|
Актуальність теми. Реформування усіх сфер життя нашого суспільства, яке почалося з про-голошення і всенародного підтвердження незалежності України, пред являє серйозні вимоги щодо вдосконалення діяльності правоохоронних органів. Важливим завданням на шляху становлення правової держави є укріплення законності, забезпечення дотримання прав людини під час прова-дження в кримінальних справах. Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканість і без-пека, згідно зі статтею 3 Конституції України, визнаються найвищою соціальною цінністю. Уся діяльність державних органів, в тому числі і в сфері кримінального судочинства, повинна бути спрямованою на захист прав і свобод людини. Стаття 2 КПК України встановлює завдання кримі-нального судочинства, якими є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпе-чення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Реалізація вимог Конституції і виконання органами дізнання, слідчими, прокурорами та суддями завдань кримінального судочинства немо-жливі без прийняття правоохоронними органами законних і обґрунтованих процесуальних рішень. Саме шляхом прийняття таких рішень здійснюється втілення в життя вимог Конституції і чинного законодавства, досягається вирішення завдань кримінального судочинства.
В свою чергу, прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливо лише то-ді, коли вони ґрунтуються на перевірених та правильно оцінених відомостях, одержаних у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону. Помилка суб єкта доказування під час оці-нки доказів та їх джерел може привести до прийняття незаконних рішень, порушення прав і сво-бод громадян, покарання невинуватого або виправдання особи, яка вчинила злочин. У зв язку з цим, правильна оцінка доказів та їх джерел має найважливіше значення не тільки для прийняття окремих процесуальних рішень, але і вирішення кримінальної справи у цілому. Важливе місце, яке займають джерела доказів в кримінальному процесі, пояснює той факт, що питання їх оцінки при-тягають увагу багатьох вчених-процесуалістів. Зокрема, проблема оцінки джерел доказів зазнала значної теоретичної розробки в працях таких вчених, як С.А.Альперт, В.Д.Арсеньєв, М.І.Бажанов, Р.С.Бєлкін, А.Р.Бєлкін, В.П.Бож єв, Л.Є.Владимиров, С.А.Голунський, Г.Ф.Горський, І.М.Гуткін, М.М.Гродзинський, В.Я.Дорохов, П.С.Елькінд, О.П.Єндовицька, В.І.Зажицький, З.З.Зінатуллін, Л.М.Карнеєва, М.М.Кіпніс, Л.Д.Кокорев, С.В.Курильов, А.М.Ларін, А.Л.Лубенский, Б.Т.Матюшин, М.М.Михеєнко, Г.С.Мосеян, І.І.Мухін, В.Т.Нор, П.Ф.Пашкевич, І.Л.Петрухін, Є.Є.Подголін, Г.М.Різник, Н.В.Сибільова, М.С.Строгович, В.М.Тертишник, М.К.Треушніков, А.І.Трусов, Л.Т.Ульянова, Ф.Н.Фаткуллін, М.Є.Шумило, Н.Я.Якубович та інші. Окремі питання оцінки джерел доказів висвітлювалися також в працях Т.В.Варфоломеєвої, М.М.Вінберга, А.І.Видрі, А.С.Железняка, О.М.Коп євої, М.В.Костицького, А.О.Ляша, Ю.К.Орлова, М.А.Погорецького, М.С.Полевого, М.В.Салтевського, М.Я.Сегая, П.Ф.Сілкіна, М.І.Сірого, С.М.Стахівського, Л.Д.Удалової, М.Л.Якуба та багатьох інших вчених. Дослідження усіх зазначе-них вчених безперечно мають важливе значення для розвитку теорії доказів і вдосконалення пра-вового регулювання оцінки джерел доказів. Багато наукових ідей і пропозицій, сформульованих в їх роботах, вже знайшли відображення в законодавстві і використаються в практичній діяльності правоохоронних органів. Проте, незважаючи на значний розвиток, який зазнала теорія доказів, на сьогодні серед учених не досягнуто єдності поглядів щодо низки важливих питань. Зокрема, спір-ним залишається співвідношення між поняттями “доказ” та “джерело доказів”. Невирішеним за-лишається ряд аспектів, пов язаних з поняттям, змістом і значенням оцінки джерел доказів, спів-відношенням між оцінкою доказів та оцінкою джерел доказів. Крім того, проблемними залиша-ються деякі питання, пов язані з оцінкою конкретних джерел доказів, передбачених частиною 2 статті 65 КПК України. Зазначені питання потребують глибокого теоретичного осмислення, сис-тематизації, узагальнення існуючого матеріалу, розробки на цій основі пропозицій щодо вдоско-налення кримінально-процесуального законодавства, практики доказування в кримінальних спра-вах, що і зумовило вибір теми дисертаційного дослідження та свідчить про її актуальність. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на ви-конання основних положень Постанови Верховної Ради України від 28 квітня 1992 р. “Про Конце-пцію судово-правової реформи в Україні”, “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинні-стю на 1996-2000 рр.”, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 р. №83796, Указу Президента України від 18 лютого 2000 р. “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопо-рядку, охорони прав і свобод громадян”, є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень на-вчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.”, “Програ-ма розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 роки”, включено до планів наково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України та Донецького ін-ституту внутрішніх справ МВС України. Мета і задачі дослідження. Головною метою дослідження є теоретичне узагальнення проблеми оцінки джерел доказів, опрацювання найбільш важливих ас-пектів, пов язаних із поняттям, значенням та змістом оцінки джерел доказів, а також розробка нау-ково обґрунтованих положень та рекомендацій щодо вдосконалення практики оцінки передбаче-них кримінально-процесуальним законом джерел доказів. Дана мета зумовила постановку й вирі-шення наступних завдань:
- розкриття поняття доказів та їх процесуальних джерел, встановлення співвідношення між поняттями “доказ” та “джерело доказу” на підставі загальних теоретичних положень, чинного законодавства України, законодавства інших держав світу;
- аналіз та узагальнення теоретичного дослідження проблем, пов язаних з оцінкою дока-зів та їх джерел у кримінальному процесі; визначення поняття, встановлення значення та змісту оцінки процесуальних джерел доказів у кримінальному процесі на основі аналізу кримінально-процесуального законодавства, правових ідей провідних вчених України та інших держав світу; встановлення елементів, які входять до змісту оцінки процесуальних джерел доказів і розкриття правової характеристики кожного елементу; визначення особливостей оцінки конкретних проце-суальних джерел доказів, передбачених ч.2 ст.65 КПК України на основі узагальнення теоретич-них положень, практики доказування під час провадження в кримінальних справах; внесення про-позицій до чинного КПК та проекту нового КПК України щодо вдосконалення кримінально-процесуального доказування в обсязі досліджуваних питань.
Об єктом дослідження є сукупність суспільних відносин кримінально-процесуального харак-теру, які виникають під час оцінки джерел доказів між суб єктами доказування під час проваджен-ня у кримінальній справі.
Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми, які стосуються процесу оцінки процесуальних джерел доказів, а також правові норми, які регулюють цей процес. Методи дослі-дження. Відповідно до мети і завдань дослідження в роботі використовувалися сучасні методи те-орії пізнання соціально-правових явищ, положення і наукові принципи загальної теорії держави і права, теорії кримінального процесу. Крім того, під час підготовки дисертації широко використо-вувалися традиційні загальнонаукові методи пізнання: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, статистичний, узагальнення. Зокрема, для з ясування поняття та сутності джерел доказів, встановлення їх співвідношення з доказами перевага віддавалася загальнонауковим мето-дам: історико-правовому, формально-логічному. Використовувалися також наукові досягнення кібернетики, зокрема теорії інформації. З метою встановлення поняття та змісту оцінки джерел доказів автор застосовував такі методи, як історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, узагальнення, статистичний (вивчення кримінальних справ, анкетування). Наукові висновки і ре-комендації, що містяться у дисертації, ґрунтуються на методі системного аналізу положень Кон-ституції України, чинного та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, ін-ших нормативно-правових актів. Під час дослідження також було проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство Російської Федерації, Республіки Білорусь, Німеччини, Великобрита-нії, Сполучених Штатів Америки. Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані в ре-зультаті вивчення 290 кримінальних справ в архівах Донецького обласного апеляційного суду і районних судів за 1992-2002 роки; матеріали анкетування суддів, працівників органів дізнання та слідчих МВС України (всього опитано 250 працівників правоохоронних органів); аналітичні і ста-тистичні матеріали Верховного Суду України, статистичні дані МВС України, прокуратури Доне-цької області. Використовувався також особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у слі-дчому підрозділі системи МВС. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисе-ртант, ґрунтуючись на наявних досягненнях вчених–правознавців, зосередив увагу на недостатньо вивчених питаннях, які мають наукове та практичне значення. Проведене дослідження дало автору можливість запропонувати свій підхід до розв язання низки дискусійних теоретичних питань, об-ґрунтувати ряд нових теоретичних положень, які суттєво поглиблюють зміст теорії кримінального процесу з цієї проблеми. Крім того, були розвинуті та поглиблені положення, висунуті іншими ав-торами. Сформульовані також пропозиції щодо вдосконалення кримінально–процесуального за-конодавства та поліпшення практики оцінки джерел доказів. Наукову новизну результатів прове-дення дослідження можна конкретизувати в таких положеннях і висновках:
- дістала подальшого розвитку наукова точка зору, що доказами в кримінальному про-цесі необхідно вважати тільки відомості про факти. Зокрема, наводиться ряд нових аргументів на користь того, що визначення доказів як “фактичних даних” або як “фактів” не зовсім точно відо-бражає їх природу та юридичне значення. Відповідно до цього значно доповнено аргументацію тих вчених, які піддають критиці “єдине” та “подвійне” розуміння доказів;
- поглиблено наукову позицію, згідно з якою докази та їх джерела є самостійними кате-горіями, які знаходяться між собою в діалектичному зв язку. З використанням досягнень логіки та кібернетики наведено низку нових аргументів того, що інформація (відомості про факти) та її джерело не створюють нерозривну єдність;
- обґрунтовано точку зору, що наявний в науковій літературі погляд про ототожнення процесуальних джерел доказів з процесуальною формою доказів не можна визнати правильним;
- доповнено аргументацію наукової позиції, згідно з якою в теорії і практиці доказуван-ня у кримінальних справах необхідно відрізняти відповідно оцінку доказів та оцінку процесуаль-них джерел доказів; запропоновано авторське визначення змісту оцінки доказів та процесуальних джерел доказів. На думку дисертанта, до змісту оцінки доказів необхідно відносити встановлення їх належності, достовірності, а сукупності доказів – достатності для вирішення справи. У свою чергу зміст оцінки процесуальних джерел доказів складається зі встановлення їх допустимості, автентичності (непідробності, оригінальності) та повноти; обґрунтовано власну точку зору автора щодо потреби вдосконалити дефініцію допустимості процесуальних джерел доказів у криміналь-ному судочинстві;
- наведені додаткові аргументи на користь позиції, що не тільки протоколи з відповід-ними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, а будь-які матеріали, одержані в результаті проведення зазначених заходів, можуть бути використані в доказуванні у кримінальних справах за умов, як вони перевірені, оцінені слідчим, прокурором судом, а також встановлена допустимість і автентичність джерела доказів, належність та достовірність відомостей, які містяться в них;
- розвинено положення про те, що матеріали, одержані в результаті проведення ОРД, можуть використатися в доказуванні у кримінальних справах тільки у випадку, коли відоме дже-рело та спосіб їх одержання;
- обґрунтовано висновок, що такі адміністративно-процесуальні дії, як огляд особи та огляд речей (ст. 264 КУпАП), з позицій Конституції України та кримінально-процесуального за-конодавства не відрізняються від обшуків. Це викликає проблеми під час використання протоколів зазначених дій для доказування у кримінальних справах. З урахуванням важливості і часто неза-мінності протоколів адміністративних оглядів для доказування у кримінальних справах, а також для подолання зазначених вище проблем запропоновано закріпити в законодавстві України поло-ження про можливість проведення обшуків поза кримінального процесу у конкретних випадках за наявності чітко окресленого кола підстав; сформульовано низку пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та вдосконалення практики оцінки процесуальних джерел доказів у кримінальному судочинстві.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументо-вані у дисертації теоретичні положення вносять певний вклад у розвиток науки кримінального процесу, оскільки можуть бути використані для подальших наукових досліджень з питань теорії доказів. Отримані автором результати досліджень можуть бути використані: - у науково-дослідній роботі – для подальшої розробки науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо подаль-ших наукових досліджень з питань теорії доказів; - у законотворній роботі – про внесення змін і доповнень до чинного КПК, а також при доопрацюванні проекту КПК;
- у навчальному процесі – під час підготовки окремих розділів підручників і навчальних по-сібників з кримінально-процесуального права України, під час викладання курсів з дисциплін “Кримінальний процес”, “Дізнання в ОВС”.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорені на засіданні кафедри кримінального процесу Донецького інституту внутрішніх справ. Результати дисертаційного дослі-дження доповідалися на 6 наукових конференціях: міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (квітень 2001, м. Донецьк); науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (квітень 2002, м. Київ); міжвузівській науково-практичній конференції “Сучасні правові проблеми профі-лактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (квітень 2002, м. Донецьк); міжна-родній наукової конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (квітень 2002, м. Хмельницький); міжнародній науковій конференції “Україна: шляхами віків” (травень 2002, м. Київ); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки” (травень 2002, м. Івано-Франківськ). Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано вісім наукових статтей, з яких п ять – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації визначена відповідно до мети і завдань дослідження і складається зі вступу, двох розділів, які містять дев ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 215 сторінок, у тому числі список використаних дже-рел на 16 сторінках (185 найменувань) та додатків на 4 сторінках.
|
