|
Актуальність теми дослідження. Характерною рисою функціонування сучасного суспільства і держави є зростання ролі права та закону як основної форми його зовнішнього виразу. У цьому контексті процес становлення та розвитку державності незалежної України нерозривно пов язаний із створенням нового законодавства. Це пояснюється також неможливістю ефективного функціонування будь-якої держави без збалансованої системи законів. Правовою основою, підґрунтям цієї системи є нова Конституція України, яка відкрила шлях до реформування всієї системи нормативно-правових актів. Вона стала своєрідним поштовхом до прискорення процесу приведення діючого законодавства у відповідність до нових політико-економічних, соціальних, правових принципів побудови незалежної, правової держави та громадянського суспільства.
Сучасний етап розвитку законодавства України пов язується з необхідністю його гармонізації, уніфікації та систематизації. Це зумовлюється рядом причин та факторів, основними серед яких є наступні. По-перше, існування низки нормативних актів, що у відповідності до принципів правонаступництва діють з часів Радянського Союзу, потребує вирішення проблеми їх узгодження із прийнятими за період незалежності актами. По-друге, функціонування сучасної правової системи визначає необхідність приведення законодавства у відповідність з об єктивними умовами життєдіяльності суспільства. По-третє, прийняття значної кількості нових нормативно-правових документів нерозривно зв язане із вирішенням завдання приведення їх у непротирічну, узгоджену систему, а визнання Української держави міжнародним співтовариством у якості суб єкта міжнародних відносин пов язується з проблемою гармонізації та уніфікації національного законодавства у відповідності з принципами міжнародного права. Саме ці фактори і зумовлюють значне підвищення ролі систематизації, зокрема такої її форми, як кодифікація. Разом з тим, потрібно зазначити, що на виконання Конституції України за 6 років її дії було прийнято кілька сотень нових законів (у тому числі і чимала кількість кодифікованих), багаточисельні зміни та доповнення до яких зумовили неузгодженість та суперечливість нормативних актів. Необхідно констатувати і той факт, що кількість діючих нормативно-правових актів не завжди свідчить про їх якість. Багато законів приймались безсистемно, швидко застарівали, не вписувались у систему вже прийнятих кодифікаційних актів, суперечили один одному.
Важливим кроком до здійснення систематизації законодавства, зокрема його кодифікації, стала розробка на основі ґрунтовних теоретичних, наукових досліджень Державної програми розвитку законодавства України до 2002 року. Нею передбачалося прийняття таких важливих кодексів, як Кримінальний, Цивільний, Господарський, Кримінально-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Цивільний процесуальний, Податковий, Соціальний, Адміністративний; Кодекс України про адміністративні правопорушення, Адміністративно-процесуальний кодекс. У новій редакції планувалось прийняти такі кодекси, як Митний, Земельний; Кодекс законів України про працю, Кодекс законів України про шлюб та сім ю.
Однак на практиці прийняття цих необхідних, стратегічно важливих кодифікаційних актів затягнулося. Це зумовилось низкою об єктивних та суб єктивних чинників. По-перше, сам процес розробки проектів кодексів є непростою справою, яка вимагає консолідації зусиль науковців, практиків, народних депутатів. По-друге, створення кодифікаційних актів такого рангу вимагає чималих фінансових витрат. По-третє, законодавчий матеріал, що систематизується, повинен об єктивно потребувати кодифікації. По-четверте, значну роль у певному затягуванні прийняття кодексів зіграли політичні амбіції та небажання пошуку компромісу окремими політиками та науковцями. По-п яте, в Україні, на жаль, не розроблено науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки та прийняття кодифікаційних актів.
Важливим кроком до створення системи законодавства України стало прийняття та схвалення Кримінального, Бюджетного, Земельного, Цивільного, Господарського, Митного та Сімейного кодексів. Однак, певна невизначеність прийняття цих актів, колізійність їх норм (особливо це простежується на прикладі Цивільного та Господарського кодексів), відсутність обґрунтованих науково-теоретичних рекомендацій щодо правил підготовки кодифікаційних актів знову ж таки призведе до декларативності їх положень, протирічності та суперечливості, і вони потребуватимуть тлумачення, внесення змін та доповнень, подолання колізійності. Отже, стан законодавства на сучасному етапі не зважаючи на прийняття важливих кодифікаційних актів суттєво не поліпшився. Справді, з одного боку велика кількість прийнятих законів свідчить про значне реформування законодавства в напрямку, визначеному Конституцією України, з іншого – законодавство залишається суперечливим; механізм його реалізації є декларованим. Таким чином, просте подальше зростання кількості нових законів є явно негативним для системи законодавства, оскільки воно само по собі не може ліквідувати існуючі недоліки. Одинадцятирічний досвід існування України як суверенної держави переконливо свідчить, що швидко і кардинально змінити правову систему у відповідності з реальними економічними і політичними умовами, сформувати національну законодавчу систему, виробити надійні механізми реалізації прийнятих законів неможливо. Нині вкрай потрібна розробка нової науково обґрунтованої стратегії і тактики розвитку законодавства, яка насамперед буде мати як наукове, так і практичне значення для формування системи законодавства України. Одними із суттєвих теоретичних питань, які вимагають негайного вивчення і мають надзвичайно велике практичне значення, є дослідження поняття, ролі та значення кодифікаційних актів у формуванні системи сучасного законодавства України.
Ступінь наукової розробленості теми. У юридичній літературі питанням кодифікації приділялось достатньо уваги. Детальні дослідження цієї проблеми розвитку законодавства здійснювались радянськими вченими. Серйозну теоретичну базу з цих питань було закладено С.С. Алексєєвим, С.Н. Братусем, В.К. Грищуком, А.М. Іодковським, Д.А. Керімовим, О.В. Міцкевичем, С.В. Поленіною, А.С. Піголкіним, П.М. Рабиновичем, Т.М. Рахманіною, І.С. Самощенко, Ю.О. Тихомировим, О.Ф. Шебановим та ін. У вітчизняній літературі теоретичні та практичні проблеми кодифікації стали предметом наукових досліджень В.І. Андрейцева, В.Д. Бабкіна, С.Д. Гусарєва, В.К. Забігайла, О.В. Зайчука, А.П. Зайця, П.Б. Євграфова, М.І. Козюбри, В.В. Копейчикова, О.Л.Копиленка, В.О.Котюка, Є.В.Назаренко, Н.М. Онищенко, П.М.Рабиновича, З.К. Симорота, О.Ф.Скакуна, О.Д. Тихомирова, А.П. Ткача, І.Б.Усенка, О.В.Шмоткіна, Ю.С.Шемшученка та ін. Вони також були предметом обговорення багатьох конференцій, зокрема, таких міжнародних науково-практичних конференцій, як “Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії та практики” (Київ, 2000) та “Колізії у законодавстві України: проблеми теорії та практики” (Київ, 1996). Разом з тим, необхідність подальшого вивчення проблем кодифікації, а саме: юридичних властивостей та видів кодифікаційних актів, основ їх класифікації, характеристики ознак кодифікаційних актів, проблем законодавчої техніки кодифікаційних актів, — потребують подальшого всебічного і глибокого дослідження, залишаючись для української держави особливо актуальними. Підтвердженням вищезазначеного є гострі дискусії між провідними науковцями країни, правовими школами щодо розуміння форми, суті та значення кодифікаційних актів. Особливо це простежувалось у період розробки Цивільного та Господарського кодексів. Підготовка деяких кодифікаційних актів на сучасному етапі проходить без врахування історичного досвіду кодифікаційної діяльності, теоретичних напрацювань радянських та українських учених. Розроблені таким чином акти не відповідають правовій природі та юридичному змісту актів кодифікаційного характеру. Усе це в загальних рисах свідчить про перспективність обраної теми дисертаційного дослідження.
Незадовільний стан розробки проблем сутності, змісту та особливостей кодифікаційних актів і зумовив актуальність обраної автором теми дослідження, вплинув на вибір об єкта і предмета дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ця тема входить у науково-дослідну проблематику ряду кафедр юридичних факультетів та вузів України. Вона обрана у відповідності з основними напрямками державно-правової реформи в Україні, а також науково-дослідницькою програмою кафедри конституційного права та порівняльного правознавства, кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Ужгородського національного університету. Тема дослідження є складовою частиною загально університетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована в Державному реєстрі за № 0196U008267. Питання, висвітлені в роботі, мають практичне значення для реалізації Указу Президента України “Про національну програму правової освіти населення” від 18.10.2001 р.
Об єктом дисертаційного дослідження є кодифікація як особлива форма правотворчості, як найбільш досконала форма удосконалення законодавства держави.
Предметом дослідження є кодифікаційні акти як основа системи законодавства України. У дисертації, зокрема, досліджуються теоретичні проблеми сутності, властивостей та поняття кодифікаційних актів, визначені шляхи вдосконалення ефективності кодифікаційних актів, проаналізовано проблеми законодавчої (кодифікаційної) техніки.
Мета та основні завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз загальнотеоретичних проблем поняття, ознак, властивостей, особливостей, функцій та сутності кодифікаційних актів; їх місця в системі законодавства України; проблем кодифікаційної техніки; обґрунтування конкретних пропозицій щодо удосконалення змісту та форми кодифікаційних актів; підвищення їх ефективності; формулювання рекомендацій правотворчим органам держави щодо методологічних основ розробки проектів кодифікаційних актів.
Для досягнення вказаної мети визначено такі завдання дослідження :
- простежити розвиток та зміну наукових уявлень про сутність, зміст, значення та форми систематизації законодавства; розкрити форми залежності ефективності законодавства від рівня його системності та узгодженості;
- розглянути співвідношення та взаємодію таких категорій як кодифікація, кодифікаційна діяльність, кодифікаційний акт та кодифікаційна техніка;
- проаналізувати та дати характеристику поняттю, ознакам та властивостям кодифікаційних актів; визначити критерії класифікації кодифікаційних актів;
- з ясувати роль та значення кодексу як кодифікованого акту в системі законодавства держави та принципи його співвідношення з іншими нормативно-правовими актами;
- визначити правила оформлення, структури, мови, стилю та юридичної термінології кодифікаційного акту;
- проаналізувати умови, фактори та механізм підвищення ефективності кодифікаційних актів.
Методологічну основу дисертації складає комплексне поєднання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. У дисертаційному дослідженні широко використовуються загальні принципи наукового пізнання: об єктивність, комплексний підхід до висвітлення проблеми та всебічність. У роботі застосовані різноманітні спеціальні методи конкретно-наукових досліджень: історико-оглядовий, порівняльно-правовий, системно-структурний. За допомогою структурно-функціонального, системно-логічного та формально-логічного методів з ясовані сутність, функції та принципи кодифікаційної діяльності. Завдяки використанню історико-порівняльного методу простежено процес становлення та розвитку кодифікації. Використання конкретно-соціологічного та математичного методів дало змогу отримати кількісні та якісні результати визначення шляхів підвищення ролі кодифікаційних актів у системі сучасного законодавства України.
Наукова новизна роботи насамперед визначається тим, що ця робота є одним з перших за роки незалежності України самостійним дослідженням, виконаним на монографічному рівні з врахуванням досягнень теоретико-правової думки, комплексу загальнотеоретичних проблем кодифікації, кодифікаційних актів та кодифікаційної техніки.
Наукову новизну даної дисертації і особистий внесок автора в дослідження проблеми становлять наступні положення, рекомендації і висновки, що містяться в дисертації:
- сформульовано авторське визначення кодифікаційного акту та доведено, що кодифікаційні акти володіють кваліфікованими ознаками, які виокремлюють їх, з одного боку, у відносно уособлену, самостійну групу нормативно-правових актів, і наділяють їх, з іншого боку, авторитетом особливої, підвищеної юридичної сили щодо звичайних нормативних актів, які видаються цим же органом державної влади;
- обґрунтовано необхідність прийняття, зміни та доповнення кодифікаційних актів кваліфікованою більшістю (2/3) голосів конституційного складу Верховної Ради України;
- досліджено значення ознак, властивостей, вимог та юридичної природи кодифікаційних актів як засобу обґрунтування самостійного характеру цього виду актів, визначення їх особливостей, встановлення місця кодифікаційних актів у системі законодавства та їх ролі в механізмі правового регулювання, визначення шляхів підвищення ефективності законодавства та вдосконалення кодифікації у майбутньому;
- визначено принципи ієрархічного підпорядкування кодифікаційних актів у межах горизонтальної, вертикальної та державно-організованої структури законодавства;
- вперше у вітчизняній літературі обґрунтовано класифікацію кодифікаційних актів;
- дістало подальшого розвитку дослідження природи Зводу законів та доведено, що Звід законів є результатом систематизації законодавства як родового комплексного поняття, що поєднує в собі риси кодифікації, інкорпорації та консолідації, а не засновується на правилах якоїсь конкретної форми систематизації законодавства;
- обґрунтована пропозиція щодо необхідності одночасного прийняття кодифікаційних та підзаконних нормативних актів, спрямованих на їх виконання, пакетом, що надасть можливість підвищити ступінь єдності та несуперечливості законодавства;
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в наступному. Теоретичне значення дослідження зумовлене доповненням та аналізом положень щодо мети, сутності, значення, принципів та функцій кодифікації законодавства як найбільш досконалої форми систематизації законодавства, у визначенні ознак, особливостей та структури кодифікаційних актів.
Практична цінність роботи полягає у можливості використання отриманих автором результатів:
- у розробці та обґрунтуванні теоретичних підвалин майбутніх досліджень проблематики кодифікаційних актів;
- у процесі підготовки проектів кодифікаційних актів;
- при підготовці та викладанні спецкурсів “Теорія кодифікації галузей законодавства”, “Законодавча техніка”, в межах якого виявлялися б особливості прийомів кодифікаційної техніки;
- для підвищення рівня правової освіти, формування правової культури та культури правотворчості;
- при підготовці підручників і навчальних посібників.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є одним з перших комплексних досліджень питань кодифікаційних актів у законодавстві України. Сформульовані в дисертації висновки, рекомендації мають теоретичне та практичне значення. Окремі питання розглядаються вперше або в новому ракурсі.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету Ужгородського національного університету. Теоретичні висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Конституційне будівництво в Україні : теорія та практика” (Ужгород, 2000), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (Ужгород, 2002).
Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 5 публікаціях у наукових та фахових виданнях.
Матеріали дисертації використовуються в навчальному процесі на юридичному факультеті Ужгородського національного університету.
Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що мають сім підрозділів, висновку та списку джерел, використаних в процесі написання дисертації. Загальний обсяг дисертації складає 209 сторінок, у тому числі список використаних джерел – 15 сторінок ( 168 найменувань).
|
