|
Актуальність теми. Прикметною особливістю сучасного етапу розвитку людства є глобалізація проблеми забезпечення і захисту прав та свобод людини.
У духовній сфері суспільного життя цей закономірний процес знаходить найбільш рельєфне відображення у створенні різноманітних “людиноцентристських” учень, теорій, концепцій – зокрема таких, котрі якраз і мають своїм безпосереднім об єктом феномен прав людини. Так чи інакше, нині формується загальна теорія прав і свобод людини, що покликана, поряд з іншим, слугувати науковим підґрунтям проектування, схвалення й реалізації їх міжнародних (всесвітніх та регіональних) стандартів – актуальних орієнтирів політико-юридичної практики будь-якої держави.
Неодмінним чинником процесу конституювання означеної – найгуманістичнішої за своїм спрямуванням – галузі знань є відбір і використання кращих теоретичних здобутків із “праволюдинної” тематики, які сформувались у рамках певних філософських, наукових, ідеологічних, релігійних та інших духовних течій. Такі здобутки мають знаходити застосування й у національних доктринах прав людини та у відповідній державно-юридичній практиці.
Осторонь цих процесів не може залишатись і сучасна Україна. З огляду на наведене, особливого значення набуває вивчення і врахування досвіду теоретичного та практичного розв язання проблеми прав людини тими інституціями, котрі здійснюють (або здатні здійснювати) істотний вплив на етико-правову свідомість і реальну практику суспільства. Серед таких інституцій чільне місце належить найчисельнішій із християнських конфесій та одному із найбільших релігійних об єднань світу – католицькій церкві, духовно-ідеологічна діяльність якої спирається на філософію неотомізму.
Важливим є й те, що католицизм був та й, у певному сенсі, нині залишається одним із чинників долучення України до європейського культурного, соціального та політико-правового простору. І, зокрема, тому, що католицька церква є такою структурою, котра виступає носієм систематизованого соціального вчення, що має понад сторічну історію. Ґрунтовність теоретичної розробки ідеологами католицизму етико-гуманістичних цінностей, у тому числі – природних прав людини, репрезентованих у його соціальній доктрині, є сьогодні широко визнаною.
Юридико-позитивістські методологічні настанови, під впливом яких перебувало вітчизняне правознавство радянського періоду, зумовили брак у ньому розгорнутих конструктивних досліджень природно-правових концепцій. Тому й у нинішній українській юриспруденції евристичний потенціал сучасних природно-правових доктрин, до котрих належить і вчення католицької церкви про права людини, ще залишається недостатньо вивченим і використаним.
Деякі аспекти праворозуміння неотомізму привертали увагу вітчизняних дослідників (зокрема М. М. Алексєєва, М. Ю. Бабія, О. М. Величка, В. І. Гараджи, П. Р. Гусака, В. Я. Дудкіна, В. К. Дяченка, М. В. Желнова, С. А. Калініна, К. М. Костюка, П. Н. Костюка, А. А. Красикова, М. О. Ковальського, С. Н. Ладивірової, О. Е. Лейста, Б. О. Лобовика, О. А. Лукашової, С. І. Максимова, Н. В. Максимової, Г. В. Мальцева, М. Ф. Мариновича, О. М. Мироненка, С. Г. Моїсеєнка, І. О. Музички, В. С. Нерсесянца, Ю. С. Пивоварова, Ю. Т. Підлісного, М. А. Придворова, Ф. Г. Овсієнка, В. О. Туманова, Б. О. Філіпова, В. О. Четверніна, О. Х. Юлдашева, П. Л. Яроцького) та вчених далекого зарубіжжя (А. Ауера, Г. Вашкевича, С. Вітека, К. Войтили, Дж. Браєна Гера, Д. Голенбаха, З. Грохолєвскі, Й. Гьофнера, Ш. Журне, М. Земби, П. де Лобьє, А. Кноля, Й. Кондзели, А. Костя, М. Кромпеця, Й. Круціни, Ч. Куррана, Ф. Мазурека, Ю. Майки, Ж. Марітена, Й. Меснера, Р. Міллера, Дж. Мюррея, О. фон Нель-Бройнінга, М. Новака, З. Петері, В. Пивоварскі, Т. Плужаньскі, А. Родзінскі, С. Сінхи, Т. Стиченя, Е. Топича, Ч. Стжешевскі, А. Шостека, М. Шупака, П. Янецкі, Т. Ярошевскі та інш.) Однак у вітчизняній юридичній науці комплексний аналіз католицької концепції прав людини поки що не здійснювався.
Між тим, як видається, саме такий аналіз може сприяти розвитку в Україні загальної теорії прав і свобод людини (зокрема уточненню й збагаченню її поняттєво-термінологічного апарату), з ясуванню сучасних тенденцій формування й утвердження їх міжнародних стандартів.
Зв язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося згідно з планом наукової діяльності Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України в межах теми “Проблеми реалізації прав людини і громадянина в Україні у світлі європейських стандартів (загальнотеоретичні та галузеві аспекти)” (номер державної реєстрації у Міністерстві освіти і науки України 0101V006665).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексна історична і загальнотеоретична характеристика концепції прав людини у контексті природно-правової думки неотомізму у ХХ столітті (на матеріалах католицького соціального вчення) та з ясування внеску неотомізму у наукове осмислення й обґрунтування сучасних світових та європейських стандартів прав людини.
Для досягнення цієї мети необхідно було розв язати такі завдання:
- дати загальну характеристику соціальної доктрини католицизму, задля чого, передовсім, визначити поняття, джерела і принципи формування цього вчення та основні етапи його еволюції;
- дослідити історичний розвиток природно-правової думки неотомізму та встановити причини, умови й фактори, котрі вплинули на її сучасну змістовну динаміку;
- з ясувати вихідні методологічні засади концепції прав людини у неотомізмі;
- проаналізувати зміст природно-правової доктрини неотомізму, зокрема визначити ті його антропологічно-правові положення, які складають теоретичну основу відповідної концепції прав людини, та розкрити природно-правові принципи соціальної етики неотомізму;
- подати загальнотеоретичну характеристику концепції прав людини у неотомізмі;
- розглянути ефективність і дієвість цієї концепції, задля чого визначити характер та ступінь її впливу на сучасну соціальну практику.
Об єктом дослідження є праворозуміння неотомізму.
Предметом дослідження є концепція прав людини у соціальній доктрині католицизму ХХ ст. та її взаємозв язок із сучасними тенденціями розвитку й осмислення інституту прав людини.
Методи дослідження. Комплексний характер досліджуваної проблеми, її знаходження, так би мовити, “на стику” декількох суспільних наук – передовсім, наук юридичних (загальної теорії права та держави, історії політико-правових учень, філософії права, правової антропології), а також таких дисциплін, як соціальна філософія та релігієзнавство, – зумовили й обрання відповідної методології та методів дослідження.
Теоретико-науковим фундаментом даної роботи слугували положення діалектики та соціального детермінізму. Водночас вихідним світоглядно-методологічним постулатом, покладеним в основу дисертаційного дослідження, стало визнання сутнісним виміром будь-яких правових явищ – насамперед прав людини – саме етико-антропологічного аспекта. При цьому дослідження виконувалося з позицій поміркованого етичного релятивізму та світоглядно-ціннісного плюралізму, що дало можливість неупереджено, без ідеологічної заангажованості, проаналізувати неотомістичну концепцію прав людини, виявити її евристичний потенціал, а також притаманні їй методологічні обмеженості.
Поряд із цим, у дослідженні застосовувався метод герменевтичного аналізу (зокрема для з ясування змісту менш зрозумілого тексту шляхом порівняння його із текстом більш зрозумілим і логічно пов язаним із першим) та метод контекстуалізації, котрий дозволив враховувати вплив історико-соціальних і політико-ідеологічних чинників на зміст природно-правових положень католицизму.
Використовувались також й інші загальнонаукові (дедукція, індукція, аналіз, синтез, порівняння) та окремі спеціальнонаукові (юридичні, антропологічні, релігієзнавчі) дослідницькі підходи. Зокрема за допомогою методу порівняння вивчалась історична динаміка природно-правової доктрини неотомізму. Шляхом індукції та абстрагування встановлювались найважливіші змістовні елементи неотомістичної концепції прав людини та визначались її методологічні принципи. Методом дедукції виявлявся вплив зазначених методологічних настанов на окремі “праволюдинні” положення соціальної доктрини католицизму. На основі аналізу та синтезу формулювались дефініції понять прав людини згідно із неотомістичною доктриною, а також і деяких основних понять загальної теорії прав людини.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній загальнотеоретичній юридичній науці здійснено системний аналіз неотомістичної концепції прав людини. Таке дослідження дозволило сформулювати низку положень, котрі, як видається, характеризуються певною науковою новизною, а тому виносяться на захист.
Елементи наукової новизни вбачаються, зокрема, у наступному:
- систематизації особливостей розвитку природно-правової ідеології неотомізму у ХХ ст.;
- виявленні сутнісних ознак прав людини у природно-правовій доктрині неотомізму та виокремленні серед цих ознак первинних і похідних;
- встановленні впливу визначальних методологічних засад неотомістичного праворозуміння на специфіку католицької концепції прав людини;
- інтерпретації поняття гідності людини в аспекті неотомістичної природно-правової думки та розкритті його евристичних можливостей;
- формулюванні дефініції поняття прав людини відповідно до праворозуміння неотомізму;
- загальнотеоретичному визначенні понять прав людини, природно-правового статусу людини та природної правосуб єктності людини;
- пропозиціях щодо законодавчого закріплення в Україні засад субсидіарності (допоміжності) та спільного блага;
- виявленні внеску природно-правової доктрини католицизму у загальноцивілізаційний процес осмислення антропологічних основ прав людини та впливу міжнародно-правової ідеології прав людини на соціальну доктрину католицизму.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження здатні, по-перше, сприяти подальшій розробці загальної теорії прав людини, удосконаленню її поняттєво-термінологічного інструментарію.
По-друге, вони можуть застосовуватись для обґрунтування пропозицій щодо оптимізації законодавчого закріплення загальних засад юридичного регулювання у галузі прав людини і громадянина.
По-третє, їх можна використовувати у навчальному процесі при викладанні курсів загальної теорії права і держави, прав людини, філософії права, історії політичної і правової думки, правової антропології, а також філософської антропології, соціальної філософії, релігієзнавства. Вони також можуть виявитись корисними у діяльності, спрямованій на виховання шанобливого ставлення до гідності і прав людини, на формування толерантної поведінки у суспільстві, у міжкультурному та міжконфесійному діалозі й у розвитку ідеологічного плюралізму в Україні.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданнях Львівської лабораторії прав людини і громадянина НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України.
Основні положення, висновки й рекомендації дисертаційного дослідження оприлюднено у доповідях на міжнародних наукових конференціях: “Конституційні права і свободи громадян в Україні та Республіці Польща: реалії й перспективи” (Львів, 9–11 листопада 2000 р.) (тези опубліковані), “Християнство на межі тисячоліть (економічні, правові, історичні та культурологічні аспекти)” (Київ, 15–16 березня 2001 р.) (тези опубліковані), “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (Одеса, 9 жовтня 2001 р.), “Історія релігій в Україні” (Львів, 20–24 травня 2002 р.) (тези опубліковані), “Свобода релігії і національна ідентичність – світовий досвід та українські проблеми” (Київ, 21–22 жовтня 2002 р.) (тези опубліковані), а також на регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 14 лютого 2002 р.) та всеукраїнській науковій конференції “Проблеми методології правової науки” (Харків, 13–14 грудня 2002 р.)
Публікації. За темою дисертації опубліковано десять наукових праць, у тому числі п ять – у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
| 
