|
Актуальність теми. З проведенням в Україні правової реформи набули актуальності питання переосмислення ролі та місця нотаріату в правовій системі України. Радянський період існування нашої держави характеризувався державними (тобто публічними) засадами діяльності нотаріату. Нині нотаріат в Україні базується на двох типах – публічному (державному) і латинському (вільному). Латинський нотаріат остаточно, хоча не вперше та не в повній мірі, ввійшов до правової системи України з прийняттям в 1993 році Закону України “Про нотаріат”, яким запроваджується інститут приватного нотаріуса і за десять років існування довів свою доцільність та безспірні переваги. Принципи латинського нотаріату, на яких ґрунтується його система, поряд з аксіомами римського права, на яких побудоване сучасне приватне право багатьох країн світу, які реципіювали це право, і саме в яких поширений нотаріат зазначеного типу, з гідністю пройшли випробування часом, що також свідчить про необхідність подальшого і всебічного розвитку українського нотаріату на засадах латинського. В Україні існують всі передумови для сприйняття в повному обсязі цих принципів. Розвиток цивільного обороту, розширення кола об єктів та суб єктів приватної власності обумовлюють зростання попиту населення в нотаріальних послугах. Сучасний нотаріат як орган безспірної юрисдикції захищає суб єктивні права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, надаючи правочинам публічної довіри і більшої доказової сили документам, завдячуючи чому нотаріальна діяльність отримує офіційне визнання від імені держави. Крім того, нотаріат виконує превентивне завдання, запобігаючи суперечкам між сторонами цивільних правовідносин, захищаючи права осіб від можливих порушень у майбутньому, утверджуючи між ними стабільні й передбачувані стосунки, він є важливим чинником формування правової держави. Також про нинішній стан нотаріату свідчать дані щодо кількості приватних нотаріусів в Україні – якщо в 1997 році їх кількість становила 1272 особи, то станом на 1 січня 2003 року, їх вже 2418. Одночасно зменшується кількість державних нотаріусів – в 1997 році їх було 1407, а станом на 1 січня 2003 року їх тільки 1290. Ці цифри свідчать про те, що в Україні з реформуванням нотаріату належним чином формується громадянське суспільство.
Однак в нашій країні нотаріат як правовий інститут громадянського суспільства ще далекий від досконалого. Проблеми нотаріату в умовах перехідного для України періоду є недостатньо осмисленими теоретично. До здобуття Україною державної незалежності вітчизняне правознавство відводило нотаріату незначну роль у суспільстві, але підвищення ваги та значення нотаріату стимулювало наукові розробки в цій сфері. Серед них чільне місце займають питання дослідження цивільно-правових засад розвитку нотаріату в нових умовах, де головними є завдання організації нотаріату латинського типу в нашій країні.
Науково-теоретичну базу дисертації складають праці відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, теорії та історії права. В галузі теорії права – це, насамперед, роботи М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, Є.В. Назаренко, П.М. Рабіновича, В.М. Селіванова, М.В. Цвіка, П.О. Недбайло, О.Ф. Скакун та ін.; в галузі історії права – Ю.С. Шемшученка, І.Б. Усенка та ін.; в галузі цивільного права – Д.В. Бобрової, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.Г. Дріжчаної, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, О.В. Немировської, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко та ін. В згаданих галузях слід виділити праці таких іноземних вчених, як: С.С. Алексєєв, Ж.-Л. Бержель та ін. Безпосередньо над проблемами нотаріату працюють такі українські вчені, як В.В. Баранкова, В.В. Комаров, Р.Г. Кочерьянц, Л.К. Радзієвська, С.Я. Фурса, Є.І. Фурса та ін. Тому досить актуальним є аналіз правових засад становлення системи українського нотаріату, спираючись на здобутки українського правознавства. Крім того, в сфері нотаріату слід виділити праці російських та інших іноземних авторів, а саме: Є.Ю. Казанови, В.І. Кузнєцова, І.П. Медвєдєва, М.К. Трєушнікова, В.С. Рєпіна, В.В. Яркова, Н.А. Полтавської, Л. Бессо, П.-Ж. Бюррі, М. Мерлотті, Р. Ніклауса, Ж.Ф. Пієпу, Х.-Я. Пютцера, Ж.-Д. Румпфа, Л. Тонне, Ж. Ягра.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, тема “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин в сучасній Україні, № РК 0101U001005”.
Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є визначення рівня відповідності законодавства України про нотаріат загальним цивілістичним засадам та принципам нотаріату латинського типу, а також розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства України про нотаріат з метою його гармонізації з міжнародними принципами латинського нотаріату.
З врахуванням мети дослідження були поставлені наступні задачі:
– дослідити умови виникнення та основні етапи розвитку зарубіжного та вітчизняного нотаріату;
– визначити поняття та типи нотаріату як правового інституту, а також показати роль і значення сучасного нотаріату як органу превентивної юстиції, яка є складовою безспірної юрисдикції;
– запропонувати шляхи вирішення проблем розвитку законодавства України про нотаріат на основі принципів латинського нотаріату; – розкрити роль і значення нотаріату латинського типу як складової правової реформи та важливого чинника формування в Україні громадянського суспільства, обґрунтувати необхідність і виявити перспективи впровадження нотаріату латинського типу в Україні як правовій державі;
– розглянути організацію та форми самоврядування нотаріату в Україні і визначити шляхи подальшого їх розвитку;
– з ясувати сутність цивільної відповідальності нотаріусів, а також проблеми страхування їх професійної діяльності.
Об єкт дослідження – становлення і тенденції розвитку цивільно-правових засад нотаріату в Україні.
Предмет дослідження – міжнародні, іноземні та вітчизняні нормативні акти, які регулюють нотаріальні відносини, а також світова нотаріальна доктрина та практика.
Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автором використовувався певний комплекс загальнонаукових, а також спеціально-наукових методів, які забезпечили об єктивність відображення предмета дослідження і стали основою всебічного аналізу актуальних проблем нотаріату. Історико-правовий метод (хронологія, дескрипція тощо) застосовувався для визначення початку та етапів розвитку латинського в цілому та вітчизняного нотаріату. Порівняльно-правовий метод використовувався при аналізі цивільно-правових норм у сфері регулювання діяльності нотаріату в зарубіжних країнах. Метод формальної логіки використовується як універсальний спосіб аргументації. Метод змістовної юридичної логіки використовується для побудови логічно закритого інституту нотаріату, а метод функціонально-структурного моделювання – для визначення місця інституту нотаріату в приватноправовій системі. Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є першим комплексним, монографічним дослідженням цивільно-правових засад розвитку українського нотаріату, заснованих на основних принципах латинського нотаріату. Системно сформульовані висновки, пропозиції з теорії та практики нотаріальної діяльності, які спираються на сучасний світовий досвід правотворення і правозастосування. Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:
1) вперше доведено, що специфіка розвитку нотаріату в Україні по відношенню до розвитку латинського нотаріату в цілому полягає в паралельному існуванні поряд із традиційним комплексом принципів латинського нотаріату інституту корроборації до 1923 р., після цієї дати інститут нотаріату розвивався як інститут публічного права, а специфіка сучасного стану в тому, що нотаріат в Україні має подвійну природу, орієнтиром правової політики щодо нотаріату є його приватноправова природа; 2) обґрунтовано, що запровадження нотаріату латинського типу в Україні та входження нашої країни в Міжнародну спілку латинського нотаріату є оптимальним і прогресивним шляхом розвитку українського нотаріату, заснованого на основних принципах цивільного права;
3) вперше приватноправова природа нотаріату розкривається з внутрішньої сторони за допомогою змістовної юридичної логіки (нотаріальної логіки) як логічно закрита система інституту через поняття суб єкта, об єкта та змісту життєвих відносин, які виникають за третейською участю нотаріуса в галузі приватного права. Вперше визначено з зовнішньої сторони місце інституту нотаріату в приватноправовій системі, яка поряд з необхідною її складовою - інститутом нотаріату - включає також цивільне матеріальне право в широкому значенні, цивільне реєстраційне право, цивільне процесуальне та цивільне виконавче право;
4) пропонується визначення поняття нотаріуса як практикуючого юриста, функціями якого є надання публічної вірогідності актам приватного волевиявлення у формі складання, самостійного укладання або іншого оформлення відповідного документа та/або надання юридичних консультацій;
5) обґрунтована пропозиція про закріплення у Законі “Про нотаріат” положення щодо відшкодування нотаріусом збитків у випадках порушення правил вчинення нотаріальних дій та розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій, за виключенням випадків коли нотаріус надає відомості про їх вчинення особам, які мають право їх отримувати відповідно до законодавства;
6) робиться висновок про неможливість визнання суб єктом відшкодування шкоди державну нотаріальну контору у випадку її заподіяння державним нотаріусом, в зв язку з цим запропоновано провадити таке відшкодування за рахунок державного бюджету;
7) стверджується висновок про доцільність запровадження в Україні системи додаткового страхування професійної відповідальності шляхом створення при Українській нотаріальній палаті Фонду відшкодування. Обґрунтовується позиція про те, що такий Фонд повинен формуватись за рахунок щорічних внесків нотаріусів та відшкодування з нього повинно проводитись лише у випадках, коли шкода не може бути відшкодована за рахунок виплати страхового відшкодування за договором страхування. При цьому, пропонується надати Українській нотаріальній палаті право регресної вимоги до нотаріуса, за якого була відшкодована шкода в межах сум, фактично виплачених з Фонду відшкодування.
Обґрунтовується думка про те, що при запроваджені такого Фонду є доцільним відмовитись від застосування такого способу забезпечення відшкодування шкоди клієнтам, заподіяної при вчиненні нотаріальних дій, як внесення страхової застави, оскільки при її використанні обмежується розмір гарантованого відшкодування;
8) з метою гармонізації українського законодавства з європейським законодавством про нотаріат пропонується закріпити в Законі “Про нотаріат” основні принципи системи латинського нотаріату, прийняті Бюро Комісії з міжнародної нотаріальної співпраці 18 січня 1986 р. та Постійною Радою в Гаазі 13-15 березня 1986 р.
9) аргументується висновок про необхідність закріплення в Законі “Про нотаріат” правового статусу Української нотаріальної палати, як юридичної особи приватного права, яка є самоврядувальною професійної непідприємницькою організацією, якій держава делегувала визначені законом публічні функції щодо контролю за діяльністю нотаріусів.
Практичне значення одержаних результатів визначається розв язанням комплексу проблем наукового правового дослідження системи нотаріату і нотаріальної діяльності в українському суспільстві. Одержані висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових та науково-методологічних розробок в галузі нотаріату.
Теоретичні положення, розроблені в дисертації, можуть бути застосовані при подальшому вдосконаленні українського законодавства про нотаріат, організаційних засад діяльності системи нотаріату та форм його самоврядування. Матеріали дисертації можуть бути використані для поглиблення і розширення системи юридичної освіти в Україні при викладанні курсу лекцій “Нотаріальне право” та спецкурсів зі спеціалізації “Нотаріат”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження пройшли апробацію на наукових конференціях: “Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми” в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, “Проблеми кодифікації законодавства України” в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Публікації. Основні ідеї, зміст та положення дисертації опубліковано у дванадцяти публікаціях, із них: чотири статті у наукових фахових виданнях, дві тези доповідей на конференціях.
| 
