|
Актуальність теми дослідження пояснюється тим, що договірні зобов язання належать до числа основних правових засобів, які опосередковують цивільний обіг.
При цьому слід враховувати, що кінцевою їхньою метою є досягнення мети, передбаченої угодою сторін або законом. Це слідує з самої сутності договірних зобов язань, виконання яких належним чином припиняє їхнє існування, оскільки мета, заради якої вони були встановлені, досягнута.
Коли ж боржник не виконує свої обов язки або виконує їх неналежним чином, виникає проблема пошуку правових засобів, за допомогою яких можна було б примусити боржника виконати його договірні зобов язання так, як слід. Пошук оптимальних шляхів вирішення цієї проблеми має проводитися з врахуванням тієї обставини, що в останні роки в Україні має місце значне зростання інтересу до римського права, зумовлене змінами в політичному, соціальному і економічному житті суспільства і трансформаціями концепції цивільного права. Це стосується і римського права взагалі, і окремих інститутів цивільного права, зокрема. У тому числі – засобів забезпечення зобов язання.
Такий інтерес пояснюється тим, що в результаті тривалого пошуку та вдосконалення знайдених рішень у кінцевому підсумку в римському приватному праві була розроблена ефективна система забезпечення належного виконання договірних зобов язань, що була націлена в першу чергу на захист інтересів кредитора і на стимулювання боржника до виконання зобов язань шляхом впливу на його майнову сферу.
Ця система виявилася настільки досконалою, що згодом без істотних змін була запозичена практично усіма європейськими державами, в тому числі, й Україною.
Разом з тим, в підходах до оцінки окремих засобів забезпечення договорів, визначенні характеру їхнього взаємозв язку та взаємодії, з ясуванні значення різноманітних їхніх форм на тих чи інших етапах розвитку суспільства і держави існують розбіжності, викликані різницею у підходах до вивчення римського права. В основу деяких суджень покладені ще оцінки середньовічних глосаторів і постглосаторів (коментаторів римського права), інші ґрунтуються на концепціях романістики кінця Х1Х - початку ХХ ст.
Результатом цього нерідко є те, що при визначенні характеру і тенденцій розвитку сучасного права України, у якості вихідного матеріалу обираються вторинні по відношенню до римського права європейські правові системи (романо-германська, англосаксонська тощо).
Не заперечуючи корисності запозичення досвіду інших країн, все ж вважаємо за необхідне наголосити на тому, що відправною точкою у цьому процесі мають бути правові ідеї, що отримали втілення у римському праві, насамперед, приватному, якими згодом скористались при вдосконаленні національного законодавства більшість країн, що належать до згаданих вище європейських правових систем. Саме такий підхід дозволяє найбільш повно згодом використати і національні традиції, співставляючи їх із загальноєвропейською ідеєю римського права, формуючи на цьому підґрунті власну сучасну систему цивільного права .
Тому назріла необхідність спеціального дослідження можливості, умов та характеру рецепції основних ідей римського приватного права в цілому, а також окремих його інститутів в українському праві взагалі, і насамперед, в цивільному праві України.
У той же час в українській романістиці та українській науці цивільного права за останнє сторіччя мали місце лише декілька дисертаційних досліджень [23; 38; 67; 157; 172; 230], присвячених римському праву і його впливу на право України
Хоча у згаданих працях ґрунтовно розглядалися питання, які були предметом відповідних дисертаційних досліджень, проте більшість з них були присвячені або загальним проблемам розвитку права Стародавнього Риму та його рецепції, або стосувалися окремих інститутів римського приватного права та їхньої рецепції. У кожному разі жодне із згаданих дисертаційних досліджень не було присвячене інституту поруки у римському приватному праві та визначенню характеру і ступеню впливу його положень на більш пізні системи законодавства (у тому числі на цивільне законодавство України), що залишалося поза межами проблематики згаданих праць. До цього слід додати, що й сам інститут поруки, як засіб забезпечення належного виконання договірних зобов язань у сучасному цивільному праві України, так само як і у праві інших колишніх союзних республік колишнього СРСР, теж практично не був предметом спеціальних монографічних досліджень. Виняток складають декілька статей у наукових журналах, збірниках наукових праць та публікацій науково-популярного і суто прикладного характеру [15; 63, с. 137-140; 66, с. 20-23; 113, с. 22; 162, с. 44], а також відповідні розділи у підручниках і навчальних посібниках з цивільного права.
Наведене вище свідчить про недостатню вивченість проблем правового регулювання поруки у цивільному праві України, досліджень впливу на нього положень римського приватного права. Тому звернення до цих питань здається актуальним, доцільним як з теоретичної, так і практичної точок зору. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною досліджень провідної фундаментальної наукової школи Одеської національної юридичної академії “Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових відносин” і пов язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри цивільного права на 1998-2000 рр. за темою: “Вдосконалення цивільного права України. Рецепція римського приватного права у цивільному праві України”(затверджено на засіданні кафедри цивільного права, протокол № 3, 12 листопада 1999р.).
Роль автора дисертації у виконанні цих науково-дослідних робіт полягала в тому, що було проведено вивчення римських першоджерел, актів цивільного законодавства України та спеціальної літератури з питань формування і розвитку інституту поруки за римським правом і рецепції його в цивільному праві України. Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу положень римського права встановити особливості системи забезпечення виконання контрактних зобов язань за допомогою інституту поруки, що склалася в ньому, встановити ступінь і характер рецепції інституту поруки в цивільному праві України, а також, враховуючи накопичений у цій галузі досвід, сформулювати пропозиції по його вдосконаленню, прийнятні для сучасної системи права України.
Для досягнення означеної мети вирішувалися наступні задачі:
1)проаналізовано генезис системи засобів забезпечення договірних зобов язань і визначено тенденції розвитку цієї системи у римському приватному праві;
2)розглянуто класифікацію засобів забезпечення зобов язань і охарактеризовано поруку, як складовий елемент такої системи;
3)визначено чинники формування інституту поруки у цивільному праві України і охарактеризовано значення поміж них рецепції римського приватного права як у вітчизняному праві, так і у зарубіжних правових системах;
4)встановлено особливості рецепції інститутів римського приватного права у цивільному праві України;
5) проаналізовано поняття, ознаки та механізм дії поруки згідно з чинним цивільним законодавством України;
6) проведено розмежування інституту поруки та подібних до неї правових інститутів; 7) визначено оптимальну концепцію інституту поруки, тенденції розвитку законодавства у цій сфері і оцінено їх значення для сучасного цивільного права України.
Об єктом дисертаційного дослідження є інститут поруки за римським приватним правом та рецепція його в цивільному праві України .
Предметом дисертаційного дослідження є концепція римської юриспруденції відносно поруки, сукупність норм римського права, що є втіленням цієї концепції в життя, а також концепція відповідного інституту в Україні, вплив на неї римського приватного права та похідних від нього правових систем і характер реалізації цієї концепції в цивільному законодавстві нашої держави.
Методи дослідження, обрані автором, складаються із сукупності загальнонаукового діалектичного методу і окремих наукових методів історичного, порівняльного і логічного аналізу.
При цьому загальним методологічним підґрунтям було обрано концепцію реципування римського приватного права сучасними правовими системами, у тому числі, у галузі цивільного права.
Обираючи таку методологічну основу, автор виходив з того, що право - це не просто надбудова до матеріально-технічного базису, а самостійний елемент цивілізації. Звичайно, матеріальні умови життя суспільства істотно впливають на характер і особливості правового регулювання, однак і самі вони складають елемент цивілізації, чим і пояснюється їх вплив на право та взаємодія з ним. Взяте у такому методологічному ракурсі цивільне право взагалі та інститут поруки, як спосіб забезпечення виконання зобов язань, зокрема, розглядалися у їхньому розвитку в діалектичному взаємозв язку. Що стосується окремих методів дослідження, то історичний метод слугував, головним чином, інструментом з ясування характеру рецепції римського права в сучасних правових системах, тенденцій розвитку інституту поруки у Стародавньому Римі; метод порівняльного аналізу був використаний для порівняння цього інституту у римському праві та праві України; метод логічного (догматичного) аналізу дав змогу з ясувати сутність норм римського права та цивільного права України, присвячених регулюванню поруки як засобу забезпечення належного виконання зобов язань. Сукупність вказаних методів була використана при аналізі джерельної бази дисертаційного дослідження, до якої входили Закони ХІІ таблиць, Кодекс, Дигести та Інституції Юстиніана, праці Гая, Доміція Ульпіана, Юнія Павла, Цицерона та ін.
Особливий інтерес являв аналіз поруки на основі Інституцій Гая, Інституцій та Дигест Юстиніана, «Сентенцій» Павла і «Фрагментів» Ульпіана [30; 55; 84; 264], що дало можливість дослідити динаміку формування та розвитку цього інституту, зокрема, появу його деяких найбільш мобільних і універсальних форм тощо [267; 277]. Вказані вище методи застосовувалися також при дослідженні стану вивчення проблематики дисертації у фаховій літературі, зокрема, праць вітчизняних і зарубіжних фахівців в галузі теорії держави і права, римського та цивільного права: Д. А. Азаревича, Ч.Н.Азімова, С.С.Алексєєва, М. Бартошека, Д. Віндшейда, В. Володкевича, Д. М. Гєнкіна, В.С. Гонгало, Н. В. Гордона, Г. Дернбурга, А. В. Дзери, А. С. Довгерта, В. К. Дроникова, М. Заблоцької, О.С. Йоффе, Н. С. Кузнєцової,В.С, Константинової, В. В. Копейчикова, А.І.Косарева, С. Н. Ландкофа, В.В.Луця, А.Малєніци, В. П. Маслова, С.А.Муромцева, І. Б. Новицького, О. А. Підопригори, І. С. Перетерського, І.А.Покровського, М. Поленак-Акимовської, І. Пухана, А. А. Пушкіна, Н.О.Саніахметової, І.В. Спасібо-Фатєєвої, Ч.Санфіліпо, М.М.Сібільова, Є.О.Суханова, Є.А. Скрипильова, Є.О. Харитонова, В.М. Хвостова, З.М.Черніловського, Я.М. Шевченко, Г.Ф.Шершеневича, Ф.Ф. Шпанагия та ін.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській юридичній літературі зроблено спробу комплексного дослідження поруки, як засобу забезпечення належного виконання зобов язань, що сформувався ще у римському праві, а з часом був реципований у цивільному праві України.
В результаті у дисертації сформульовані пропозиції і висновки, що винесені на захист. До них, зокрема, відносяться такі положення:
1. З формуванням римського приватного права поступово виникає система правових засобів, спрямованих на забезпечення виконання договорів, яка в міру розвитку і надання пріоритету в його філософії ідеям природного права, що втілюється в життя за допомогою преторів, зважає не тільки на інтереси кредитора, але й враховує можливість боржника виконати зобов язання. Забезпечення виконання договорів розуміється як погодження інтересів кредитора і боржника з метою захистити інтереси усіх учасників правовідносин.
2. У період принципату на цьому підґрунті в основному формується система забезпечення належного виконання договорів, що охоплює реальні засоби забезпечення (де досягнення мети – захист інтересів кредитора досягається за допомогою фіксованої суми або речей, на які може бути звернуте стягнення) і персональні або особисті засоби забезпечення (коли стягнення звертається на майно певної, заздалегідь відомої особи – як самого боржника, так і третіх осіб).
3. Поміж персональних засобів забезпечення виконання контрактів провідне місце займає порука, яка дозволяє ефективно захищати права кредитора шляхом залучення до участі у зобов язаннях додаткового боржника (поручника) на випадок невиконання головного зобов язання.
4. Положення римського приватного права щодо поруки істотно вплинули на правове регулювання цього інституту у сучасних Європейських системах. Але при цьому вплив цей мав різновекторний характер. Якщо романська та англосаксонські системи цивільного права запозичила, головним чином, принципову основу регулювання відносин поруки, то німецька система цивільного права містить більшу кількість норм, що генетично пов язані з римським правом.
5.Порука, як засіб забезпечення зобов язань в цивільному праві України, сформувалася внаслідок дії декількох чинників, поміж яких можна назвати власну традицію приватного права, вплив цивільного права Російської імперії, що ґрунтувалася на німецькій концепції інституту поруки, і рецепції поруки з римського приватного права у процесі оновлення концепції цивільного права України.
6. Концепція поруки у цивільному праві України порівняно з аналогічною ідеєю у римському праві поки що залишається вужчою і менш досконалою, не передбачаючи декількох видів поруки, відомих римському приватному праву і успішно використовуваних у країнах з розвиненою ринковою економікою і відповідним законодавством.
7. Римська концепція забезпечення виконання договірних зобов язань за допомогою поруки може найбільш ефективно служити підґрунтям вдосконалення сучасного цивільного законодавства України лише за умови комплексного її використання, що вимагає свого вирішення і має бути враховане в процесі доопрацювання проекту нового Цивільного кодексу України.
Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати, а також теоретичні і практичні висновки дисертанта можуть бути використані в процесі вдосконалення загальної концепції українського цивільного права щодо положень, які стосуються інституту поруки.
Висновки та низка положень дисертаційної роботи були використані викладачами і студентами при вивченні курсів “Основи римського цивільного права”, “Цивільне право”, а також спецкурсів “Рецепція римського приватного права і кодифікація цивільного законодавства в Україні”, “Порівняльна цивілістика” в Одеській національній юридичній академії.
Деякі із сформульованих у дисертації положень мають дискусійний характер і можуть слугувати матеріалом для подальших досліджень в цьому напрямку.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Результати досліджень були оприлюднені на науково-практичній конференції у грудні 2001 року, яка відбулася у м. Одесі, а також на щорічній науковій звітній конференції викладачів Одеської національної юридичної академії у квітні 2002 року. Положення дисертації використані при підготовці планів практичних занять з курсу цивільного права за темами “Реалізація суб єктивних прав та обов язків”, “Забезпечення зобов язань”, “Відповідальність за невиконання зобов язань”, “Кредитні договори”.
Висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, активно впроваджуються дисертантом у навчальний процес в Одеської національної юридичної академії при проведенні практичних занять з курсу “Цивільне право”, “Основи римського цивільного права”.
Публікації. Результати дисертації опубліковані у п яти статтях, що опубліковані у чотирьох журналах і збірках наукових робіт, які є фаховими у відповідності з рішеннями ВАК України. Всі статті опубліковані одноособово.
Структура дисертації визначена у відповідності із завданнями, які поставив перед собою автор.
Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на десять підрозділів, висновків і списку використаної літератури.
Загальний обсяг дисертації складає 207 аркушів, в тому числі 18 аркушів списку використаних джерел, який охоплює більше 200 найменувань українською, російською, італійською, польською, англійською та сербською мовами.
| 
