|
Актуальність теми. Реалізація положень Конституції України про побудову незалежної, демократичної, соціальної, правової держави на сучасному етапі потребує вирішення великої кількості різних проблем. Однією з них є подолання кризових явищ у розвиткові економіки України, які, з одного боку, породжують у різних сферах суспільних відносин поширення й зростання різних видів злочинів, а з іншого, обумовлюють необхідність удосконалення форм і методів боротьби з ними.
Дослідження інфраструктури злочинного світу показують, що процеси, які відбуваються в ньому, а особливо в тих сферах суспільних відносин, де діють організовані злочинні формування, загрожують конституційному ладу України. Сучасні організовані злочинні утворення спрямовують свою діяльність не тільки на засвоєння різних видів злочинного бізнесу (незаконна торгівля наркотиками, зброєю та боєприпасами, торгівля людьми, контрабанда, скоєння умисних убивств на замовлення, злочини у сфері господарської діяльності, вимагання тощо), завдаючи непоправної шкоди національній безпеці Української держави, але й паралельно з цим прагнуть створювати на державному й місцевому рівнях механізми, які б забезпечували їхню безпеку та захист злочинних інтересів, розробляють відповідну тактику підготування, здійснення й приховування своєї антисоціальної діяльності. На існуючу недосконалість правоохоронної системи держави, недостатнє законодавче й науково-методичне забезпечення правоохоронної діяльності, а отже, захисту прав і свобод людини звернено особливу увагу в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженій Указом Президента України №1376 від 25 грудня 2000 року, Указі Президента України №143 від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також в Указі Президента України № 84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”. У цих та інших основоположних правових актах визначено напрямки й заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю й удосконалення діяльності правоохоронних органів, у тому числі їх структури, підвищення відповідальності за своєчасність і якість роботи, а також професіоналізму їх співробітників.
Однією з актуальних проблем як у минулому столітті, так і сьогодні, із вирішенням якої пов язані оптимізація розслідування злочинів й удосконалення процесу доказування в складних кримінальних справах, є дослідження сутності й форм протидії зацікавлених осіб їх розкриттю та розслідуванню, а також діяльності слідчих органів у ході провадження досудового розслідування. Важливим також є вивчення особливості відображення способів впливу протидіючих суб єктів на певні носії інформації, яка має доказове значення, а також розроблення методів виявлення, нейтралізації та попередження протидії розслідуванню. Аналіз літературних джерел свідчить, що першим наприкінці XIX ст. на цю проблему звернув увагу Г. Гросс у “Керівництві для судових слідчих, чинів загальної й жандармської поліції та інших”. У цій роботі він, зокрема, описав типові для того часу способи приховування крадіжок, шахрайств і умисних убивств, характерні сліди їх застосування, а також природу неправдивих показань свідків і обвинувачених. З урахуванням їх особливостей Г. Гросс запропонував методи їх виявлення, подолання й використання знань про них у слідчій практиці. Протягом більше ніж століття розвитку криміналістики питання протидії розслідуванню привертали увагу багатьох вітчизняних і зарубіжних криміналістів. На початку ХX ст. – Е. Анушат, А.Вейнгарт, В. Давидов, С.М. Трегубов, В.І. Громов, І.М. Якімов, аж до останніх десятиліть XX ст. – В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.Ф. Волобуєв, О.Ф. Долженков, А.В. Дулов, В.Г. Гончаренко, С.Ю. Журавльов, Г.Г. Зуйков, А.В. Іщенко, В.М. Карагодін, Н.С. Карпов, І.П. Козаченко, В.П. Колмаков, В.О. Коновалова, В.П. Корж, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Т. Нор, В.О. Образцов, В.А. Овечкін, Ф.М. Сокиран, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шуміло та ін.
Однак, як показує аналіз опублікованих праць із цієї проблеми, у теорії криміналістики дотепер не вироблено загальноприйнятого визначення поняття діяльності злочинців та інших зацікавлених осіб щодо протидії розслідуванню. Із часу видання Г. Гроссом “Керівництва для судових слідчих як системи криміналістики” (1898 р.) у публікаціях різних авторів здебільшого розглядаються види прояву протидії розслідуванню – інсценування, давання неправдивих показань, відмова від давання показань, неправдиве алібі, неґативні обставини тощо. Поряд із цим описуються переважно загальні рекомендації щодо виявлення, нейтралізації й попередження відомих у слідчій практиці форм протидії розслідуванню безвідносно до певного виду, групи злочинів, зокрема вимагань – одного з найпоширеніших злочинів, вчинюваних організованими групами, злочинними організаціями. Об єктивну й досить точну характеристику сучасного стану криміналістичного забезпечення діяльності правоохоронних органів з подолання протидії розслідуванню дав Р.С. Бєлкін. Він зазначив, що на сьогодні серйозних наукових розробок у цій галузі мало, незважаючи на особливу актуальність і гостроту проблеми протидії розслідуванню. У зв язку з появою у злочинців більш широких можливостей протидії процесу розслідування назріла нагальна потреба переосмислення її змісту й сутності, розроблення комплексних методів боротьби з нею [44] . Актуальність зазначених аспектів досліджуваної проблеми, їх недостатнє висвітлення в кримінально-правовій, кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі, а також досвід роботи автора слідчим і викладачем кафедри криміналістики стали визначальними умовами при виборі теми дисертації. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації передбачено планом Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України, напрям дослідження узгоджується з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, а також Указами Президента № 143 від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” і № 84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”. Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі порівняльного аналізу опублікованих у спеціальній літературі понять діяльності людини, яка виявляється системою дій, спрямованих на досягнення мети, й злочину, згідно із ст. 11 КК України, та узагальнення кримінальних справ визначити: а) поняттяутворюючі ознаки протидії розслідуванню як своєрідної сукупності умисних дій, що вчиняються з метою перешкоджання розкриттю злочинів і встановленню істини в кримінальних справах; б) форми і способи протидії, та розкрити їх зміст; в) сучасний стан та особливості застосування нормативно-правових заходів і криміналістичних засобів подолання протидії розслідуванню на матеріалах кримінальних справ про вимагання (ст. 189 КК України), вчинені організованими групами, злочинними організаціями.
Зазначена мета дослідження конкретизується такими задачами:
1) розроблення програми-анкети і вивчення відповідно до неї кримінальних справ про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями на території Луганської та інших областей України, а також проведення з питань теми опитування слідчих, які їх розслідували; 2) на основі аналітичного огляду літератури та матеріалів слідчої практики: а) розкриття змісту протидії як своєрідного різновиду злочинної діяльності організованих злочинних утворень, її типових форм і способів, криміналістична характеристика суб єктів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями; б) встановлення наявності зв язків між способами вчинення вимагань організованою групою, злочинною організацією та способами приховування цих злочинів, опис їх істотних ознак; 3) особливості відображення (сліди) окремих способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, і опис їх характерних ознак; 4) сучасний стан нормативно-правового і криміналістичного забезпечення органів досудового слідства відповідними засобами подолання протидії розслідуванню злочинів, у тому числі, передбачених ст. 189 КК України; 5) систематизація на основі вивчення спеціальної літератури та матеріалів слідчої практики методів і прийомів виявлення, нейтралізації та попередження окремих способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, і розроблення рекомендацій щодо подальшого їх застосування відповідно до вимог кримінального, кримінально-процесуального й адміністративного законодавства України; 6) з ясування ступеня розробленості наукових основ учення про протидію розслідуванню злочинів і теоретико-практичного значення його положень для подальшого вдосконалення криміналістичних методик розслідування окремих видів злочинів.
Об єктом дослідження є умисні дії зацікавлених осіб, спрямовані на перешкоджання встановленню обставин вчинення злочину і збиранню доказів, та правові передумови і криміналістичні засоби їх подолання в процесі досудового слідства. Предметом дослідження є форми та способи протидії розслідуванню вимагань (ст. 189 КК України), вчинених організованими групами, злочинними організаціями, ефективність заходів і методів їх подолання за матеріалами слідчої практики ОВС України. Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають: положення матеріалістичної діалектики про пізнання соціальних явищ і процесів, взаємодії об єктів і закономірностей їх відображення; комплексний міжгалузевий підхід до вивчення явищ протидії розслідуванню з використанням даних філософії, логіки, соціології, психології (загальної, соціальної та юридичної), кримінального, адміністративного, кримінально-процесуального права та криміналістики. Для вирішення задач за темою дослідження використовувалися: а) загальнонаукові методи (спостереження, опису, порівняння, класифікації) – для визначення типових ознак форм та способів протидії розслідуванню вимагань, характерних для вчинення їх організованими злочинними утвореннями; б) історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний і порівняльний методи – для вивчення розвитку уявлень про протидію розслідуванню злочинів і нормативно-правового регулювання заходів щодо її подолання (адміністративних, кримінально-правових, кримінально-процесуальних), для узагальнення матеріалів кримінальних справ з метою виділення форм і способів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, типізації їх істотних ознак; в) соціологічний (анкетування й інтерв ювання) – для опитування слідчих, оперативних працівників та інших респондентів за спеціально розробленою анкетою, яке дозволило з ясувати їх уявлення про протидію розслідуванню злочинів і недоліки щодо її подолання; г) статистичні методи (групування, зведення, аналізу кількісних показників) – для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ й опитування окремих груп респондентів, з ясування наявності взаємозв язків між формами та способами вчинення вимагань і способами їх приховування. За темою дослідження проведено опитування у формі анкетування 250 працівників органів МВС України (150 слідчих і 100 оперативних працівників) та інтерв ювання 200 респондентів – громадян України. Вивчено 102 кримінальні справи про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями на території Луганської, Донецької, Харківської областей за період з 1992 по 2002 рік, здійснено інтерв ювання 21 слідчого, які розслідували вивчені нами кримінальні справи про вимагання, вчинені організованими групами, злочинними організаціями.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою у вітчизняній літературі монографічною працею, у якій висвітлено форми та способи протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями. На підставі аналізу емпіричних даних, вивчення нормативно-правових актів і опублікованої літератури в дисертації викладено такі положення, висновки й рекомендації, що, на думку автора, складають у ній новизну: 1) критичний огляд розвитку уявлень про природу і сутність протидії розслідуванню як своєрідного різновиду злочинної діяльності, спрямованої на перешкоджання встановленню в процесі провадження в кримінальній справі обставин конкретного злочину та винності осіб, які його вчинили; 2) виділені на підставі вивчених матеріалів слідчої практики типові сучасні форми та способи протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями; 3) криміналістична характеристика суб єктів протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями; 4) встановлені види зв язків між способами вчинення вимагання і способами його приховування; 5) критична оцінка сучасного нормативно-правового забезпечення подолання протидії розслідуванню вимагань (ст. 189 КК України) особами, які здійснюють розслідування цих кримінальних справ; 6) систематизація норм, що складають сучасний міжгалузевий правовий інститут подолання протидії розслідуванню; 7) визначена структура діяльності слідчого з подолання протидії розслідуванню, яку складають етапи виявлення, нейтралізації, попередження протидії, а також цілі й завдання кожного з цих етапів; 8) класифікація методів і прийомів придатних для виявлення, нейтралізації та попередження протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, у формі приховування даних про злочин і причетних до нього осіб, а також у формі втручання в розслідування шляхом схиляння до прийняття рішень і провадження слідчих дій, які не відповідають вимогам норм кримінально-процесуального законодавства; 9) обґрунтування необхідності поглибленої розробки основ криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що висвітлені в ній положення криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання спрямовані на вдосконалення слідчої практики. На підставі цих положень досліджено й описано форми, способи, суб єкти протидії розслідуванню вимагань, вчинених організованими групами, злочинними організаціями, а також розроблено рекомендації щодо її подолання при провадженні в конкретних кримінальних справах. Більшість положень і рекомендацій дисертації мають прикладний характер і спрямовані на використання їх працівниками органів дізнання та слідства. Аналітичні огляди за темою дослідження можуть бути використані в юридичних навчальних закладах у процесі викладання курсу криміналістики, у ході вивчення спецкурсу "Основи криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів і способи її подолання" і написання науково-практичних посібників з методики розслідування окремих видів злочинів, що вчиняються організованими злочинними утвореннями. Тематичні огляди літературних джерел, узагальнення слідчої практики й основні положення дослідження в 2002-2003 роках, як видно з одержаних підтверджень (див. Додаток Д), було впроваджено у навчальний процес у вищих навчальних закладах системи МВС України: 1) у Луганській академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України результати дисертації використано під час складання навчальної програми, лекційного курсу, планів семінарських і практичних занять з “Криміналістики”, спецкурсів “Боротьба з протидією розслідуванню злочинів”, “Організація розслідування злочинів”; 2) у Юридичній академії внутрішніх справ України розроблений здобувачем спецкурс “Боротьба з протидією розслідуванню злочинів” включено до навчального плану підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “маґістр”; 3) у Донецькому інституті внутрішніх справ МВС України основні положення дослідження використовуються під час викладання спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів”; 4) в Одеському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ – у ході викладання “Криміналістики” і спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів”; 5) у Кримському юридичному інституті Національного університету внутрішніх справ – у процесі викладання “Спеціального курсу з криміналістики”.
Особистий внесок здобувача. У співавторстві з В.К. Лисиченком написано статтю, у якій дисертант виклав положення про структуру криміналістичного вчення про протидію розслідуванню злочинів, а також про правові заходи і криміналістичні засоби подолання протидії розслідуванню, що становить 50% від обсягу статті. Апробація результатів дослідження. Положення дисертації було апробовано у вигляді наукових повідомлень на міжнародній науково-практичній конференції “Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах” (Київ, березень 2001 року), міжнародній науково-практичній конференції “Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України” (Луганськ, травень 2002 року), “круглому столі” з участю заступників начальників ГУМВС, УМВС України – начальників слідчих управлінь (відділів) за темою “Місце і роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування” (Київ, січень 2003 року), а також обговорено на засіданнях кафедри криміналістики Луганської академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. Публікації. Результати за темою дослідження опубліковані в семи публікаціях у збірниках, які включені до переліку фахових видань. Крім цього у співавторстві опубліковані стаття, навчальний посібник і методичні рекомендації.
Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів і восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 246 сторінок, із яких основний текст – 170 сторінок. Список використаних джерел становить 29 сторінок (308 найменувань). Додатки містяться на 47 сторінках.
|
