|
Актуальність теми. Проголошення незалежності України в 1991 р. створило умови для її трансформації у демократичну, соціальну і правову державу, головним обов язком якої є забезпечення прав і свобод громадян, інтеграція в міжнародно-правову систему захисту прав людини. Це переконливо свідчить про необхідність пошуку нової наукової парадигми у форматі суспільство – держава – права людини. Складова цієї проблеми – врегулювання правого статусу жінок, головним елементом якого є основні права й обов язки жінок, що безпосередньо визначають їх становище у суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності, створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволення її інтересів та потреб. Водночас подальше здійснення державно-правової і політичної реформ, європейський вибір України, вироблення демократичних засад гендерної політики мають ґрунтуватися й на фундаментальних узагальнюючих працях з історії держави і права України. Такі дослідження можуть бути використані при подальшому опрацюванні Концепції гендерної політики, внесенні до неї змін і доповнень, розробці нового гендерного законодавства.
Не потребує доведення факт, що система нинішнього законодавчого забезпечення прав жінок в Україні певною мірою походить із радянського законодавства. Нинішні нові умови життя суспільства вимагають нового погляду на це питання. Але виробити новий погляд, нові законодавчі і суспільні засади розв язання цієї проблеми неможливо без чіткого усвідомлення і осмислення досвіду не такого вже й далекого минулого – як його недоліків, так і безперечних здобутків. Про це писав і академік О. Малиновський: «Факт політичної самостійності й незалежності, що її досягла Україна шляхом революції, викликає живий інтерес спосеред українських громадян до свого минулого, і необхідність знання свого минулого. Знання свідомого громадянина України вимагає знайомства з історією української культури, у тому числі з історією українського права. Для належного й досконалого знання й розуміння українського права конче треба познайомитися з ним у процесі його історичного розвитку» [182, с. 767].
Звичайно ж, це стосується не лише суто правового розв язання жіночого питання у всіх його аспектах, але й вивчення реального становища жінки у радянському суспільстві. У першому розділі даної роботи досліджено методологічні підходи до вивчення прав жінок, проаналізовано стан розробленості наукової проблеми у вітчизняній історіографії з тим, щоб зрозуміти сучасні дискусії навколо проблеми прав жінок. У другому розділі роботи зроблено спробу на конкретному матеріалі виявити загальну тенденцію розвитку та забезпечення прав жінок у нашому колишньому суспільстві з тим, щоб усвідомити, який спадок воно залишило суспільству нинішньому. Третій розділ роботи присвячено вивченню міжнародного досвіду в цій галузі, його впливу на ситуацію в Радянській Україні зокрема, що є містком до розуміння нинішніх тенденцій розвитку прав жінок у світі і до оцінки українського законодавства з цього питання. До знаменитої конвенції ООН з ліквідації усіх форм дискримінації жінок Українська РСР приєдналася в 1980 році. Проте і у нинішній час, тільки вже з інших причин, ніж у радянський період, наше суспільство ще далеке від реалізації на практиці всіх пунктів цього документу. Окрім давніх проблем, головна з яких – дискримінаційна політика щодо оплати жіночої праці у порівнянні з такою самою роботою, яку виконує чоловік, існують нові прояви нерівності жінок і чоловіків. Проблема безробіття зачіпає передусім жінку, адже при доборі кадрів існує чітка загальна тенденція надання переваги чоловікам перед жінками за однакового рівня їх професіональної придатності. В умовах демографічної кризи втрачає свою вагу в суспільстві соціальна функція материнства тощо. Сьогодні вирішення жіночого питання має допомогти розв язати важливі суспільні проблеми – зайнятості, організації праці, стабільності народжуваності і виховання дітей, охорони здоров я. Як показує досвід, у тому числі і радянських часів, міжнародні правові норми можуть бути втілені в життя тільки в тому разі, якщо на рівні національного законодавства вони отримають специфічне для кожної країни правове регулювання і спеціальну політику, спрямовану на їх реалізацію. Для ефективного вирішення сьогодні в Україні питань, пов язанних із забезпеченням прав жінок та їх реалізацією, необхідно передусім вивчити радянський досвід, його здобутки і недоліки. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках цільової комплексної програми «Актуальні проблеми історії українського національного державотворення» Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, номер державної реєстрації – 0186.0.070872.
Метою дослідження є комплексний науковий аналіз національного та міжнародного законодавства, що закріплювало права жінок в УРСР в період з 1917 до 1991 року. Це зумовило постановку таких взаємопов язаних задач: - обґрунтувати методологічні підходи до вивчення прав жінок та їх втілення у різних політико-правових доктринах;
- проаналізувати стан наукової розробки проблеми розвитку прав жінок в УРСР у період з 1917 до 1991 року у вітчизняній історико-правовій літературі;
- охарактеризувати положення українських радянських Конституцій 1919, 1929, 1937 та 1978 років як базові норми щодо розвитку основних прав та свобод жінок;
- проаналізувати законодавчі акти 1917 – 1991 рр., що містять норми про політичні, шлюбно-сімейні, трудові та освітні права жінок;
- розглянути процес формування міжнародного співробітництва щодо захисту прав і свобод жінок; - висвітлити міжнародно-правові зобов язання УРСР у галузі захисту прав жінок, яких вона набула протягом 1945 – 1991 рр.;
- оцінити ефективність державної політики в УРСР, здійснюваної у галузі законодавчого забезпечення прав жінки.
З урахуванням цього об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникали у сфері законодавчого забезпечення і реалізації політичних, шлюбно-сімейних, трудових та освітніх прав жінок в УРСР з урахуванням міжнародного досвіду.
Предметом дослідження обрано відповідні юридичні норми, що закріплювали права жінок в УРСР у період з 1917 до 1991 року на національному та міжнародному рівнях. Хронологічні рамки дослідження визначені радянським періодом в історії держави і права України. Нижньою хронологічною межею є грудень 1917 р., коли внаслідок боротьби різних політичних сил у північно-східній частині України встановилася більшовицька радянська влада з її тоталітарним режимом. Обмеження роботи 1991 роком пояснюється прагненням автора зберегти історизм дослідження, оскільки 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України проголосила Акт про незалежність України, який ознаменував кінець радянської влади на території республіки і поклав початок процесу розбудови незалежної Української держави.
Зважаючи на широкі хронологічні рамки дисертації і намір дослідити дану проблему як єдине ціле, автор свідомо здійснював дослідження у рамках тих галузей законодавства, що дають можливість якнайповніше виявити закономірності розвитку прав жінок в УРСР. Це, насамперед, конституційне законодавство як базова галузь, шлюбно-сімейне, трудове та міжнародне законодавство.
Методи дослідження. Системний аналіз складного об єкта дослідження зумовив використання таких наукових методів: діалектичного – при з ясуванні понять основні права і свободи людини, права жінок, рівноправність жінок і чоловіків, міжнародне співробітництво щодо захисту прав жінок; формально-логічного – при опрацюванні конкретних нормативних актів і їх окремих положень, які закріплювали політичні, шлюбно-сімейні, трудові та освітні права жінок; історико-порівняльного – при дослідженні розвитку прав жінки на різних історичних етапах як Української держави, так і міжнародної спільноти; статистичного – при складанні таблиць, які ілюструють становище жінок у сім ї, системі державного управління, в суспільному виробництві, а також у галузі освіти.
Упродовж усього дослідження дисертант використовував і спеціальні методи, характерні для історико-правової науки (історико-генетичний, історико-порівняльний та історико-системний). Перший із вищезгаданих методів був застосований при аналізі закріплення прав жінок у законодавстві УРСР у його історичному русі від встановлення більшовицької радянської влади на території України до створення Української незалежної держави. Історико-порівняльний метод дав можливість розкрити суть явищ, що стали об єктом даного дослідження, в тих випадках, коли вона не очевидна: виявити загальне і особливе в законодавстві щодо прав жінок того чи іншого історичного етапу і якісно відмінне. Застосування історико-системного методу в даному дослідженні зумовлено необхідністю цілісного охоплення законодавства щодо жінок протягом 1917 – 1991 рр.
Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять фундаментальні історико-правові документи – Конституції УСРР 1919 і 1929 рр. та УРСР 1937 і 1978 рр.; численні нормативні акти, насамперед, закони СРСР та УРСР, які закріплювали політичні, шлюбно-сімейні, трудові та освітні права жінки в УРСР в період з 1917 до 1991 року. Вони офіційно публікувались у «Собраниях узаконений и распоряжений…», які видавались урядами УРСР і СРСР, «Вістях ВУЦВК», «Известиях», «Ведомостях Верховного Совета», «Відомостях Верховної Ради України» та інших виданнях. Ці ж закони з усіма змінами і доповненнями, а також численними підзаконними нормативно-правовими актами, які регламентували всю сукупність суспільних відносин щодо прав жінок в УРСР з 1917 до 1991 року, вміщувались у тематичних збірках. У роботі використано подібні збірки як загальносоюзних, так і республіканських нормативно-правових актів. З огляду на специфіку побудови радянського державного механізму, його «замкненість» на стрижневій структурі тогочасної політичної системи – Комуністичній партії, важливе значення мали й опубліковані партійні документи. У роботі широко використовувались виявлені автором в архівах раніше невідомі документи, які й дали можливість проаналізувати реальну практику втілення в життя законодавчо закріплених прав жінок і зробити відповідні висновки щодо державної політики. Велику кількість документів узято із фондів Центрального державного архіву вищих органів державної влади та управління України: Ф.1 – «Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет»; Ф.2. – «Рада Міністрів УРСР»; Ф.Р.582 – «Статистичне управління при Раді Міністрів УРСР»; Ф.2605 – «Статистична Рада профспілок України»; Ф.4957 – фонд Уповноваженого ВЦРПС по Українській РСР; Ф.337 – фонд колекцій.
Автором опрацьовано зібрання архівів кількох областей України. Із Державного архіву Харківської області використано документи фондів: Ф.2(П) – фонд Харківського обкому Компартії України; Ф.69(П) – фонд Харківського міськкому Компартії України. У Державному архіві Київської області опрацьовані такі фонди: Ф.1(П) – фонд Київського міськкому Компартії України; Ф.5(П) – фонд Київського обкому Компартії України. У Центральному державному архіві громадських організацій України використані матеріали: Ф.1. – фонду Центрального Комітету Компартії України. Усього в процесі підготовки дисертаційного дослідження використано документи 12 фондів чотирьох архівів України. Значна частина документів вводиться до наукового обороту вперше.
Автором використовувалися публікації в часописах «Коммунарка Украины», «Комуністична освіта», «Радянська жінка», «Радянське право». Наукова новизна даної роботи полягає в тому, що вперше на дисертаційному рівні одержано результати комплексного аналізу розвитку прав жінок в УРСР у період з 1917 по 1991 рр. на національному та міжнародному рівнях, що дозволило усвідомити його особливості та визначити головні тенденції державної політики щодо жінок за радянських часів. Наукова новизна також визначається сучасною постановкою проблеми, розглядом її в контексті розвитку конституційного, шлюбно-сімейного, трудового та міжнародного права в УРСР; зробленими автором висновками, сформульованими пропозиціями щодо напрямку сучасної державної політики відносно жінок. Елементи новизни також проявляються в наступних теоретичних положеннях: - визначено методологію дослідження прав жінок та їх втілення в різних політико-правових доктринах;
- обґрунтовано висновок, що ідея рівності статей є вагомою частиною наукової доктрини соціалістів. Висунуті ними теорії щодо рівності статей можна розглядати як теоретичне джерело сучасної гендерної теорії;
- доведено, що розвиток прав жінки за українськими радянськими конституціями 1919, 1929, 1937 та 1978 рр. відбувався за формулою: від «юридичної рівноправності» до «повної рівноправності», а потім – до «рівних прав і рівних можливостей»;
- уперше у вітчизняній історико-правовій науці комплексно досліджено розвиток прав жінки в Українській РСР у контексті розвитку конституційного, трудового, сімейного і міжнародного права;
- одержало подальший розвиток положення про те, що права жінки змінювалися паралельно зі змінами в державній ідеології, змінами в економіці країни, з динамікою трудових ресурсів і демографічної ситуації;
- встановлено, що за роки радянської влади виник, так би мовити, специфічний тип радянського «патріархату», коли основним механізмом дискримінації жінок були не чоловіки як такі, а тоталітарна держава (з властивою їй ідеологією, побудованою на засадах сили і агресії, насильства над природою, зневажання інтересів кожної окремої особи);
- сформульовано висновок, що на тлі передових як для свого часу законодавчих норм із питань захисту прав жінки, радянська держава, в умовах тоталітарної системи й екстенсивного розвитку суспільства, перетворювала на практиці законодавчо закріплені права жінок на декларації і використовувала жінок передусім як додатковий трудовий ресурс;
- одержало подальший розвиток положення про те, що жінки були усунуті від реальної участі в державному управлінні. Широке представництво жінок-депутатів в органах державної влади – радах не віддзеркалювало реальної ролі жінки в суспільно-політичному житті, а значною мірою штучно підтримувалося рознарядками (своєрідними не закріпленими у законі квотами), що виходили від вищих партійних та радянських органів. На керівних посадах не тільки в державних установах, але й у керівних органах КПУ, профспілках, комсомолі, знаходилися переважно чоловіки, які й формували, по-суті, політику держави;
- доведено, що жіночі ради в період їх існування не були самостійними громадськими організаціями, а перебували під постійним контролем більшовицької партії. Існування дійсно самостійних жіночих організацій у радянському суспільстві було неможливим, оскільки ідеологія комунізму не припускала альтернатив у суспільному житті;
- обгрунтовано висновок, що незаперечним здобутком радянської влади була ліквідація неписьменності і розвиток освіти серед жінок. Але й тут виявилися негативні тенденції: високий освітній рівень жінок республіки перебував у суперечності з більш низькою у порівнянні з чоловіками оплатою праці, меншою їх кількістю у складі науковців тощо;
- - з ясовано, що в періоди екстенсивного економічного розвитку радянського суспільства жінки економічними та пропагандистьскими заходами посиленно втягувалися в трудову діяльність у народному господарстві, а під час економічних поворотів до інтенсивних методів господарювання (НЕП, період «перебудови») зменшувалася зацікавленість до жіночих трудових ресурсів; уперше здійснено поглиблений комплексний історико-правовий аналіз міжнародно-правових зобов язань щодо захисту прав жінок, набутих УРСР у період з 1945 по 1991 рік, а також встановлено їх відповідність тогочасному національному законодавству;
- доведено, що характерною рисою законодавства УРСР було те, що в ньому міжнародні норми імплементувалися в більш широкому значенні, ніж це було передбачено міжнародно-правовими документами;
- запропоновано, ґрунтуючись насамперед на багатоаспектному історико-правовому матеріалі дисертації, конкретні, науково обґрунтовані рекомендації, реалізація яких може сприяти вдосконаленню сучасної державної політики щодо жінок.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що викладені в ній положення, узагальнення і висновки, а також залучені документи, що вперше вводяться у науковий оборот, дадуть можливість, з одного боку, глибше зрозуміти тенденції (у тому числі й негативні), які мали місце в правовому забезпеченні і реалізації політичних, шлюбно-сімейних, трудових та освітніх прав жінок в УРСР, а з іншого – використати позитивний досвід для з яcування можливостей його впровадження в сучасних умовах гендерного реформування нашого суспільства. Зокрема можна виділити такі сфери застосування результатів дисертації:
а) науково-дослідну – в процесі формування нової самостійної науки і навчальної дисципліни – теорії прав людини, складовою якої може стати міжгалузевий правовий інститут прав жінок;
б) правотворчу – у процесі вдосконалення чинного законодавства з урахуванням як позитивного, так і негативного досвіду радянської епохи;
в) правозастосовчу – в процесі діяльності Уповноваженого ВРУ з прав людини, органів виконавчої влади (Сектора у справах жінок, охорони сім ї, материнства та дитинства Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров я України, Міністерства праці та соціальної політики України та інших міністерств та державних комітетів України, які перебудовуються в осмисленні та втіленні гендерної політики, Комітету ВРУ четвертого скликання з питань охорони здоров я, материнства та дитинства);
г) навчальну – в процесі викладання курсу «Історія держави та права України», «Конституційне право», «Сімейне право», «Трудове право», «Міжнародне право»; в процесі підготовки узагальнюючих наукових праць, посібників і підручників;
д) інформаційно-аналітичну – в процесі роботи закладів, пов язаних із вивченням становища жінок (зокрема, лабораторії «Удосконалення правового становища жінок та попередження жіночої злочинності» Інституту вивчення проблем злочинності АПрН України, Харківського Центру гендерних досліджень).
Апробація результатів дослідження проведена під час його обговорення на кафедрі історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на міжнародному науковому конгресі «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2003 р.); на міжнародній науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень 2003» (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); на IV Міжнародній науково-практичній конференції «Освіта і доля нації» (м. Харків, 2003 р.); на VII Міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта 2004» (м. Дніпропетровськ, 2004).
Теоретичні висновки науково-дослідної роботи використовувалися в навчальному процесі при проведенні лекцій та практичних занять у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого.
Публікації: основні положення і висновки дисертації знайшли своє відображення у трьох авторських статтях, опублікованих у фахових виданнях, та чотирьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях. Структура дисертації зумовлена основною метою дослідження і включає вступ, три розділи, які поділяються на 9 підрозділів, висновки, список використаних джерел (388 найменувань), 19 таблиць. Повний обсяг дисертації становить 235 сторінок, обсяг основного тексту – 191 сторінка.
| 
