|
Рівень розвитку економіки будь-якої держави значною мірою визначається тим, як вона забезпечує правову охорону результатів інтелектуальної діяльності людини. В Україні така охорона ґрунтується на Конституції, яка гарантує кожній людині свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також на створенні власних механізмів захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв язку з різними об єктами інтелектуальної діяльності.
Правова охорона інтелектуальної власності в сучасних умовах ринкової економіки України відіграє важливу роль у господарській діяльності її суб єктів, яким належить чітко уявляти не лише сутність інтелектуальної власності, але й те, до яких матеріальних витрат може призвести порушення їх прав, необхідних для забезпечення захисту результату творчої праці людини, її моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Актуальність теми дослідження. В умовах ринкової економіки, коли декілька суб єктів господарської діяльності виробляють одну й ту саму продукцію, надають послуги одного виду, які не однакові за рівнем якості, споживачеві іноді непросто відрізнити товар або послугу однієї особи від такого ж товару (послуги), що виробляється іншим суб єктом господарювання. Здійснити це йому й допомагають такі засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, як знаки для товарів і послуг (торговельні марки), фірмові (комерційні) найменування, кваліфіковані зазначення походження товару. Разом з тим діяльність окремих суб єктів господарювання спрямовується не на задоволення зростаючих потреб людини, суспільства, держави, а, навпаки, на особисте, як правило, незаконне збагачення за рахунок порушення прав та законних інтересів інших учасників господарської діяльності. Наслідки цього процесу не обмежуються сферою господарської діяльності, а впливають на інші сфери суспільного життя, істотно позначаючись на ефективності функціонування механізму ринкової економіки держави взагалі, та механізму захисту інтересів, що виникають у зв язку з різними видами інтелектуальної діяльності людини, зокрема.
Як свідчить практика, останнім часом, в характері злочинних посягань на право інтелектуальної власності відбулися радикальні зміни, обумовлені зміною правової регламентації порядку охорони та використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг. Зокрема, якщо раніше основними видами злочинів були порушення авторських та суміжних прав, прав промислової власності, які вчинювалися службовими, приватними особами, авторами (якщо останні приховували співавторство іншої особи) шляхом незаконного відтворення, розповсюдження об єктів авторського права та суміжних прав, введення в господарський оборот об єктів права промислової власності без згоди власника патенту або власника свідоцтва на такі об єкти, то нині в структурі таких злочинних посягань далеко не останнє місце за своїм значенням займають порушення прав суб єктів господарювання на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, кваліфіковані зазначення походження товару, що є об єктами права інтелектуальної власності. Кримінальну відповідальність за незаконне використання цих об єктів, а також інше умисне порушення права на них передбачено другою редакцією ст. 229 КК України, що набрала чинності 22 червня 2003 р. згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22 травня 2003 р. № 850-IV. Водночас, неможливо не враховувати високий ступінь латентності таких діянь, показником якого є засудження у 2003 році за період дії другої редакції ст. 229 КК України за незаконне використання знаків для товарів і послуг лише шістьох осіб . Проте факт незначної кількості розглянутих судами кримінальних справ даної категорії ні в якому разі не може служити підставою для ігнорування проблем кримінальної відповідальності за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації, у тому числі на рівні наукових досліджень, особливо з урахуванням високої латентності цих діянь.
Викладене зумовлює зростаючу важливість дослідження проблем захисту права інтелектуальної власності суб єктів господарської діяльності на названі засоби індивідуалізації від злочинних посягань у цій сфері і вимагає негайного вдосконалення правової регламентації боротьби з такими посяганнями.
Проблеми кримінальної відповідальності за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації є новими, а тому недостатньо розробленими. Лише останнім часом, у зв язку з переходом до ринкової економіки і формуванням відповідної системи законодавства у сфері господарської діяльності, в тому числі кримінального, серед науковців почалися дискусії щодо поняття “злочини, що посягають на право інтелектуальної власності”, його співвідношення з поняттям “незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг” та щодо питань застосування відповідних кримінально-правових норм на практиці.
Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності, були предметом наукового аналізу в дослідженнях П.П. Андрушка, Б.В. Волженкіна, Н.О. Гуторової, К.Б. Дудорової, О.О. Дудорова, В.М. Киричка, О.С. Лисенкової, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, О.І. Перепелиці, В.М. Слєпця, Є.Л. Стрєльцова, В.Я. Тація, М.І. Хавронюка та інших вчених.
Слід зазначити, що у теорії кримінального права сутність злочину, передбаченого останньою редакцією ст. 229 КК України (від 22 травня 2003 р.), всебічно не досліджена, залишається багато дискусійних питань, відсутні єдині підходи до кваліфікації діянь за цією статтею КК. Проблеми кримінально-правової характеристики цього злочину на дисертаційному рівні в Україні не розглядалися. Особливої актуальності дане дослідження набуває у зв язку з осмисленням положень нової редакції ст. 229 КК України через призму Цивільного та Господарського кодексів України, що набрали чинності з 1 січня 2004 р.
Наведені міркування, що свідчать про безсумнівну актуальність дослідження кримінально-правових проблем незаконного використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, визначили вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.
Емпіричну основу дисертації становлять матеріали дослідження 14 кримінальних справ про незаконне використання знаків для товарів і послуг, вчинене на території м. Києва та в інших регіонах України в період з 2001 по 2003 рік, матеріали судової практики Верховного Суду України, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Вищого господарського Суду України, Вищого арбітражного Суду Російської Федерації, судів зарубіжних країн, статистична інформація управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003-2005 рр. “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально виконавчі аспекти”, затвердженого Протоколом засідання кафедри від 27 березня 2003 р. № 13. Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення кримінального тиску на економічні відносини.
Мета і задачі дослідження. Метою запропонованого дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даного злочину від інших суміжних злочинів, а також формулювання на цій основі науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України та правозастосовчої практики. У зв язку з цим робота була зорієнтована на вирішення таких завдань: 1) провести всебічний аналіз змісту понять “незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару” та “умисне порушення права на засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, як об єкти права інтелектуальної власності”; 2) проаналізувати ознаки основного, кваліфікованого і привілейованого складів злочину, передбаченого ст. 229 КК, через призму змін у цивільному та господарському законодавстві України; 3) дослідити у контексті обраної теми спеціальну літературу з проблем кримінально-правової охорони права інтелектуальної власності в державі; 4) сформулювати конкретні практичні рекомендації з метою вдосконалення охорони зазначених засобів індивідуалізації як об єктів права інтелектуальної власності та внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства в досліджуваній сфері.
Об єктом дослідження є незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, передбачене ст. 229 КК України, а предметом – норми кримінального законодавства України, правозастосовча практика, доктринальні положення науки кримінального права, які стосуються категорій “склад злочину”, “кваліфікація злочинів” тощо; норми чинного законодавства України, зарубіжних країн щодо охорони прав на ці об єкти права інтелектуальної власності, порядку їх використання; українська та зарубіжна судова практика застосування законодавства про відповідальність за незаконне використання цих засобів індивідуалізації, а також система наукових поглядів, пов язаних з аналізом складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України. Проблеми застосування покарання та інших заходів кримінально-правового впливу не розглядаються.
Методи дослідження. Методологічна основа дослідження представлена історично-правовим (проведено порівняльний аналіз окремих положень КК України 1960 та 2001 років), системно-структурним (визначене місце незаконного використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг в системі злочинів, що посягають на право інтелектуальної власності, та злочинів у сфері господарської діяльності), діалектичним (при дослідженні правових механізмів охорони зазначених засобів індивідуалізації як об єктів права інтелектуальної власності), формально-логічним (проведено аналіз основного, кваліфікованого та привілейованого складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України), формально-догматичним (здійснено тлумачення окремих термінів, понять, термінологічних і понятійних зворотів), функціональним (проведено аналіз змісту об єктивних та суб єктивних ознак юридичного складу злочину, передбаченого ст. 229 КК, при кримінально-правовій кваліфікації діянь), порівняльно-правовим (встановлено зміст загальних та специфічних ознак незаконного використання зазначених засобів індивідуалізації за національним та зарубіжним законодавством, а також у окремих міжнародно-правових документах) та статистичним (при дослідженні статистичних даних про злочини, що посягають на право інтелектуальної власності, та опублікованої слідчої та судової практики) методами.
Використання різних методів дослідження, джерел інформації (наукових праць українських та зарубіжних вчених, положень, оцінок, висновків та пропозицій, висловлених окремими юристами на сторінках періодичних та наукових видань, статистичних даних тощо) дало можливість виявити ряд нових проблем, пов язаних з правовим забезпеченням порядку охорони та використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів, послуг, та запропонувати шляхи їх розв язання.
Робота написана також з урахуванням сучасних досягнень юридичної науки України та використанням окремих наукових положень з інших галузей знань (економіки, філософії тощо).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом комплексного спеціального дослідження стали питання кримінально-правової характеристики незаконного використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг, і (в концептуальному плані) проблема забезпечення правової охорони права інтелектуальної власності від правопорушень у цій сфері.
Особистий внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки кримінального права, правозастосовчої практики та вдосконалення законодавства з питань забезпечення правової охорони права інтелектуальної власності в державі.
На захист виноситься ряд нових у теоретичному та важливих у практичному плані положень:
1. Розкрита суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 229 КК України, яка полягає в порушенні гарантованого законодавством права інтелектуальної власності на об єкти права промислової власності, які є засобами (правовими засобами) індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг. 2. У роботі вперше визначено самостійне місце незаконного використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару в системі злочинів, що посягають на право інтелектуальної власності, та злочинів у сфері господарської діяльності. Цей злочин належить до злочинів, які посягають на встановлений порядок (механізм) використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, вироблених товарів та послуг, що надаються такими учасниками, як об єктів права промислової власності у сфері господарської діяльності.
3. Автор вперше на монографічному рівні дав кримінально-правову характеристику основному, кваліфікованому та привілейованому складам злочину, передбаченого ст. 229 КК України. На підставі цього аналізу, враховуючи відсутність законодавчої регламентації набуття конкретними розробниками авторських прав на будь-які створені ними засоби індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів, послуг, що, у свою чергу, повністю виключає можливість вчинення щодо них, як підлеглих осіб, будь-якого умисного порушення права на ці об єкти права інтелектуальної власності, пропонується виключити привілейований склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 229 КК України, із чинної редакції цієї статті КК.
4. У роботі запропоновано власне визначення поняття “матеріальна шкода” у контексті ст. 229 КК України. Зокрема, вперше обгрунтовується висновок про те, що при незаконному використанні зазначених засобів індивідуалізації матеріальна шкода може складатися із сум будь-яких коштів, які суб єкт права на ці об єкти права інтелектуальної власності витратив як компенсацію відновлення свого порушеного права на них (реальні збитки), а також тих сум коштів, які б такий суб єкт реально отримав (одержав) від особи, яка порушила його право на дані об єкти права інтелектуальної власності, у разі використання або надання ліцензії на використання такого права в порядку, передбаченому законодавством, тобто як неотримана (неодержана) винагорода за використання або надання ліцензії на використання прав на такі об єкти інтелектуальної власності (упущена вигода). Разом з тим, доводиться, що, до тих пір, доки засоби індивідуалізації є об єктами права інтелектуальної власності, суб єкт права на них може здійснювати всі правомочності щодо використання або надання ліцензії на використання такого права в порядку, передбаченому законодавством. Тому наслідки умисного порушення права на ці об єкти права інтелектуальної власності за своїм характером є матеріальною шкодою, що складається із реальних збитків у формі неотримання належного (яку не слід ототожнювати з упущеною вигодою), та упущеної вигоди.
5. У роботі вперше вказується на існуючі прогалини та суперечності у чинному законодавстві України з питань кримінально-правової охорони права інтелектуальної власності і запропоновано конкретні шляхи їх усунення та вирішення, зокрема:
а) врахування спільності родового об єкта злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177, 229, 231, 232 КК України, дає підстави для об єднання їх у межах Особливої частини КК в окрему групу злочинів, яку можна виділити в окремий розділ “Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності”;
б) враховуючи відсутність текстуального збігу термінологічного звороту, що, позначаючи поняття, визначене в ст. 1 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 р. як “знак для товарів і послуг”, а в ст. 492 ЦК України як “торговельна марка”, увійшов у ст. 229 КК України з однієї галузі законодавства (про право інтелектуальної власності), обґрунтовується необхідність виключення із абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” визначення поняття “знак для товарів і послуг”, заміни в назві цього Закону, контексті його норм терміна “знак для товарів і послуг” і “знак” на термін “торговельна марка”, а також доповнення ч. 1 ст. 1 даного Закону визначенням торговельної марки, яке дається у ч. 1 ст. 492 ЦК України;
в) обґрунтовується недоцільність доповнення ч. 1 ст. 229 КК України окремим посиланням на доменне ім я як окремий різновид (поряд із названими засобами індивідуалізації) предмета аналізованого злочину;
г) на підставі порівняльного аналізу змісту понять “незаконне використання” та “умисне порушення права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування, кваліфіковане зазначення походження товару” обґрунтовується пропозиція доповнення ст. 20 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” частиною 1 наступного змісту: “1. Порушенням прав на використання зареєстрованої торговельної марки є використання такого позначення, яке є тотожним чи схожим до неї до ступеня змішування”, а також викладення назви цієї статті у наступній редакції: “Порушення прав власника торговельної марки”.
6 Пропонується власне визначення поняття “доменне ім я”, під яким автор пропонує розуміти позначення, що є засобом індивідуалізації суб єктів господарської діяльності, товарів і послуг за допомогою використання латинських букв, спеціальних знаків, символів тощо для адресації комп ютерів і ресурсів в Інтернеті, здатних викликати у споживача певні асоціації з особою товаровиробника (чи особою, яка надає послуги), товаром або послугою.
7. Автором вперше визначені загальні правила відмежування злочину, передбаченого ст. 229 КК України, від суміжних злочинів, з якими незаконне використання засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг має спільні ознаки, або з вчиненням яких воно може поєднуватися.
8. У роботі зроблені конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинної редакції ст. 229 КК України.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені в роботі положення можуть бути використані: у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов язаних із юридичною характеристикою складів злочину, передбаченого ст. 229 КК України; у законотворчості – з метою удосконалення редакції цієї статті КК; у практичній діяльності правоохоронних органів, які застосовують кримінальний закон; Пленумом Верховного Суду України при формулюванні рекомендацій щодо застосування законодавства про відповідальність за незаконне використання зазначених засобів індивідуалізації учасників господарського обороту, товарів та послуг; у навчальному процесі при викладанні курсу Особливої частини кримінального права та відповідних спецкурсів, при підготовці підручників, навчальних та методичних посібників, а також при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної майстерності слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження, що включені до дисертації, оприлюднені на: П ятій звітній науково-практичній конференції професорсько-викладацького та курсантського (студентського) складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь, 16 травня 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання”. Загальна тема конференції: “Санкції в праві” (м. Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 14-15 листопада 2003 р.); Десятій регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 р.).
Публікації. Основні результати дослідження опубліковані у п ятнадцяти статтях, дев ять з яких у фахових наукових виданнях, а також трьох тезах виступів на науково-практичних конференціях (заг. обсягом 13,5 умов. друк. арк.).
Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, п ятьох розділів, десятьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 311 сторінок, з них обсяг основного тексту – 215 сторінок, обсяг додатків – 59 сторінок, списку використаних джерел (377 найменувань) – 37 сторінок.
|
