|
Актуальність теми дисертації. Україна цього року відзначила дванадцяту річницю свого суверенного розвитку. Проголошення в серпні 1991 року Акта про незалежність України створило необхідні політичні й економічні умови для цього. Побудова самостійної держави вимагає створення необхідної правової бази. Прийняття Конституції України, Цивільного кодексу, Кримінального кодексу України й інших найважливіших законодавчих актів створює таку базу і є необхідною умовою для подальшого державного будівництва.
Сучасний процес побудови нашої державності почався з прийняттям низки найважливіших програмних документів. Так, 16 липня 1990 року Верховна Рада України приймає Декларацію про державний суверенітет України, 24 вересня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради проголошує Акт про державну незалежність України, 17 вересня 1991 року вносяться зміни в Конституцію України і, у першу чергу, у назву нашої держави, яка з цього часу офіційно починає називатися Україною, 8 жовтня 1991 року приймає Закон “Про громадянство України”. У 1992 році Президія Верховної Ради України приймає Указ “Про Державний гімн України” ( 15 січня), також у цьому році приймаються Ухвали “Про державний прапор України” ( 28 січня), “Про Державний Герб України” (19 лютого). Однак спочатку минулого ХХ сторіччя був ще один період, коли Україна намагалась побудувати свою державність: це термін усього в декілька років, починаючи з лютого 1917 року. То був дуже складний період у побудові нашої державності. О.Субтельний вважає, що в цей час „у новій історії Європи жодна держава не пережила такої всеохоплюючої анархії, такої запеклої громадянської боротьби, такого остаточного розвалу влади [1-314]. Українська Народна Республіка (УНР), Українська держава – гетьмана П.Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська радянська республіка тощо, що створювалися в той час, мали власну мету у побудові державної незалежності. Кожне з вказаних державних утворень мало свій програмний правовий документ, наприклад, Універсал Центральної Ради, Грамоту до всього Українського народу, Декларацію Української Директорії, Статут Української Національної Ради, Маніфест Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України [2-88]. Мали вони і інші правові акти. У той же час це створювало певні складності щодо реалізації проголошених реформ, створенням необхідної правової бази, галузевого законодавства тощо.
Виникали складнощі і з кримiнальним правом. До лютого 1917 року, коли Україна входила до складу Російської Імперії, діяло Кримiнальне Уложення 1903 року. Це кримiнальне законодавство, що доповнювалося деякими положеннями, запропонованими Тимчасовим урядом, ще діяло на території України деякий час.
Але подальші події на території України, зміни в суспільно-політичному й економічному становищі на всій території або на частинах її території, неоднозначні наслідки Першої світової війни, події громадянської війни тощо “розводили” кримінальне законодавство кожного державного утворення за різними напрямками. Необхiдно додати, що кримінальне законодавство того періоду ще не мало цілісної системи кримінально-правових норм, відповідних правоохоронних органів, кадрів для таких органів, досить стабільної практики його застосування. У зв язку з цим питання, які виникали на практиці, досить часто вирішувались на основі колишніх кримінально-правових норм або спираючись, наприклад, на “революційну правосвідомість”, що, у свою чергу, спонукало керуватися при цьому відомчими нормативними актами.
Іноземні фахівці теж вказують на деякі особливості такого законодавства. Так, наприклад, на думку англійського юриста Л. Радзиновича, “авторитарна модель кримінальної юстиції” характеризується такими ознаками, як розпливчате визначення злочинів, слабкі вимоги до доказів вини, виконання суддями й прокурорами вказівок влади, суворі вироки, позасудова репресія та секретність [3-422]. Польський соціолог А.Погурецький згадує в тому ж зв язку послужливих судів, політизоване тлумачення законів, непередбачуваність законодавців, суворі покарання й регулярне використання секретних правових розпоряджень [4-217].
У спеціальній літературі колишнього СРСР і союзних республік цей період створення кримінального законодавства, розвитку кримінально-правової теорії і практики або взагалі не розглядався [5-6], або розглядався, умовно кажучи, однобічно [6-33]. Фахівці в галузі кримінального права взагалі вважають, що історія кримінального законодавства України дуже бідна [7-5]. Усе це потребує спеціального аналізу кримінального законодавства того періоду побудови української державності, тим більше, що в останні роки ці питання, як вважають фахівці, розглядаються більше з ідеологічних, ніж із правових позицій [8-193]. Тому кримiнальне право періоду з 1917 по 1922 роки, до прийняття першого Кримінального кодексу в нашій державі, вимагає окремого спеціального аналізу. Таке дослідження має показати, які теоретико-практичні положення застосовувались в тих умовах для розробки і прийняття відповідного законодавства, яке відображення знайшло це в сучасних умовах нашого розвитку.
Теоретичною основою дисертації послужили фундаментальні наукові положення загальних і окремих положень теорії кримінального права, роботи як вітчизняних спеціалістів, так і вчених минулого СРСР і СНД, наприклад, П.П.Андрушка, Л.В.Багрій-Шахматова, Ю.В.Бауліна, М.О.Бєляєва, В.І. Борисова, Ф.Г.Бурчака, Я.М.Брайніна, О.В.Волох, С.Б.Гавриша, О.М.Глушкова, В.В.Голiни, В.К.Грищука, Н.О.Гутурової, В.П.Ємельянова, М.Й.Коржанського, О.М.Костенко, Н.Ф. Кузнецової, В.М.Кудрявцева, І.П.Лановенко, Б.М.Леонтьєва, Ю.I.Ляпунова, П.С.Матишевського, М.І.Мельника, П.П.Михайленко, А.А.Музикi, В.О.Навроцького, П.I.Орлова, Н.I.Панова, О.А.Пiняєва, О.Я.Свєтлова, В.В.Сташиса, Є.Л.Стрельцова, В.Я.Тація, В.П.Тихого, В.М.Трубникова, В.І.Шакуна, О.М.Яковлєва. Для розробки теми і вирішення поставлених задач використовувались наукові роботи із загальної теорії і історії держави та права, конституційного права таких українських спеціалістів як М.I.Козюбри, Ю.М.Оборотова, П.М.Рабiновича, А.I.Рогожина, I.П.Сафонової, О.Ф.Скакун, М.М.Страхова, О.Н.Ярмиша. Приділяли увагу окремим напрямкам цієї проблеми і іноземні спеціалісти, наприклад, Л.Радзинович, А. Погурецький та ін.
Однак багато питань щодо форм і змісту аналiзуючого законодавства, наприклад, питання про його класифікацію, про первісну систематизацію норм Загальної та Особливої частин, про розвиток інститутів співучасті і стадії здійснення злочину, про структуру норм Особливої частини, про систему мір покарання тощо практично залишилися не висвітленими. Тільки комплексний аналіз всіх цих питань зможе надати якісно інший рівень нашому розумінню кримінального законодавства того періоду, його звґязку із сучасним кримінальним законодавством тощо. Це і обумовило вибір даної теми наукового дослідження.
Звґязок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження здійснено в межах виконання комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376 / 2000, Указу Президента України від 18 лютого 2002 року “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, №143, програми наукових досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова і кафедри кримінального права, кримінального процесу та криміналістики (номер регєстрацiї 207 / 125-18 від 29 січня 2001 року). Обґєктом дослідження є кримінальне право України в 1917 – 1922 роках. Предметом дослідження є закономірності формування, розвитку та функціонування кримінального законодавства, зумовлені конкретно історичними обставинами існування різних державних утворювань того часу на території України, а також система правових норм, яка взагалі регулювала суспільні відносини у той період, порівняння його зі схожими проблемами сучасного розвитку. При цьому враховувалось, що різні форми державності, які виникли в той час на території України, мали досить несхожий час свого існування, що створювало неоднакові підходи до деталізації предмета цього дослідження.
Мета дисертаційного дослідження полягає у встановленні особливостей виникнення, формування, систематизації і структури кримінального права України 1917 – 1922 роках, впливу цього на розробку та існування сучасного кримінального права. Це дослідження також має мету показати кримінально-теоретичні погляди і теорії того часу. Все це має загальну мету – відновити цю прогалину в сучасній теорії та юридичній літературі, створити науково-правову базу для порівняльних досліджень.
Відповідно до мети дослідження поставлені наступні задачі:
- розкрити особливості виникнення та становлення кримінального права України в 1917-1922 роках;
- освітити процес створення інститутів Загальної й Особливої частин кримінального права України в досліджуваному періоді;
- виявити умови, якi сприяли прийняттю тих чи інших кримінально-правових актів цього періоду;
- проаналізувати нормативно-правові акти в кримінально-правовій галузі, що були видані в досліджуваний період;
- порівняти отримані результати із сучасними процесами розробки, прийняття і дії кримінального права.
Методологія і методика дослідження. Методологічною основою дослідження є положення про закономірності державно-правового розвитку, положення теорії пізнання, закони діалектичного матеріалізму, сучасні загальнотеоретичні теорії про державу і право, філософські категорії і наукові принципи пізнання соціально-правової дійсності. Використано історико-правові, системно-структурні, логічні, порівняльно-правові методи, системно-структурний, а також метод кількісного і якісного аналізу.
Джерельною базою даного дослідження є матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, Центрального державного історичного архіву України, Державного архіву Одеської області. Значну роль у дослідженні відіграли періодичні видання 1917-1922 років, різна правова, історико-правова, історична і сучасна монографічна література.
Наукова новизна – дисертаційного дослідження є в тому, що:
1. Дисертація є першим у незалежній Україні комплексним науковим дослідженням причин і умов, соціальних, ідеологічних, організаційно-правових і інших положень розробки і прийняття кримінально-правового законодавства в період, починаючи з часу падіння Російської імперії і до прийняття першого Кримінального кодексу України (1917-1922роки).
2. Встановлено, що у період 1917-1922р. не було чітко регламентоване коло суб єктів, що мали законодавчу ініціативу і хто мав установлене право приймати законодавчі акти. У зв язку з чим, кримінальне право аналізованого періоду було неоднаковим за своєю формою і змістом, а іноді і різним у державних утвореннях того періоду.
3. Обгрунтовується, що законодавство розглянутого періоду, у якому містилися кримінальні і кримінально-процесуальні положення, можливо класифікувати наступним чином. У першу групу законів входять усі закони, що передбачали створення судів і правоохоронних органів, а також визначали їхні права, обов язки і функції. В другу групу законів можна включити всі кримінальні закони, що передбачали боротьбу з найбільш небезпечними зазіханнями на «завоювання революції» і установлювали види і розміри кримінального покарання. У третю групу законів входять усі закони, декрети, накази, розпорядження і постанови Тимчасового уряду, Центральної Ради, Ради Міністрів, Ради Народних Комісарів, Центрального Виконавчого Комiтету і ін., із загальних питань державного, господарського і культурного будівництва, у яких містилися норми кримінального права.
4. Зроблено висновок, що у перших законодавчих актах того періоду, як правило, у диспозиції докладно перелічувалися ознаки злочинів і давалася суспільно-політична оцінка цих злочинів. 5. Вперше в кримінальному законодавстві України (1917-1922 рр.) розглядається визначення поняття злочину і його ознак. 6. Доводиться, що кримінальні закони в 1917 – 1922 рр. не дають яких-небудь узагальнених понять про суб єкт злочину й осудності, законодавець поступово, шляхом видання окремих правових актів, присвячених конкретним складам злочинів, виробляє ті загальні поняття про суб єкт злочину, що згодом лягли в основу наступних норм кримінального права. 7. Дослiдження поняття злочину та його ознак дає змогу сказати, що на відміну від нині існуючого кримінального законодавства, аналізоване законодавство не виділяло склад злочину, як необхідну й обов язкову умову кримінальної відповідальності. Обгрунтовується, що перші кримінальні закони виділяли поняття умислу і необережності як необхідні умови для встановлення наявності чи відсутності вини. У багатьох декретах склади злочинів формулювалися таким чином, що не важко було відразу розпізнати, про яку вину (навмисну чи необережну) мова йде;
8.Зроблено висновок, що приготування і замах розглядалися як стадії здійснення злочину і за цілий ряд злочинів установлювалася кримінальна відповідальність за попередню злочинну діяльність.
9. Вперше був науково систематизований і проаналізований перелік кримінальних покарань того періоду, що застосовувалися до осіб, винних у скоєні суспільно небезпечних діянь.
10. Визначені і систематизовані ознаки конкретних злочинів.
11. Зроблена спроба порiвняти, як загальнодержавнi та правовi засоби побудови державностi та створення галузевого законодавства того часу вплинули на сучаснi події.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідженняє в тому, що отримані результати сприяють розробці і більш глибокому дослідженню проблеми виникнення і розвитку перших кримінально-правових актів, системи злочинів і покарань, що стали основою першого кримінального кодексу України 1922 р. Отримані результати дають можливість проаналізувати проблему спадковостi в теорії і законодавстві кримінального права України.
Положення, обґрунтовані в даній науковій праці, висновки, зроблені на підставі цього можуть бути використані при подальших наукових дослідженнях цієї проблеми, у навчальному процесі в юридичних та інших вищих навчальних закладах, наприклад, у лекційних курсах з проблем становлення кримінального права України, кримінального права України в XX і XXI століттях, написанні дипломних i курсових робіт тощо.
Апробація роботи. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, де була обговорена і подана до захисту. Основні положення і теоретичні висновки дисертаційної роботи викладені в п ятьох публікаціях.
Основні положення, теоретичні і практичні висновки дисертаційної роботи викладені також у виступах на двох конференціях професорсько-викладацького складу Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова в 2000 і 2001 роках, а також на конференції – «Становлення правової держави в Україні: проблеми і шляхи удосконалення правового регулювання» (Запоріжжя, 2000р.), «Україна між минулим і майбутнім» (Івано-Франківськ, 2001р.), «Проблеми відповідальності за злочини проти суспільної безпеки за новим Кримінальним кодексом України» (Харків, 2002 р.)
Публікації. Оновні положення і висновки дисертаційного дослідження дістали відображення також у чотирьох статтях, опублікованих у фаховому науковому журналі «Правова держава», а також в одній статті, опублікованій у фаховому збірнику «Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління» (Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова). Автор брав участь у написанні 9 глав коментарю до Кримінального кодексу України (Уголовный кодекс Украины. Коментарии. - Харьков, «Одиссей», 2001, під ред. Ю.Кармазіна та Є.Л.Стрельцова), а також 6 глав до підручника з кримінального права (Уголовное право Украины. Общая и Особенная части. - Харьков, «Одиссей», 2002, під ред. Є.Л.Стрельцова ).
Структура роботи складається з вступу, чотирьох розділів (одинадцяти підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 195 сторінок.
|
