|
Актуальність теми дослідження визначається її соціальним і наукознавчим значенням. Со-ціальне значення полягає у спрямованості роботи на переосмислення змісту відношення «люди-на—право» у нових для України політичних, соціальних, соціокультурних і економічних умовах, що зумовлює постановку актуальних наукознавчих завдань. Однією із фундаментальних засад Конституції України є положення про те, що «Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недо-торканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Аксіологічний (ціннісний) та антропологічний (людинознавчий) вимір цього та інших гуманістичних положень потребує подальшого філософсько-правового обґрунтування.
Визнання людини найвищою соціальною цінністю в Україні з необхідністю має спричинити оновлення її правової системи. Якщо людина займає центральне місце серед інших соціальних цінностей, то й оновленням права має бути його олюднення як теоретичне, так і практичне — у напрямі його формування як гуманістичного, тобто людиномірного явища. Поява і поширення у науковій термінології таких термінів, як «людський вимір права», «людиномірність права», «олюднення права», «гуманізація права», «антропоцентризм права», «антропологізація праводе-ржавознавства» тощо зумовлює потребу дослідження сутності та закономірностей розвитку тео-ретико-практичного процесу олюднення права.
Однією із закономірностей розвитку теоретичної думки про співвідношення людини і права став розвиток ідеї прав людини. Нинішнє піднесене значення прав людини на міжнародному та національному рівнях, потреба в забезпеченні ефективного механізму їхньої реалізації та захисту в Україні вимагає переосмислення усталених наукових підходів до розкриття сутності права, йо-го цінності й функцій. У цьому зв язку зростає роль юридичної науки і філософії, й зокрема тако-го їхнього міждисциплінарного поєднання як філософія права, котрі покликані пропонувати шля-хи вирішення актуальних науково-практичних завдань.
У цьому світлі закономірним уявляється і нинішнє відродження в Україні філософії права, надання їй самостійного статусу окремої спеціальності юридичних і філософських наук в Украї-ні. Відведена філософії права вагома роль пояснюється як глибиною та змістом накопиченого нею знання про природу й сутність права, так і її методологічним значенням для юридичної нау-ки та практики. Цінність звернення до філософії права стає очевидною при застосуванні доробку таких її розділів, як правова аксіологія (аксіологія права) та правова антропологія (антропологія права) задля поглиблення розроблення вказаної проблематики.
Аспекти відношення людини, права і цінностей досліджували чимало мислителів з давніх часів. Значний доробок з цих питань міститься у працях мислителів усіх епох. Важливе місце за-ймає проблема людини в українській філософській традиції (зокрема у філософії Г. С. Сковоро-ди). Питання особи, права та цінностей також досліджували такі правники, філософи минулого, які працювали на теренах Російської імперії, в тому числі й України, як П. Д. Юркевич, В. С. Со-ловйов, М. О. Бердяєв, К. Д. Кавелін, М. М. Коркунов, К. О. Неволін, М. К. Михайловський, М. Ф. Владимирський-Буданов, М. П. Драгоманов, С. С. Дністрянський, П. І. Новгородцев, М. М. Алексєєв, Б. О. Кістяківський, М. М. Ковалевський, Л. Й. Петражицький, П. О. Сорокін, В. Мар-ков, М. К. Ренненкампф, Є. В. Спекторський, Ф. В. Тарановський, Б. М. Чичерін та інші.
Цінності є передусім об єктом філософського дискурсу. Хоча питання цінності цікавило мислителів з давніх часів, вважається, що аксіологія як галузь філософії сформувалася лише в кі-нці ХІХ ст. — на поч. ХХ ст. у працях неокантіанців (В. Віндельбанд, Р. Г. Лотце, Г. Риккерт), отримала розвиток в працях представників феноменології (М. Шелер, Н. Гартман й ін.), в ХХ ст. — в працях низки німецьких, англійських, американських філософів (Ф. Брентано, Г. Мюнстен-берг, Е. Гартман, Р. Гартман, Дж. Дьюї, Р. Б. Перрі й ін.). Аксіологічні ідеї отримали певний роз-виток у руській релігійній думці кінця ХІХ ст. — поч. ХХ ст., втім, у радянській філософії розви-валися не інтенсивно.
У радянській філософії праці західних аксіологів отримали назву «буржуазної аксіології» й переважно критикувалися (І. І. Антонович, С. Попов та ін). З кінця 60-их — на початку 70-их рр. XX ст. отримала розвиток марксистська аксіологія, особливо з появою праць В. П. Тугаринова, після чого вона набула поширення і в юридичній науці. Вже на сучасному етапі філософські пи-тання цінностей досліджували такі українські вчені-філософи, як В. І. Абрамов, Н. Ю. Бортніко-ва, В. О. Василенко, М. С. Бургін, С. М. Горбунова, А. Т. Гордієнко, С. Б. Кримський, В. І. Кузнє-цов, О. Д. Кузнєцова, С. Д. П янзін, О. О. Ручка, В. А. Сіверс, Т. Д. Суходуб та інші; а серед су-часних російських — М. С. Каган, Д. А. Леонтьєв та інші. Деякі питання цінностей в українській науці досліджуються й іншими науками і науковими напрямами, зокрема у контексті відношення цінності з іншими об єктами (наприклад, питання про цінності особистості, що досліджуються соціологією, психологічними та педагогічними науками).
Державно-правову аксіологічну проблематику за радянської доби юридичної науки дослі-джували як в межах загальної теорії держави і права, так і окремих галузевих юридичних дисци-плін. Питання загальнотеоретичної проблематики особи і права, питання положення особи в пра-ві (зокрема правового статусу, правового положення, правової активності особи тощо) досліджу-вали такі радянські й іноземні вчені (в тому числі з соціалістичних країн), як С. С. Алексєєв, М. В. Вітрук, Д. А. Керимов, О. А. Лукашова, М. І. Матузов, М. Михайлова, Н. К. Неновскі (НРБ), А. Пешка (ВНР), П. М. Рабінович, І. Є. Фарбер, Л. С. Явич та інші. Загалом питання відношення особи, права і цінностей розглядаються у працях таких сучасних українських вчених, як Т. Г. Ан-друсяк, М. М. Антонович, В. Д. Бабкін, О. О. Бандура, А. В. Гарник, К. К. Жоль, А. П. Заєць, А. А. Козловський, М. І. Козюбра, В. М. Косович, М. В. Костицький, Ю. П. Лобода, С. І. Максимов, О. М. Мироненко, В. О. Нечипоренко, М. П. Орзіх, О. Т. Панасюк, Л. В. Петрова, П. М. Рабіно-вич, С. П. Рабінович, Ю. І. Римаренко, В. М. Селіванов, О. Ф. Скакун, С. С. Сливка, О. В. Сурі-лов, І. Б. Усенко, В. В. Шкода, Ю. С. Шемшученко та ін.; таких сучасних російських вчених, як: С. С. Алексєєв, В. А. Бачинін, М. В. Вітрук, В. Г. Графський, В. П. Казимирчук, С. В. Королев, Д. А. Керимов, О. А Лукашова, В. П. Малахов, Л. С. Мамут, В. М. Матузов, В. С. Нерсесянц, І. Л. Петрухін, Е. Ю. Соловйов, М. Б. Смоленський, Ю. А. Тихомиров й ін.; інших сучасних іноземних вчених, як Р. Алексі, В. Брюґґер, П. Вінчорек, Т. Девітт, С. Йоргенсен, А. Кауфман, Е.-Й. Лампе, Б. Малиновський, А. Мармор, Л. Поспишил, Г. Радбрух, Дж. Раз, Ю. Хабермас, Г. Харт, О. Геф-фе, З. Цимбінскі, Дж. Шенд й П. Штайн та ін. Серед дослідників філософських питань людини варто відзначити доробок таких сучасних російських філософів, як Б. Т. Григорьян, П. С. Гуре-вич, Ю. М. Федоров, І. Т. Фролов.
Звертає на себе увагу той факт, що у вітчизняній науці тема ціннісного аспекту відношення людини і права на основі методологічного плюралізму комплексно й міждисциплінарно малодо-сліджена. Очікує на вирішення низка загальнотеоретичних, спеціальних науково-практичних пи-тань, зокрема на основі міждисциплінарного і комплексного дослідження відношення людини та права з використанням здобутків різних напрямів наукового знання, наприклад, розроблення «образу людини» (уявлення про людину) в праві, моделей реалізації «самоцінності людини» в праві, філософсько-правового аналізу ціннісної характеристики людини, рекомендацій щодо реа-лізації гуманістичних засад Конституції України.
Зв язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тематика дослідження уз-годжується з процесом підготовки Юридичної енциклопедії, здійснюваної згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996 р., до якої — за результатами дослідження — було підготовлено низку статей. Спрямування і мета дослідження також узгоджується з метою «Наці-ональної програми правової освіти населення», затвердженої Указом Президента України від 18.10.2001 р., у частині «утвердження гуманістичних правових ідей, загальнолюдських та націо-нальних правових цінностей, високих моральних засад у суспільному житті», а також з основни-ми напрямами реалізації «Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року», затвер-дженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2001 р., у частині «поглиблення ви-вчення... навчальних дисциплін, що формують сучасне правове мислення».
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з ясування аксіологічних та антрополо-гічних засад проблематики людини в праві задля обґрунтування й утвердження гуманістичної природи права, зокрема в контексті реалізації гуманістичних положень Конституції України. Для досягнення мети, поставлено такі завдання:
— висвітлити еволюцію поглядів на проблематику «людина-право»;
— виокремити підходи та наукові засади дослідження людини в праві;
— з ясувати зміст поняття і термінологію категорії «людина» в правовій дійсності — поставити питання «правового людинорозуміння» та окреслити напрями його дослідження;
— на основі здобутків філософських і юридичних наук (зокрема правової аксіології й правової антропології) розробити аксіологічний підхід до проблематики людина в праві через формулювання філософсько-правових положень про здійснення гуманістичної природи права;
— окреслити основні тенденції процесу здійснення гуманістичної природи права й зо-крема процесу олюднення права — як у загальноцивілізаційному, так і в сучасному українському вимах (у контексті реалізації гуманістичних положень Конституції України).
Об єктом дослідження є людина й право як цінності у їх взаємному відношенні.
Предметом дослідження є закономірності формування, прояву й розвитку ціннісних влас-тивостей відношення людини й права.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс використовуваних у взаємозв язку філософських, загальнонаукових і спеціально-наукових (галузевих) методів і принципів. Використані такі принципи та методи, як єдність соціально-правового і гносеологіч-ного підходів, аналізу й синтезу — при осмисленні понять людини, права та цінностей; об єктив-ність, історизм, класифікації й типології, системний, структурно-функціональний, хронологічно-проблемний — при розгляді поглядів на людину в праві та питань праворозуміння; єдність кри-тичного і конструктивного підходів — при розгляді реального положення людини в праві та ви-робленні аксіологічного підходу до проблематики людини в праві; формально-юридичний, порі-вняльно-правовий — при аналізі положень нормативно-правових актів. У роботі використано принцип методологічного плюралізму; право розглядається на основі різних підходів. Науково-теоретичною базою дослідження є праці відомих українських й іноземних вчених сучасності, зо-крема таких сучасних українських вчених, які досліджують питання філософії права, як О. О. Ба-ндура, А. А. Козловський, М. В. Костицький, С. І. Максимов, Л. В. Петрова, П. М. Рабінович, С. С. Сливка та інші. Поряд з філософськими і правознавчими також використані деякі тематичні доробки інших наук. Переклади оригінальних праць з іноземних мов зроблені автором.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі вперше на монографі-чному рівні — на основі аксіологічного підходу й засадах методологічного плюралізму — ком-плексно розглянуто проблему «людина і право» та «людина в праві» (у порівнянні з попередніми постановками питань комплексу «особа-право»). Вона виражена у таких основних положеннях і висновках.
— Правова антропологія є багатодисциплінарною сферою знань про взаємовідношен-ня людини і права. Систематизація проблематики правової антропології дозволяє констатувати її двоспрямованість як філософсько-правової антропології, що займається філософсько-антропологічним вивченням права, та правової етнології (етнографії), що займається етнологіч-ним і етнографічним вивченням права.
— Двоскладовість системи правової антропології пояснюється виведеною й обґрунто-ваною автором «антропо-етнічною парадигмою», яка ґрунтується на двох ідеях про людину, що формують уявлення про неї як про одиничне (індивід) та множинне (група), які водночас є осно-вами розуміння людини.
— Впорядкування і узагальнення категорійно-понятійного апарату досліджень відно-шення людини і права, його подальший розвиток виявляє доцільність введення понять «людино-розуміння» й «правове людинорозуміння», як ключових питань філософсько-правової проблема-тики «людина в праві». У роботі з ясовано їхній зміст і впорядковано категорійно-понятійний апарат.
— Положення про поліфонію аксіологічних підходів до проблематики відношення людини і права, зміст яких визначається основоположним поняттям цінності (і відповідною аксі-ологічною традицією), а також поняттями людини та права, доповнюється запропонованим аксі-ологічним підходом, основою якого є визнання людини найвищою соціальною цінністю і ви-знання права цінністю, формою відображення і способом втілення людських цінностей. Застосу-вання вказаного підходу дозволяє встановити: закономірністю формування, прояву й розвитку ціннісних властивостей відношення людини й права є розвиток і поступальне здійснення гумані-стичної природи права. Одним із виявів стверджувального здійснення гуманістичної природи права є поступ як філософсько-правової і політико-правової думки, так і політико-правової прак-тики у напрямі визнання і утвердження людини як «найвищої соціально-правової цінності».
— Аналіз людинорозуміння Конституції України 1996 р., розкриття антропологічного і аксіологічного змісту положення частини другої статті 3 Конституції України про те, що «лю-дина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найви-щою соціальною цінністю», дозволяє зробити висновок про необхідність і шляхи подальшої гу-манізації українського законодавства та правореалізації як критерію його вдосконалення, здійс-нення цього процесу як в теорії, так і на практиці.
Наукове теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони можуть бути використані: по-перше, у науково-дослідницькій роботі (для подаль-шого розроблення антропологічної концепції права, теоретичних і прикладних питань, пов яза-них із реалізацією прав і свобод людини, праворозумінням, праводержавотворенням, гуманістич-ною природою права, формуванням української традиції філософії права); по-друге, у правотвор-чості та правозастосуванні (як основа для запровадження людино-орієнтованої експертизи нор-мативно-правових актів, розширення концептуальних підходів у законопроектній діяльності; як гуманістична світоглядна база); по-третє, у навчальному процесі (як матеріал для науково-дослідницької роботи зі студентами, викладання курсів з філософії та теорії права, соціології права, правової антропології та аксіології, історії політичних і правових вчень, правової деонто-логії тощо); по-четверте, у суспільному житті загалом (для цілей правової просвіти; підвищення рівня правової свідомості та культури, правової активності населення тощо).
Апробація результатів дослідження здійснена через їх обговорення на засіданнях відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, оприлюднення на семи національних і міжнародних конференціях , публікації (чотири з дванад-цяти — у наукових фахових виданнях, визначених переліками ВАК України), що викладають результати дослідження, а також використання у викладацькій діяльності (зокрема при підготовці авторських програм, викладанні курсів «Антропологія права (правове людинознавство)» (Університет сучасних знань) і «Вступ до антропології права, аксіології права та соціології права» (Університет сучасних знань, Київський університет права). Структура дисертації, яка зумовлена метою, завданнями і логікою дослідження, складається із вступу, двох розділів (шести підрозділів), висновків, а також приміток, посилань і списку використаних джерел.
|
