|
Актуальність теми дослідження. Характерною рисою сучасних міжнародних відносин є активізація інтеграційних процесів, що розвиваються в різних регіонах світу і охоплюють різ-номанітні сфери співробітництва держав. Практика міжнародних відносин свідчить про появу і утвердження міждержавних інтеграційних об єднань, яким притаманні абсолютно нові озна-ки і властивості. Вони змінюють усталені уявлення про традиційні міжнародні організації, включаючи відносини з державами-членами. Передусім це стосується Європейського Союзу (ЄС) – найбільш впливового інтеграційного об єднання сучасності. Важливу роль в його орга-нізаційно-правовому механізмі відіграють виконавчі органи: Європейська Комісія – Рада ЄС, які демонструють виникнення у міжнародному співтоваристві принципово нового за право-вою природою та змістом типу інституціоналізації інтеграційних процесів. Останні у межах ЄС розширюються та поглиблюються, набуваючи все більш визначених форм і способів са-мореалізації. Європейський Союз є міждержавним інтеграційним об єднанням наднаціональ-ного характеру, котре поєднує риси міжнародної організації з рисами державоподібного утво-рення та еволюціонує в бік здійснення його компетенції на федеративній основі, що підтвер-джується змістом Проекту Договору про встановлення Конституції для Європи 2003 р. До складу ЄС нині входять Європейське Співтовариство та Європейське співтовариство з атом-ної енергії (Європейське об єднання з вугілля та сталі припинило існування в 2002 р.), котрі доповнені новими формами міждержавного співробітництва – спільною зовнішньою політи-кою і політикою безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах. В ЄС діє єдиний інституційний механізм, ключову роль в якому віді-грає тандем виконавчих органів: Європейська Комісія – Рада ЄС. Досягнення економічних і політичних цілей ЄС та їх поетапна реалізація тісно пов язані з розвитком права ЄС, що має пріоритетний характер стосовно внутрішнього права держав-членів і відповідні норми якого мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках. У зв язку з визначенням Україною стратегі-чної мети – інтеграції до Європейського Союзу, включаючи членство в цьому міждержавному об єднанні, – важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповідність до права ЄС, що зумовлює необхідність реформування правової системи країни. З укладенням 16 квітня 2003 р. Угоди про вступ до ЄС десяти нових членів, постало питання щодо підви-щення статусу співробітництва України з ЄС, що ставить перед країною нові завдання. Прин-ципове значення має належне виконання Україною своїх міжнародних зобов язань, закріпле-них в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтоварис-твами та їх державами-членами (УПС) від 16 червня 1994 р., що слугує правовим підґрунтям їх взаємовідносин на даному етапі, а також основою створення базових умов для подальшого розвитку цих відносин на більш високому рівні співробітництва, передбаченого в оприлюдне-ній у березні 2003 р. Комунікації Європейської Комісії “Ширша Європа – сусідство: нові рам-ки відносин з нашими східними та південними сусідами” та у Висновках Європейської Ради “Ширша Європа – нове сусідство”, схвалених на самміті ЄС у Салоніках (Греція) 19-20 червня 2003 р. У цьому контексті актуальним є дослідження організаційно-правових засад функціо-нування інституційних органів ЄС, насамперед виконавчих органів, які відіграють вирішальну роль у процесі прийняття рішень у рамках міждержавного об єднання, розвиваючи тим самим право ЄС, і забезпечують належне виконання цих рішень.
Актуальність теми дисертації визначається також тим, що вона охоплює аспекти, які по-ки що недостатньо досліджені в доктрині міжнародного права. Йдеться про реформування структури та повноважень виконавчих органів ЄС відповідно до Амстердамських та Ніццько-го договорів з метою створення організаційних передумов для прийому нових членів. Повіль-не просування інституційної реформи пояснюється розмаїттям підходів та очікуваними від неї результатами. Існуючий інституційний механізм ЄС виявився настільки життєздатним, що не всі держави-члени прагнуть його радикального реформування, закладеного Ніццьким догово-ром, навіть з огляду на розширення ЄС.
В українській науці міжнародного права дослідженню інституційного механізму ЄС, зо-крема його виконавчих органів, до останнього часу не приділялося належної уваги. Висвітлю-валися лише окремі питання з цієї проблематики, а саме в працях: В.Н.Денисова, М.О.Баймуратова, М.В.Буроменського, О.Ф.Висоцького, В.І.Євінтова, О.В.Задорожнього, Ю.В.Зайчука, Ю.М.Капіци, П.Ф.Мартиненка, М.М.Микієвича, В.І.Муравйова, А.В.Омельченка, В.Ф.Опришка, А.С.Фастовець, Р.Б.Хорольського, С.В.Шевчука, Ю.С.Шемшученка та ін., в яких аналізуються правова природа ЄС, особливості взаємодії пра-ва ЄС з внутрішнім правом держав-членів та міжнародним правом, формування єдиного пра-вового простору в сфері діяльності банків та інвестиційних фірм, правові засоби вирішення спорів у межах ЄС тощо. В цих працях питання організації та діяльності виконавчих органів ЄС розглядалися, здебільшого, опосередковано.
У країнах СНД правові питання, що стосуються функціонування виконавчих органів ЄС, досліджувалися, переважно, у працях: Б.М.Топорніна, Л.М.Ентіна, А.С.Ісполінова, а також окремі його аспекти висвітлювалися у роботах В.В.Безбаха, Ю.А.Борко, А.Я.Капустіна, С.Ю.Кашкіна, А.В.Кльоміна, М.Л.Костенко, Н.В.Лавренової, О.С.Линнікова, А.А.Наку, В.К.Пучинського, Д.С.Тихоновецького, А.Е.Толстухіна, Ю.М.Юмашева та ін.
Виходячи з вищенаведеного, розробка питань, пов язаних із визначенням місця і ролі виконавчих органів в інституційній системі ЄС, правовою характеристикою функціонування інституційного механізму ЄС, з ясуванням особливостей організаційно-правового механізму регулювання процесів європейської інтеграції, є актуальним напрямом розвитку вітчизняної науки міжнародного права.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як скла-дова науково-дослідної роботи відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Застосування норм міжнарод-ного права у внутрішньому правопорядку України”, яка розробляється в рамках проблеми “Україна в системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (№ державної реєстрації RK 0100U000800).
Мета дисертаційного дослідження обумовлена актуальністю та ступенем розробленості обраної теми і полягає у комплексному аналізі організаційно-правових засад діяльності вико-навчих органів ЄС, особливостей становлення та розвитку виконавчих органів ЄС з виявлен-ням їхньої специфічної природи й особливого призначення в інституційному механізмі ЄС.
Зазначена мета визначила необхідність зосередження уваги на виконанні таких основних завдань:
– дослідити компетенцію ЄС як новітню форму інституціоналізації інтеграційних проце-сів у Європі та дати правову характеристику співвідношення виключної компетенції ЄС і компетенції держав-членів; – показати особливості правової природи ЄС, зумовлені його над-національним характером, що позначається на структурі та діяльності інституційного механі-зму цього міждержавного інтеграційного об єднання;
– дослідити механізм функціонування тандему Європейська Комісія – Рада ЄС як осно-ви інституційної системи ЄС, висвітливши їх повноваження у здійсненні виконавчих функцій ЄС;
– дати характеристику основних принципів діяльності виконавчих органів ЄС, передусім Європейської Комісії, що є наднаціональним органом ЄС;
– проаналізувати практику діяльності виконавчих органів ЄС , що впливає на розвиток інтеграційних процесів у межах ЄС;
– охарактеризувати правову природу і порядок прийняття Радою ЄС та Європейською Комісією правових актів – регламентів, директив, рішень і визначити особливості їх застосу-вання;
– висвітлити проблеми реформування виконавчих органів ЄС з огляду на його розши-рення;
– проаналізувати стан і перспективи розвитку співробітництва України з ЄС та розроби-ти пропозиції щодо їх вдосконалення.
Об єктом дослідження є інституційний механізм Європейського Союзу, а предметом – правові аспекти організації та діяльності його виконавчих органів у процесі еволюційного розвитку цього міждержавного об єднання. Методи дослідження. В основу методології дослі-дження дисертант поклала комплексний підхід до аналізу функцій та повноважень виконав-чих органів ЄС як найбільш значимої складової його інституційної системи. Передумови ста-новлення та основні етапи розвитку інтеграційних процесів у межах Європейських Співтова-риств висвітлено з дотриманням історичного підходу. Аналіз правових актів, які регулюють правові аспекти організації та діяльності виконавчих органів ЄС, базувався на широкому ви-користанні формально-юридичного і таких загальнонаукових методів, як системний та струк-турно-функціональний. Застосування формально-логічного, аналітичного та семантичного методів пізнання дало змогу охарактеризувати міжнародно-правову базу створення ЄС та ре-формування системи його виконавчих органів, а також об єктивні та суб єктивні фактори, що позначились на динаміці розвитку ЄС і його виконавчих органів. Обґрунтовуючи теоретичні висновки дисертації, автор керувалась сучасною методологією міжнародного права та права Європейського Союзу. Теоретичною основою дослідження є установчі договори Європейсь-ких Співтовариств і ЄС, угоди, якими внесено до них зміни та доповнення, акти інституцій-них органів ЄС, роботи вітчизняних та зарубіжних юристів-міжнародників, правознавців, по-літологів, економістів, філософів, істориків, соціологів. У процесі дослідження даної теми ви-користовувалися також праці: В.І.Акуленка, М.О.Баймуратова, М.В.Буроменського, О.Ф.Висоцького, О.І.Головко, В.Н.Денисова, О.П.Дергачова, А.С.Довгерта, Л.М.Ентіна, В.І.Євінтова, Ю.В.Зайчука, В.М.Корецького, І.І.Лукашука, О.О.Мережка, М.М.Микієвича, В.І.Муравйова, А.В.Омельченка, В.Ф.Опришка, Р.А.Петрова, В.І.Пєфтієва, Я.М.Пігача, О.О.Покрещука, Г.О.П ятаченка, Л.Д.Тимченка, Б.М.Топорніна, А.С.Фастовець, Р.Б.Хорольського, С.В.Шевчука, Ю.С.Шемшученка та ін.
Дисертантом використано праці таких західних вчених, як М.Арах, Г.Білер, І.Бридж, М.Бургес, В.Вайденфельд, В.Вессельс, Ю.Габермас, Д.Георгієв, Г.-Г.Гернфельд, М. де Гілле-ншмідт, М.Гюнтер, П.Дайє, Ф.Джессеп, Н.К.Дінь, П.М.Дюпюі, Г.Іпсен, Л.Карту, Н.Каталано, А.Келлерман, Г.Кельзен, В.Кернз, З.Клепацький, К.Кольяр, Г.-Д.Кушель, Г.Лаутерпахт, Д.Лазок, К.Лекен, Ф.Ліст, Р.Лукас, Г.Й.Ляут, В.А.Моравецький, Е.Ноель, А.Пеллє, П.Пескатор, Ф.Сейєрстед, А.Серені, А.Татам, Б.Терре, Ж.Тускоз, А.Фердрос, Ю.Фос, Д.Харрис, Т.Хартлі, П.Хатчінсон, Р.Хігінс, Г.Шермерс.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому зроблена спроба комплексного правового аналізу основоположних теоретичних, науково-методологічних та науково-практичних проблем становлення і розвитку виконавчих органів ЄС, які відіграють провідну роль в інституційному механізмі об єднання, висвітлено організа-ційно-правові аспекти їх діяльності на фоні еволюційного розвитку Європейських Співтова-риств та ЄС, а також проведено системний аналіз особливостей функціонування інституцій-ного механізму ЄС.
У рамках проведеного автором дослідження одержані такі результати, що найбільшою мірою характеризують його наукову новизну:
– сформульовано висновок про те, що виконавчі органи ЄС представлені діяльністю та-ндему Європейська Комісія – Рада ЄС, при цьому на Європейську Комісію покладається обов язок виконання делегованих Радою ЄС повноважень на виконання рішень Ради ЄС;
– обґрунтовано положення про те, що в інституційному механізмі ЄС Європейська Ко-місія відіграє ключову роль як наднаціональний інституційний орган, покликаний забезпечу-вати дотримання права ЄС, представляти ЄС у відносинах з іншими суб єктами міжнародного права, забезпечувати функціонування єдиного внутрішнього ринку;
– характер функцій та повноважень Європейської Комісії, насамперед, виконавчих, кон-трольно-наглядових, правотворчих, зовнішньополітичних є вираженням наднаціональної сут-ності ЄС, спрямованої на вироблення та реалізацію спільних інтересів держав-членів у дина-мічному процесі їх економічної та політичної інтеграції;
– обґрунтовано тезу про те, що Рада ЄС за правовою природою належить до органів міждержавного співробітництва та уособлює механізм пошуку консенсусу в межах ЄС, оскі-льки є найважливішим інституційним органом прийняття рішень ЄС і в інституційній системі ЄС вона виконує подвійну функцію: з одного боку, діє як головний політичний інститут ЄС, а, з іншого, – є своєрідним форумом, у рамках якого держави-члени мають можливість обстою-вати власні національні інтереси; – прийняття рішень у межах ЄС слід розглядати як складову політичного процесу, що включає взаємопов язані між собою етапи, основними з яких є під-готовка проектів правових актів, їх прийняття, реалізація та контроль за виконанням;
– обґрунтовано положення про те, що процедура обговорення контрверсійних питань у процесі прийняття рішень ЄС, попри обстоювання державами-членами національних інтере-сів з принципових питань, ґрунтується на компромісах та консенсусі;
– зроблено висновок про те, що серед інституційних органів, причетних до прийняття рішень у межах ЄС, помітно вирізняються Рада ЄС та Європейська Комісія, хоч Європейсь-кий Парламент поступово перебирає на себе законодавчі функції і бере дедалі активнішу участь у правотворчій діяльності ЄС;
– дістала подальшої розробки концепція наднаціональності у плані визначення чітких критеріїв її придатності до характеристики особливостей правової природи ЄС як регіональ-ного міждержавного інтеграційного об єднання наднаціонального характеру з тенденцією розвитку до об єднання федеративного типу;
– з урахуванням існуючих у доктрині міжнародного права концепцій наднаціональності дано авторське визначення цього поняття як функціональної ознаки інтеграційного об єднан-ня держав, що має власну автономну правову систему, створену шляхом передачі державами-членами ряду своїх суверенних прав на користь об єднання, які здійснюються відповідними інституційними органами, що приймають обов язкові для держав-членів рішення, переважна більшість з яких мають пряму дію в їх внутрішніх правопорядках.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням проблем, пов язаних з функціонуванням і розвитком виконавчих органів ЄС. Положення дисертаційного дослідження сприяють подальшому вивченню виконавчої діяль-ності ЄС, а також питань, що стосуються реформування Європейської Комісії та Ради ЄС з огляду на збільшення кількості держав-членів. Результати дослідження можуть бути викорис-тані в процесі здійснення відповідними державними органами України гармонізації вітчизня-ного законодавства з правом ЄС, а також для підготовки фахівців з правових питань євроінте-грації. Дисертаційна робота дає можливість, з одного боку, глибше зрозуміти процеси станов-лення та розвитку виконавчих органів ЄС, а, з іншого, – з ясувати роль Європейської Комісії та Ради ЄС у вирішенні нагальних проблем їх функціонування та реалізації повноважень в умовах реформування інституційної системи цього міждержавного об єднання. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її положення можуть слугувати підґрунтям для подаль-шого розвитку концептуальних уявлень про місце і роль виконавчих органів в інституційному механізмі ЄС і більш глибокого розуміння закономірностей сучасних інтеграційних процесів, що відбуваються у світі. Вивчення особливостей функціонування виконавчих органів ЄС сприятиме також кращому усвідомленню проблем, пов язаних із розвитком співробітництва України з ЄС. Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю вико-ристання дисертаційних положень у навчальному процесі. Вони використовувались автором під час викладання дисциплін “Міжнародне публічне право” та “Європейське право” на факу-льтеті міжнародного права та правознавства Української академії зовнішньої торгівлі. Резуль-тати дослідження можуть стати основою для викладання спецкурсів “Право Європейського Союзу” та “Інституційне право Європейського Союзу”, або складовою частиною спецкурсу “Право міжнародних організацій”.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації та теоретичні висновки автора знайшли відображення у семи статтях, опублікованих у провідних наукових фахових виданнях та інших публікаціях, виступах на наукових конференціях і семі-нарах – Міжнародній науково-практичній конференції “Україна – Європейський Союз: про-блеми зовнішньоекономічної діяльності та перспективи співробітництва” (Київ, листопад 1995); Міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Євро-пейський Союз: регіональні і соціально-економічні аспекти”(Ялта-Форос, вересень 1998); На-уково-практичній конференції “Проблеми правового регулювання діяльності суб єктів під-приємництва” (Донецьк, листопад 1999); Міжнародній науково-практичній конференції “Пра-вові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, листопад 2000); Методологічно-му семінарі “Зовнішньополітична діяльність України та її правове забезпечення” (Київ, лютий 2000); Міжнародному семінарі “Проблеми та методологія правової гармонізації” (Київ, січень 2003); Науково-практичній конференції “Адміністративна реформа в Україні: шлях до євро-пейської інтеграції ” (Київ, лютий 2003) та Круглому столі “Українські національні інтереси: європейський та ЄЕПівський вектори” (Київ, жовтень 2003). Результати дисертаційного до-слідження виносилися на обговорення громадських читань з питань європейської інтеграції, що їх проводила Київська міська державна адміністрація на виконання доручення Президента України від 26.02.2002 р. №1-1/278 (Київ, листопад 2002).
Дисертація обговорювалась на засіданні відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Структура та обсяг дослідження. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розді-лів, поділених на дев ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел (417 наймену-вань). Загальний обсяг дисертації – 227 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 32 сторінки.
|
