|
Інтереси України як самостійної незалежної демократичної держави вимагають забезпечення розвитку ринкових відносин на чітко визначеній законодавчій базі, що дасть можливість утвердитись нашій державі як високоцивілізованому суспільству й інтегруватись у європейській та світовий простір. Проте у сучасних умовах вітчизняне законодавство не відповідає існуючим економічним реаліям.
Впродовж останніх років відбулися соціальні зміни у суспільстві, змінилися політичні, морально-етичні орієнтири людини та й, зрештою, сама її психологія. Тому теперішній стан українського суспільства, усі його негаразди, а також перспективи розвитку потребують якнайшвидших змін в економічних та правових відносинах, що дозволить створити основу нового законодавства, яке в умовах ринкової економіки закріпить правовий механізм регулювання державних, суспільних та приватних інтересів.
Актуальність теми. Найуніверсальнішою і найдоцільнішою формою здійснення товарно-грошових та інших майнових відносин в умовах ринкової економіки виступає угода (правочин), що є складною і багатоплановою цивільно-правовою категорією, яка відображає різні аспекти соціального буття – економічний, юридичний, соціальний, політичний та психологічний.
З юридичної точки зору, угода є правовою категорією, що призводить до виникнення, зміни та припинення прав і обов язків суб єктів цивільно-правових відносин. Це обумовлено динамікою реальних потреб, об єктивних процесів суспільного відтворення. Соціальний аспект відносин, які виникають, змінюються або припиняються при укладенні угод, відображає розвиток взаємодії між її суб єктами. Від законності укладення угод залежить стан економіко-правової захищеності громадян, а також політична стабільність суспільних відносин. Політичний аспект інституту угоди має своє відображення у міжнародних відносинах, пов язаних з виникненням, зміною та припиненням прав і обов язків суб єктів у світовому правовому просторі. Психологічний аспект угоди виражається у ставленні людини як до своєї, так і до чужої праці, а також у вольовому вияві її учасників, що є однією з умов дійсності угоди. Поряд із сферою права, моралі та психології економічні відносини теж є складовою інституту угоди, а тому правове регулювання його економічного аспекту необхідно розглядати невід ємно від загальнолюдських цінностей.
Таким чином, ефективні зміни інституту угоди в Україні можливі лише з урахуванням як економічної, так і юридичної, соціальної, політичної, психологічної сторін. Проблеми, які виникають у нових умовах господарювання, послаблення контролю за економічною діяльністю суб єктів цивільного обігу та низький рівень правосвідомості суспільства сприяють зростанню кількості угод, які укладені з порушенням основних вимог законодавства. Питання ж про недійсність угод залишається одним із найскладніших і невивчених. Однією з причин цього є невизначеність юридичної природи недійсної угоди як правового явища. Правильна й обґрунтована дефініція правової природи недійсних угод має велике значення, оскільки з часу здобуття незалежності України постало завдання розбудови соціально орієнтованої, економічно розвинутої правової держави, в якій недоліки законодавчої бази зумовлюють прийняття і дію надмірної кількості підзаконних нормативних актів, котрі часто вносять у правове регулювання зайві суперечності та неясності. Система чинного законодавства вимагає уточнення окремих положень цивільно-правового інституту угоди і приведення його у відповідність до сучасних вимог життя суспільства.
Актуальною є і проблема необхідності перегляду підстав визнання угоди недійсною. Неналежна соціальна та правова захищеність суб єктів договірних відносин, нестабільність чинного законодавства, а також прийняття нормативних актів, що нерідко є суперечливими, – це усе наслідки неврегульованого інституту угоди. У результаті проведення приватизації житлового фонду значна частина громадян стала не наймачами, а власниками житлових приміщень, набувши таким чином права на володіння, користування та розпорядження майном. У зв язку з цим суди розглядають значну кількість справ, зокрема спори, пов язані з укладенням угод про відчуження приватизованих квартир. Як свідчить проведене автором узагальнення судової практики, більшість позовів такого характеру суди задовольняють.
Підґрунтям для подальшого дослідження проблем щодо визнання угод недійсними та настання правових наслідків недійсності є праці вчених-юристів дореволюційного періоду: М.М. Агаркова, Д.І. Мейера, І.С. Перетерського, Г.Ф. Шершеневича. У наступні роки вивченням цих питань займалися: М.І. Брагінський, С.Н. Братусь, С.І. Вільнянський, Д.М. Генкін, О.С. Йоффе, О.О. Красавчиков, С.Н. Ландкоф, І.Б. Новицький, Н.В. Рабинович, В.А. Рясенцев, А.П. Сергєєв, Ю.К. Толстой, Ф.С. Хейфец, В.П. Шахматов. В українській цивілістиці над цією проблемою у свій час працювали: Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, М.В. Венецька, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова, А.В. Луць, В.В. Луць, Я.М. Шевченко, З.В. Ромовська, Є.О. Харитонов та інші.
Проте у більшості робіт увага науковців зосереджувалась на загальних питаннях цивільно-правового регулювання відносин, які виникали з приводу визнання угод недійсними, а спеціальні комплексні дослідження щодо природи недійсних угод та їх класифікації не проводилися. Дискусійними залишаються й немало теоретичних та практичних питань цього цивільно-правового інституту. Окремі поняття носять оціночний характер: “дрібна побутова угода”, “кабальна угода”, “погроза”, “обман”, “омана”, “помилка”, “зловмисна домовленість”, “дієздатна особа, яка не усвідомлює значення своїх дій або не може керувати ними”, “збіг тяжких обставин” і не мають однозначного тлумачення в юридичній літературі, що спричиняє труднощі у судовій практиці.
Наведені факти не лише обумовили вибір теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для виконання безпосереднього аналізу в цій сфері, так і для визначення особливостей підстав визнання угоди недійсною.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України у межах теми: “Проблеми удосконалення цивільно-правових форм захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб” затвердженої Наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 р. “Про тематику пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 рр.”
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз поняття угоди як основного інституту цивільного права, теоретичних та практичних проблем, пов язаних із визнанням угоди недійсною, вивчення діючого законодавства і законодавства деяких країн СНД та Європи, узагальнення судової практики та розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань визнання угод недійсними.
Для досягнення мети дисертаційного дослідження було поставлено такі основні задачі:
– розглянути ретроспективу становлення і розвитку інституту угоди;
– визначити поняття, ознаки та умови дійсності угоди;
– встановити критерії розмежування дійсних і недійсних угод;
– провести аналіз умов дійсності та обґрунтувати необхідність їх нормативного закріплення;
– розкрити юридичну природу заперечних угод, залежно від підстав визнання їх недійсними, та класифікувати ці підстави;
– розглянути правові наслідки визнання угоди недійсною, дослідити особливості односторонньої та двосторонньої реституції, а також додаткової майнової відповідальності;
– надати рекомендації щодо вдосконалення чинного цивільного законодавства.
Об єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов язані із найпоширенішою підставою виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов язків - угодою.
Предметом дослідження є система цивільно-правових актів чинного національного законодавства, законодавства деяких країн СНД (Росії, Республіки Бєларусь) та Європи (Чехії, Польщі, Німеччини), що регламентують порядок укладення угоди і підстави визнання її недійсною.
Методи дослідження. В процесі дослідження було застосовано такі методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, системно-структурний, догматичний, діалектичний, статистичний. За допомогою порівняльно-правового методу був проведений аналіз окремих положень нормативно-правових актів; історико-правовий – використовувався при дослідженні етапів розвитку цивільно-правового інституту угоди та умов дійсності угоди; формально-логічний метод надав можливість поділити недійсні угоди на нікчемні й заперечні, а також класифікувати підстави недійсності правочину та виокремити правові наслідки недійсності. Використання системно-структурного методу дозволило типізувати та систематизувати цивільні справи про визнання угод недійсними. Догматичний метод дозволив провести аналіз норм чинного законодавства, сприяв виявленню у ньому прогалин та дозволив сформулювати пропозиції щодо його вдосконалення. Статистичний метод використовувався для узагальнення судової практики. За матеріалами проведеного автором узагальнення 300 цивільних справ, розглянутих судами Київської, Донецької та Львівської областей протягом 1996 - 2002 рр. серед угод, які були визнані недійсними, 67% склали угоди укладені внаслідок обману; 15% – під впливом насильства, погроз, помилки та збігу тяжких обставин; 14% – з порушенням вимог суб єктного складу; 4% – на підставі зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою та угоди, укладені органом юридичної особи з перевищенням своїх повноважень.
Наукова новизна дослідження. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним дослідженням правової природи заперечних угод, в якій розроблено основні положення класифікації підстав визнання угоди недійсною та настання правових наслідків недійсності угоди. Проведене дослідження дозволило авторові сформулювати та обґрунтувати наступні положення, що виносяться на захист:
1. На підставі всебічного аналізу правової природи інституту угоди виділені наступні, властиві угоді ознаки: вольовий характер дій юридично незалежних, рівноправних суб єктів цивільно-правових відносин; спрямованість цих дій саме на досягнення певного правового результату в межах правоздатності сторін; виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов язків внаслідок цього; настання цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і у поєднанні з іншими юридичними фактами.
2. Визначено зміст поняття “здійсненність та реальність настання правових наслідків”. Під здійсненністю дисертант розуміє фізичну, юридичну, моральну можливість виконання умов угоди, усвідомлення сторонами суті та реальності правових наслідків, які настануть, а також у наявності права на майно або можливості набути таке право при його відчуженні. Обґрунтовано тезу щодо приналежності недійсної угоди за своєю природою до певної категорії юридичних фактів, а не до правопорушень, та виділено характерні ознаки недійсної угоди. Недійсність угоди може полягати в тому, що: угода недійсна від моменту її укладення; вона стає недійсною з часом, тоді як спочатку була дійсною; фактично угода сама по собі дійсна, але може бути визнана в суді недійсною. 3. Автор підтримує думку про доцільність заміни терміна “заперечна” угода на “оспорюваний” або “оскаржуваний” правочин, так як існуюче поняття не відображає його правової природи та змісту. Запропоновано класифікацію нікчемних та заперечних угод, не за ознакою заперечності в суді, а за підставами визнання їх недійсними. Умотивовано положення щодо віднесення фіктивних угод до групи оспорюваних, а не нікчемних, так як в умовах сучасних соціально-економічних відносин (перетворення форм власності, приватизації, появи нових господарюючих суб єктів) стали з являтися угоди, які укладаються без наміру створення правових наслідків і потребують доведення їх недійсності в суді.
4. Обґрунтовано доцільність законодавчого використання понять “омани”, “невідання”, “незнання” при визнанні угоди недійсною, укладеної під впливом помилки (так як поняття “омани” охоплює не лише вчинення активних дій – введення в оману – обман, а і пасивних). Запропоновано класифікацію помилок як підстав визнання угоди недійсною у: суб єктному складі; праві; змісті (формі, предметі) та факті. Окреслено характерні ознаки істотної помилки, які полягають в тому, що створюється хибне уявлення однієї сторони про природу угоди, істотні умови угоди, права та обов язки сторін, або про такі якості предмета угоди, що значно знижують його цінність чи можливість використання за цільовим призначенням.
5. Розкрито зміст поняття “збіг тяжких обставин” при визнанні угоди недійсною, виділено основні ознаки її кабальності: укладення угоди не просто на невигідних умовах, а на вкрай невигідних умовах для однієї зі сторін; усвідомлення недобросовісним контрагентом безвихідного майнового становища іншої сторони і надзвичайної невигідності угоди для неї; негативні наслідки можуть настати не лише для добросовісної сторони, а і для членів її сім ї, як в результаті укладення угоди, так і при ухиленні від її укладення.
6. Досліджено особливості зловмисної домовленості: правочин вчиняється лише умисно представником однієї сторони з іншим контрагентом; правочин здійснюється представником особи чи контрагентом з метою наживи за рахунок цієї особи або з інших корисливих мотивів; воля особи не відповідає волевиявленню, вираженому через представника; для добросовісної сторони настають небажані правові наслідки.
7. Автор вважає, якщо повноваження особи чи органу юридичної особи на вчинення правочину (угоди) обмежені договором або установчими документами, і особа чи орган юридичної особи при укладенні правочину вийшли за встановлені межі, то правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом тієї особи, в інтересах якої встановлені ці обмеження. Правочини вчинені юридичною особою з перевищенням повноважень або шляхом зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою, повинні відноситися до заперечних угод, а угоди укладені без відповідного дозволу (ліцензії) – до нікчемних. 8. Визначено правову природу угоди, укладеної під впливом насильства та погроз, і з ясовано коло фактів, які підлягають встановленню в суді, а саме: застосування до одного з контрагентів (фізичної особи чи представника юридичної особи) фізичного або психічного тиску з боку іншої сторони; спотворення волі сторони, яку примушують укласти угоду; загроза заподіяння значної матеріальної чи моральної шкоди самому контрагенту або членам його сім ї.
9. Сформульовано правове становище дієздатних осіб, які у момент вчинення юридичних дій не усвідомлювали значення своїх дій та (або) не могли керувати ними, а також висунуто пропозицію віднести цих осіб до категорії “умовно дієздатних осіб” або “тимчасово недієздатних осіб”, на підставі судового рішення та окреслити межі умовної дієздатності або тимчасової недієздатності. 10. Обґрунтовано доцільність доповнити зміст статей 225, 226, 230, 231, 232, 233 ЦК України таким положенням: “за умови умисного зловживання недобросовісною стороною становищем іншої сторони, крім відшкодування заподіяних збитків (в окремих випадках у подвійному розмірі) та моральної шкоди, передбачити такий правовий наслідок, як стягнення в дохід держави”.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки і пропозиції можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства, зокрема у Цивільному кодексі України 2003 р. Положення дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та посібників з цивільного права, а також у навчальному процесі.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та їх аргументація, рекомендації практичного характеру з удосконалення цивільного законодавства, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України, а також отримали апробацію у виступах автора на: міжнародній науково-практичній конференції “Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах” (24-26 жовтня 2001 р., м. Київ); науково-практичній конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (22 лютого 2002 р., м. Тернопіль); науково-практичній конференції “Проблеми цивільного права та цивільного процесу на сучасному етапі розвитку законодавства” (5 квітня 2002 р., м. Донецьк); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми реформування правової системи Російської Федерації” (25-26 квітня 2002 р., м. Бєлгород); всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (14-15 травня 2002 р., м. Хмельницький); науково-практичній конференції “Новий Цивільний і Кримінальний кодекси – важливий етап кодифікації законодавства України” (3-4 жовтня 2002 р., м. Івано-Франківськ).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в дев яти публікаціях, з них чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, та тези п яти доповідей на конференціях.
|
