|
Актуальність теми. Перехід України до ринкових відносин характеризується активізацією всіх сфер суспільного виробництва, у тому числі обміну. При цьому не тільки зростає кількість суб єктів, які беруть участь у торговельній, комерційній діяльності, а й з являються нові види торговельних операцій, збільшується обсяг товарообігу. Участь в обміні комісіонерів, повірених та інших посередників, що сприяють діяльності товаровиробників, – обов язкова умова функціонування суспільних відносин будь-якої економічної системи. Їхню діяльність має бути забезпечено надійним правовим механізмом, що враховує як інтереси посередників, так і тих, хто вдається до їх послуг. На жаль, багато питань діяльності посередників залишаються нині без належної уваги з боку законодавця.
У чинному Цивільному кодексі України інститут посередництва закріплено фрагментарно, що негативно позначається на статусі осіб, які беруть участь у посередницькому правовідношенні, а також негативно впливає на рівень правозастосовної та договірної роботи, і поряд з іншими факторами гальмує впровадження нових форм підприємницької діяльності.
Розмаїття посередників і правових форм посередництва створює конкурентноздатне середовище, що сприяє ефективному розвитку ринкової інфраструктури. В Україні в останні роки посередництво стало одним з активно здійснюваних видів професійної підприємницької діяльності. Більше того, у країні фактично розпочався процес формування спеціалізованих посередницьких структур.
У той же час законодавство України, що регулює посередницьку діяльність, складається з фрагментів непрямих законів, відомчих нормативних актів, різних інструкцій та положень. Зрозуміло, що таку нормативну базу не можна вважати достатньою для регулювання такого важливого явища, як посередництво.
У зв язку з цим є дуже важливим включення до нового Цивільного кодексу норм, що відображають специфіку правового регулювання посередницького правовідношення і договорів, які використовуються в посередницькій діяльності. Як не парадоксально, але сьогодні, по суті, відсутнє спеціальне регулювання такого специфічного посередницького договору, як договір консигнації, а механізм правового регулювання агентського договору, закріплений у Господарському кодексі України, потребує вдосконалення.
При розробленні принципів правового регулювання посередництва доцільно було б використовувати досвід західних країн, у законодавстві яких урегульовано діяльність посередників (маклерів – у Німеччині, Швейцарії, куртьє – у Франції, агентів – в Англії, США тощо). Слід також зазначити, що в Росії до революції посередницька діяльність докладно регулювалася, підрозділяючись на маклерську, комісійну, агентську. Поняття посередництва має бути визначено на рівні закону в Цивільному кодексі України. Це сприяло б однаковому розумінню цього явища, оскільки нині ясності в цьому питанні немає. Одні автори вважають, що посередництво обмежується лише здійсненням фактичних дій, інші, навпаки, гадають, що до поняття посередництва включаються договори так званого «простого» посередництва, що не набули дотепер законодавчого закріплення. У той же час, предметом такого договору є пошук клієнту необхідного контрагента і на практиці такі договори активно використовуються посередницькими структурами.
Зазначені обставини вказують на актуальність теми, обраної для дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри підприємницького і міжнародного приватного права в межах державної цільової комплексної програми «Удосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти) № 0186.0.070869».
1. Мета і задачі дослідження – обґрунтування самостійної ролі посередництва як одного з найважливіших компонентів ринкової економіки, вироблення теоретичних і практичних рекомендацій щодо удосконалення цивільного законодавства в цій галузі. Для досягнення указаної мети завданнями даної наукової роботи стали: з ясування правової природи посередницького право відношення;
2. визначення правового статусу суб єктів посередництва;
3. виходячи із специфіки договору на надання посередницьких послуг висвітлення особливостей посередницьких договорів;
4. дослідження специфіки застосування посередницьких договорів в окремих видах підприємницької діяльності;
5. аналіз цивільного законодавства України з точки зору його відповідності потребам ринкових відносин, опрацювання конкретних пропозицій по вдосконаленню вітчизняного законодавства щодо регулювання посередницьких договорів, визначення перспектив розвитку інституту посередництва в Україні.
Об єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення посередницької діяльності.
Предметом дослідження є комплекс проблем, пов язаних із правовим регулюванням посередництва, зокрема, поняття посередництва в правовому та економічному сенсі, його роль і місце в підприємницькій діяльності, суб єкти посередництва, посередницькі договори, особливості правового регулювання діяльності посередників в окремих сферах економіки.
Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів.
Автором також було використано методи наукового аналізу: – історико-правовий – при вивченні розвитку правового регулювання посередницьких відносин в Україні; – порівняльно-правовий – при дослідженні аналогічних правових інститутів і договірних форм у праві іноземних держав і вивченні їх правового регулювання; – системно-функціональний – при дослідженні змісту і форм посередницьких правовідносин, а також структури посередницьких договорів; – формально-юридичний – при аналізі норм чинного законодавства; – логічний метод, за допомогою якого аргументується істинність або помилковість наукових суджень, а також інші методи наукового аналізу.
Теоретичною основою дослідження є роботи відомих вчених в галузі загальної теорії права і праці вчених-цивілістів та міжнародників, таких як: Ч.Н. Азімов, С.С. Алексєєв, В.С. Анохін, М.І. Бару, В.І. Борисова, М.І. Брагінський, С.Н. Братусь, В.В. Вітрянський, В.М. Гайворонський, В.М. Гордон, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, О.С. Іоффе, А.І. Камінка, О.О. Красавчиков, І.Ю. Красько, А.С. Комаров, М.Я. Кирилова, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, Б.М. Мезрін, А.В. Міцкевич, В.Л. Мусіяка, Є.Л. Невзгодіна, О.А. Підопригора, О.О Підопригора, В.І. Поздняков, В.К. Попов, В.А. Рясенцев, Н.О. Саніахметова, М.М. Сібільов, І.В. Спасибо-Фатєєва, М.С. Строгович, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич, Є.Д. Шешенін, Р.Й. Халфіна, В.Ф. Яковлев та ін., а також праці деяких закордонних юристів В. Ансон, М. Бартошек, Г. Ласк, Р. Саватьє тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в українській юридичній науці проведено комплексне цілеспрямоване дослідження проблем правового регулювання посередництва в підприємницькій діяльності і способів їх вирішення, проаналізовано існуючі концепції і дано власне визначення поняття посередництва в економічному і правовому сенсі, обґрунтовано необхідність виділення з низки існуючих зобов язань самостійного інституту – договору на надання посередницьких послуг. Істотну увагу в дисертаційному дослідженні приділено різновидам такого договору – посередницьким договорам, сформульовано їх критерії, що дозволяють виділити їх із усієї системи цивільно-правових договорів, проведено аналіз правової природи та особливостей основних посередницьких договорів. Висловлено конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства, що регулює відповідні правовідносини.
У результаті проведеного дослідження дисертантом одержано нові й такі основні наукові результати, що мають елементи новизни:
1. Поняття посередництва автор розглядає в економічному і правовому сенсі. Посередництво в економічному сенсі визначається як діяльність, що сприяє товарному обороту, здійснювана суб єктами підприємництва як від свого імені, так і від імені клієнта, як своїм коштом, так і коштом клієнта.
Посередництво в правовому сенсі є підприємницькою діяльністю юридичних і фізичних осіб (посередників), спрямованою на сприяння вступу клієнта в правовідносини з третіми особами шляхом вчинення посередником дій юридичного і фактичного характеру, що здійснюється посередником як від свого імені, так і від імені, коштом і в інтересах іншої особи (клієнта), Вперше в правовій літературі виділено риси, притаманні посередництву в правовому сенсі, а саме:
а) комерційне посередництво виникає в сфері майнового обороту і є підприємницькою діяльністю;
б) відповідно до посередницького правовідношення посередник фактично і юридично сприяє іншим особам у набутті та реалізації (зміні та припиненні) цивільних прав і обов язків;
в) посередник може виступати в обороті від власного імені або від імені клієнта, але завжди за рахунок клієнта і в його інтересах; г) діяльність посередника полягає в наданні послуг клієнтам, він може сприяти як одній із сторін майбутнього організовуваного відношення, так і обом сторонам;
д) можливість діяти як посередник і виконувати посередницькі функції визначається його правоздатністю і повноваженнями, даними клієнтом;
е) комерційне представництво, будучи різновидом посередництва в правовому сенсі, відрізняється від останнього тим, що представник здійснює юридично значимі дії в інтересах лише однієї зі сторін і може виступати в обороті тільки від імені клієнта. 2. Автор обґрунтовує необхідність закріплення в новому Цивільному кодексі України самостійного інституту посередництва, пропонуючи розроблену ним відповідну главу ЦК.
3. Вперше в правовій літературі України комплексно досліджено посередницьке правовідношення, проаналізовано його зміст як різновид правовідносин з надання послуг.
Посередницьке правовідношення автором визначається як зобов язання, у силу якого одна особа (посередник), вступаючи в правовідносини з третіми особами, сприяє іншій особі (клієнту) у встановленні, зміні або припиненні правовідносин, а клієнт зобов язується оплатити надану послугу.
Посередницьке правовідношення знаходить своє вираження в договорі на надання посередницьких послуг, відповідно до якого одна сторона (посередник) зобов язується вчинити на користь іншої сторони дії, що сприяють вступу клієнта в правовідносини з третіми особами. Договір на надання посередницьких послуг є консенсуальним, відплатним, взаємним, може бути дво- або багатостороннім.
4. Вперше в правовій літературі виділено такі загальні риси посередницьких договорів:
– метою таких договорів є забезпечення інтересів однієї особи (клієнта) діями іншої особи (посередника);
– посередник може діяти як від свого імені, так і від імені клієнта, але завжди в інтересах іншої сторони і за її рахунок;
– предметом посередницького договору є надання посередником послуг клієнту щодо встановлення відносин із третіми особами. Саме цим посередницька послуга відрізняється від інших видів послуг;
– діяльність посередника має характер послуги;
– посередницькі договори завжди відплатні;
– найбільш загальним і принципово важливим для посередницьких договорів, пов язаних з реалізацією товару, є те, що право власності на нього не переходить до посередника.
5. На підставі зазначених рис виділено посередницькі договори, до яких автор відносить договори доручення, комісії: управління майном, консигнація, а також агентський договір. Договір на надання посередницьких послуг і посередницькі договори співвідносяться як рід і вид. Закріпленим у договорі на надання посередницьких послуг вимогам повинні відповідати не тільки вже відомі законодавству посередницькі договори, а й ті, які можуть з явитися в майбутньому.
6. Дисертантом проведено комплексне дослідження організаційно-правових форм посередників. Автор дійде висновку, що за загальним правилом посередником може виступати будь-яка фізична або юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, зареєстрована у встановленому законом порядку як суб єкт підприємницької діяльності. Через те, що принцип спеціальної правоздатності, закріплений чинним законодавством України, втрачає своє значення, а новий ЦК 2003 р. передбачає загальну правоздатність для комерційних юридичних осіб, слід дійти висновку, що посередники мають право здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом.
7. Автором запропоновано класифікацію посередників за такими ознаками:
а) стосовно правомочностям власника посередники поділяються на тих, які: – набувають окремих правомочностей власника (частково залежних – комісіонерів, консегнаторів, агентів); – не набувають правомочностей власника (брокерів);
б) залежно від виду посередницького договору посередники поділяються на: – представників; – керуючих;
– комісіонерів;
– консигнаторів;
– агентів.
в) за ознакою наявності права укладати угоди від свого імені чи від імені клієнта й за порядком оплати посередницької послуги:
– посередники, які укладають угоди з третіми особами від імені і за рахунок довірителя (повіренні, торговельні агенти, брокери). Ці відносини регулюються договором доручення, агентським договором;
– посередники, які укладають угоди з третіми особами від свого імені і за рахунок довірителя (комісіонери, керуючі, консигнатори, агенти). Ці відносини регулюються договором комісії, консигнації, договором управління майном.
8. Заповнюючи наявну у законодавстві України прогалину, у роботі дається визначення договору консигнації як договору, за яким одна сторона (консигнатор) зобов язується за дорученням іншої сторони (консигнанта) протягом певного часу (терміну договору консигнації) за обумовлену винагороду продавати товари від свого імені і за рахунок консигнанта; дається його класифікація на безповоротний і частково поворотний; визначаються умови такого договору, права та обов язки сторін.
Будучи різновидом договору комісії, договір консигнації відрізняється від останнього тим, що на відміну від комісіонера, зобов язаного вчиняти будь-які правочини, консигнатор укладає правочини з купівлі-продажу.
Пропонується доповнити новий ЦК України розробленими автором правовими нормами про договір консигнації.
9. На підставі аналізу законодавства закордонних країн і практики його застосування, автор визначає агентський договір як договір, за яким одна сторона (агент) зобов язується за винагороду здійснювати за дорученням іншої сторони (принципала) юридичні та інші дії від свого імені, але за рахунок принципала, або від імені та за рахунок принципала.
Відповідно до ст. 297 Господарського кодексу України, агент може виступати тільки від імені клієнта. Відносини, названі ГК комерційним посередництвом, є комерційним представництвом, урегульованим ст.243 нового ЦК України. Таким чином, агентські відносини не урегульовано належним чином ні ГК, ні ЦК, тому автор, вважаючи, що ці відносини повинні регулюватися Цивільним кодексом і пропонує доповнити його главою про агентські договори, розробленою автором.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження дозволяють визначити підходи до вирішення низки теоретичних і практичних проблем, пов язаних з розробкою поняття посередництва і посередницького договору. Основні положення роботи та практичних рекомендацій може бути використано в роботі з подальшого удосконалення чинного законодавства, а також при вивченні курсів «Цивільне право України», «Правові основи підприємницької діяльності» та ін., підготовці підручників, навчальних посібників. Апробація результатів дослідження. Результати, одержані в процесі роботи над дисертацією, було апробовано на наукових конференціях молодих учених і аспірантів «Актуальні проблеми юридичної науки» (травень 2000 р.), «Актуальні проблеми цивільного права на сучасному етапі розвитку України» (лютий 2002 р.) у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, при читанні лекцій у «Економіко-правовому центрі з питань банкрутства» м. Харків, у навчальному процесі при проведенні практичних занять з курсу «Правові основи підприємницької діяльності», а також обговорювалися на засіданнях кафедри підприємницького і міжнародного приватного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.
Публікації. Основні теоретичні положення викладено в чотирьох статтях у наукових спеціалізованих виданнях України та двох тезах виступів на наукових конференціях.
| 
