|
Актуальність теми. З проголошенням незалежності в Україні розпочався активний процес творення демократичної, соціальної, правової держави. Процес оновлення торкнувся практично всіх сфер життя українського суспільства. Особливе місце серед проблем, пов язаних із творенням української держави, посідають проблеми протидії злочинності. Для України вони є вельми актуальними, оскільки упродовж останніх років однією з найбільш небезпечних загроз національній безпеці України є зростання криміналізації суспільства, збільшення росту злочинності у всіх її проявах. Суспільна небезпечність злочинності, а особливо організованої, полягає в тому, що вона веде боротьбу за реальну владу в суспільстві, за оволодіння всіма цінностями, створеними теперішнім та попередніми поколіннями.
Українська держава та суспільство реалізують свої зусилля у протидії
злочинності за двома напрямами: — спрямування матеріальних та духовних ресурсів на поліпшення добробуту життя народу, підвищення його інтелектуального потенціалу, що складає передумови для зменшення зростання злочинності;
— встановлення і застосування кримінально-правових норм для захисту інтересів і прав своїх громадян та суспільства від злочинних посягань.
У протидії злочинності та запобіганні подальшій криміналізації
суспільства важливу роль відіграє інститут покарання. Формулюючи поняття
злочину, встановлюючи коло і зміст злочинного діяння, кримінальне законодавство завжди передбачає покарання за нього. Без кримінального покарання втрачають сенс будь-які кримінально-правові заборони. Воно виступає як правовий наслідок за вчинення злочину. Тому кримінальний закон не тільки визначає, які суспільно небезпечні дії слід відносити до злочинів, а й встановлює міру покарання за кожне із них.
Наукова розробка проблем, пов язаних із ефективністю застосування інституту покарання у протидії злочинності, має важливе як практичне, так і наукове значення. В сучасних теоретичних розробках звертається увага на необхідність фундаментальних наукових досліджень проблем кримінального покарання з урахуванням відповідності його змісту природі людини, нормам права і моралі цивілізованого суспільства, забезпечення збалансованого задоволення прав та інтересів громадянина, суспільства і держави. Ці ідеї набули розвитку у дослідженнях А.І. Долгової, А.С. Михліна, В.М. Когана, С.Б. Бородіна, А.І. Харитонова, М.П. Мелентьєва, В.І. Сельвестрова, В.О. Уткіна, І.В. Шмарова, В.В. Лунєєва, а також українських вчених — Л.В. Багрій-Шахматова, І.А. Близнюка, О.М. Джужи, М.І. Коржанського, О.М. Костенка, В.О. Глушкова, О.І. Коваленка, А.Х. Степанюка, Ю.Л. Титаренка, В.П. Філонова, І.П.Лановенка, В.В.Леоненка, В.В.Скибицького, В.Т.Трубнікова, В.М.Марченка, М.І.Бажанова та інших. Безперечним є той факт, що проблеми, які розглядаються вченими, мають відповідну науково-пізнавальну цінність та науково-прикладне значення, оскільки більшість цих наукових досліджень безпосередньо присвячена аналізу актуальних проблем інституту покарання, де, зокрема, звертається увага на те, що ефективність покарання у цілому сприяє подальшому зміцненню законності та правопорядку в державі та суспільстві, успішній протидії злочинності.
Проте, незважаючи на значний практичний та науковий інтерес до інституту покарання, визначення його місця у протидії злочинності в сучасній українській юридичній науці та соціальній практиці, дуже мало дисертаційних досліджень, присвячених цій надзвичайно актуальній проблематиці. З огляду на це, дослідження правових проблем інституту покарання в системі засобів протидії злочинності у контексті проведення правової реформи є вельми актуальною проблемою як для науки, так і для практики.
Зв язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась у межах науково-дослідної роботи відділу кримінально-правових та кримінологічних досліджень Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України і пов язана з фундаментальними напрямами наукового дослідження "Актуальні проблеми кримінологічної безпеки в Україні на 2000—2003 роки" (№ державної реєстрації 01014001007).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є
здійснення комплексного наукового аналізу та обґрунтування місця і ролі інституту покарання в системі засобів протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації кримінальної політики української держави. Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались такі основні завдання:
— аналіз природи та змісту покарання, його еволюції у процесі гуманізації і демократизації каральної політики в умовах розбудови української незалежної, демократичної, соціально-правової держави;
— здійснення наукового аналізу принципів та порядку призначення покарання у контексті нового КК України;
— охарактеризування основних видів кримінальних покарань та їхню ефективність у протидії злочинності;
— визначення місця і ролі покарання у системі засобів протидії злочинності.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв язку із застосуванням покарання як засобу протидії злочинності.
Предметом дослідження є покарання у системі засобів протидії злочинності.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувався певний комплекс загальнонаукових, а також спеціально-наукових методів, які забезпечили об єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем інституту покарання. Застосування діалектичного методу дало можливість дослідити природу та зміст покарання і його еволюцію у процесі демократизації та гуманізації. Історико-правовий метод (хронологія, дескрипція тощо) застосовувався для вивчення природи та змісту покарання і його еволюції у процесі демократизації та гуманізації. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі принципів та основних засад призначення покарання. Метод формальної логіки використовувався як універсальний спосіб аргументації. Метод змістовної юридичної логіки застосовувався для визначення місця і ролі виконання покарання у системі засобів протидії злочинності, а застосування компаративних методів дало змогу здійснити аналіз вітчизняного і міжнародного законодавства. та практики застосування інституту покарання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором уперше в Україні на дисертаційному рівні зроблена спроба комплексно розглянути інститут покарання в системі засобів протидії злочинності в умовах демократизації та гуманізації чинного кримінального законодавства. В дисертації запропоновано ряд нових теоретичних та важливих для практики протидії злочинності пропозицій і висновків, а саме: — визначено, що покарання за своєю суттю – це процес реалізації кари відповідно до існуючих соціальних норм;
–– встановлено, що механізм антикриміногенної дії кари полягає в тому, що вона загрозою страждання утримує криміногенну волю особи від її прояву у виді злочину;
–– обґрунтовується, що ефективна протидія злочинності неможлива без застосування справедливої кари за злочини. Виходячи з цього, система протидії злочинності має включати в себе:
а) каральні засоби, які утримують криміногенну волю особи від її прояву у вигляді вчинення злочину;
б) некаральні засоби, які мають властивості усувати криміногенний стан волі особи;
–– сформульовано закономірність, згідно з якою ефективність покарання залежить від розвитку некаральних факторів, що протидіють злочинності, зокрема від стану правової культури в суспільстві, а тому система покарань має відповідати рівню правової культури в суспільстві;
–– пропонується смертну кару розглядати як відносно допустиму міру покарання, що може бути необхідним каральним засобом протидії злочинності за наявності для цього певних соціальних передумов, і недоцільним – за інших умов;
–– обґрунтовано, що для підвищення ефективності покарання у протидії злочинності доцільно доповнити Загальну частину КК України визначенням принципів кримінального права, зокрема принципу справедливості та принципу гуманізму; –– для забезпечення гуманних умов відбування покарання пропонується викласти ч. 1 ст. 390 КК України в наступній редакції: “самовільне залишення місця обмеження волі без поважних на те причин, а саме загроза особистому життю, тортури, свавілля та насильство як з боку засуджених, так і адміністрації, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі – караються позбавленням волі на строк до трьох років”;
–– у зв язку з тим, що реалізація кари у вигляді позбавлення волі не завжди досягає цілей покарання, передбачених ст. 50 КК, пропонується в систему покарань як ще одну альтернативу позбавленню волі ввести такий вид покарання як поразка в правах, який має значні антикриміногенні властивості;
–– запропоновано сучасне визначення принципу невідворотності покарання, який полягає в тому, що жоден злочин не повинен залишатися без справедливого покарання, якщо немає передбачених в законі підстав для звільнення особи, що його вчинила, від кримінальної відповідальності або від покарання чи його відбування; –– доводиться, що обов язковою передумовою ефективності покарання у протидії злочинності є невідворотність справедливої кари. Виходячи з цього, ст. 50 КК слід доповнити частиною третьою наступного змісту: “Для досягнення зазначеної мети невідворотність справедливої кари має поєднуватись із забезпеченням умов, необхідних для виправлення засудженого”. Відповідно, ч.3 чинної редакції ст.50 КК зробити частиною четвертою.
Практичне значення одержаних результатів. Висунуті та обґрунтовані дисертантом положення можуть бути використані у процесі формування та удосконалення державної каральної політики у протидії злочинності, при підготовці законопроектів для внесення змін та доповнень до Кримінального та Кримінально-виконавчих кодексів України.
Крім цього основні положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів навчальних посібників, навчальних програм, а також можуть стати корисними безпосередньо у практичній діяльності органів та інститутів кримінальної юстиції.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, результати дослідження були викладені автором на міжнародній євроазіатській зустрічі представників правоохоронних органів (м. Гуанчжоу, КНР, 2001 р.); міжнародному семінарі “Антикорупційні розслідування та стратегія попередження корупції” (м. Київ, 2002 р.); на міжнародній конференції Міжнародної Асоціації прокурорів (м. Вашингтон, США, 2003 р.); на методологічному семінарі “Загальні підходи до оцінки ризиків щодо можливостей незаконного переміщення радіоактивних матеріалів через державний кордон” (м. Київ, 2003 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного
дослідження відображені у 7 наукових публікаціях. З яких 6 у фахових наукових виданнях, та 1 тезі доповіді на методологічному семінарі.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту дисертації становить 195 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок (215 найменувань).
| 
