|
Актуальність теми. Ставши на шлях формування правової держави, для якої людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека є головною соціальною цінністю, Україна радикально активізувала процес визнання прав людини й ефективізації юридичних засобів їх реалізації, охорони та захисту. Одним із таких – загальносоціальних за генезисом та онтологічним статусом – прав людини є її свобода віросповідання, що виступає "наріжним каменем" для багатьох інших особистісних і культурних прав.
Свобода віросповідання як фундаментальне загальновизнане право людини знайшла своє відображення у міжнародних актах з прав людини, до котрих, перш за все, слід віднести: Загальну декларацію прав людини (ООН, 1948; ст. 18), Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (ООН, 1966; ст. 18), Декларацію про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на підставі релігії чи переконань (ООН, 1981), Конвенцію про захист прав людини та основних свобод (Рада Європи, 1950; ст. 9), Хартію Європейського Союзу про основні права (2000; ст. 10).
Реальність свободи віросповідання людини, як і будь-якого іншого права особи, залежить від наявності дієвого механізму її юридичного забезпечення. Основою такого механізму в Україні є національне законодавство, насамперед Конституція України, котрою проголошується, що “кожен має право на свободу світогляду і віросповідання”, (ст. 35) і Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р., а також інші нормативно-правові акти. Згідно зі ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема ті, в котрих закріплюється свобода віросповідання людини. До них належать, у першу чергу, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод.
Дослідження питань юридичного регулювання свободи віросповідання привертало увагу багатьох учених. У радянську добу юридичні аспекти свободи віросповідання людини досліджувалися, зокрема, у працях В. Клочкова, З. Корчевої, А. Ловінюкова, Г. Лупарєва, Ю. Розенбаума, Ф. Рудинського, П. Яшина. Однак роботам цих авторів був притаманний надмірно ідеологізований підхід. Окрім того, зараз ці праці значною мірою застаріли, оскільки ґрунтувалися на законодавстві того часу.
На сучасному етапі розвитку вітчизняної та зарубіжної правової науки окремі юридичні аспекти свободи віросповідання людини досліджувалися у працях А. Агапова, М. Бабія, В. Бондаренка, К. Борисова, С. Бублика, С. Бур янова, В. Єленського, В. Коула Дерема, А. Колодного, А. Красікова, Н. Лернера, А. Ловінюкова, М. Мариновича, А. Пчелінцева, П. Рабіновича, В. Савельєва, О. Cагана, Г. Черемних, О. Шуби, П. Яроцького та інших учених.
Водночас слід зазначити, що у вітчизняній юриспруденції монографічні дослідження, присвячені саме загальнотеоретичним аспектам нормативної регламентації свободи віросповідання людини, в тому числі механізму юридичного забезпечення цього права, наразі відсутні. Між тим, такі дослідження мають бути складовою формування загальної теорії прав і свобод людини.
Теоретичний і практико-юридичний аналіз правозабезпечувального механізму свободи віросповідання людини в Україні дозволяє стверджувати, що у багатьох випадках не в достатньому обсязі представлені, а то й взагалі відсутні, деякі юридичні засоби реалізації, охорони та захисту окремих елементів (можливостей) свободи віросповідання, а отже, і розглядуваного права людини загалом. Огляд законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації виявив з-поміж його приписів такі, що не відповідають Конституції України, є взаємно суперечливими, а також потребують коригування та внесення доповнень унаслідок змін, котрі відбулись у соціальному житті України. Така ситуація, як видається, подекуди здатна призводити до порушення свободи віросповідання, до її неправомірного обмеження, до виникнення у нашому суспільстві міжрелігійних конфліктів і в кінцевому підсумку – до неможливості повною мірою реалізувати, оберегти й захистити це фундаментальне право людини.
Усі вищезазначені обставини підтверджують актуальність теми пропонованого дослідження та її значення не лише у теоретичному, але й у практичному вимірах.
Звўязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка в межах теми "Теоретичні і практичні проблеми юридичного забезпечення прав людини і громадянина в Україні" (номер державної реєстрації ЮД-392 Б).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є монографічний комплексний аналіз філософсько-правових та загальнотеоретичних аспектів юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно було розв язати такі завдання:
- визначити поняття та розкрити структуру свободи віровизнання та свободи віросповідання людини як її загальносоціальних (природних) прав;
- проаналізувати принципи законодавства України про свободу віросповідання та релігійні організації;
- визначити поняття та розкрити структуру свободи віросповідання людини як субґєктивного юридичного права, закріпленого у законодавстві України;
- проаналізувати механізм та стадії юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні;
- здійснити порівняльний аналіз структурних елементів (можливостей) свободи віросповідання людини як загальносоціального явища і як суб єктивного юридичного права, закріпленого у законодавстві України;
- проаналізувати юридичні засоби реалізації, охорони та захисту кожного зі складників свободи віросповідання як суб єктивного юридичного права людини;
- на основі отриманих результатів обгрунтувати та сформулювати пропозиції щодо вдосконалення юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
Об єктом дослідження є свобода віровизнання та свобода віросповідання людини як загальносоціальні та юридичні явища. Предметом дослідження виступає низка загальних закономірностей юридичного забезпечення свободи віросповідання людини та їх прояв в Україні, а також шляхи й засоби його вдосконалення.
Методи дослідження обумовлені темою дисертації, котра перебуває , так би мовити, "на стику" загальної теорії права та держави і галузевих юридичних наук, соціальної філософії й релігієзнавства.
Було використано відповідні філософсько-світоглядні, загальнонаукові й спеціальні методи наукового пізнання,. Серед найважливіших із них слід виділити наступні: діалектичний (використовувався, зокрема, при формулюванні вихідних понять, що стосуються предмета дослідження); системний, структурно-функціональний (застосовувались при з ясуванні структури досліджуваного права), порівняльний (при співставленні природного та юридичного прав на свободу віросповідання); методи тлумачення юридичних норм, узагальнення юридичної практики (зокрема національної судової практики, практики Державного комітету України у справах релігій, відділу у справах релігій Львівської обласної державної адміністрації, практики Європейського суду з прав людини).
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі вперше у вітчизняній загальнотеоретичній юриспруденції з ясовано універсальний зміст та складові елементи свободи віросповідання як одного із природних, невідчужуваних прав людини, а також здійснено системний аналіз юридичного механізму забезпечення цієї свободи в Україні.
Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, у положеннях стосовно:
- уточнення визначення загального поняття свободи віровизнання людини як загальносоціального явища та встановлення структури цього права;
- визначення поняття та структури свободи віросповідання людини як загальносоціального явища;
- комплексної характеристики відповідних актів законодавства України як нормативної основи юридичного механізму забезпечення свободи віросповідання;
- інтерпретації поняття та структури суб єктивного юридичного права на свободу віросповідання, закріпленого у законодавстві України;
- порівняльної характеристики структурних елементів свободи віросповідання як загальносоціального права людини, з одного боку, і як суб єктивного юридичного права - з іншого;
- змісту, видів та юридичних засобів реалізації, охорони й захисту кожного зі структурних елементів свободи віросповідання людини в Україні;
- пропозицій з удосконалення чинного законодавства України про свободу віросповідання та про релігійні організації.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження, як видається, здатні сприяти подальшій розробці загальнотеоретичних аспектів юридичного забезпечення свободи віросповідання людини в Україні.
Висновки та положення дисертації можуть бути використані у процесі уточнення та реалізації основних засад політики України у сфері державно-релігійних відносин, а також удосконалення вітчизняного законодавства про свободу віросповідання людини та діяльність релігійних організацій.
Теоретичні висновки, запропоновані у дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні таких дисциплін, як “Загальна теорія держави і права”, “Права людини”, “Конституційне право України”, “Релігієзнавство”. Вони також можуть виявитись корисними у діяльності, спрямованій на прищеплення поваги до будь-якої віри, переконань та світогляду людей, на виховування шанобливого ставлення до особистісних і культурних прав людини, на формування толерантної поведінки, що, у свою чергу, сприятиме ідеологічному багатоманіттю та подальшій розбудові громадянського суспільства в Україні.
Матеріали дисертації використовувалися здобувачем під час проведення лекційних та семінарських занять із теорії держави і права у коледжі “Західноукраїнський колегіум” (м. Львів).
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені Івана Франка.
Основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження оприлюднено у доповідях на п яти міжнародних наукових конференціях: “Свобода віросповідання, Церква та держава в Україні” (Київ, 28-30 вересня 1994 р.), “Міжконфесійні відносини в контексті свободи релігії” (Львів, 6-7 травня 1996 р.), “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (Львів, 9-11 листопада 2000 р.) (матеріали опубліковані), “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 15-16 березня 2001 р.) (матеріали опубліковані), "Історія релігій в Україні" (Львів, 20-24 травня 2002 р.) (матеріали опубліковані), - та чотирьох регіональних науково-практичних конференціях: “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1998, 2000, 2001 (матеріали опубліковані), 2002 рр.), а також на науковій конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (Тернопіль, 28 лютого 2001 р.) (матеріали опубліковані).
Публікації. За темою дисертації опубліковано одинадцять наукових праць (у тому числі чотири - у фахових виданнях), з них: дві - у наукових журналах, шість - у збірниках наукових праць, три - у матеріалах конференцій.
| 
