|
Актуальність теми дослідження. Конституція України ( ст. 3 ) проголосила, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. В умовах побудови правової держави пріоритетним напрямком діяльності пра-воохоронних та судових органів є захист прав і законних інтересів особи. У зв язку з цим по-стає необхідність ревізії фундаментальних положень кримінального процесу. Для потерпілого, цивільного позивача та в їх особі усього суспільства велике значення має, наскільки швидко органами досудового розслідування і судом буде розкрито злочин, встановлені та піддані справедливому покаранню особи, які його вчинили, а, отже, й поновленні порушені проти-правними діями обвинуваченого їх права та законні інтереси. У той же час підозрюваний, обвинувачений, підсудний зацікавлені у тому, щоб обмеження їх прав та свобод заходами процесуального примусу було якнайменш тривалими і якнайменш довго вони б перебували у стані невизначеності. Отже, швидкість кримінального судочинства повинна розглядатися не лише як завдання процесу, яке закріплене в ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України), а й як його принцип [2]. Вимога швидкості тісно пов язана з принципом всебічного, повного та об єктивного дослідження обставин справи, оскільки тільки в результаті своєчасно проведених оперативно-розшукових та слідчих дій можна виявити і закріпити докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Цілком зрозуміло, що швидкість процесу не завжди спричиняє зменшення його вартості, але при економії часу, який витрачається на розслідування та розгляд справи, у кінцевому підсумку відбувається економія державних ресурсів, які виділяються для цього роду діяльності, а значить, раціонально використовуються кошти платників податків, що в умовах переходу України до ринкової економіки має суттєве значення. Дійовими засобами, за допомогою яких можна досягти прискорення судочинства, є встановлені у нормативних актах і актах правозастосувача оптимальні процесуальні строки, а також використання диференційованих залежно від ступеню суспільної небезпеки, очевидності та методики розслідування окремих категорій злочинів процесуальних форм провадження по справі. Незважаючи на те, що в юридичній літературі майже неможливо знайти роботи, автори яких не торкалися б питань, пов язаних з кримінально-процесуальними строками, виключно даній проблематиці присвячена досить незначна кількість досліджень. Серед них слід назвати роботи Л. М. Васильєва, А. П. Гуляєва, В. М. Жуковського, Ю. А. Констанова, О. Р. Михайленка, В. Т. Маляренка, В. В. Назарова, П. М. Рабіновича, П. Я. Сокола, В. Т. Томіна, Г. В. Юркової, Р. Х. Якупова та деяких інших вчених. Вибір теми дисертації пов язаний з необхідністю узагальнити існуючі знання про час у кримінальному судочинстві, швидкість провадження у кримінальних справах, природу та функціональне призначення процесуальних строків та визначити основні напрямки удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині встановлення оптимальних строків та можливості впровадження прискорених форм провадження по кримінальних справах.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної акаде-мії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державний номер реєстрації 0186.0.099031).
Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у з ясуванні сутності принципу швидкості в системі основних засад кримінального судочинства, визначенні поняття, видів та функціонального призначення кримінально-процесуальних строків і розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на встановлення строків, які б забезпечили швидкість судочинства та гарантували захист прав та законних інтересів учасників процесу. Для досяг-нення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:
— з ясувати природу часу у кримінально-процесуальному праві;
— проаналізувати й узагальнити різні точки зору, висловлені в юридичній літературі з приводу поняття, класифікації і функціонального призначення кримінально-процесуальних строків;
— визначити нормативний зміст і значення принципу швидкості в кримінальному судочинстві;
— вивчити можливість застосування диференційованих проваджень по кримінальних справах;
— розглянути строки, які забезпечують швидкість процесу та гарантують захист прав учасників процесу і мають найбільший інтерес у теоретичному та практичному плані. Об єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законодавства, що встановлюють строки окремих стадій процесу, провадження процесуальних дій, обмеження прав підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, гарантують реалізацію прав і законних інтересів учасникам процесу, а також кримінально-процесуальні інститути, що забезпечують прискорення судочинства. Предметом дослідження є процесуальні засоби, які забезпечують оперативність провадження по кримінальних справах та гарантують право учасників процесу вимагати цього від органів дізнання, слідства, прокурора та суду.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові методи: системно-структурний, історич-ний, порівняльно-правовий, статистичний, соціологічний, логіко-юридичний та ін. Історич-ний метод використовувався для дослідження генезису ідеї швидкості у кримінальному проце-сі. При обґрунтуванні тези, що швидкість є принципом кримінального процесу, використову-вався системно-структурний метод наукового дослідження, за допомогою якого був встанов-лений зв язок даного принципу з іншими фундаментальними положеннями судочинства по кримінальних справах. До порівняльно-правового методу необхідно було звернутися для по-рівняльного аналізу окремих положень КПК України та кримінально-процесуального законо-давства деяких зарубіжних країн з метою визначення оптимальної тривалості існуючих строків та для аргументації необхідності встановлення нових кримінально-процесуальних строків. У роботі використовувалися дані статистики та дані, які були отримані при опитуванні слідчих, прокурорів та суддів. Теоретична основа дисертації. Сформульовані у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації ґґрунтуються на наукових працях вітчизняних і зарубіж-них учених у галузі філософії, загальної теорії права, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики. В аспекті проблеми, що розглядалась, були досліджен-ні: Статут кримінального судочинства Російської імперії, законодавство колишнього Союзу РСР і союзних республік, проекти КПК України та Російської Федерації, нові КПК Казахстану, Узбекистану, Російської Федерації, кримінально-процесуальне законодавство ФРН, Франції, США, Великої Британії та інших країн світу.
Нормативно-правова основа — Конституція України, міжнародно-правові документи, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство, відомчі акти правоохоронних орга-нів, що регламентують діяльність у сфері боротьби зі злочинністю.
Емпіричну базу дослідження склали: результати узагальнення слідчої та судової практики ( за період з 1997 по 2001 р. у Харківському обласному суді було вивчено понад 400 криміна-льних справ); дані соціологічних опитувань співробітників органів досудового слідства, проку-ратури та суду, статистичні дані.
Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що робота є першим в українській кримінально-процесуальній науці комплексним дисертаційним дослідженням часового аспекту діяльності, пов язаної з розслідуванням та судовим розглядом кримінальних справ.
До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:
— визначення поняття кримінально-процесуального строку, яке вбирає в себе встанов-лений законом, підзаконним нормативним актом або рішенням уповноваженої на те посадо-вої особи час для виконання суб єктами кримінально-процесуальних відносин певних проце-суальних дій (іноді утримання від них) або прийняття процесуальних рішень; з ясування його гносеологічного змісту та правозабезпечуючого аспекту;
— розробку наукової класифікації процесуальних строків; так, залежно від прояву часу строки поділяються на строки-моменти та строки-періоди, залежно від способу визначення тривалості строки-періоди поділяються на визначені та невизначені, залежно від можливості продовження або скорочення тривалості визначені строки класифікують на абсолютно визначені та відносно визначені, залежно від функціонального призначення процесуальні строки поділяють на строки, які забезпечують швидкість судочинства, строки, що гарантують права та законні інтереси учасників процесу, і строки, які забезпечують прокурорський нагляд за дотриманням законів у кримінальному судочинстві; як один із різновидів юридичних фактів строки бувають правотворчі, правозмінюючі та правообмежуючі;
— обґрунтування тези про недопустимість доказів, отриманих поза часовими межами стадій кримінального процесу і з порушенням строків, передбачених для виконання окремих процесуальних дій; — розробку системи факторів, які впливають на додержання кримінально-процесуальних строків;
— пропозицію щодо наукової моделі нормативного змісту принципу швидкості та його конкретного прояву в різних стадіях кримінального процесу;
— однією з умов підвищення ефективності регулятивної функції кримінально-процесуальних строків є розширення диференційованих проваджень по кримінальних справах, у зв язку з цим підтримуються ідеї про збільшення категорій справ приватного обвинувачення, збереження протокольної форми досудової підготовки матеріалів, відродження дізнання як самостійної форми досудового розслідування, впровадження скороченого судового слідства;
— удосконалення механізму правового регулювання примирливої (відбудовної) форми судочинства, яка дозволяє вирішити конфліктну ситуацію, що складається у результаті вчинення злочину між потерпілим і обвинуваченим, у щонайменш короткі строки; — наведення аргументів про неможливість включення до національного законодавства угод про визнання вини та целерантних (від лат. celerantes — швидкий, стрімкий) угод, як засобів прискорення процедури прийняття судового рішення у справі, і висловлення пропозицій щодо прискорення кримінального процесу, суть яких полягає у закріпленні в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України заохочувальних норм, що можуть бути застосовані до підозрюваних, обвинувачених та підсудних у випадках щиросердого визнання своєї вини, допомоги розслідуванню та добровільного відшкодування заподіяної шкоди;
— з огляду на те, що кримінально-процесуальні строки є одним із різновидів гарантій здійснення прав і законних інтересів учасників судочинства, пропонується новий порядок ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи, який унеможливить порушення права обвинуваченого на захист та забезпечить контроль за якістю проведеного досудового слідства і водночас дозволить запобігти зловживанню цим правом з боку обвинувачених та затягуванню досудового розслідування;
— пропозицію збільшити з урахуванням вимог правозастосовної практики тривалість таких строків, передбачених діючим КПК України: строків вирішення питання про порушення та відмову в порушенні кримінальної справи, строку розгляду прокурором справи, яка надійш-ла до нього з обвинувальним висновком і, навпаки, зменшити строк направлення матеріалів справи за належністю;
— аргументацію на основі узагальнення слідчої та судової практики необхідності встано-влення у КПК України нових строків, а саме: впродовж якого дізнавач, слідчий, прокурор і суд зобов язані повідомити про порушення кримінальної справи заявника та особу, відносно якої порушена справа; направлення копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи заінтересованим особам; звернення слідчого до відповідного прокурора з клопотанням про продовження строків досудового слідства; повідомлення обвинуваченого, його захисника, по-терпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача про продовження строків досудово-го слідства; розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, тримання під вартою підсуд-них, дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з тимчасового місця перебування, упродовж яких повинні бути виконані рішення суду про обшук у житлі та іншому володінні особи, арешт кореспонденції та прослуховування телефонних та інших розмов та деякі інші;
— наведення аргументів щодо коригування обчислення строків при затриманні особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з тим, щоб передбачений Конституцією України сімдесятдвохгодинний строк затримання у всіх випадках відраховувався з моменту фактичного обмеження особистої свободи; — встановлення зв язку між вимогою швидкості і строками, що її забезпечують, та принципом повного, всебічного та об єктивного дослідження обставин справи і з огляду на це пропозицію щодо зміни порядку обчислення строків досудового розслідування, у тому числі строків слідства при об єднанні та виділенні кримінальних справ.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані при розробці нового кримінально-процесуального зако-нодавства України; у практичній діяльності слідчих, прокурорів, суддів; у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу та спецкурсів, при підготовці науково-практичних посібників, методичних вказівок.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафедрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена і об-говорена на засіданні кафедри, схвалена нею і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації доповідалися автором на науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України (1997 р.). Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальний процес» у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, а також у науково-дослідницькій роботі студентів.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано три статті у фахових виданнях і одні тези доповіді.
Структура дисертації зумовлена предметом, цілями та завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації 207 с. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, списку використаних літературних джерел (281 найменування), додатків.
| 
