|
Актуальність теми дослідження. Прийняття нової Конституції України заклало засади еволюційного шляху розвитку України в напрямку до правової держави з ринковою економікою у зв язку з чим, соціально-економічні перетворення потребують суттєвих змін механізму правового регулювання суспільних відносин, пошуку та застосування нових правових способів створення гармонійної та ефективної системи цивільного законодавства України, яке є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи.
В результаті економічних перетворень в країні, реформування багатьох сфер суспільного життя змістились акценти з державного регулювання економіки до договірного, в зв язку з чим характерно підвищилась роль та значення окремих інститутів цивільного права, зокрема, інституту договору. Закріплення в законодавстві свободи економічної діяльності, права приватної власності та права кожного на вільне використання своїх здібностей і майна для підприємницької діяльності сприяє створенню нових ринкових механізмів і корінним чином змінює характер економічних відносин в Україні. Нові відносини повинні базуватись на самостійності, особистій ініціативі і свободі особи. В цивільному праві це виражається перш за все в свободі учасників цивільних правовідносин укладати та розривати договір.
Складність і невизначеність правового регулювання цивільних відносин в перехідний період, відсутність стабільної практики застосування нового законодавства негативно впливають на правове регулювання договірних відносин. В таких умовах цивільно-правовий договір є основним засобом організації майнових відносин між суб єктами, оскільки він є найбільш доцільною правовою формою опосередкування майнових відносин. Тому приведення інститутів договірного права у відповідність вимогам життя суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань кодифікації. Дані завдання повинні знайти своє відображення в Новому Цивільному кодексі України. Наділення сторін можливістю визначати долю договору складає один з прямих проявів свободи договору: ті, хто має право на власний розсуд укладати договір, повинні бути, в принципі, вільними в питаннях про його розірвання. Наявність можливості розірвати укладений між сторонами договір дозволяє їм діяти з максимальною ефективністю в умовах кон юнктури ринку. Економічна ситуація нерідко складається таким чином, що сторонам договору вигідніше розірвати існуючі між ними відносини, ніж продовжувати їх, що може призвести до непомірних збитків або банкрутства.
Розірвання договору може спонукати учасників договірних відносин на чітке виконання укладених договорів. Розірвання договору з контрагентом, який не виконує своїх зобов язань дозволяє витіснити з ринку безвідповідальних осіб. В такому випадку потерпіла сторона отримає можливість вимагати розірвання договору, а також буде мати можливість укласти договір, з тими, хто більш відповідально відноситься до виконання своїх договірних зобов язань. Таким чином проблема розірвання договору набуває все більшого значення.
Сучасне українське законодавство передбачає деякі нові правові механізми, які необхідні для ефективного регулювання цивільного обігу. До них відноситься розірвання договору, яке має подвійний характер: з однієї сторони – порушує договірні відносини сторін і дає можливість достроково їх припинити (до отримання того результату, з приводу якого був укладений договір), а з іншої сторони – надається спосіб утриматись від виконання договору в тих випадках, коли його реалізація не буде відповідати цілям, які стоять перед сторонами. Така подвійність породжує двояке відношення до розірвання договору і потребує такого правового регулювання, яке дозволяло б зменшити негативні наслідки розірвання договорів.
Більшість норм, які стосуються розірвання договору в нашому законодавстві з явилися лише в останній час, зокрема в Новому Цивільному кодексі, тому даний нормативний матеріал ще не досить вивчений. З огляду на це деякі питання є неврегульованими, а тому потребують змін і доповнень відповідні норми цивільного законодавства. На сьогоднішній день підстави, порядок та наслідки розірвання договорів регулюються досить великою кількістю нормативних актів, які між собою не завжди узгоджуються, це в свою чергу породжує певні протиріччя норм цивільного законодавства та потребує їх усунення.
Всі вище перелічені обставини потребують комплексного наукового дослідження проблем розірвання цивільно-правових договорів, що і обумовило вибір теми дисертаційного дослідження. Дослідженню питань припинення цивільно-правових договорів приділялася значна увага в радянській правовій науці. Проте в українському правознавстві останніх років ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювались лише в окремих наукових статтях. Теоретично дана тема є не досить розробленою.
Разом з тим окремі питання розірвання договорів були предметом уваги представників загальної теорії права: С.С. Алексєєва, І.В. Дождєва, Ю.В. Тихонравова, П.М. Рабіновича та інших.
Проблемами розірвання договорів займалися в свій час Б.В. Покровський, З.М. Заменгоф. Окремі положення їх досліджень і сьогодні не втратили своєї актуальності, не дивлячись на зміни в правовому регулюванні розірвання договорів.
Вихідними даними для розробки теми стали дослідження таких вчених, як: М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, Д.М. Гєнкіна, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, О.Ю. Кабалкіна, А.Г. Калпіної, М.І. Кулагіна, Н.С. Кузнєцової, Л.А. Лунца, В.В. Луця, А.І. Масляєва, Д.І. Мейєра, І.Б. Новицького, І.С. Претерського, О.М. Садікова, О.О. Красавчикова, Ю.К. Толстого, Є.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.С. Халфіної, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, О.Ю. Шилохвоста, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, А.С. Довгерта, Є.А. Суханова та інших правознавців. В ході дослідження використовувались також праці зарубіжних спеціалістів в галузі цивільного права: А. Ансона, Є. Годеме, Л. Енекцеруса, Г. Ласка, Сакае Вагацума, М. Тіллема, Я. Шаппа та інших.
Комплексного дослідження розірвання договору в сучасній науковій літературі поки що не проводилось.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планами наукових досліджень відділу проблем цивільного, підприємницького і трудового права Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України на тему “Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні”, а також програми наукових досліджень кафедри цивільного права і процесу Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича на тему “Проблеми розвитку та вдосконалення чинного законодавства в умовах розбудови правової держави”. Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки цивільного права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють розірвання цивільно-правових договорів, дати комплексний теоретичний аналіз проблем розірвання договору як для удосконалення правового регулювання, так і для підвищення ефективності дії договорів.
Відповідно до поставленої мети були сформульовані наступні завдання:
- визначити об єктивну необхідність спеціального правового регулювання розірвання цивільно-правових договорів;
- аналітично дослідити поняття “розірвання договору”;
- розкрити специфіку правового регулювання підстав розірвання цивільно-правових договорів;
- визначити систему правових норм щодо розірвання договорів;
- виявити особливості розірвання окремих видів цивільно-правових договорів; - проаналізувати правові наслідки розірвання договору; - дослідити, узагальнити і проаналізувати практику розгляду спорів, пов язаних з розірванням договорів.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв язку із застосуванням розірвання договорів як засобу підвищення ефективності дії договору.
Предметом дослідження є правові норми, які регулюють розірвання договорів та аналіз основних теоретичних положень, які стосуються розірвання договірних відносин.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, за допомогою формально-догматичного методу дослідження було зроблено виділення найважливіших юридичних конструкцій інституту розірвання договорів, дано його загальноправову характеристику. Системно-функціональний метод надав можливість визначити основні засади правового регулювання розірвання договорів. Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні регулювання договорів у зарубіжних країнах. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері розірвання цивільно-правових договорів. Шляхом застосування прийомів формальної логіки (синтез, аналіз, узагальнення, аналогія) виявлені суперечності, які існують в законодавстві України, та вироблені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері розірвання цивільно-правових договорів.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертаційного дослідження розглядаються проблеми правового регулювання розірвання договорів, визначається правова природа розірвання договору та зв язок з іншими правовими інститутами.
Дана робота є комплексною, завершеною, самостійною науковою працею щодо дослідження проблем регулювання відносин, пов язаних з розірванням договорів. Системно сформульовані висновки, пропозиції з теорії та практики розірвання договорів, які опираються на сучасний досвід правотворення і правозастосування. Розкрито специфіку правового регулювання розірвання окремих видів цивільно-правових договорів.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизується в таких основних положеннях, що виносяться на захист:
1. Визначено, що розірвання договору – це дія, направлена на припинення частково або повністю невиконаного договору на майбутнє.
2. Стверджується положення про те, що в сучасних умовах розвитку ринкової економіки, жоден державний орган не повинен мати права спонукати сторони до розірвання договору.
3. Обґрунтовується висновок, що свобода розірвання договору є допустимою лише в тій мірі, коли вона не суперечить інтересам держави або всього суспільства.
4. Аргументується висновок, що основним способом розірвання договору повинна бути угода сторін, оскільки такий спосіб пов язаний з безконфліктністю.
5. Вперше робиться висновок, що у випадку односторонньої відмови від виконання договору моментом його розірвання є той момент, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про односторонню відмову іншої сторони від договору.
6. Вноситься пропозиція про введення в цивільне законодавство норм, що стосуються порядку доведення до відома контрагента бажання розірвати договір, який полягає в тому, що з моменту, коли заява про односторонню відмову від виконання договору була доведена до відома контрагента, заявник не має права її відкликати.
7. Одержало подальший науковий розвиток положення про те, що в якості підстави розірвання договору є одностороння відмова сторони від виконання договору, але як правило, це допустимо у випадку порушення умов договору контрагентом, або у випадку неможливості виконання договору. При цьому така неможливість може мати як економічний, так і юридичний характер.
8. Відстоюється позиція про те, що розірвання договору у зв язку з істотною зміною обставин носить характер винятку, оскільки така ситуація може негативно вплинути на стабільність договірних відносин.
9. Вперше на підставі дослідження практики обґрунтовується висновок про те, що витрати сторони, проведені всупереч умовам договору або до його укладення, є її ризиком і не можуть вважатися збитками, спричиненими розірванням договору. В результаті цього вони не підлягають стягненню зі сторони, яка допустила порушення умов договору. Зазначене положення пропонується внести в новий Цивільний кодекс.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки, які містяться у дисертації можуть бути використані:
1) у законодавчій діяльності – для подальшого удосконалення цивільного законодавства щодо визначення і уточнення положень, які стосуються розірвання договору;
2) у практичній діяльності суб єктів цивільних правовідносин – при розірванні договорів;
3) у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого наукового дослідження проблем, пов язаних з розірванням цивільно-правових договорів.
Результати проведеного дослідження використовувались у навчальному процесі під час проведення лекцій та практичних занять з курсу “Цивільне право”.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на двох конференціях: конференції “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (лютий 2002 року, м. Тернопіль, Юридичний інститут Тернопільської академії народного господарства) та V міжнародному конгресі україністів (серпень 2002 року, м. Чернівці, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження були викладені у чотирьох статтях у фахових виданнях, а також в тезах двох доповідей на конференціях.
| 
