінальному судочинстві та складові процесуального статусу обізнаних осіб. Метод юридичного аналізу було використано для усвідомлення змісту норм адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального законодавства і відомчих нормативних актів України, які визначають статус обізнаних осіб та регулюють їх відносини з дізнавачем і слідчим. Для отримання емпіричних даних застосовувався соціологічний метод дослідження: вивчення за спеціальною програмою кримінальних справ; опитування за розробленими анкетами дізнавачів, слідчих і експертів.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження є наукові роботи із філософії, історії та теорії держави і права, криміналістики, адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального права тощо.
Інформаційну та нормативно-правову базу дисертації складають: Конституція і закони України; чинний Кримінально-процесуальний кодекс України; проект Кримінально-процесуального кодексу України станом на травень 2003 року; Модельний Кримінально-процесуальний кодекс для країн – учасниць СНД; постанови Пленуму Верховного Суду України; відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ, Міністерства юстиції, Міністерства охорони здоров я та Головного контрольно-ревізійного управління України.
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення за спеціально розробленою програмою 200 кримінальних справ, провадження у яких здійснювалося в різних регіонах України, а також анкетування 47 дізнавачів, 73 слідчих та 150 експертів.
Такий підхід дав можливість із урахуванням потреб практики обґрунтувати висновки і пропозиції щодо удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які регулюють процесуальний статус обізнаних осіб та їх відносини з дізнавачем і слідчим, а також щодо необхідності регламентації в Кримінально-процесуальному кодексі України нових форм взаємодії вказаних осіб.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в Україні вперше проведено комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем правового регулювання статусу обізнаних осіб у кримінальному судочинстві та їх відносин з дізнавачем і слідчим.
У дисертації отримано такі основні положення і висновки, які мають певний ступінь наукової новизни:
- сформульовано власне визначення поняття спеціальних знань, під якими розуміється сукупність знань у будь-якій сфері людської діяльності – науки, техніки, мистецтва, ремесла і т.п. (крім правових знань дізнавача, слідчого, прокурора і судді), – набутих у результаті спеціальної підготовки або професійного досвіду, які використовуються для отримання доказової чи іншої інформації, необхідної для розкриття та розслідування злочинів;
- уточнено поняття обізнаних осіб та визначено їх коло в кримінальному судочинстві. Ними є: спеціалісти; експерти; ревізори; обізнані свідки; консультанти; особи, які проводять судово-медичне освідування; особи, котрі виконують дослідження до порушення кримінальної справи та при перевірці за криміналістичними обліками;
- вперше в науці кримінального процесу запропонована класифікація обізнаних осіб у залежності від особливостей правової регламентації їх участі у кримінальному судочинстві, рівня визначеності статусу, ступеня самостійності їх діяльності та доказового значення результатів використання спеціальних знань під час провадження у кримінальній справі; обґрунтовано практичне значення такої класифікації;
- дістало подальшого розвитку положення щодо функціонального призначення обізнаних осіб у кримінальному судочинстві. На підставі дослідження робіт вчених, які класифікують процесуальні функції на основні та допоміжні, зроблено висновок про те, що вказані особи виконують допоміжну функцію – сприяння органам дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду у встановленні обставин справи;
- визначено структуру та запропоновано нормативну модель кримінально-процесуального статусу обізнаних осіб, який охоплює їх процесуальні права, гарантії процесуальних прав, процесуальні обов язки і ретроспективну відповідальність за їх невиконання;
- обґрунтовано положення про те, що термін “спеціаліст” (ст. 1281 КПК України) слід поширювати і на тих осіб, щодо яких в законі міститься вказівка на їх професійні ознаки та чиї спеціальні знання можуть використовуватися під час проведення процесуальних дій (педагог та лікар у ході допиту неповнолітніх свідків і обвинувачених, пред явлення обвинувачення неповнолітнім; перекладач; особа, яка запрошується для роз яснення знаків глухого або німого);
- наведено додаткові аргументи щодо необхідності допуску судової експертизи у стадію порушення кримінальної справи. При цьому можливість її проведення в ході перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події повинна мати винятковий характер, якщо встановити ознаки злочину можна лише завдяки експертному дослідженню;
- виходячи із вчення про кримінально-процесуальні правовідносини, вперше в науці визначено об єкт та охарактеризовано зміст правовідносин дізнавача і слідчого з різними обізнаними особами;
- обґрунтовано необхідність регламентації в КПК України і запропоновано процедуру проведення допиту обізнаних осіб та отримання дізнавачем і слідчим їх консультацій;
- на підставі отриманих у ході дисертаційного дослідження результатів розроблено пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінально-процесуального кодексу і інших нормативно-правових актів України стосовно удосконалення процесуального статусу обізнаних осіб та форм їх взаємодії з дізнавачем і слідчим.
Практичне значення одержаних результатів дисертації. Висновки та пропозиції, наведені в дисертаційному дослідженні, мають значення для вирішення в ході розслідування кримінальних справ проблемних питань, пов язаних із застосуванням спеціальних знань, та можуть бути використані: в процесі подальшого нормотворення; у системі підвищення кваліфікації дізнавачів, слідчих і експертів; у навчальному процесі юридичних вузів України.
Результати дисертаційного дослідження впроваджені в практичну діяльність слідчих СУ УМВС України в Харківській області (акт впровадження від 27 квітня 2004 року), а також використовуються у навчальному процесі Національного університету внутрішніх справ під час читання лекцій, проведення практичних і семінарських занять із курсу “Кримінальний процес” та спецкурсу “Дізнання в органах внутрішніх справ” (акт впровадження від 20 квітня 2004 року).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Теорія та практика судової експертизи і криміналістики” (м. Харків, 19–20 червня 2002 року), “Актуальні проблеми сучасної криміналістики” (м. Сімферополь, 19–21 вересня 2002 року), “Теорія та практика судової експертизи і криміналістики” (м. Харків, 30 травня 2003 року).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях, п ять із яких опубліковано в наукових фахових виданнях.
| 
