|
На етапі побудови і утвердження суверенної демократичної України набуває велико-го значення проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулюван-ня майнових відносин, захисту прав власників, честі і гідності людини. Важливим право-вим інструментом забезпечення соціальної справедливості виступає встановлення інсти-туту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Специфіка використання джерел підвищеної небезпеки, особливо шкідливі їх якості, неможливість повного контролю їх експлуатації з боку людини викликали необхідність приділити особ-ливу увагу правовому регулюванню відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом під-вищеної небезпеки. Швидкий розвиток науки та техніки зумовлює появу нових видів дже-рел підвищеної небезпеки та сфер здійснення діяльності, що створює підвищену небезпе-ку для оточення. Поряд з новими зростає і кількість традиційних джерел підвищеної не-безпеки. Так, статистика відмічає збільшення транспортних засобів на душу населення в Україні, що виступає одним із факторів росту кількості дорожньо-транспортних пригод, в результаті яких як фізичним, так і юридичним особам заподіюється значна майнова та мо-ральна шкода. У зв язку з цим все частіше виникають цивільно-правові спори в судовій та арбітражній практиці.
Не зважаючи на те, що в цивільно-правовій літературі дослідженню даних питань приділяється багато уваги, в правовому регулюванні існують і певні недоліки. Динаміч-ний розвиток законодавства у цій галузі та наявність прогалин з окремих питань можуть призвести, а нерідко і призводять до порушення прав та інтересів громадян. Цивільний кодекс України не вирішує всіх проблем. Це можна пояснити недосконалістю понятійного апарату, недостатньою конкретизацією окремих норм права. Питання, пов язані з відпові-дальністю за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, досліджувалися досить інтенсивно в 50-60-і роки (Б.С. Антимонов, Г.М. Белякова, О.С. Іоффе, М.І. Коняєв, О.О. Красавчиков, Л.А. Майданик, Т.Б. Мальцман, Н.Ю. Сергеєва, А.О. Собчак, К.А. Флейшиц та ін.). Пізніше дослідженням даного інституту займалися М.С. Малеін, Л.Г. Могилянський, О.Л. Жуковська. Окремі питання даного виду зобов язань розглядали-ся також у працях Х.І. Шварца, К.К. Яічкова, Ю.С. Червоного, В.Т. Смірнова, Ю.Х. Калмикова, В.В. Глянцева, С.Є. Донцова, К.Б. Ярошенко, Є.О. Харитонова, М.Д. Єгорова, Д.В. Бобрової, О.С. Шевченка та ін. Між тим за останні десятиріччя в на-шій країні значно змінилися політична, економічна та правова системи, проходить процес кодифікації українського законодавства, значним кроком якого стало прийняття Цивіль-ного кодексу України. Все це обґрунтовує доцільність дослідження питань щодо поняття джерела підвищеної небезпеки, підстав відповідальності та порядку вирішення спорів у випадках заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Цими обставинами і зумовлена актуальність теми та її значення для дослідження й аналізу специфіки відповідальності даного виду зобов язань.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного до-слідження затверджено вченою радою Національної академії внутрішніх справ України. Роботу виконано відповідно до планів прикладних досліджень навчальних закладів та на-уково-дослідних установ МВС України на період 1995-2001 рр. (Рішення Колегії МВС України від 28 червня 1995р. №4 КМ/2), “Тематики пріоритетних напрямків фундамента-льних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр.”, затвердженої Наказом МВС України №635 від 30 червня 2002р., та планів науково-дослідних робіт та тематичних планів Національної ака-демії внутрішніх справ України на 1996-2001 рр.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу зобов язань внаслідок заподіяння шкоди визначити особливості від-шкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, на цій основі конкретизу-вати порядок вирішення низки спірних питань, що виникли в теорії цивільного права та практиці застосування правових норм, і розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо розвитку цього правового інституту та шляхів його вдосконалення. Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання:
- з ясувати сутність відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної не-безпеки, за для чого розглянути питання щодо поняття, ознак та класифікації джерел під-вищеної небезпеки;
- визначити межі відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небез-пеки за допомогою вивчення загальних та спеціальних умов відповідальності внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки та обставин, що звільняють від відпо-відальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки;
- розглянути питання щодо суб єктного складу зобов язань внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки;
- внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України, визначити перспективи та основні напрямки його розвитку.
Об єктом дослідження виступають правовідносини, що виникають у зв язку із запо-діянням шкоди джерелом підвищеної небезпеки, як складова деліктних зобов язань циві-льного приватного права.
Предмет дослідження складає система правових норм, що регулюють правовідноси-ни, пов язані із притягненням до цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки; проблеми, що виникають при тлумаченні та застосуванні вказаних норм, а також судова та арбітражна практика з відповідних справ України. Ме-тоди дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження автор керувався загально-науковим діалектичним методом та окремими науковими методами конкретно-історичного, порівняльно-правового, формально-догматичного та теоретико-прогностичного аналізу. За допомогою діалектичного методу із системно-структурним підходом досліджується формування та розвиток суспільних відносин, пов язаних із запо-діянням шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Конкретно-історичний метод дозволив дослідити конструкцію зазначених правовідносин, починаючи з приватного права Старо-давнього Риму. Порівняльно-правовий метод використано для дослідження різних позицій щодо поняття, ознак та видів джерел підвищеної небезпеки, підстав та умов відповідаль-ності у разі заподіяння шкоди таким джерелом. Формально-догматичний метод дозволив проаналізувати зміст норм вітчизняного законодавства та законодавства окремих країн, а теоретико-прогностичний – розробити пропозиції щодо його вдосконалення. Наукова но-визна одержаних результатів визначається тим, що виконана дисертаційна робота є пер-шим в Україні комплексним дослідженням інституту відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, з початку соціально-економічних реформ та становлення ринкової економіки в Україні і формування нового по суті законодавства. В результаті проведеного дослідження дисертант отримав такі основні нові наукові результати:
- на дисертаційному рівні уперше розроблено власне визначення джерела підвище-ної небезпеки як об єкту матеріального світу, наділеного певними ознаками;
- обґрунтовано необхідність розмежування таких понять як “джерело підвищеної не-безпеки” та “діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточення”; виділено основ-ні ознаки даних понять та розкрито їх сутність;
- обґрунтовано необхідність виділення як окремого виду джерел підвищеної небез-пеки тварин та уперше названо ознаки, що дозволяли б здійснювати таку кваліфікацію;
- обґрунтована можливість відмови від вживання терміну “володілець джерела під-вищеної небезпеки”, враховуючи те, що поняття володіння не має зв язку із суттєвими причинами, що породжують зобов язання відшкодувати заподіяні збитки, замінивши його терміном “заподіювач шкоди”;
- дістало подальший розвиток положення про те, що окремі соціальні явища (війсь-кові дії, масові заворушення тощо) допустимо кваліфікувати як непереборну силу – обста-вину, що звільняє володільця джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за запо-діяння шкоди;
- дістало подальший розвиток питання щодо встановлення критеріїв, що дозволяли б відмежовувати грубу необережність потерпілого від простої необачності;
- обґрунтовано доцільність встановлення відповідальності незалежно від вини і до володільців джерел підвищеної небезпеки, які перебувають із потерпілим у трудових від-носинах;
- внесено конкретні пропозиції, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства з питань відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані авто-ром висновки і пропозиції можуть бути використані для вдосконалення чинного цивільно-го законодавства, у правозастосовчій практиці, а також іншій діяльності щодо захисту прав громадян та організацій. Положення дисертації можуть бути використані у розробці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з цивільного права, а також для викладання спеціального курсу „Деліктні зобов язання”.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргумента-ція, рекомендації практичного характеру стосовно вдосконалення цивільного законодав-ства, що висвітлені в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Національної академії внутрішніх справ України і використовуються на семінарських та практичних заняттях з курсу „Цивільне право України” та спецкурсу „Деліктні зобов язання”, що проводяться автором у навчальному процесі Національної академії внутрі-шніх справ України. Окремі положення обговорювались на:
1. Науково-практичній конференції “Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання” (м. Запоріжжя, 8 грудня 2000р.), місце проведення – Запорізький інститут державного та муніципального управ-ління.
2. Міжнародній науковій конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (м. Дніпропетровськ, 13-14 лютого 2001р.), місце проведення – Дніпропетровський націо-нальний університет.
3. Міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і за-конних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001р.), місце проведення – Донецький інститут внутрішніх справ України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення в шести наукових статтях, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях.
| 
