|
Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим, що сучасний етап розвитку України характеризується докорінними перетвореннями в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Конституція України поставила завдання побудови правової держави на базі ринкової економіки, що робить необхідним забезпечення надійної охорони конституційних прав громадян, дотримання принципів соціальної справедливості, суворого дотримання законності.
Стаття 49 Конституції України закріплює право кожного громадянина на охорону здоров я, медичну допомогу і покладає на державу забезпечення фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Конституція України встановила, що держава сприяє розвитку лікувальних установ для усіх форм власності і турбується про розвиток фізичної культури і спорту, а з цього витікає і необхідність сприяти здоровому відпочинку. Держава поставила мету, якої повинна досягти.
Автономна Республіка Крим (АРК) є територією, яку держава може використовувати для можливості реалізації кожним громадянином права, гарантованого статтею 49 Конституції України.
Однак розглядаючи соціально-економічну ситуацію, що склалася в Автономній Республіці Крим, на жаль, слід констатувати, що така пріоритетна для Криму галузь діяльності, як рекреаційна, на даний час не працює на повну силу. Беручи до уваги, що у структурі доходів бюджетів АРК частка надходжень від курортної сфери складає біля 50 відсотків, видається актуальним проаналізувати причини, що не дозволяють безперебійно і на повну силу функціонувати рекреаційним підприємствам. Після скасування в 1988 році державного регулювання і бюджетного фінансування туризму в АРК почав розвиватися процес переходу до ринкових відносин. Велика частина установ лікування і відпочинку не були готовими до роботи в нових умовах, що зробило неможливим перенесення в Україну, а особливо в АРК західного зразка ведення рекреаційного бізнесу. В першу чергу це пояснюється унікальною системою рекреаційних установ, яка була створена за роки існування СРСР. У жодній іншій державі, (не приймаючи до уваги країни СНД) немає таких установ рекреації, як санаторій, пансіонат з лікуванням, які гармонійно поєднували б у собі лікування та відпочинок і основним завданням яких було б продовження амбулаторного лікування і профілактика захворюваності, а не одержання прибутку. Раніше підприємства комплексу (санаторії, пансіонати з лікуванням, пансіонати), які знаходилися в державній власності, цілком задовольняли свої потреби за рахунок бюджету. Вони чітко дотримувалися принципу доступності і безкоштовності лікування. В останній же час санаторно-курортні установи, які знаходяться у державній власності, не здатні стабільно функціонувати через хронічний дефіцит бюджетних коштів і змушені “комерціалізовуватись”. Подібні процеси неприпустимі, якщо брати до уваги значення рекреаційної діяльності з медико-біологічної точки зору, котра відіграє важливу роль як реабілітаційна ланка в системі охорони здоров я, а також як діяльність, спрямована на зміцнення здоров я людини, відновлення її працездатності. Ефективність роботи галузі в цілому і кожного підприємства зокрема в даний час оцінюється за економічними показниками – підсумками фінансової діяльності, одержанням прибутку, рентабельності і, звичайно ж, за обсягом коштів, відрахованих у бюджети різних рівнів. Таким чином, з одного боку, рекреаційні підприємства є одним з головних джерел формування прибуткової частини бюджету АРК, а з другого, основним завданням санаторно-курортних установ є одержання соціального ефекту, а не прибутку. Тому пріоритетним завданням правового регулювання фінансування витрат рекреаційних підприємств повинне стати подолання цієї суперечності за рахунок перегляду механізму фінансування рекреаційних підприємств державної власності і розробки законодавчої бази, яка дозволяла б стабільно функціонувати і розвиватися всім рекреаційним підприємствам, незалежно від форми власності і відомчої приналежності.
Необхідність формування науково обґрунтованих рекомендацій щодо удосконалення законодавства, яке регламентує фінансування видатків на утримання і безперебійне функціонування рекреаційних підприємств, і визначає актуальність обраної теми.
Тема дисертації у сучасний період уявляється актуальною і тому, що недоліки у правовому регулюванні матеріального забезпечення функціонування рекреаційних підприємств і всієї рекреаційної галузі негативно відбивається не тільки на економіці країни, на кожному жителеві України, а також і на екологічній безпеці перлини України – Криму, оскільки неорганізовані туристи наносять непоправну шкоду природі. Мета дослідження. Метою дослідження є системний аналіз правового регулювання відносин при фінансуванні підприємств рекреаційної галузі, які мають власну базу розміщення, аналіз змін, що відбулися в галузі фінансування витрат невиробничої сфери після розпаду фінансової системи СРСР, визначення позитивних і негативних сторін залежності фінансування підприємства від його відомчої належності, відображення сучасного стану правових проблем з даного питання і розробка пропозицій щодо удосконалення фінансового законодавства в галузі витрат рекреаційних підприємств, зокрема їхнього оподатковування.
Задачі дослідження поставлені згідно з наміченими цілями:
· аналізувати сучасні правовідносини в галузі витрат рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення і джерела їх фінансування;
· виявити місце бюджету АРК у бюджетній системі України;
· з ясувати поняття “рекреація”, “рекреаційна діяльність”, “джерела фінансування рекреаційних підприємств”; дослідити і порівняти сучасну систему управління рекреацією як галуззю господарства з системою державної організації санаторно-курортної справи;
· проаналізувати вплив підпорядкованості рекреаційних підприємств різним міністерствам, відомствам, організаціям на обсяги їхнього фінансування;
· проаналізувати правотворчу та правозастосовну діяльність держави в сфері фінансування видатків рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення;
· розкрити особливості фінансування в період переходу до ринкової економіки рекреаційних підприємств незалежно від форми власності, які мають власну базу розміщення та особливості їх сучасного оподатковування; сформулювати основні рекомендації щодо удосконалення правових основ управління рекреаційним комплексом і фінансування витрат рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення.
Об єктом дослідження є відносини, пов язані із фінансування видатків рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення. В процесі дослідження була використана не тільки юридична, а також і економічна література, присвячена проблемам фінансування рекреаційних підприємств.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти, джерела фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, а також норми Конституції України, Конституція Автономної Республіки Крим, Бюджетний кодекс України, Закони України “Про курорти”, “Про туризм”, “Про місцеве самоврядування”, “Про підприємництво”, “Про систему оподаткування”, щорічні закони Україні “Про державний бюджет”; постанови Верховної Ради України; укази і розпорядження Президента України; постанови Кабінету Міністрів України; накази і листи Міністерства фінансів України і листи Державної податкової Адміністрації України, статистичні дані про видатки на рекреацію в Україні та окремих іноземних держав.
Методи дослідження обрані з урахуванням поставлених у роботі цілей і завдань дослідження, його об єкту та предмету. Методологічну основу дисертації складає комплекс наукових методів дослідження: діалектичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системно-структурний, догматичний та ін. Діалектичний метод зумовив розгляд проблем функціонування рекреаційних підприємств із врахуванням різних форм власності та відомчої приналежності.
Історико-правовий метод дозволив показати сукупність проблем управління та фінансування рекреаційних підприємств на базі аналізу законодавства минулих років, його вплив на сучасний стан рекреаційного комплексу Криму і визначити шляхи вдосконалення існуючого законодавства в сфері фінансової діяльності рекреаційних підприємств.
Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі законодавства іноземних держав, тлумаченні таких базових понять, як “фінанси”, “видатки”, “рекреація”, “рекреаційна діяльність”, “рекреаційні підприємства”. Метод дав можливість сформулювати визначення відповідних понять, які стосуються фінансування рекреаційних підприємств, що мають власну базу розміщення.
За допомогою методу системно-структурного аналізу вдалося показати внутрішню систему фінансування рекреаційних підприємств, вплив відомчої підпорядкованості розглянутих підприємств на їх фінансування, а також одержати можливість дослідити фінансування рекреаційних підприємств як складову частину фінансової діяльності держави.
Центральне місце займає догматичний метод аналізу діючого в Україні законодавства з питань регулювання управління та фінансування рекреаційної галузі.
Комплексне використання зазначених методів дозволило при роботі над темою дослідження вирішити теоретичні і практичні завдання, які ставив перед собою автор.
Теоретична основа дослідження. Дослідження проблематики дисертації, аналіз розвитку наукової думки щодо правових засад фінансування в Україні видатків на функціонування рекреаційних підприємств, а також сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень вчених-фахівців загальної теорії права, адміністративного, екологічного та фінансового права. Однак питання правового регулювання видатків на фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, не були предметом спеціального дослідження. Якоюсь мірою такий стан обумовлений запереченням самого існування такої галузі господарства, як рекреація в радянській період. Вважалося, що рекреація є підгалуззю сфери охорони здоров я. З 60-х років починається бурхливе формування законодавчої бази, що регламентує як порядок управління рекреаційними підприємствами, так і механізм їх функціонування, зокрема, фінансування витрат. Якщо звернутися до детального розгляду, то поняття рекреації і рекреаційної діяльності висвітлювалися в основному у дослідженнях вчених-географів. Так, Романов Н.Є. у роботі “Рекреаційні ресурси” дає поняття рекреаційної діяльності і визначає її функції.
Багровою Л.А., Багровим М.В., Преображенським В.С вперше було дане визначення поняття “рекреаційні ресурси”, що стало однією з найважливіших передумов формування окремої галузі господарства. Веденін Ю.А. у роботі “Рекреаційні ресурси СРСР” розглядає рекреаційну сферу як окрему повноправну галузь народного господарства.
У свою чергу, Мєшков В.В. вважає курортно-рекреаційну систему унікальною галуззю соціальної сфери, зовсім самостійної від охорони здоров я методологічно і технологічно, відомої раніше як санаторно-курортна справа. У змінених економічних і соціальних умовах ним пропонується ряд заходів, спрямованих на стабілізацію та впорядкування роботи санаторно-курортних закладів. Однак у своїх дослідженнях Мєшков В. В. розглядає більше діяльність спеціалізованих санаторно-курортних установ з позиції необхідності внесення змін до порядку і правил добору на санаторно-курортне лікування, розробку умов, порядку і прав застосування в курортно-рекреаційній діяльності нових технологій, залишаючи осторонь таку категорію здравниць, як бази відпочинку, туристичні готелі, кемпінги тощо. Непридатними сьогодні є пропозиції Гідбута А.В. і Мезенцева А.Г. про необхідність створення великих комплексів відпочинку. Жірний Г.С. також висловлювався за необхідність будівництва курортних містечок із приміщеннями полегшеного типу на 1000 – 2000 і більше місць. У сучасних умовах, по-перше, економічно вигідним є не будівництво та експлуатація ємних здравниць, так званих “тисячників”, а перехід до менш ємних, приватних рекреаційних установ. По-друге, функціонування таких здравниць призводить до загострення проблеми сезонної роботи рекреаційних підприємств.
Окремі питання, пов язані з рекреаційною діяльністю, розглядалися економістами. Більш сучасними дослідженнями рекреаційного комплексу з економічної точки зору є роботи Калитюка В.А. Він наводить перелік проблем, властивих рекреаційному комплексу внаслідок переходу до нових економічних умов. Також пропонується введення нових методів управління, зокрема, на державному рівні – перехід до програмно-цільового управління і фінансування санаторно-курортної сфери. При цьому автор наголощує, що виділення коштів має здійснюватися для досягнення кінцевого результату (забезпечення або лікування відпочинку певної кількості, чи певної категорії громадян), а не для забезпечення діяльності установи як такої. На регіональному рівні повинно йтися про аналогічні, але вже регіонального значення програми, а також про істотні вкладення коштів у санаторно-курортну інфраструктуру . Також прийнятною у сучасних умовах є теза про пріоритетність фінансування державою того, що має загальнодержавну цінність і значення (регіон – аналогічно).
Про необхідність упровадження нових відносин у рекреаційній сфері висловлюються Желудковський Е.О. і Фіногєєв Б.В. Цим же колективом авторів проводиться аналіз економічної ефективності санаторно-курортного лікування і робиться висновок про те, що рекреація володіє великими потенційними можливостями в справі відновлення сил людини, значно знижує витрати на охорону здоров я і соціальне забезпечення, сприяє розвитку духовних потреб членів суспільства і в остаточному підсумку спрямована на підвищення ефективності використання робочої сили – найважливішої складової частини виробничого процесу, на зміцнення трудових ресурсів.
Деякі питання управління рекреаційним комплексом розглядалися в роботах Вєтрової Н.М., Єфремової А.В. Так, ними пропонується введення єдиного органу, який би здійснював координацію всього рекреаційного комплексу. Питання управління рекреаційним комплексом розглядаються Ткаченко И.Т. зокрема в роботі “Удосконалення економічного аналізу діяльності санаторно-курортних установ і установ відпочинку”, Кудрявцевим В.Г. в монографії “Крим: господарство, економіко-географічний аналіз”, Калитюком В.А. - “Совершенствование управления санаторно-курортной отраслью Крыма”, Желудковським Є.О. та Фіногєєвим Б.В. у праці “Курорты Крыма: интерсификация рекреационной деятельности”. Рекреаційна діяльність висвітлювалася і з юридичної точки зору. Однак це питання більше розроблене в екологічному праві. Особливе місце серед досліджень вчених-екологів посідають численні праці доктора юридичних наук, академіка Академії правових наук України В.І. Андрейцева з питань екологічного права, права екологічної безпеки. В роботах В.І. Андрейцева вперше в історії еколого-правової думки розкриваються методологічні аспекти нової галузі права – права екологічної безпеки. Стає зрозумілим, що еколого-правове регулювання необхідне для запобігання екологічного ризику, якому піддаються громадяни, що лікуються і відпочивають у рекреаційних зонах України. Рекреацію з екологічної точки зору розглядають і відомі українські вчені академік Мамутов В.К. та Амоша А.Н. у праці “Рекреація: соціально-економічні і правові аспекти” Питання, пов язані з використанням природних ресурсів рекреаційних зон, досліджуються у працях О. Ткаченко. Зокрема, автором дається поняття рекреаційних зон у світлі Земельного кодексу і Закону України “Про курорти”. Автором вивчається також коло суб єктів права користування природними ресурсами рекреаційних територій.
Деякі аспекти природних рекреаційних територій і ресурсів розглядаються в еколого-правовій літературі А. Бобковою. Автором робиться висновок про необхідність закріплення у відповідних нормативних актах поділу вищезгаданих природних об єктів на природні рекреаційні території і природні рекреаційні ресурси і визначення їхнього поняття. До перших автор вважає за доцільне віднести частини навколишнього природного середовища, придатні для відпочинку і відновлення життєвих сил та енергії людини, використання яких можливе при здійсненні рекреаційної діяльності. Серед них передбачається виділити: зони відпочинку – території, які мають природні ресурси і якості та можуть бути використані для відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; курортні зони – території, які мають природні курортні ресурси і можуть бути використані для оздоровлення і відпочинку населення та організації рекреаційної діяльності; лікувально-оздоровчі зони – території, які мають виражені лікувально-оздоровчі ресурси і фактори, придатні для використання з метою відновлення і зміцнення здоров я людей при організації рекреаційної діяльності; природні рекреаційні ресурси – природні курортні, лікувальні, оздоровчі ресурси і фактори, окремі об єкти природи, придатні для використання у рекреаційній діяльності з метою відновлення і зміцнення здоров я людини і визначені такими у встановленому законодавчому порядку. Також А. Бобковою проведено ряд досліджень у сфері управління рекреаційним господарством. Зокрема, автором обгрунтовується необхідність законодавчого закріплення основних принципів державної підтримки розвитку рекреаційного господарства. З фінансово-правових позицій були дослідження лише в галузі правового регулювання видатків на невиробничу сферу, до якої належить рекреаційна діяльність.
Так, монографію Воронової Л.К. присвячено комплексному дослідженню витрат Державного бюджету, у якій розглядаються питання підвищення ефективності витрат на соціально-культурні заходи, однак у зазначеній роботі йдеться лише про порядок фінансування охорони здоров я і фізичної культури. У більш пізніх дослідженнях Вороновою Л.К. і Бекерською Д.А. в галузі фінансування витрат на охорону здоров я і фізичну культуру розглядається порядок фінансування витрат бюджетних організацій, у тому числі спеціалізованих санаторіїв, віднесених до цієї категорії. Питання державних витрат також висвітлені у працях Хімічової Н. І., яка розглядає новий зміст фінансового права, зумовлений переходом до ринкового господарства. Однак проведені дослідження на даний час не є вичерпними, беручи до уваги зміни законодавства, що відбулися.
Питання державних видатків і бюджетного фінансування розглянуто у монографії Крохіної Ю.А. “Бюджетне право і російський федералізм”, присвяченій комплексному дослідженню актуальних проблем фінансового права: аналізується бюджетна діяльність держави, правовий статус учасників бюджетних відносин, проблеми розмежування доходів і видатків між державним і місцевими бюджетами.
Для дослідження правових аспектів оподатковування рекреаційних підприємств особливий інтерес представляють роботи Кучерявенко М.П., у яких міститься характеристика теоретичних питань податкової системи України в умовах ринкової економіки.
Процес переходу України до ринкових відносин і кардинальна зміна ролі держави в управлінні рекреаційним господарством, зміна державної монополії утворенням підприємств різних форм власності у рекреаційній галузі породжує комплекс нових економічних, фінансових і, відповідно, правових проблем.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях вчених-фінансистів, географів, медиків тощо. Аналіз наукової літератури дав змогу зробити загальний огляд різних думок з питання фінансування видатків рекреаційних підприємств. Емпіричну базу проведеного дослідження складають: - статистичні дані та аналітичні матеріали Міністерства курортів і туризму Автономної Республіки Крим, а також Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим;
- результати проведеного самостійного вивчення практики впровадження у ряді здравниць, розташованих на території Автономної Республіки Крим, додаткових джерел фінансування видатків.
Наукова новизна отриманих результатів полягає:
1). У постановці проблеми правових засад фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, і в тому, що у цій праці комплексно на монографічному рівні проаналізовано питання правового регулювання витрат на фінансування підприємств рекреаційної галузі.
2). На підставі дослідження законодавчої бази і практики фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, з різних джерел зроблено висновки, що відсутність системи державних органів управління рекреаційною галуззю негативно впливає на розвиток рекреаційних підприємств державної форми власності, оскільки єдиним джерелом фінансування їхніх витрат є кошти з бюджетів, які мають напружену доходну частину, а розпорядники бюджетних коштів у цій галузі чітко не визначені.
З метою покращення фінансування видатків підприємств державної та муніципальної форми власності, які мають власну базу розміщення і належать до рекреаційної галузі Автономної Республіки Крим та інших курортних зон України, пропонується сформувати таку вертикаль управління цією галуззю діяльності держави:
- центральний орган виконавчої влади – Міністерство курортів і туризму України, який би був наділений повноваженнями щодо визначення бюджетних замовлень для фінансування витрат на функціонування рекреаційних підприємств і розподілу сум асигнувань між зонами курортів, баз відпочинку і туризму в Україні, координації та контролю діяльності суб єктів рекреаційної діяльності тощо; - в АРК – Міністерство курортів і туризму Республіки Крим, де міністр був би наділений повноваженнями розпорядника бюджетних коштів для рекреаційних підприємств Криму;
- управління курортів і туризму обласних державних адміністрацій;
- управління та відділи курортів і туризму виконкомів міських рад і районних державних адміністрацій курортних регіонів України, які б могли планувати розподіл бюджетних асигнувань між суб єктами рекреаційної діяльності на підвідомчій території.
3). Положення про доцільність розроблення державної концепції розвитку рекреаційної галузі, в якій бажано сформулювати основи державної політики в рекреаційній галузі; визначити поняття санаторно-курортних установ, їх призначення, особливо тих, які на даний час працюють у режимі підприємств: здійснюють господарську діяльність, сплачують всі види державних і місцевих податків, тобто фактично поставлені в рівні умови з підприємствами інших галузей, які не мають на меті створення умов для лікування та відпочинку громадян. Концепція могла б стати основою законодавства в рекреаційній галузі. З урахуванням прийнятих концепції та програми розвитку рекреаційної галузі необхідно внести ряд змін до чинного законодавства, зокрема, до законів України “Про підприємництво”, “Про оподатковування прибутку підприємств” тощо.
4). Висновок про доцільність введення диференційованого оподаткування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, залежно від їх функціональної завантаженості.
5). Пропозиція щодо нормативно-правового визначення кількості рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення, для лікування соціально-вагомих захворювань, надання їм особливого статусу і забезпечення їх повного бюджетного фінансування за рахунок коштів інших підприємств, які необхідно поступово перевести на повний господарський розрахунок з подальшою приватизацією. Для здійснення такого переведення на законодавчому рівні необхідно затвердити порядок формування і перелік таких державних санаторно-курортних установ, які необхідно:
- приватизувати у найкоротші терміни, для чого провести передприватизаційну підготовку і визначити інвестора як серед резидентів, так і нерезидентів;
- залишити у державній власності.
6). Пропозиція про запровадження на державному рівні блоку фінансових пільг, якими наділялись би установи відпочинку і лікування за підсумками проходження акредитації залежно від присвоєної їм категорії, що зумовлене неможливістю функціонування підприємств, які не можуть гарантувати високий рівень якості необхідних послуг. 7). Висновок про доцільність внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори”, зокрема у частині введення стягнення курортного збору як з неорганізованих відпочиваючих, так і з осіб, які прибули до Криму за путівками і курсівками; збільшення ставки курортного збору; закріплення цільового використання стягнутих коштів курортного збору; введення санкції за ухиляння від сплати курортного збору.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно робить певний внесок у теорію фінансового права. Розглянуті питання є актуальними і недослідженими юристами-фінансистами. Враховуючи, що інститут фінансування видатків на рекреацію обходили увагою юристи, необхідні правові інструменти, які б забезпечили розвиток цього інституту, не розвинені, тому результати дослідження можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України і приведення його у відповідність до вимог статті 49 Конституції України, норм законодавства у забезпеченні права кожного громадянина на охорону його здоров я та відпочинок в умовах екологічної безпеки.
Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані у:
- науково-дослідній сфері – для подальших теоретичних розробок проблеми фінансування рекреаційних підприємств не тільки в АРК, а й на всій території України, особливо в західних областях, на Закарпатті, Буковині;
- нормотворчості – як теоретичний матеріал для вдосконалення системи нормативно-правових актів у галузі охорони здоров я, здорового відпочинку, туризму;
- правозастосовній діяльності – як теоретичний матеріал для вдосконалення правозастосування нормативно-правових актів, що встановлюють і регулюють порядок фінансування підприємств рекреаційної галузі різних форм власності;
- навчальному процесі – при викладанні нормативного курсу фінансового права, особливо таких його інститутів, як бюджетне право і видатки держави та спецкурсів студентам юридичних та економічних факультетів.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі державно-правових дисциплін юридичного факультету Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у доповідях на таких наукових конференціях:
- Скакун Ю.В. До питання управління рекреаційною зоною Криму. Науково-практична конференція студентів та аспірантів Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка “Проблеми держави і права очима молодих дослідників”. м. Київ, 5-6 квітня 2001 року.
- Скакун Ю.В. Історія становлення законодавства рекреаційної зони Криму. VI Міжнародна науково-практична конференція “Пілігрими Криму – Осінь 2001”. м. Сімферополь, 13-14 жовтня 2001 року.
- Скакун Ю.В. Бюджетне фінансування рекреаційної галузі Автономної Республіки Крим. Щорічна конференція Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів. м. Сімферополь. 2001 рік.
Структура дисертації визначається метою, завданнями і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку виносок і списку використаної літератури. Розподіл дисертації на розділи і підрозділи обумовлено спробою послідовно проаналізувати поняття “рекреації” та “фінансування рекреації”; визначити позабюджетні джерела фінансування рекреаційних підприємств, які мають власну базу розміщення; проаналізувати правові основи фінансування рекреаційних підприємств залежно від форми власності і відомчої приналежності; проаналізувати правотворчу і правозастосовну діяльність держави у питанні фінансування рекреаційних підприємств; позначити можливі варіанти вдосконалення діючого законодавства у сфері управління рекреаційним комплексом.
| 
