|
Актуальність теми обумовлюється сукупністю чинників, що визначають потребу суспільства в їх науковому вивченні для вирішення відповідних соціально важливих завдань. Реалізація конституційної ідеї створення в Україні демократичної, соціальної, правової держави вимагає проведення судово-правової реформи для формування ефективно діючого законодавства, а також судової системи, що забезпечує реальне додержання прав і свобод людини і громадянина. Однією з важливих ланок судово-правової реформи є створення в Україні суду присяжних. Уведення цього інституту в нашу державно-правову систему вимагає зваженого підходу до цього, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики діяльності суду присяжних у зарубіжних країнах.
Суд присяжних як надійний механізм судового захисту прав людини і основних свобод є невід ємною частиною судочинства Англії, США, Австралії, Канади, Нової Зеландії. Цей інститут був також відомий більшості європейських країн – Франції, Німеччині, Російській імперії. В Австрії, Іспанії, Португалії, Російській Федерації суд присяжних діє і зараз. Відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Тим самим в Україні проголошено дві форми участі народу в реалізації судової влади, що дозволить наблизити суд до суспільства і певною мірою подолати негативний стереотип до правосуддя. Дослідження правової природи, процедур організації та діяльності судів за участю представників народу є досить актуальним.
Закон України «Про судоустрій» закріпив положення про те, що суди присяжних створюються і діють у загальних апеляційних судах, крім Апеляційного суду України. Закон також встановлює вимоги, яким мають відповідати присяжні. У той же час порядок формування суду присяжних, підсудність справ, організаційні та процедурні питання його діяльності ще не закріплено в законодавстві України і вони є предметом наукових спорів.. Безумовно, в в законодавстві України має міститися все краще, напрацьоване практикою діяльності судів присяжних у зарубіжних країнах, звичайно, з урахуванням особливостей національної правової системи. Тому науково корисними є порівняльно-правові дослідження нормативного регулювання цих питань в інших державах і пропозиції щодо створення законодавства України в цій частині.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри організації судових і правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовим елементом цільової комплексної програми «Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної правової демократичної держави» (номер державної реєстрації 0186.0.099031).
Ступінь наукової розробки тематики. Теоретичною основою роботи послужили праці англійських, американських, австрійських, французьких, німецьких та російських дослідників про суд присяжних.
Наукова розробка організаційно-правових аспектів і процедур діяльності суду присяжних закладалася у дореволюційній правовій доктрині Росії, до складу якої тоді входила й Україна, такими ученими, як О.М.Бобрищев-Пушкін, Л.Є.Владимиров, С.І.Вікторський, В.Ф.Дейтріх, Г.А.Джаншієв, С.І.Зарудний, В.Р.Завадський, А.Ф.Коні, М.А.Ламанський, М.А.Лозіна-Лозінський, С.П.Мокринський, М.І.Муравйов, М.М.Розін, С.М.Тригубов, І.Я.Фойницький, Л.Я.Таубер та ін.
Зі створенням судів присяжних у Російській Федерації та в інших країнах СНД, у тому числі й незалежній Україні, починається новий етап інтенсивних наукових досліджень проблем суду присяжних. Значний внесок у розв язання цієї проблеми здійснили М.С.Алексєєва, Л.Б.Алексєєва, Т.В.Апарова, С.В.Боботов, В.П.Бож єв, О.Д.Бойков, В.Д.Бринцев, М.М.Видря, С.Ю.Віцін, В.Д.Гончаренко, Ю.М.Грошевий, К.Ф.Гуценко, С.І.Добровольска, Л.Б.Жуйков, Л.М.Карнозова, В.П.Кашепов, В.В.Кожевников, Г.К.Кожевников, Л.Д.Кокорев, Е.Ф.Куцовий, О.М.Ларін, В.М.Лебедєв, П.А.Лупинська, Ю.О.Ляхов, В.Т.Маляренко, І.Є.Марочкін, В.В.Мірошник, О.Р.Михайленко, І.Б.Михайлівська, М.М.Михеєнко, Т.Г.Морщакова, С.О.Насонов, М.В.Немитіна, С.А.Пашин, І.Л.Петрухін, Н.В.Радутна, Ф.М.Решетников, Я.Ф.Садиков, В.М.Савицький, М.К.Свиридов, О.В.Смирнов, Н.В.Сібільов, В.С.Стефанюк, М.С.Строгович, В.Я.Тацій, Ю.М.Тодика, О.П.Тьомушкін, Г.О.Філімонов, М.Ф.Чистяков, Г.І.Чангулі, М.О.Чельцов-Бебутов, Н.М.Чепурнова, В.І.Шишкін, А.П.Шуригін, Н.С.Юзикова та ін.
Плідні результати в теорію і практику організації і функціонування суду присяжних у сучасних умовах вносять дослідження країн Заходу авторів П.Арчера, У.Бернема, Е.Джинджера, Д.Карлена, Д.Кларка, Е.Кларка, Р.Коллінсона, Д.Мідорока, Б.Футея, Р.Уолкера, Л.Уайнреба та ін. Вони справляють вплив на формування законодавства про суд присяжних і ефективність його діяльності в захисті прав людини і основних свобод.
Досвід застосування нового українського судоустрійного законодавства комплексно поки що не досліджувався, хоча потреба в цьому є досить нагальною. Особливої актуальності набувають дослідження організаційно-правових проблем формування і процедури діяльності суду присяжних в Україні. Таким чином, дане дисертаційне дослідження являє собою спробу комплексного аналізу створюваної в Україні моделі суду присяжних, виявлення її недоліків і достоїнств, а також проблем її формування і діяльності з метою вдосконалення законодавства і правозастосовної практики. Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є створення концепції суду присяжних в Україні, аналіз його правової природи і соціального призначення в суспільстві, а також визначення і наукове обґрунтування комплексу пропозицій, спрямованих на створення нового й удосконалення чинного законодавства і правозастосовної практики про суд присяжних. Відповідно до цієї мети в процесі дослідження ставилися і вирішувалися такі основні задачі:
– простежити еволюцію суду присяжних і визначити правову природу його сучасних моделей;
– охарактеризувати місце суду присяжних у судовій системі України;
– проаналізувати вимоги, що ставляться до присяжних;
– розглянути особливості правового статусу присяжних;
– дослідити проблеми формування й організаційно-правові проблеми діяльності суду присяжних і запропонувати шляхи їх вирішення;
– розробити методику добору присяжних для розгляду конкретної справи;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства і правозастосовної практики організації суду присяжних.
Об єктом дослідження є сучасний стан і подальший розвиток суду присяжних в умовах побудови в Україні демократичної, правової держави, місце суду присяжних у суспільстві та судовій системі, проблеми його формування й організаційно-правові проблеми його діяльності, а також еволюція і сучасний стан законодавства і практика діяльності суду присяжних у різних правових системах.
Предметом дослідження є специфіка правовідносин, що виникають, змінюються і припиняються в процесі створення і функціонування суду присяжних, а також сукупність нормативних положень, які регламентують порядок організації та організаційні питання функціонування судів присяжних у різних державах, практика їх застосування в структурі судової та правоохоронної діяльності. Зазначені організаційно-правові положення аналізуються під кутом зору існуючих проблем, що вимагають урахування і чіткого вирішення при організації суду присяжних і оптимізації його діяльності в сучасних умовах України.
Емпіричною базою дослідження послужили законодавчі та інші нормативні акти України та зарубіжних держав, архівні джерела, статистичні дані, результати узагальнень практики формування судів присяжних у зарубіжних країнах і матеріали опитувань іноземних і українських професійних суддів.
Методи дослідження обрано з огляду на поставлені мету і задачі, з урахуванням об єкта і предмета дослідження. Основу дослідження становить загальний діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих явищ та їх зв язок із практикою формування і функціонування суду присяжних під час здійснення судової влади. Використовувалися також системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, статистичний, логіко-юридичний, соціологічний та інші методи.
Одне з основних місць посідає системно-структурний аналіз, що дав можливість показати внутрішню побудову і проблеми організації суду присяжних, дозволив обґрунтувати взаємозумовленість і взаємодію цілей, завдань, форм і методів діяльності суду присяжних щодо відправлення правосуддя. Використання історичного і порівняльно-правового методів дозволило типологізувати суди присяжних і визначити їх моделі, а також їх правову природу. Метод функціонального аналізу дав змогу подати діяльність із формування суду присяжних як поліфункціональну діяльність, пов язану з різноманітними правовими проблемами, висвітлити її різнопланове значення і роль у здійсненні правосуддя. Догматичний аналіз норм чинного законодавства сприяв виявленню їх недоліків і формулюванню пропозицій щодо створення нових і вдосконалення чинних правових норм з урахуванням правової природи, цілей і завдань суду присяжних у суспільстві. Соціологічний метод використовувався при вивченні правозастосовної практики, контент-аналізу справ, розглянутих судом присяжних в інших країнах, при опитуванні й анкетуванні суддів Донецької, Запорізької, Луганської та Харківської областей щодо проблем формування і функціонування судів присяжних в Україні. У роботі всі методи дослідження використовувалися у взаємозв язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту та об єктивність дослідження, коректність, переконливість і достовірність наукових результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в Україні розроблено концептуальні основи створення і функціонування суду присяжних, сформовано новий науковий напрямок у дослідженні проблем судового захисту прав людини і основних свобод, створенні в українському законодавстві умов і державно-правових гарантій формування і функціонування суду присяжних.
Авторкою вперше сформульовано низку положень, що мають як теоретичне, так і безпосередньо практичне значення, а саме:
1) вперше досліджено теоретичні моделі (концепції) існуючих в історії людської цивілізації форм суду присяжних; 2) сформульовано правила і методику формування корпусу присяжних;
3) удосконалено вимоги, що ставляться до кандидатів у присяжні ; 4) запропоновано орган, на який покладається робота з формування корпусу присяжних;
5) розроблено процедуру складання списків присяжних;
6) уперше в Україні запропоновано методику добору присяжних для розгляду конкретної справи;
7) сформульовано умови, необхідні для участі присяжних у судочинстві;
8) розкрито зміст і характер взаємовідносин судді та присяжних у процесі розгляду кримінальної справи; 9) розроблено процедуру інформування присяжних;
10) сформульовано організаційні методики участі присяжних у судовому засіданні;
11) внесено конкретні пропозиції щодо реформування судової системи, визначення місця для суду присяжних і закріплення відповідних положень у судоустрійному і процесуальному законодавстві України.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції, сформульовані в дисертації, можуть бути використані:
а) у нормотворчій діяльності – для вдосконалення правової регламентації порядку формування суду присяжних, вимог, що ставляться до присяжних, вирішення організаційно-правових проблем функціонування суду присяжних, оптимізації Закону України «Про судоустрій України» та Кримінально-процесуального кодексу України;
б) у правозастосовній діяльності – для забезпечення єдності в застосуванні законодавства, що регулює процедуру складання списків присяжних, їх добір для розгляду конкретної справи, організацію їх участі в судовому процесі;
в) у науково-дослідницькій роботі – для подальшого розроблення наукових та інформаційних основ діяльності суду присяжних і вирішення пов язаних з цим проблем прикладного характеру; г) у навчальному процесі – для вивчення у вищих юридичних навчальних закладах курсів конституційного права, кримінального процесу, організації судових і правоохоронних органів, прокурорського нагляду, організація роботи суду та ін., а також для підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій для суддів, присяжних, інших правозастосовувачів і написання публіцистичних видань про суд присяжних.
Особистий внесок здобувачки. Дисертацію виконано авторкою самостійно з використанням останніх досягнень у теорії управління, теорії судової влади та практиці діяльності судів присяжних в інших країнах. Усі сформульовані в роботі положення і висновки одержані на основі особистих теоретичних досліджень авторки і базуються на достатній емпіричній базі. Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації, які сформульовано в дисертації, доповідалися на науково-практичній конференції Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання (8 грудня 200 р., м. Запоріжжя), конференції молодих учених Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України (30 червня 2001 р., м. Харків), першій обласній конференції молодих учених «Тобі, Харківщино, – пошук молодих» у рамках секції «Сучасні проблеми права, державної безпеки життєдіяльності людини, формування громадянського суспільства» (19–20 березня 2002 р., м. Харків), міжнародний науково-практичній конференції «Стан судової реформи в Україні: проблеми і перспективи» (18–19 квітня 2002 р., м Харків), а також обговорювались на засіданнях кафедри організації судових та правоохоронних органів Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і використовувалися авторкою у навчальному процесі при викладанні курсів: «Організація судових та правоохоронних органів», «Організація роботи в суді», «Організація судової влади».
Публікації. Основні положення і висновки дисертації, рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства відображено в 5 публікаціях: трьох наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих юридичних виданнях, і в двох доповідях на республіканських конференціях. Структура роботи обумовлена метою і предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновку, списку використаних джерел (176 найменувань) і шести додатків. Загальний обсяг дисертації – 195 сторінок, обсяг основного тексту – 182 сторінки.
|
