|
1. Після проголошення незалежності України і прийняття чинної Конституції України розпочались радикальні процеси демократизації суспільства і держави. Складовою частиною процесу демократизації української держави є визнання і гарантування місцевого самоврядування, яке нині стало реалією суспільного життя. "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування," – зазначено у Конституції України (ст.7). Місцеве самоврядування виступає децентралізованою формою управління, яке передбачає відому самостійність, автономність місцевих органів, які виступають органами місцевих самоврядних територіальних співтовариств – громад (міської, сільської громади, союзу громад). Це закріпила ст. 140 Конституції, яка проголосила, що місцеве самоврядування являється правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об єднання в сільську громаду жителів декількох сіл, селищ, міст – самостійно вирішувати питання місцевого значення. Першорядна роль в становленні, інституціоналізації та реалізації місцевого самоврядування належать формам безпосередньої демократії територіальних громад. Актуальність теми дослідження. Прийняття Конституції України 1996 р. стало найважливішою історичною подією на шляху побудови Україною демократичної, правової державності. Становлення в Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1. Конституції України) об єктивно актуалізувало не тільки визнання, але й послужило нормативною підставою наукової і прагматичної легалізації державної влади та місцевого самоврядування, (ст. 5 Конституції України). Конституційне право положення про те, що, носієм суверенітету й єдиного джерела влади в Україні є народ" і що "народ здійснює владу безпосередньої й через органи державної влади й органи місцевого самоврядування", явилося нормативного й методологічною базою для конституювання і правової ідентифікації місцевого самоврядування та безпосередньої демократії. Становлення сучасного підходу до конституювання місцевого самоврядування, демократії, безпосередньої демократії нерозривно пов язано з демократизацією державного і громадського життя, з розвитком в Україні громадянського суспільства і правової держави, що привело до самообмеження державної влади й визначення, легалізації державою інших, недержавних інтересів, які продукують локальні співтовариства. Ці глибинні процеси привели до модифікації та корінної перебудови відносин у системі координат "держава – громадянин", коли починає змінюватися домінуюча роль держави, звужується сфера впливу на визначення й формування поведінкових настанов особистості, розширюються можливості вибору останньої своєї поведінки в умовах правовільного простору, утвореного громадянським суспільством. Президент України Л.Д. Кучма у своєму виступі "Не людина для держави, а держава для людини – нова формула суспільних відносин" на урочистому засіданні з нагоди створення Конституційного Суду України 18 жовтня 2001 р. відзначив, "у конституційних розпорядженнях закладена принципово нова модель суспільних відносин, що істотно відрізняються від тієї, за якої ми жили тривалий час. Не людина для держави, а держава для людини – ось квінтесенція цієї формули. І вона має постійно й цілеспрямовано впроваджуватися в життя." Найбільш яскраво ця тенденція виявляється при конституюванні самоврядної влади та безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні в процесі їх інституціоналізації та функціонування. Актуальність теми дисертаційного дослідження обумовлена, крім того, складними, суперечливими процесами становлення локальної демократії, неоднозначним, амбівалентним ставленням до неї держави. З одного боку, має місце позитивне ставлення – визнання, легалізація нормативна регламентація й гарантування місцевого самоврядування (ст. 7, Розділ ХІ Конституції України, профільне законодавство, міжнародні договори), прийняття цілого ряду найважливіших документів, спрямованих на інституціоналізацію місцевого самоврядування в Україні, в яких, зокрема в Указі Президента України "Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні" від 30 серпня 2001 р. визначається, що такий розвиток "є на сучасному етапі одним із найбільш пріоритетних напрямків державної політики України", з іншого – спостерігається "варіабельність централістських тенденцій" (М.О. Баймуратов). що істотно ускладнює продуктивні процеси розвитку системи місцевого самоврядування, становлення територіальної громади як його первинного суб єкта, формування компетенційної бази суб єктів місцевого самоврядування, нормативне визначення й закріплення його об єктного складу і, в остаточному підсумку, конституювання форм безпосередньої демократії. У зв язку з цим особливе значення має розроблення теоретичних основ становлення й розвитку форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні в Україні, що має стати вихідним для галузевих науково-юридичних досліджень цієї проблематики. Варто зазначити, й зовнішньополітичний аспект актуальності теми. Входження України в Раду Європи – найбільшу міжнародну міжурядову організацію континенту – обумовило реалізацію нею цілого ряду зобов язань, узятих під час підписання міжнародних договорів рамкового характеру, розроблених державами – членами цієї організації, в тому числі й у сфері становлення й розвитку місцевого самоврядування на своїй території. Найважливіші з них, що мають характер фундаментальних принципів організації та функціонування місцевого самоврядування, знайшли своє закріплення в Європейській Хартії про місцеве самоврядування 1985 р. і носять характер міжнародних стандартів конституювання муніципальної демократії, форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. Ратифікація 15 липня 1997 р. Верховною Радою України Європейської Хартії про місцеве самоврядування стала не тільки фактом визначення таких стандартів, але й наклала обов язок на державу з їх практичної реалізації, тим більше, що, відповідно до ст. 9. Конституції України, Хартія стала частиною її національного законодавства, набравши силу поточного законодавчого акта. Сукупність зазначених причин і обумовили вибір теми дослідження. У спеціальній літературі розгляд концептуальних основ функціонування суб єктів безпосередньої демократії та її форм, зокрема стосовно діяльності місцевих Рад народних депутатів, їхніх виконавчих органів, ролі громадян у здійсненні народовладдя в контексті загальних проблем теорії держави і права, конституційного права, адміністративного права та ін., ще в радянський період проводився в роботах В.Б. Авер янова, Г.В. Атаманчука, М.І. Байтіна, І.Ф. Бутка, А.С. Васильєва, В.В. Копейчикова, М.І. Корнієнка, Б.П. Курашвілі, Б.М. Лазарєва, А.І. Лук янова, В.Ф. Погорілка, Ю.А. Тихомирова, Ю.М.Тодики, О.Ф. Фризького, М.В. Цвіка та інших дослідників. Відмічаючи значний внесок зазначених авторів у розроблення теоретичних основ становлення й здійснення форм безпосередньої демократії, слід зазначити, що вони в основному розглядали їх як соціальні явища, обумовлені й нерозривно пов язані винятково з діяльністю держави. Після проголошення незалежності України й становлення в юридичній науці національної школи муніципального права почався процес формування сучасних поглядів на муніципально-правову проблематику, зокрема становлення й функціонування інституту місцевого самоврядування, й формування форм безпосередньої демократії. Ця проблематика знайшла особливе місце в працях Б.П. Андресюка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, В.І. Борденюка, А.С. Васильєва, М.П. Воронова, Р.К. Давидова, В.М. Кампо, А.А. Карлова, М.І. Корнієнка, В.В. Медведчука, М.П. Орзіха, В.Ф.Погорілка, М.А. Пухтинського, М.І. Ставнічук, Ю.М. Тодики, М.В. Цвіка та інших учених. Слід відмітити, що при науковому дослідженні окремих аспектів становлення й розвитку форм безпосереднього демократії в Україні використовувалися праці відомих дореволюційних і сучасних вітчизняних й іноземних учених – правознавців – С. А. Авак яна, Х. Андріана, Ж. Веделя, І.В. Видріна, Л. Гумпловича, Б. Гурне, Р. Даля, Р. Дарендорфа, М.М.Коркунова, М.А. Краснова, О.Є. Кутафіна, М.І. Лазаревського, А.Лейпхарта, Т. Парсонса, Б.А. Страшуна, А. де Токвиля, В.І. Фадєєва, А.Шайо. Заслуговує те, що після набуття державної незалежності в Україні захищено ряд дисертацій, що містять науковий аналіз окремих аспектів місцевого самоврядування. Але ці роботи не містять комплексного наукового аналізу становлення й розвитку безпосередньої демократії та її форм, тому дане дослідження органічно доповнює їх, а наявність зазначених робіт не позбавляє його актуальності. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження знаходиться в безпосередньому зв язку з програмою наукових досліджень, яку здійснює Одеський національний університет ім.. І.І. Мечникова, зокрема з темою науково-дослідницької роботи: "Організаційно-правові форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні." Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою ОНУ ім.. І.І. Мечникова як складову частину загальної наукової тематики факультету, університету. Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає в аналізі політичних процесів, спрямованих на конституювання безпосередньої демократії та її форм в Україні, у створенні та дослідженні її науково-теоретичної моделі, а також у розробленні практичних рекомендацій з удосконалення законодавства про місцеве самоврядування. Зазначена мета дослідження обумовила постанову й вирішення таких завдань: проаналізувати політико-правові процеси становлення й розвитку демократії, взагалі, та безпосередньої демократії та її форм, зокрема, що обумовлюють її нормативно-правову регламентацію;
2. здійснити дослідження концептуально-конституційних основ становлення демократії, безпосередньої демократії та її форм в Україні;
3. проаналізувати співвідношення принципів місцевого самоврядування та безпосередньої демократії; дослідити та з ясувати основні інститути і організаційно-правові форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні; визначити місце територіальної громади як первинного суб єкта в системі місцевого самоврядування та її роль у вирішенні питань місцевого значення;
проаналізувати процес інституціоналізації питань місцевого значення, їхнє значення і специфіку як субстрату конституювання територіальної громади й основного об єкта місцевого самоврядування; визначити роль і значення міжнародно-правових стандартів локальної демократії для становлення місцевого самоврядування в Україні, зокрема форм безпосередньої демократії; проаналізувати законодавство України про місцеве самоврядування та внести рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення його нормативно-правової бази з метою підвищення правового регулювання процесів інституціоналізації форм безпосередньої демократії. Об єктом дослідження являються суспільно-правові відносини й соціально-політичні процеси, що складаються при конституюванні безпосередньої демократії та її форм в Україні. Предметом дисертаційного дослідження виступають теоретичні і практичні питання, що виникають у процесі конституювання та інституціоналізації демократії, безпосередньої демократії, її форм в місцевому самоврядуванні України. Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є наукові методи, що базуються на вимогах об єктивного і всебічного аналізу суспільних явищ політико-правового характеру, до яких належить безпосередня демократії в Україні. В основу методології дослідження покладенні загально-теоретичні принципи й підходи по визначенню вихідних параметрів становлення й розвитку форм безпосередньої демократії. З цією метою використовуються ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу й синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо. У процесі розробки проблеми використовувалися формально-логічний, метод системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий (компаративний), історичний і інші методи дослідження. Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим, теоретичним і практичним проблемам становлення й розвитку форм безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні. У межах проведеного дослідження отримані результати, що мають наукову новизну. Сформульовано висновок про те, що в умовах становлення й розвитку демократичної, правової державності демократія, безпосередня демократія та місцеве самоврядування находяться в тісному взаємозв язку філософських категорій змісту і форми: демократія є змістом місцевого самоврядування, а місцеве самоврядування є форма, спосіб існування і здійснення демократії. Встановлено, що незважаючи на значний "перекос" в сторону регламентації становлення і діяльності організаційних структур місцевого самоврядування, більшість його принципів несуть в собі значний потенціал безпосередньої демократії, яка дає можливість територіальним громадам впливати на соціальні процеси, які проходять в місцевому самоврядуванні. Сформульовано висновок про те, що по мірі формування дієздатних територіальних громад та становлення міцної системи місцевого самоврядування виникатимуть й інші форми безпосередньої участі жителів у муніципальному житті своєї громади, а їх впровадження в практику місцевого самоврядування сприятиме більш широкий участі громадян у вирішенні питань місцевого значення. Розкриття ролі територіальної громади як іманентного суб єкта місцевого самоврядування привели до визначення питань місцевого значення як субстрату конституювання та інституціоналізації територіальної громади. Дослідження аналізу міжнародних стандартів локальної демократії дозволив дійти висновку про їхній істотний вплив на формування компетенційної бази муніципальної влади в Україні, зокрема предметів її ведення. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавчої бази місцевого самоврядування, спрямовані на оптимізацію процесів конституювання й функціонування безпосередньої демократії, та її форм. Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях загально-територіальних проблем, пов язаних зі становленням і розвитком інституту місцевого самоврядування, зокрема форм безпосередньої демократії. Висновки, концептуальні підходи, що містяться в дисертації, можуть бути використані в законодавчий роботі Верховної Ради України, роботі органів і посадових осіб місцевого самоврядування, у процесі локальної нормотворчості. Ряд положень дисертації може бути використаний у законопроектній роботі, зокрема, при розробці проектів законодавчих актів, що доповнюють і конкретизують профільний Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., а також при розробці нового комплексного законодавчого акта – Муніципального Кодексу України. Варто зазначити, що деякі висновки і положення дисертації, звичайно, мають дискусійний характер і можуть бути матеріалом для наукових диспутів та подальших досліджень у галузі муніципального та конституційного права. Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі, включаючи систему підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації (магістратура) державних і муніципальних службовців, а саме : при викладанні курсів конституційного, муніципального, конституційного права зарубіжних держав, спеціальних дисциплін компаративістської спрямованості. Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на кафедрах адміністративного та підприємницького права економіко-правового факультету ОНУ ім.. І.І. Мечникова, на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу ОНУ ім. І.І. Мечникова та викладені в шістнадцяти публікаціях, у т.ч. дев яти статтях, що розміщені в наукових виданнях, які входять у перелік, затверджений ВАК України, а також трьох тезах виступів на науково-практичних та міжнародній конференціях.
Структура й обсяг дисертації обумовлені метою й завданнями дослідження. Структура складається зі вступу, трьох розділів, що поділені на сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 202, список використаної літератури – на 15 стор. (216 джерел).
|
