|
Актуальність теми. Захист трудових прав громадян України завжди перебував у центрі уваги держави. Про це свідчить постанова Верховної Ради України від 17 червня 1999 року „Про засади державної політики України в галузі прав людини” , у якій зазначається, що забезпечення прав та основних свобод людини є головним обов язком держави, органів державної влади й органів місцевого самоврядування.
Вихід України на нові рубежі соціально-економічного розвитку, входження держави до європейського простору створює передумови для підвищення гарантії реалізації трудових прав. Тому однією з найважливіших проблем трудового права є вдосконалення правового механізму їх захисту. Актуальність цієї проблеми обумовлена тим, що останніми роками є поширеним порушення трудових прав громадян, що не сприяє створенню нормальних взаємовідносин між роботодавцями та найманими працівниками. Така ситуація сприяє виникненню соціальних конфліктів.
У сучасній міжнародній правовій системі права людини у сфері праці регулюються на трьох рівнях: на загальносвітовому рівні, на міжнародно-регіональному рівні і на рівні двостороннього державного співробітництва. Міжнародними актами про права людини, у яких зачіпається сфера праці, є прийняті Організацією Об єднаних Націй Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року.
Україна докладає активних зусиль для того, щоб стати рівноправним членом Європейського співтовариства. Одним з найважливіших напрямів діяльності в цій сфері є вдосконалення правового регулювання праці – основної сфери людської діяльності. Проявом міжнародно-правового регулювання праці є норми (стандарти) праці, закріплені в актах, прийнятих міжнародними організаціями, двосторонніх договорах та угодах між окремими державами.
Під час вступу до Ради Європи Україна взяла зобов язання проводити політику відповідно до Європейської соціальної хартії Ради Європи, яка є головним документом у сфері забезпечення економічних та соціальних прав людини. Її ратифікація обумовлена як членством України у Раді Європи, так і намірами держави набути членства у Європейському Союзі .
З метою підвищення рівня захисту прав громадян та адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу Верховною Радою України схвалено Законом України від 21 листопада 2002 року №228ІV Концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, у якій передбачається, що особливим пріоритетом є всебічний захист прав і свобод людини . У Посланні Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” також наголошується на необхідності забезпечення верховенства права та неухильного дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади. Держава має стати надійним гарантом конституційних прав і свобод громадян .
У вирішенні проблеми захисту трудових прав значну роль відіграють норми трудового права, які надають право деяким органам ініціювати розірвання трудових договорів (контрактів) з керівниками підприємств, установ, організацій, які допускають грубі порушення трудових прав, у тому числі право на працю, право на безпечні умови праці, право на отримання достойної винагороди за працю тощо.
В науковій літературі з трудового права (Александров М.Г., Зайкін О.Д., Лівшиць Р.З., Прокопенко В.І. та інші) такі суб єкти отримали назву „треті особи”. Такими особами визнаються як державні, так і громадські органи. До державних органів, які мають право вимагати розірвання трудового договору належать: військові комісаріати, які здійснюють призов громадян на військову або невійськову (альтернативну) службу, судові органи загальної юрисдикції, службові особи органів державного нагляду за охороною праці у разі систематичних порушень вимог чинного законодавства з питань охорони праці, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка може ініціювати звільнення керівників фондових бірж. До громадських органів відносяться професійні спілки, Вища Рада юстиції, товариські суди. Правом ініціювати розірвання трудових договорів наділені також виробничі бригади, батьки неповнолітніх або особи, які їх замінюють.
Надаючи третім особам зазначене право, законодавець переслідує різні цілі. Це, по-перше, додатковий захист соціально-економічних прав та інтересів працюючих, охорона їх праці, по-друге, урахування інтересів і прав трудових колективів і держави. Таке широке коло суб єктів, наділених правом порушувати питання чи вимагати звільнення працівників, пояснюється також демократизацією методів регулювання трудових відносин, розширенням прав профспілок, які представляють та захищають інтереси найманих працівників від порушення їх прав з боку роботодавців. В таких випадках звільнення здійснюється на підставі волевиявлення органів, які не є стороною трудового правовідношення, яке припиняється .
Вимагаючи розірвання трудових договорів з керівниками, ці органи виконують важливу функцію щодо захисту трудових прав найманих працівників. Разом з тим, в умовах ринкових перетворень, право розірвання трудових договорів з працівниками набувають нові суб єкти: комісії по цінних паперах та фондовому ринку, керуючий санацією або ліквідатор при здійсненні процедури санації або ліквідації підприємства, установи, організації. Таке поширення обумовлено необхідністю розвитку ринкової економіки соціального спрямування. Стаття 13 Конституції України передбачає, що держава забезпечує захист прав усіх суб єктів права власності і господарювання. Вимагаючи розірвання трудового договору (контракту) з керівниками фондових бірж, комісія по цінних паперах та фондовому ринку опосередковано захищає права власників цінних паперів, що створює передумови для створення ринку цінних паперів і взагалі – ринкових механізмів. Зазначене положення Конституції України має принципове значення тому, що власність зобов язує власника використовувати свою власність не тільки в своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
В умовах реформування судової системи в Україні запроваджено новий порядок обрання (призначення) та звільнення з посад суддів судів загальної юрисдикції. Певну роль у сучасних умовах в припиненні їх повноважень відіграють кваліфікаційні комісії суддів та Вища рада юстиції. Остання виступає як третя особа, надаючи обґрунтоване подання Президенту України та Верховній Раді України про звільнення суддів з посад.
При банкрутстві підприємств керівника збанкрутілого підприємства звільнюють з роботи на підставі постанови або ухвали господарського суду. Арбітражний керуючий також виступає по відношенню до керівника підприємства як третя особа.
Трудові договори відповідно до пункту 7 статті 36 КЗпП України з будь-якими особами можуть бути розірвані на підставі вироку суду. На підставі статті 55 Кримінального кодексу України позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п яти років, або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу України за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою, або у зв язку із зайняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ця стаття свідчить про те, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може застосовуватися частіше, ніж за умови дії попередньої редакції Кримінального кодексу.
У зв язку з демократизацією вищої освіти та процесу призначення на посадку керівників вищих навчальних закладів значними повноваженнями у припиненні трудових відносин наділені органи громадського самоврядування вищих навчальних закладів. Так, відповідно до статті 39 Закону України „Про вищу освіту”, вищі колегіальні органи громадського самоврядування вищих навчальних закладів мають право прийняти рішення про відкликання з посади керівників вищих навчальних закладів.
У законодавстві передбачені також й інші випадки розірвання трудових договорів між працівником та роботодавцем за ініціативою або на вимогу третіх осіб. Таким чином, проблема припинення трудових відносин за ініціативою третіх осіб була, є і надалі залишається актуальною.
Наведений аналіз законодавства свідчить про те, що проблема розірвання трудових договорів за ініціативою третіх осіб торкається значної кількості працюючих, а, між тим, ці питання не піддавалися ґрунтовному та всебічному науковому дослідженню.
Деякі аспекти, пов язані із припиненням трудових правовідносин за ініціативою третіх осіб, досліджували в своїх наукових роботах такі вчені, як Александров М.Г., Бару М.Й., Болотіна Н.Б., Бугров Л.Ю., Глозман В.А., Голованова Е.О., Гончарова Г.С., Гоц В.Я., Жернаков В.В., Зайкін О.Д., Зуб І.В., Кисельов І.Я., Кондратьєв Р.І., Курєнной О.М., Лівшиць Р.З., Малококін Л.С., Маміофа Й.Е., Ніконов М.І., Прокопенко В.І., Процевський О.І., Процевський В.О., Смирнов О.В., Сприндіс С.І., Толкунова В.М., Чубайс Б.М., Чанишева Г.І., Черенков Б.І., та інші дослідники. Але в нових соціально-економічних та політичних умовах не проводилось комплексного дослідження умов, за яких можливо розірвання трудових договорів на вимогу осіб, які не є сторонами трудового правовідношення, їх повноваження щодо припинення трудових правовідносин не піддавалися ґрунтовному аналізу.
Питання про застосування статті 45 КЗпП України в акціонерних товариствах, про повноваження комісії про цінних паперах та фондовому ринку щодо розірвання трудових договорів з керівниками фондових бірж, а також інших суб єктів взагалі не були предметом наукового дослідження в науці трудового права.
У науковій літературі висловлюються різні думки щодо права батьків або осіб, що їх замінюють, вимагати розірвання трудових договорів з неповнолітніми. Відсутні будь-які публікації з питань розірвання трудових договорів на підставі статті 37 і пункту 7 статті 36 КЗпП України, а, між тим, в умовах підготовки нового Трудового кодексу України рекомендації з цих питань мали б позитивне значення для законодавчих органів. Відсутні й роз яснення Пленуму Верховного Суду України з цих питань.
Актуальність теми дисертації визначається й тим, що в умовах роздержавлення профспілок докорінно змінюється їх статус. Профспілки перебувають на шляху переходу від організаційного монізму до плюралізму, який проявляється у створенні різних профспілок: солідарних, незалежних, демократичних, вільних. Порядок та умови застосування статті 45 КЗпП України та статті 33 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” у цих умовах в законодавстві не визначені. У практиці їх застосування виникають значні труднощі, що іноді призводить до виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцями та профспілками, а також між різними профспілками на одному підприємстві, в установі, організації.
Завдання науки трудового права полягає у розробці рекомендацій щодо визначення функцій профспілок і вдосконалення правового механізму захисту трудових прав працюючих з боку профспілок. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджується з комплексною цільовою програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001 – 2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових та соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864).
Мета і задачі дослідження. Мета цієї дисертаційної роботи, яка виконувалась на підставі комплексного дослідження законодавства, практики його застосування та відповідної наукової літератури, полягає у виявленні суб єктів, яким надано право порушувати питання або вимагати розірвання трудових договорів з працівниками, умов реалізації їх повноважень, виявленні наслідків розірвання трудових договорів та гарантій звільненим осібам, а також у розробці пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства та практики.
Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі основні задачі:
1. Дослідити правову природу третіх осіб у трудовому праві, які наділені правом вимагати припинення трудових правовідносин.
2. Обґрунтувати необхідність надання третім особам права вимагати або порушувати питання про розірвання трудових договорів з окремими категоріями працівників.
3. Визначити критерії класифікації суб єктів, наділених правом вимагати або ініціювати розірвання трудових договорів з окремими категоріями працівників.
4. Окреслити коло осіб, стосовно яких можливо розірвання трудового договору за ініціативою третіх осіб.
5. Виявити цілі та завдання, для виконання яких органи та особи ініціюють припинення трудових правовідносин з працівниками.
6. Вирішити питання про необхідність збереження за профспілками права вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації.
7. Виявити та проаналізувати підстави для застосування профспілками права вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи, організації.
8. Дослідити умови застосування профспілками цього права за наявності кількох профспілок, діючих на підприємстві.
9. Розробити пропозиції щодо розширення кола осіб, звільнення яких можливе на підставі постанови суду про направлення на примусове лікування.
10. Підготувати пропозиції про внесення змін до статей 37, 45, 2526 КЗпП України та до інших нормативно-правових актів, пов язаних з розірванням трудових договорів за ініціативою третіх осіб.
Об єктом дослідження є трудові правовідносини, що можуть бути припинені за ініціативою осіб, які не є суб єктами трудового договору.
Предметом дослідження є повноваження громадських організацій, державних органів та інших осіб щодо розірвання трудових правовідносин, а також практика, пов язана з реалізацією цих повноважень.
Методи дослідження. При написанні дисертації використовувалися базові науково-теоретичні положення теорії держави та права, а також ідеї та концепції, розроблені у науці трудового права. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод. У роботі використано також такі наукові методи дослідження: діалектичний, історичний, логіко-юридичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий. Повноваження профспілок висвітлювались з позиції історизму та з використанням порівняльно-правового методу дослідження. Логіко-юридичний метод використовувався у процесі формування пропозицій по внесенню змін до КЗпП України та інших нормативно-правових актів. Системний метод застосовувався при визначенні кола суб єктів, наділених правом ініціювати розірвання трудових договорів. Автором застосовувався соціологічний метод, особливо при узагальненні практики розірвання трудових договорів (контрактів) за підставами, передбаченими статтею 45 КЗпП України, та усунення керівників у процесі визнання підприємства банкрутом. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, особливостей його застосування, досягнень загальної теорії права, науки трудового права, інших галузей юридичної науки України та інших країн, узагальнень судової практики. Використовувалося трудове законодавство Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Азербайджанської республіки, Республіки Узбекистан, Туркменістану, Киргизії. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що робота являє собою перше в українській правовій науці комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем, пов язаних з розірванням трудових договорів (контрактів) за ініціативою третіх осіб.
Відповідно до одержаних результатів дослідження на розгляд виносяться такі науково-теоретичні висновки і положення:
1. Вперше визначено, що участь третіх осіб у розірванні трудових договорів (контрактів) є додатковим засобом захисту трудових прав та інтересів найманих працівників.
2. Вперше обґрунтовано можливість застосування статті 45 КЗпП України до голів правлінь акціонерних товариств з боку профспілок, за умови порушення ними законодавства про працю, про профспілки, про охорону праці, про колективний договір тощо.
3. Дістало подальшого розвитку опрацювання правового механізму застосування права профспілок вимагати розірвання трудового договору (контракту), особливо в умовах їх плюралізму.
4. Вперше запропоновано Держнаглядохоронпраці наділити правом вимагати розірвання контрактів з керівниками підприємств за умови одноразового грубого порушення норм з охорони праці та внести необхідних змін до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності.
5. Запропоновано доповнити статтю 37 КЗпП України новим положенням про можливість припинення трудових відносин з особами, направленими на примусове лікування до лікувально-профілактичних установ і до інших спеціалізованих лікувальних закладів, а не лише до лікувально-трудових профілакторіїв.
6. Сформульовані нові пропозиції про внесення змін до статті 7 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, відповідно до яких до складу керівних органів профспілки, членами якої є наймані працівники, не можуть бути обраними не лише керівники підприємств, а й їх заступники.
7. Вперше запропоновано надавати вихідну допомогу працівникам у разі повторного призову або вступу на військову службу, в тому числі за контрактом.
8. Надане нове обґрунтування для висновку про те, що виробнича бригада є суб єктом трудового права, вимога з боку бригади про виведення працівників з її складу є обов язковою для роботодавця.
9. Запропоновано відновити роботу товариських судів, яким надано право порушувати питання про звільнення деяких категорій працівників.
10. Доведено необхідність збереження у новому Трудовому кодексі України положень, які містяться у статті 199 КЗпП України щодо права батьків або інших осіб ініціювати розірвання трудових договорів з неповнолітніми особами, якщо трудовий договір завдає шкоди їх здоров ю та інтересам.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють підвищенню рівня охорони трудових прав найманих працівників, поглибленому розумінню повноважень профспілок у механізмі представництва та правового захисту працівників, більш активному застосуванню права на припинення трудових відносин такими суб єктами як Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державний комітет України з нагляду за охороною праці та профспілковими організаціями, а також зміцненню законності у трудових правовідносинах.
Деякі пропозиції та висновки, сформульовані автором, можуть бути враховані у процесі нормотворчої діяльності при розробці нового Трудового кодексу України, а також при прийнятті інших нормативно-правових актів.
Крім того, висновки дисертаційного дослідження можуть застосовуватися у навчальному процесі, при розробці нових підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій з курсу “Трудове право України”, підготовці коментарів до законодавства України про працю.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані й обґрунтовані автором висновки, положення та пропозиції є особистим його надбанням, оскільки вони базуються на особистих дослідженнях, критичному осмисленні більш ніж 220 наукових і нормативних джерел, узагальненнях судової практики застосування норм трудового законодавства, яке регулює питання припинення трудового договору за ініціативи третіх осіб. Окремі положення порушуються в роботі вперше, інші розглядаються з урахуванням змін у соціально-економічному житті держави.
Апробація результатів дисертації. Дисертаційне дослідження виконане та обговорене на кафедрі трудового права Національної юридичної академії Україні імені Ярослава Мудрого.
Деякі аспекти та теоретичні висновки проведеного дослідження доповідались автором на наукових конференціях молодих вчених та аспірантів, що відбувались: в Одеській національній юридичній академії (м.Одеса, 2001 р.), в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого “Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (м. Харків, 2002 р.), у Київському інституті внутрішніх справ “Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, 2003 р.). Теоретичні висновки використовуються автором в процесі викладання навчального курсу “Трудове право України”, зокрема при проведенні практичних занять за темами “Предмет трудового права”, “Трудовий договір”, “Індивідуальні трудові спори” та ін. Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об єднують 9 підрозділів, висновків та списку використаних джерел (220 найменувань). Загальний обсяг дисертації 188 сторінок, із яких основного тексту – 167 сторінок.
Публікації. Основні положення дисертації відображені у чотирьох наукових статях та двох тезах наукових повідомлень.
| 
