|
Актуальність теми. Політичні, економічні і соціальні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашій державі, роблять нагальною проблему оновлення та вдосконалення законодавства, особливо кодифікацій та різноманітних систематизацій правових актів.
Прийняття низки нових кодексів України гостро ставить проблему про концепцію та методологічні підстави створення нових великих законодавчих актів, що потребує нових теоретичних досліджень у цій галузі і зумовлює доцільність використання історичного досвіду.
Методологічною основою розширення використання такого досвіду, у тому числі досвіду інших країн на різних етапах їхнього розвитку є та обставина, що останнім часом право трактується як важлива складова частина культури. Це означає що, є не виправданою оцінка права як такого явища, яке властиве лише певній соціально-економічній формації, а точніше вважати таким, що зберігає своє значення при встановленні основних понять, засад, категорій та інститутів протягом усього існування людської цивілізації.
Саме цим пояснюється загальне зростання інтересу до історико-правових досліджень, які під таким кутом зору являють не лише історичний інтерес, але й допомагають встановити характер та тенденції трансформацій права у процесі історичного розвитку людства, а відтак – з ясувати закономірності його розвитку, які мають бути враховані у сучасних умовах.
Оскільки Україна належить до Східноєвропейської (Візантійської) локальної цивілізації [228, С. 210], то саме досвід розвитку права цієї правової системи може виявитись корисним для усвідомлення генетичного коріння багатьох інститутів нашого права, встановлення можливих перспектив його розвитку, використання здобутків та врахування недоліків проведення тих чи інших заходів щодо вдосконалення правової системи, найбільш грандіозним і цікавим із яких є систематизація права, проведена у Східній Римській (Візантійській) імперії у першій половині VІ ст. Тут варто пригадати, що фахівці характеризують збірку Юстиніана як “одне з найбільш плідних творінь для прогресу людства” [47, С. 39].
Важливим є також врахування значення Візантії для загального історичного процесу в Європі. Тут показовим здається висловлювання про значення врахування “візантійського фактору”, яке зроблене відомим бельгійським візантологом Анрі Грегуаром більш ніж півстоліття тому (під час другої світової війни). Він пише так: “Тепер, коли географічна та історична важливість Візантії – Константинополя – Стамбула проявляється усе виразніше, коли питання про протоки є найважливішим у європейському та світовому конфлікті, коли володіння (колись візантійські) у Європі та Азії знову стають віссю цивілізованого світу, − нема потреби агітувати за історію Візантії. Вона в силу обставин знову запроваджена у загальну культуру, навіть в Америці. І не буде парадоксом сказати, що США тепер не зустрінуть взяття Константинополя з такою тупою інертністю, як це було у Західній Європі у 1453 р.” [100, С. 245].
Разом з тим, визнаючи значення вивчення візантійської історії та культури, проблемам розвитку Візантійського права та його впливу на формування правової системи України у вітчизняній історико-правовій науці до останнього часу майже не приділялося уваги. Та й зараз кількість наукових розвідок у цій галузі залишається незначною.
Така ситуація здається не дуже вдалою. Тому у часи пошуків генезису багатьох соціальних інститутів, духовних та моральних цінностей, звернення до даної теми дослідження здається виправданим. Особливо, якщо врахувати завдання вдосконалення чинного законодавства у відповідності до традицій та тенденцій розвитку права в Європі на сучасному етапі. Цим і пояснюється актуальність проблематики, яка слугувала основою вибору теми для дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною наукових досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної української держави” і пов язаний з планом науково-дослідницької роботи кафедри історії держави і права на 2001-2005 рр. за темою “Традиції і новації в правовому розвитку: історичний аспект” (державний реєстраційний номер 0101V001195).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу перебігу та чинників формування права Візантії встановити його сутність та характерні риси як складової частини візантійської культури, а також визначити наявність впливу його положень на формування та головні інститути права України.
Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання, що розкривають спрямованість дисертації:
розглянути особливості історичного розвитку Візантії у VI ст., передумови та чинники систематизації римського права, проведеної за вказівкою імператора Юстиніана І;
з ясувати методологічну основу та джерела систематизації римського права;
визначити систему джерел права Східної Римської імперії, які були матеріалом систематизації поряд із римським класичним правом;
проаналізувати особливості організації систематизаційних робіт та специфіку перебігу останніх;
дослідити результати та встановити особливості окремих актів, створених у процесі систематизації римського права;
провести аналіз правової природи актів, створених у результаті систематизації Юстиніана;
дослідити вплив результатів систематизації Юстиніана на трансформації інших правових систем;
з ясувати вплив систематизації Юстиніана на правову систему України.
Об єктом дисертаційного дослідження є передумови, правові джерела, результати та значення систематизації Юстиніана, а також її вплив на інші системи права, у тому числі, на право України.
При визначенні об єкту було враховано, що візантійська цивілізація, як і кожна інша локальна цивілізація, у своєму розвитку пройшла період становлення, піднесення, занепаду та інші трансформації, що супроводжувались відповідними змінами в усіх сферах життя.
Визначальним у цьому сенсі є ІV-VІ ст. У цей час відбувається формування особливої греко-римської (візантійської) культури, яке формально йде під знаком тенденції до відновлення колишнього “Римського Світу”, але фактично має метою створення на цих теренах світу нового, греко-римського або ж візантійського. Відповідно відбувається й формування нової системи права, підґрунтям якої стала систематизація Юстиніана.
Предметом дослідження є правові джерела та законодавчі акти, створені в процесі систематизації Юстиніана.
Методи дослідження. У процесі праці над проблемами, які охоплюються дисертаційним дослідженням, було використано відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Так, за допомогою діалектичного методу розглянуто динаміку розвитку правової системи Візантії у контексті історичних процесів, трансформації державницьких, соціальних та культурних інституцій цієї цивілізації, які зумовили доцільність і необхідність систематизації Юстиніана. Метод історичного аналізу використовувався при дослідженні та загальній оцінці історичних процесів, що відбувалися у Східній Римській імперії на початку VI ст., політичних, соціальних та економічних передумов та чинників систематизації права в цій імперії. Метод системно-структурного аналізу служив при з ясуванні місця права у системі Східно-Римської (Візантійської) цивілізації, його взаємозв язку з іншими елементами цієї цивілізації, а також при розгляді джерел систематизації Юстиніана, її методологічної основи, кінцевих результатів, які з часом були об єднані у Corpus Juris Civilis. Порівняльно-правовий метод застосовувався при дослідженні розвитку новацій Юстиніана І на тлі тогочасної історії та подальшого розвитку римського права, при порівнянні засад класичного римського права та греко-римського (візантійського) права, які сформувалися за доби Юстиніана І, а також при з ясуванні впливу систематизації на концепцію права в Україні. Метод догматичного (логічного) аналізу – при розгляді змісту нормативних першоджерел, зокрема Конституцій Юстиніана І. Метод ціннісно-нормативного аналізу служив засобом оцінки якості норм, використаних комісією Трибоніана, як джерела створення Дигест, а також зроблених комісією інтерполяцій та норм, отриманих в результаті систематизаційних робіт.
При цьому греко-римське (візантійське) право розглядалося у широкому сенсі: як система принципів, понять, категорій, інститутів, норм і таке ін., що властива візантійському типу культури цілому, а тому мала бути відображена під час систематизації Юстиніана.
Таке методологічне посилання дозволило з ясувати наявність наступності візантійського права після римського права і разом з тим зробити висновок про те, що у процесі систематизації Юстиніана мало місце не просто закріплення положень класичного римського права, але відбувалося й закладення основ нової (візантійської) правової системи, а також запропонувати своє бачення характеру впливу систематизації Юстиніана на інші правові системи і у тому числі на правову систему України.
Наукова новизна одержаних результатів знаходить відображення в таких положеннях, що виносяться на захист:
формулювання концептуального підходу до оцінки систематизації Юстиніана, згідно з яким вона розглядається не як кодифікація і не як компіляція класичного римського права, а як спроба шляхом систематизації (з відповідною переробкою та модернізацією) класичного римського та чинного візантійського права створити нове – греко-римське (візантійське) право на підґрунті права римського;
обгрунтування того, що греко-римське право, яке фактично конституювалося під час систематизації Юстиніана, має розглядатися як органічна частина самобутньої Візантійської культури, що сформувалася на підґрунті давньогрецької та давньоримської цивілізацій;
положення про те, що поділ Римської імперії на дві частини був не чинником, а наслідком формування в ній двох самостійних культур, у зв язку з чим відлік формування самобутньої греко-римської системи права слід вести вже від цієї події;
пояснення причин систематизації Юстиніана дією низки об єктивних та суб єктивних факторів, поміж яких називається: соціально-економічний стан імперії, який потребував відповідної системи управління та правового забезпечення господарської діяльності; необхідність уніфікації правових норм, що діяли у Східній і Західній Римських імперіях, з метою консолідації правосвідомості їхніх жителів; великодержавницькі (імперські) стремління Юстиніана І; особисті уподобання Юстиніана І, його харизматичність та наявність відповідних, кваліфікованих помічників-правознавців;
аргументація позиції, згідно з якою ідейним підґрунтям систематизації Юстиніана служив специфічний візантійський світогляд, який сформувався на основі Східноєвропейської (православної) гілки християнства;
трактування особливостей змісту та значення результатів систематизації Юстиніана, як таких, що зумовлені характером концепції систематизаційних робіт та підходом до відбору джерел, у тому числі, християнських догматів, римського права, греко-римського (візантійського) місцевого права східних провінцій Візантійської імперії та ін.;
оцінка значення систематизації Юстиніана з трьох позицій: як такої, що мала забезпечити належне правове регулювання у Візантійській імперії; як такої, що справила вплив на практично усі більш пізні європейські правові системи; як такої, що може слугувати прикладом організації і успішного проведення у стислі строки значних за обсягом робіт по систематизації і частковій кодифікації права;
пояснення впливу систематизації Юстиніана на інші правові системи з двох позицій: як першого прикладу часткової рецепції римського права, і як юридичного матеріалу (підґрунтя) для рецепції римського та греко-римського права у Західній та Східній Європі, у тому числі, в Україні;
положення про те, що досвід систематизації Юстиніана стосовно організації законодавчих робіт у стислі строки, принципів відбору та обробки матеріалу (використання вже накопиченого раніше правового матеріалу з його відповідною модернізацією), забезпечення декількох напрямків удосконалення права (власне кодифікації, створення підґрунтя для забезпечення відповідного рівня юридичної освіти тощо) може бути корисним і у сучасних умовах у процесі правотворення у нашій державі.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дисертації положення про передумови, джерела, характерні риси та результати систематизації Юстиніана, а також про можливість врахування цього досвіду у праві України, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства нашої держави та у визначенні тенденцій його розвитку на майбутнє.
Крім цього, положення дисертації можуть бути використані при читанні лекцій та проведенні занять з курсів “Загальна історія держави і права зарубіжних країн”, “Основи римського приватного права”, “Історія держави і права України”, спецкурсів “Рецепція римського приватного права в Україні та кодифікація цивільного законодавства в Україні” та ін., а також у процесі підготовки навчальної та навчально-методичної літератури зі вказаних курсів та спецкурсів.
Низка положень і висновків дисертації мають дискусійний характер і певною мірою можуть служити матеріалом для наукових дискусій та подальших досліджень у галузі загальної історії держави і права, зокрема, історії візантійського (греко-римського) права.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні та практичні висновки і рекомендації доповідалися і обговорювалися на міжнародних, республіканських і міжвузівських наукових конференціях і теоретичних семінарах, зокрема: 3-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОДЮА (Одеса, 28-29 лютого 2000 р.); науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи правового регулювання” (Одеса, 8 грудня 2000 р.); 56-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (Одеса, 27-28 березня 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення сімейного законодавства України” (Одеса, 7 грудня 2001 р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (Одеса, 21 грудня 2001 р.); 57-ій звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу і аспірантів ОНЮА (Одеса, 15-16 квітня 2002 р.); Першій Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології” (Львів, 11-12 грудня 2002 р.).
Основні положення дослідження використовуються в процесі викладання курсів історії держави і права України та історії держави і права зарубіжних країн в Одеській національній юридичній академії.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у п яти статтях, надрукованих у виданнях, рекомендованих ВАК України, із яких дві статті зроблені у співавторстві.
| 
